Підстави та умови цивільно-правової відповідальності.

Фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення.

Цивільне правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність особи, що порушує норми актів цивільного законодавства або умови договору, і з якою договір або закон пов’язують виникнення цивільно-правової відповідальності.

Умови цивільно-правової відповідальності поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні умови є типовими для більшості цивільних правопорушень. Їх наявність, як правило, є достатньою для виникнення цивільно-правової відповідальності. Неоднорідність правопорушень обумовлює існування і можливість застосування у певних випадках спеціальних (не типових) умов цивільно-правової відповідальності. Вони, як правило, є додатковими до загальних.

Загальні умови поділяються на:

1. Позитивні (це ті умови, наявність яких доводиться заінтересованою особою, потерпілим). До них відносяться:

· шкода – це будь-який негативний наслідок посягання на майнові чи немайнові блага потерпілого, які охороняються цивільно-правовим законом.

* майнова шкода – завжди має вартісну форму, виражається й досить точно обчислюється в грошах. Грошове вираження майнової шкоди називають збитками, які складаються з двох частин: реальні збитки – включать втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням майна, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; упущена вигода(неодержані доходи) – це доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

* немайнова (моральна) шкода – для фізичних осіб у фізичному болю, душевних стражданням, у приниженні честі, гідності, ділової репутації. Для юридичної особи моральна шкода полягає лише у приниженні її ділової репутації. Моральна шкода компенсується незалежно від майнової, і як правило, одноразово. Розмір компенсації визначається судом, і залежить від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань та ін. факторів.

· Причинний зв’язок – настання цивільно-правової відповідальності має місце, якщо між протиправним діянням особи і шкодою існує зв’язок, що дає змогу визначити їх причину та наслідок.

2. Негативні (вважаться умови відсутність яких доводиться заінтересованою особою, правопорушником, для запобігання настанню цивільно-правової відповідальності. До них відносять:

· протиправність діяння – поведінка особи визначається протиправною, якщо вона не відповідає вимогам права, вираженим в актах цивільного законодавства або договорі. Протиправними в цивільному законодавстві можуть бути як дії (активна поведінка суб’єкта), так і бездіяльність (утримання особи від дії);

· вина – це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання або для запобігання заподіянню шкоди. Вина у цивільному праві існує у формі умислу або необережності

Під підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності розуміються обставини, з якими закон або договір пов’язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення. До них відносять:

- правовий випадок (казус) – це така подія або її результат (наслідки), яких могло б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх настання не можливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання;

- непереборна сила – це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву;

- форс-мажор – обставина (дія чи подія), що спричиняє неможливість виконання договірних зобов’язань у обумовлений сторонами строк.

Цивільно-правовий договір.

Договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, тобто дво- чи багатостороннім правочином.

Існує загальна класифікація, тобто у зв’язку з тим, що договір є різновидом правочину, то на нього поширюється класифікація правочинів: на реальні і консенсуальні, відплатні і безвідплатні, абстрактні і казуальні, умовні, строкові, фідуціарні та біржові.

Спеціальна класифікація договорів:

1. Залежно від концентрації прав та обов’язків:

- односторонні;

- двосторонні.

2. Залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнення цілей:

- основний договір безпосередньо породжує права та обов’язки сторін, пов’язаних з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг тощо;

- попередній договір – це договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку укласти основний договір у майбутньому на умовах встановлених попереднім договором. Йдеться зокрема про відсутність у особи (на момент укладення попереднього договору) права власності на річ.

3. Залежно від підстав укладення:

- вільні договори – більшість договорів, що укладаються є вільними, тобто такими, укладення яких залежить виключно від розсуду сторін.

- обов’язкові договори – обмежується договірна свобода сторін. Серед обов’язкових договорів особливе місце належить публічним договорам (одна сторона-підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт та надання послуг кожному хто до неї звернеться – роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо. Стороною такого договору обов’язково виступає суб’єкт підприємницької діяльності; діяльність повинна здійснюватись щодо кожного хто до нього звернеться.

4. Залежно від способу укладення договору:

- взаємоузгоджен і, умови встановлюються (розробляються) усіма його сторонами;

- договори приєднання, це догові, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, котрий може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Використання формулярів є зручним і доцільним при здійсненні значного кола однакових дій (банківське обслуговування, перевезення пасажирів, побутового підряду, прокату)

5. Залежно від того, хто може вимагати виконання договору:

- договори, що укладаються на користь їх учас ників – більшість договорів укладаються на користь сторін і право вимагати їх виконання належить лише сторонам договору;

- договори на користь третьої особи, це той договір, у якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, котра встановлена або не встановлена у договорі. Прикладом такого договору є договір страхування, укладений страхувальником зі страховиком на користь третьої особи (вигодонабувача), за яким страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату вигодонабувачеві у разі досягнення ним певного віку або настанням іншого страхового випадку.