Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов’язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись встановленого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Даний договір є консенсуальний, двостороннім і оплатним.

Ознаки даного договору: для укладення цього договору необхідна наявність у абонента відповідних технічних засобів, що є технічними передумовами укладення договору (власна мережа; прилади обліку споживаних ресурсів; споживаючі установки й агрегати; даний договір не породжує обов’язку абонента прийняти ресурси, тобто обумовлену кількість товару, а постачальник в свою чергу зобов’язується постійно подавати товар (ресурси) у мережу таким чином, щоб у абонента була можливість одержувати їх у будь-який час.

Даний договір, залежно від предмета ділиться на такі види: договір постачання електричної енергії, теплової енергії, газу, нафти, нафтопродуктів, води та ін.

Сторонами договору є постачальник та абонент (споживач). Постачальником може бути суб’єкт підприємницької діяльності (як правило, юридична особа), що здійснює постачання (продаж) енергетичних і інших ресурсів споживачам. Абонентом (споживачем) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, що володіють відповідними технічними засобами для одержання, споживання, обліку і (або) передачі електричних і інших ресурсів.

Предметом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами є: а) енергетичні ресурси і б) інші ресурси.

Ціна договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу формується з урахуванням тарифів, затверджених і регульованих уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування, розмір яких залежить від виду абонента (споживача).

Строк даного договору встановлюється за згодою сторін, але для окремих видів термін може бути визначений у підзаконних нормативно-правових актах.

Права та обов’язки сторін за договором. Основним обов’язком постачальника є безупинне, з дотриманням погодженого режиму (графіка), надання абоненту енергетичних та інших ресурсів, передбачених договором, у визначеній кількості і у належній якості; абонент не зобов’язаний але має право одержати визначену договором кількість ресурсів (зменшення обсягів споживання не є порушенням договору і не дає постачальнику права стягнення з абонента плати за їх недобір); постачальник зобов’язаний поставляти абонентам енергетичні та інші ресурси визначеної якості; споживач зобов’язаний оплачувати вартість прийнятих ресурсів (фактично прийнятого товару) та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання; споживач зобов’язаний дотримуватись передбаченого договором режиму використання енергетичних та інших ресурсів.

Відповідальність за порушення умов договору: до даного договору застосовуються загальні положення договору купівлі-продажу. Постачальник відповідає насамперед, за перерву в подачі, за не відпуск, за зниження якості ресурсу. Споживачі відповідають за несвоєчасну оплату у формі пені тощо.

Договір міни.

Договір міни (бартеру) – це договір, за яким кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Договір є двостороннім, консенсуальний та оплатним (при передачі товару кожна із сторін має отримати від другої зустрічне надання у вигляді товару).

Предмет договору може бути товар, який є у власності сторони на момент укладення договору. Товаром можуть бути різні рухомі та нерухомі речі, допущені до товарообігу, тобто об’єкти, не вилучені з цивільного обороту, а також інше майно. Умова договору щодо предмета повинна містити найменування та кількість товару. Предметом договору робота, послуги, передані в обмін на майно, якщо це не суперечить суті зобов’язання.

Сторонами договору можуть бути фізичні та юридичні особи. Кожна із сторін повинна мати право власності або мати інше речове право на майно з правомочністю щодо розпорядження цим майном.

Момент переходу прав власності на товари, що обмінюються має специфіку. Право власності переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строки у договорі міни. Одномоментності виконання зобов’язань закон не вимагає – строки їх передачі можуть не збігатися. У такому випадку повинні бути особливо забезпечені інтереси сторони, яка в силу договору зобов’язана передати товар перша, до того як отримає товар від другої сторони. Уразі ненадання зобов’язаною стороною обумовленого договором виконання зобов’язання або наявності обставин, які з очевидністю свідчать про те, що таке виконання не буде здійснене в установлений строк, сторона на котрій лежить зустрічне виконання, має право призупинити виконання свого зобов’язання або відмовитися від виконання його і вимагати відшкодування збитків. Якщо обумовлене договором зобов’язання виконане не у повному обсязі, сторона на котрій лежить зустрічне виконання, має право призупинити виконання свого зобов’язання або відмовитися від виконання у частині, що відповідає ненаданому виконанню. У зовнішньоекономічних відносинах строки проведення бартерних операцій відіграють значну роль, внаслідок чого вони більш детально регулюються відповідним законодавством.

Форма договору. ЦК не містить вимог до договору міни. Однак при міні речами, де хочаб одна з яких є нерухомістю, договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Права та обов’язки сторін за договором міни, що складають його зміст. Обов’язкам однієї сторони договору міни відповідають права другої сторони. Частіше за все вони тотожні. Якщо з договору не випливає інше, то товари, які належать обміну вважаються рівноцінними.

До основних прав та обов’язків сторін належить обов’язок щодо передачі товару.

Договір ренти.

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми.

Договір є реальним (одержувач ренти передає майно платникові ренти, а не зобов’язується його передати, після), одностороннім (після передання майна одержувач ренти не несе за договором ніяких зобов’язань, він має лише права), оплатним (майно передається в обмін на надане утримання у вигляді грошової суми або у іншій формі).

Основною ознакою договору ренти є обов’язки однієї особи виплачувати ренту іншій взамін переданого майна. Метою договору купівлі-продажу є передача права власності. За договором ренти – це лише умова виникнення рентних відносин. Договори купівлі-продажу завершуються переходом права власності, а договір ренти тільки посинається з переданням майна платникові у власність.

Договір ренти підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, а якщо під виплату ренти передається нерухоме майно, то ще й державній реєстрації. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов’язки платника ренти. Обтяження рухомого майна законом не передбачено. Тому, при його відчуженні за договором ренти одержувач не має права вимагати виплати ренти від нового власника і перед ним, як і раніше, несе обов’язки первинний набувач майна.

Закон передбачає забезпечення виплати ренти у тих випадках, коли під виплату останньої передається земельна ділянка або інше нерухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 735 ЦК воно автоматично стає предметом застави. Тому в разі порушення платником ренти зобов’язань її одержувач як іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна. Виплата ренти може забезпечуватись шляхом встановлення обов’язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов’язків за договором ренти.

Як особливу гарантію прав одержувача ренти законом передбачено виплату процентів у зв’язку з простроченням виплати ренти платником. Розмір процентів встановлюється домовленістю сторін, а при її відсутності – у розмірі 3% річних від простроченої суми.

Види договорів ренти:

- договір безстрокової ренти, полягає у необмеженості зобов’язань з її виплати будь-яким строком. Такі відносини можуть існувати довго. Майно, передане під виплату ренти, може бути давно знищене (спожити), можуть бути забуті особи, між котрими первинно виникло дане зобов’язання, але саме зобов’язання з виплати ренти зберігатиметься. Право на отримання безстрокової ренти переходить до спадкоємців, а якщо одержувачем ренти є юридична особа – до правонаступників. Це право припиняється у зв’язку з відсутністю спадкоємців та у разі ліквідації юридичної особи. Даний вид договору ренти належить до ризикових договорів. Для кожної із сторін виникає ризик для кожної із сторін, який полягає у тому, що розмір рентних платежів може виявлятися більшим або навпаки меншим за вартість відчуженого під виплату ренти майна.

- договір ренти на певний строк – договір ренти може бути укладений на будь-який конкретний строк за згодою сторін. Уразі випадкового знищення або пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, платник не звільняється від обов’язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором. Даний вид договору регулюється загальними правилами, передбаченими для розірвання або припинення зобов’язань, що виникають з оплатної передачі майна у власність.

Сторонами договору виступають одержувач та платник ренти. Одержувачами ренти можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Причому фізичні особи незалежно від їх віку та працездатності. Як правило, вони є власниками того майна, яке було відчужене під виплату ренту. Вона може бути встановлена і на користь третьої особи (вигодонабувача). Платниками ренти теж можуть бути фізичні та юридичні особи.

До істотних умов договору належить умова про предмет. Договір ренти має складний предмет: по-перше ним виступає майно, яке відчужується одержувачем під виплату ренти; по-друге предметом є сама рента.

Строк договору ренти залежить від її виду, але ні в якому разі рента не може бути разовою. Сторони у договорі узгоджують періодичність виплати ренти, а за відсутності домовленості – після закінчення кожного календарного кварталу.

90. Договір довічного утримання (догляд)

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) є реальним, оскільки відчужувач передає (а не зобов’язується передати) майно набувачеві. Односторонній, оскільки відчужувач, після передачі майна не несе за договором ніяких обов’язків, він має лише права. Договір довічного утримання є оплатним, оскільки набувач отримує у власність за ним певне майно, а відчужувач – необхідне утримання у вигляді грошових сум, надання приміщення та інших матеріальних благ та послуг. При цьому закон не вимагає, щоб вартість переданого відчужувачем майна була еквівалентною вартості наданого набувачем утримання.

Сторонами договору довічного утримання (догляду) є відчужувач та набувач. Відчужувачем за цим договором може бути фізична особа. Набувачем – повнолітня, дієздатна фізична особа або юридична особа. ЦК надав відчужувачу право передбачити у договорі декілька осіб, які набувають майно на праві спільної сумісної власності. Обов’язки таких набувачів перед відчужувачем є солідарними.

Відповідно до ст746 ЦК можливе укладення договору довічного утримання на користь третьої особи або одночасно на свою користь та користь третьої особи.

Договір довічного утримання має складний предмет, по-перше ним виступає майно, яке відчужувач передає набувачеві взамін утримання та (або) догляду; по-друге, предметом є матеріальне забезпечення та (або) догляд, якими набувач, повинен забезпечити відчужувача.

Оскільки набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно, тобто до його смерті, то строк договору є невизначеним.

Права та обов’язки сторін. Набувач за договором довічного утримання зобов’язується систематично забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом. Види забезпечення та догляду сторони зазначаються в договорі; забезпечити відчужувача житлом; поховати відчужувача, навіть якщо такий обов’язок не був встановлений договором; право розірвання договору. Даний договір належить до фуцідарних і передбачає особисте виконання набувачем обов’язків. Відчужувач має право: вимагати від набувача належного виконання передбачених договором обов’язків; замінити майно, передане за договором довічного утримання набувачеві за його згодою; вимагати розірвання договору в судовому порядку в разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов’язків.

Припинення договору: за загальним правилом договір довічного утримання припиняє свою дію зі смертю відчужувача. Також договір припиняється за домовленістю сторін; на вимогу однієї із сторін; поєднанням набувача та відчужувача в одній особі (напр.: у разі спадкування);звільненням відчужувачем одержувача від його обов’язків за договором, тобто прощенням боргу.

Договір дарування.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Ознаками договору є: договір дарування завжди безоплатний; наслідком дарування є збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника; наявність згоди обдарованого на прийняття дарунка; безстроковий перехід дарунка (речі, права) до обдарованого.

Договір дарування є реальним або консенсуальний, одностороннім (обдарований стає власником речі або має право вимагати передання йому дарунка, тобто не бере на себе ніяких обов’язків, а дарувальник передає або зобов’язується передати майно, не отримуючи при цьому жодних прав вимоги щого обдарованого; виняток – може бути встановлений обов’язок обдарованого вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення: передати грошову суму чи інше майно у власність третій особі, виплачувати ренту, надати право довічного користування дарунком або його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення з дарованого будинку тощо), безоплатним.

Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Предмет договору. ЦК встановлює, що дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі та майнові права.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальна громада. Закон встановлює певні обмеження щодо укладення договору дарування (на стороні дарувальника) деякими особами. Так, батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Закон не передбачає заборони укладення договору дарування щодо малолітніх та недієздатних. Підприємницькі товариства можуть укладати між собою договір дарування, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчими документами.

Форма договору дарування залежить від матеріального предмету договору.

Момент виникнення права власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Права та обов’язки сторін.

Дарувальник несе наступні обов’язки: за консенсуальний договором дарувальник зобов’язаний передати дарунок у визначений договором строк; у разі недоліків дарунка з вини дарувальника відшкодувати збитки; дарувальник має правовимагати виконання обдарованим обов’язків покладеним на нього на користь третьої особи; вимагати розірвання договору, якщо обдарованим було скоєно злочин проти життя та здоров’я дарувальника та ін.

Обдарований може мати обов’язок вчинити якусь певну дію на користь третьої особи. У разі настання строку або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, вимагати від дарувальника передання дарунку або відшкодування його вартості; у будь-який час до прийняття дарунка відмовитись від нього.

Види договору дарування. Окремим видом договору дарування є договір пожертви.

Пожертвою є дарування нерухомих і рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, фізичним особам, юридичним особам, державі, АРК, територіальній громаді для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

Сторонами даного договору є пожертвував і обдарований. До договору пожертвування застосовуються положення договору дарування, якщо інше не встановлено договором або законом.