ТОП 10:

БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНІСТЬ (квітень 1918 — 1921 р.)



БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНІСТЬ (квітень 1918 — 1921 р.)

 

План

 

1. Українська держава гетьмана П. Скоропадського

2. Українська Народна Республіка Директорії

3. Друга війна УНР з радянською Росією

4. Утворення Західноукраїнської Народної Республіки

5. Відродження Радянської України

6. Відновлення радянської влади

7. Радянсько-польська війна і Україна

 

Література:

1. Бойко О. Історія України. – с.280-324.

2. Історія України: Курс лекцій. – К., 1992.- Т.2.-с.68-78Ю, 115-196.

3. Історія України: Навчальний посібник. – К.,1997.- с.147-243.

4. Субтельний О. Україна: Історія. – К.,1991.-с.310-332.

5. Історія українського війська – 5-те вид. – К.,1995.-Т.ІІ.

Українська держава гетьмана П. Скоропадського

Державний переворот 29 квітня 1918 р.

29 квітня 1918 р. — відбувався Всеукраїнський з’їзд хліборобів-землеваласників, на якому після однієї з промов прозвучала пропозиція оголосити гетьманом України П. Скоропадського

Скоропадський Павло Петрович — визначний український державний і політичний діяч, воєначальник гетьман України. Походив зі старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських. Протягом 1917 р. авторитет П. Скоропадського як воєначальника значно зріс, і в жовтні 1917 р. на з’їзді Вільного козацтва його було обрано почесним військовим отаманом. У листопаді 1917 р. корпус під його командуванням став на захист УЦР. Через розходження з керівництвом УЦР та Генеральним Секретарем військових справ у питаннях організації українських збройних сил П. Скоропадським у грудні 1917 р. подав у відставку. З початку 1918 р. він намагався знайти спільників для поширення власної ідеї щодо формування державної влади в Україні. 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському хліборобському конгресі П. Скоропадського обрано гетьманом України. 4 грудня 1918 р. гетьман підписав зречення від влади. Після виступу військ Директорії УНР до Києва П. Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Берліна. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. було створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. Під час Другої світової війни П. Скоропадський відстоював перед офіційними колами Німеччини інтереси українців, сприяв звільненню з фашистських концтаборів C. Бандери, А. Мельника, Я. Стецька та ін. У квітні 1945 р. під час бомбардування станції Платлінг (біля Мюнхена, Німеччина) П. Скоропадського було тяжко поранено. Помер у лікарні монастиря Меттен.

— У ніч з 29 на 30 квітня 1918 р. — здійснення державного перевороту: прихильники гетьмана оволоділи приміщеннями генеральних секретарств у військових та внутрішніх справах, а також Державним банком.

— 30 квітня 1918 р. — П. Скоропадський проголосив себе гетьманом усієї України.

Це цікаво! Квітневий державний переворот викликав неоднозначні оцінки сучасників. Найбільш категорично проти нього висловився В. Винниченко, на думку якого переворот був здійснений руками «захлялого поміщицтва, пощипаного фабриканства, зажуреною захабарями бюрократією і нахабно-лбокайським офіцерством..,». Негативно оцінювали переворот П. Христюк, Л. Шанковський, В. Іваним. Прихильниками гетьманської держави були Д. Дорошенко, В. Лилинський, Н. Полонська-Василенко та інші.

Словник

Український національний союз (УНС) — координаційний осередок українських політичних партій, професійних та культурних організацій, опозиційних до правління гетьмана П. Скоропадського, до складу якого входили УСДРП, УПСС, УПСФ, УПСР, Українська трудова партія, Селянська спілка, Всеукраїнський союз земств, Союз залізничників тощо.

Правий русофільський («Київський національний центр», «Союз відродження Росії», «Союз діячів України»).

Селянське повстанство (єдиних організаційних форм не мало)

Радикальний більшовицький (КП(б)У).

Утворення Компартії України

— Рішення більшовиків при відступі з України про створення всеукраїнського партійного центру.

19-29 квітня 1918 р. — проведення більшовиками у Таганрозі партійної наради, на якій представник катеринославських більшовиків Є. Квірінг запропонував утворити в Україні компартію, яка була б обласною організацією Російської комуністичної партії.

— Перемога на нараді альтернативної пропозиції М. Скрипника про заснування цілком самостійної Комуністичної партії (більшовиків) України, зв’язки якої з РКГІ(б) мали здійснюватися через Комуністичний Інтернаціонал — міжнародну організацію комуністичних партій.

5-12 липня 1819 р.— І з’їзд КП(б)У у Москві, рішенням якого було визначене становище компартії України як обласної організації РКП(б).

— Обрання першим секретарем ЦК КП(б)У Г. П’ятакова.

П’ятаков Георгій Леонідович — більшовицький державний діяч. Починав політичну діяльність як анархіст. За участь у студентському більшовицькому русі був засланий до Сибіру. У 1917 р. — голова більшовицького комітету в Києві й член Української Центральної Ради, хоч і критикував її. З 12 липня 1918 р. до 9 вересня 1918 р. — секретар ЦК КП(б)У. У жовтні 1918 р. призначений Головним комісаром Народного банку РРФСР.

17 листопада увійшов до складу Української Революційної військової ради, що керувала військами курського напрямку. Від 28 листопада 1918 р. до 29 січня 1919 р. зосередився на роботі в Тимчасовому «робітничо-селянському» уряді України як його голова. Провадив крайньоліву соціально-економічну політику, зокрема відбирав у селян поміщицьке майно і землю, згодом створював радгоспи і комуни; офіційно заперечував існування національного питання в Україні. У 1921—1923 рр. очолював Центральне Управління вугільної промисловості Донбасу і відзначився як один із кращих більшовицьких господарників. У 1923—1927 рр. — заступник голови Вищої Ради народного господарства СРСР; розробив проект першої п’ятирічки (1926-1930 pp.), в якому обстоював прискорений розвиток промисловості в Україні, а не на Уралі (цей проект підтримали троцькісти, а сталіністи обстоювали Урал). Пізніше Г. П’ятаков очолював Держбанк СРСР та інші установи. На другому показовому процесі в Москві проти так званого «троцькістського центру» у січні 1937 р. П'ятаков «визнав», що очолював троцькістів в Україні «з метою відриву України від СРСР», і був разом з іншими розстріляний.

Утворення Директорії

13 листопада 1918 р. — створення для керівництва антигетьманським повстанням Директорії УНР у складі В. Винниченка (голова, член УСДРП), С. Петлюри (головний отаман військ УНР, член УСДРП), Ф. Швеця (член УПСР), А. Макаренка(керівник профспілки залізничників), О. Андріївського (член УПСС).

Словник

Директорія УНР — тимчасовий орган державної влади УНР, створений для керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. Після перемоги — найвищий орган державної влади Української Народної Республіки.

— Завоювання Директорією масової підтримки селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу.

— Перехід на сторону Директорії частини гетьманських військ, у тому числі добре дисциплінованого і навченого полку Січових Стрільців, яким командував Є. Коновалець, а також Сірожупанної дивізії.

Боротьба за відновлення УНР

15 листопада 1918 р. — звернення Директорії до населення України, в якому вона закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам; початок антигетьманського повстання; виступ січових стрільців у Білій Церкві.

17 листопада 1918 р.— підписання угоди між Директорією та представниками окупаційних військ про нейтралітет останніх у подіях в Україні.

18 листопада 1918 р. — вирішальний бій під Мотовилівкою, у якому гетьманські війська зазнали поразки.

18 грудня 1918 р.— урочистий вступ Директорії до Києва.

Трудовий конгрес

26 грудня 1918 р. — проголошення Декларації з програмою Директорії, у якій пропонувалося скликати Конгрес трудового народу України як найвищий орган влади в Україні.

Словник

Трудовий конгрес — вищий тимчасовий законодавчий орган Української Народної Республіки у період Директорії УНР, скликаний з метою організації влади в Україні та визначення форми державного правління після повалення влади гетьмана П. Скоропадського.

12—15 січня 1919 р. — вибори до Трудового Конгресу, участь у яких мали право брати усі громадяни УНР віком від 21 року, крім позбавлених громадянських прав у судовому порядку і військовиків республіканської армії.

Це цікаво! До участі у виборах до Трудового конгресу було допущене тільки т. зв. «трудове населення» без «поміщиків і капіталістів», а нетрудові, експлуататорські класи позбавлялися права голосу. Причому до останніх зараховували навіть національну інтелігенцію — адвокатів, лікарів, професорів, учителів тощо. Були позбавлені права голосу промисловці, поміщики, комерсанти, духовенство та ін.

23-28 січня — робота Трудового конгресу у Києві, який затвердив ухвалу Української Національної Ради ЗУНР та Універсал Директорії УНР про об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу; на наступних пленарних засіданнях Трудовий конгрес заслухав звіти членів Директорії (голови — В. Винниченка, голови уряду — В. Чехівського, Головного отамана — С. Петлюри).

— Оголошення про вимушене тимчасове припинення діяльності Конгресу через наступ російських більшовицьких військ на Київ.

Отаманщина

Листопад 1918 р. — обрання Головним Отаманом Армії С. Петлюри.

Петлюра Симон Васильович — визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Із 1900 р. — член Революційної Української Партії. Один із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. був членом Української Центральної Ради, з травня — головою Українського Військового Генерального Комітету, з червня — генеральним секретарем військових справ. У грудні 1917 р. С. Петлюра, не погоджуючись із соціалістичними поглядами голови уряду В. Винниченка, пішов у відставку. У січні—лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. У період Гетьманату очолював Київське земство і Всеукраїнський союз земств. Був обраний до складу Директорії УНР. Із листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії УНР. У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР. На чолі об’єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 р. здобув Київ. У грудні 1919 р. виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір. У жовтні 1924 р. поселився в Парижі. Убитий більшовицьким агентом 25 травня 1926 року.

— Розквіт отаманщини.

Словник

Отаманщина — засилля різноманітних збройних формувань в умовах відсутності реальної державної влади; період в історії визвольних змагань, який найчастіше асоціюється з селянським повстанським рухом у 1918-1923 рр.

Причини виникнення феномену отаманщини:

— Пробудження селянської стихії.

— Стислі строки формування армії.

— Наявність незаконних збройних формувань.

— Самоуправство окремих місцевих політичних та отаманських авторитетів.

— Слабкість державного апарату і центральної влади.

— Вплив підривної більшовицької пропаганди.

— Внутрішні суперечності між українськими політичними силами.

Найвідоміші отамани — Зелений, Григор'єв, Махно, Божко, Ангел.

Січень 1919 р. — заява колишніх петлюрівських отаманів Григор’єва та Зеленого про перехід на більшовицькі позиції та партизанську боротьбу проти Директорії.

Середина 1919 р. — розгортання С. Петлюрою активної діяльності із реформування армії та боротьби з отаманщиною, що повинно було сприяти зростанню боєздатності армії.

У результаті:отаманщина як деструктивна сила паралізовувала українську визвольну боротьбу, поглиблювала внутрішній фронт, підточувала провідні сили народу, занархізовувала життя, деморалізовувала національні сили і послаблювала можливості протистояти перед зовнішнім фронтом, яким були передусім російські біла і червона армії; сваволя і отаманія у війську часто зводили нанівець плани командування.

Махновський рух

Літо-осінь 1918 р. — організація повстанських загонів Н. Махна; селянські повстання проти гетьманату П. Скоропадського.

Словник

Махновський рух — збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918—1920 pp. під час Громадянської війни під керівництвом отамана Нестора Махна.

Махно Нестор Іванович — український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху в Україні. У 1906 р. став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині. У березні 1917 р. повернувся з ув’язнення і розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Створена Н. Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам. Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918—1920 рр. здійснювала українська анархістська організація «Набат», створена 1918 р., що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Н. Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму, виступав проти будь-якої форми влади (ідеї «вільних рад» та «безвладної держави»), відстоював ідею життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя. В умовах протиборства двох сильних противників в Україні Н. Махно намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму» привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах. У черв ні 1919 р. Н. Махно, об’єднавшись із армією М. Григор’єва, відкрито виступив проти радянської влади. Вкінці 1919 р. — на початку 1920 р. проти махновців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Й. Якіра. Під час наступу військ П, Врангеля у вересні—жовтні 1920 р. Н. Махно знову пішов на зближення з більшовиками. Відразу після розгрому військ П. Врангеля радянське командування розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р, Н. Махно вів виснажливу боротьбу проти більшовицької влади.

У серпні 1921 р. Махно разом із 77 бійцями перейшов кордон із Румунією. У квітні 1925 р. переїхав до Парижа, де жив у Внесені. Помер у Парижі.

Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського. Столицею махновщини було село Гуляйполе (тепер місто, центр Гуляйпільського району Запорізької області) Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махно та інших селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму.

Початок 1919 р. — боротьба разом із Червоною армією проти Директорії; переформування повстанських загонів у 3-тю бригаду Задніпровської дивізії.

1 вересня 1919 р. — створення Н. Махно «Революційної повстанської армії України (махновців)».

Весна-осінь 1919 р. — боротьба з білогвардійцями; розрив із більшовиками; організація повстанських загонів у тилу денікінців, які завдали величезної шкоди військам А. Денікіна, руйнуючи їхні тили й відтягуючи на себе значні сили.

20 жовтня 1919 р. — оголошення Н. Махно на засіданні Реввійськради армії та з’їзду селян, робітників та повстанців у Запоріжжі програми дій, яка передбачала:

— Скасування диктатури пролетаріату, керівної ролі комуністичної партії.

— Передачу влади до безпартійних «вільних Рад».

— Організацію «третьої соціальної революції» для повалення більшовиків та встановлення «народної влади» ліквідацію «експлуатації селянства».

— Захист від голоду та більшовицької політики «воєнного комунізму».

— Встановлення власності селян на землю.

11 січня 1920 р.— наказ Л. Троцького про оголошення Н. Махна поза законом.

Вересень-листопад 1920 р. — підписання у Старобільську угоди, згідно з якою Н. Махно обіцяв припинити збройну боротьбу проти радянської влади; спільна з Червоною армією боротьба проти П. Врангеля.

Листопад-грудень 1920 р. — боротьба радянської влади проти махновців, остаточний розгром махновського руху.

Єврейські погроми

— Участь отаманських загонів у єврейських погромах.

Заходи уряду УНР, спрямовані на встановлення дружніх відносин з єврейським населенням (відновлення знищеної гетьманським урядом єврейської національно-персональної автономії, включення до уряду УНР визначних єврейських діячів — Арнольда Марголіна та Соломона Гольдельмана, діяльність у складі Катеринославської групи Армії УНР на початку 1919 р. підрозділу Єврейської соціал-демократичної робітничої партії тощо).

— Виділення Директорією коштів на допомогу жертвам погромів.

— Намагання С. Петлюрою припинити погроми (суд та страта отамана Семесенка та деяких інших командирів).

— Продовження єврейських погромів після відступу з України військ Директорії; участь у погромах як більшовицьких військ так і денікінських підрозділів; приписування єврейських погромів петлюрівським військам.

Акт Злуки УНР і ЗУНР

Осінь 1918 р. — утворення на уламках Австро-Угорської імперії Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Словник

Акт Злуки— акт про об’єднання двох українських державних утворень УНР та ЗУНР — в єдину незалежну українську державу, який продемонстрував прагнення українського народу до соборності.

1 грудня 1918 р.— підписання у Фастові «Передвступного договору» про об’єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір у найкоротший строк створити єдину державу.

22 січня 1919 р. — урочисте оголошення на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну згідно з яким проголошувалося: «...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу».

Історичне значення:Акт Злуки спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу; він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням становлення політичної нації; ідея соборності українських земель набула державного статусу і в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником; об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, збирання територій у єдиній суверенній державі; етнонаціональна консолідація базувалася на таких принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеалах свободи і незалежності, добровільному волевиявленні українського народу.

Це цікаво! 22 січня в Україні було проголошено державним святом — Днем Соборності. Свято встановлено на честь проголошення Акту возз'єднання УНР та ЗУНР, що відбулося в 1919 року. Офіційно в Україні День Соборності відзначався з 1999 року, коли було оприлюднено Указ Президента України «Про День соборності України»: «...враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави...». 30 грудня 2011 року указом Президента України Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, натомість встановлено «День Соборності та Свободи України».

Причини поразки Директорії

— Суперечлива внутрішня політика (в тому числі невирішене аграрне питання).

— Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.

— Необдумане закриття створених за часи гетьмана національних установ.

— Заборона зживання російської мови, нездатність влади завадити єврейським погромам.

— Незадовільна підготовка та організація армії.

— Розквіт отаманства, анархія.

— Особисте протистояння лідерів — В. Винниченка та С. Петлюри.

— Складна зовнішньополітична ситуація (територія України стала ареною битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти, поляків).

Словник

Листопадовий чин (або «Листопадовий зрив») — військовий переворот, організований в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. силами Українських січових стрільців в Галичини і Волині з метою встановлення влади Української Держави (перейменованої згодом на Західноукраїнську Народну Республіку).

8 листопада 1918 р. — створення першого українського уряду — Державного Секретаріату на чолі з К. Левицьким.

10 листопада 1918 р. — прийняття нової назви Української Держави — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Словник

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — українська держава, створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії.

Словник

Українська Галицька Армія (УГА) — збройні сили УНР, формування яких розпочалося відразу після Листопадового повстання 1918 р. у Львові і продовжувалося в ході українсько-польської війни 1918-1918 рр.

— Основа УГА — Легіон УСС та підрозділи австро-угорської армії, Сформовані з українців, що підпорядкувалися Українській Національній Раді ЗУНР (склад — бл. 100 тис. осіб, із яких 40 тис. брали безпосередньо участь у воєнних діях)

13 листопада 1918 р. — закон Української Національної Ради про загальний обов’язок військової служби громадян ЗУНР, який передбачав мобілізацію до УГА чоловіків українців віком від 18 до 35 років.

Статус ЗОУНР

22 січня 1919 р.— проголошення у Києві Акту Злуки УНР та ЗУНР.

— Отримання ЗУНР згідно з законом «Про форму влади в Україні», прийнятим Трудовим Конгресом, назви «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗОУНР).

— Збереження ЗОУНР автономії, усіх своїх центральних і місцевих органів, інших державно-політичні структур, збройних сил, законодавства тощо.

Причини поразки ЗУНР

— Непослідовність та поміркованість внутрішньої політики ЗУНР.

— Війна з Польщею.

— Байдужість до долі ЗУНР з боку великих європейських держав.

— Поглинення території ЗУНР різними країнами.

Словник

Комуністична ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої робітничого класу та комуністичних інтелігенції, суспільства, партії. Головною ідеєю комуністичної ідеології є ідея соціальної рівності, тобто рівності людей за їх становищем у суспільстві.

— Концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації, що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуженнясоціалізму. Він виходить з принципу: «кожному — за потребами, від кожного — за здібностями».

— Спроба більшовиків втілити в життя ідейно-теоретичні засади комуністичного режиму, яка вилилася у запровадження політики «воєнного комунізму».

Словник

«Воєнний комунізм»— назва внутрішньої політики Радянської держави, що проводилася в кінці 1917-1921 рр. в умовах громадянської війни, основною метою якої було забезпечення міст і Червоної Армії зброєю, продовольством та іншими необхідними ресурсами в умовах, коли всі нормальні економічні механізми і відносини були зруйновані війною.

В основу «воєнного комунізму» була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. «Воєнний комунізм» передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування.

Словник

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України — другий радянський уряд України, створений для політичного завуалювання інтервенції РРФСР проти УНР.

29 листопада 1918 р. — оголошення Тимчасовим робітничо-селянським урядом Маніфесту про повалення влади гетьмана і поновлення радянської влади, скасування всіх законів, наказів і договорів як гетьмана та його уряду, так і Центральної Ради; заклик до боротьби проти Директорії.

6 січня 1919 р.— постанова Тимчасового робітничо-селянського уряду України про зміну назви УНР на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР).

25 січня 1919 р. — видання Тимчасовим урядом Декларації, в якій було заявлено про розгортання програми соціалістичного будівництва.

— Суперечності між різними угрупованнями всередині уряду (боротьба в уряді між прихильниками П’ятакова і Артема), які призвели до заміни його керівництва.

29 січня 1919 р. — перейменування Тимчасового робітничо-селянського уряду України в Раду Народних Комісарів — РНК, яку очолив X. Раковський.

Раковський Християн — політичний і державний діяч УСРР. У 1918 р. вступив у партію більшовиків.

Із січня 1919 р. до липня 1923 р. (з перервами) очолював уряд, радянської України. Ставив під сумнів існування окремої української нації, проте до кінця 1921 р, змінив свої погляди. Наполягав на більшій повазі до українського національного питання, вимагав розширення політичної та економічної самостійності УСРР. На XII з’їзді Російської Комуністичної партії в квітні 1923 року різко критикував позицію Й. Сталіна в національному питанні. Після зміщення з посади голови Раднаркому УСРР був послом СРСР у Великій Британії та Франції. Будучи висланим із Франції за революційну діяльність, восени 1927 р. повернувся в Україну і протягом місяця організував «ліву опозицію». У грудні 1927 р. на XV з’їзді Російської Комуністичної партії був виключений із її рядів, а через місяць висланий в Астрахань. Із 1929 р. був визнаним всесоюзним лідером «лівої опозиції». У 1934 р. підкорився партійній дисципліні й отримав дозвіл на повернення в Москву, де став керувати науково-дослідним інститутом наркомату охорони здоров’я. У 1936 р. був заарештований за звинуваченням у шпигунстві й у березні 1938 р. засуджений до 20 років ув'язнення. Розстріляний в Орловській в’язниці.

10 березня 1919 р.— затвердження першої Конституції УСРР за зразком прийнятої раніше Конституції РСФРР, яка закріпляла диктатуру пролетаріату, скасування приватної власності, встановлення влади трудового народу представленої радами тощо.

Словник

Націоналізація — вилучення з приватної власності осіб у гласність держави землі, промислових і транспортних підприємств або цілих галузей народного господарства; політика переведення промисловості і сфери послуг країни в суспільну власність.

— Жорстка централізація економіки; створення для управління господарським життям Української ради народного господарства (УРНГ), яка діяла під безпосереднім контролем Вищої ради народного господарства (ВРНГ).

— Встановлення державного контролю над виробництвом.

— Спроба побудувати державу-фабрику з тотальним плануванням розподілу матеріальних благ.

— Уведення загальної трудової повинності.

— Мілітаризація праці.

— Зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працівників, карткова система постачання міського населення, перехід до прямого товарообігу, заборона вільної торгівлі, спроба ліквідувати товарно-грошові відносини.

Словник

Продрозкладка — система заготівель сільськогосподарських продуктів в 1918-1921 рр., введена рішеннями Раднаркому у Радянській Росії і поширена на територію України військовою силою, яка зобов’язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті і господарські потреби) хліба та інших продуктів.

— Запровадження кругової поруки.

— Формування продзагонів для вилучення продовольства у селян.

Це цікаво! У праці «Про продовольчий податок» (квітень 1921 року) Ленін схарактеризував свою попередню політику, яку багато хто у більшовицькій партії вимагав продовжити, у недвозначних виразах: «Така політика була б дурістю й самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминучого краху».

Словник

Червоний терор — заходи, які здійснювалися більшовиками проти широких соціальних груп, що були оголошені «класовими ворогами», або звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності.

— Створення для зміцнення більшовицької влади в Україні органів придушення опору противників радянської влади — народних судів, революційних трибуналів, робітничо-селянської міліції, Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК) на чолі з І. Шварцем, якого згодом заступив М. Лаціс.

— Винищення каральними органами цілих соціальних груп.

— 5 вересня 1918 р. — Декрет «про червоний терор», який ставив перед собою завдання боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів».

Це цікаво! Відповідно до відомостей, опублікованим особисто начальником відділу ВЧК по боротьбі з контрреволюцією М. Лацісом, у 1918 році і за 7 місяців 1919 року були розстріляні 8 389 осіб, з них:

Петроградської ЧК — 1206; Московської — 234; Київської — 825; ВЧК 781 осіб, ув’язнено в концтаборах 9496 осіб, у в’язницях — 34 334; узято в заручники 13 111 осіб й арештовані 86 893 осіб. Особлива комісія генерала Денікіна з розслідування більшовицьких злочинів, оцінює кількість загиблих у 1 766 118 осіб, з них 28 єпископів, 1215 священнослужителів, 6 775 професорів і вчителів, 8 800 докторів, 54 650 офіцерів, 260000 солдат, 10 500 поліцейських, 48 650 поліцейських агентів, 12 950 поміщиків, 355 250 представників інтелігенції, 193 350 робітників, 815 000 селян Радянський історик О. Мозохін оцінює кількість жертв червоного терору до 50 тисяч.

Об’єднання армій УНР і УГА

15—17 липня 1919 р. — перехід під тиском польських військ УГА та уряду ЗУНР за р. Збруч; укладення угоди між урядами УНР та ЗУНР, згідно з якою УГА вливалася в Армію УНР для спільної боротьби за незалежність України.

— Кількість об’єднаної армії — 80 тис. осіб, із яких близько 50 тис. були галичанами; діяльність за лінією фронту 15 тис. повстанців під командуванням Зеленого і Ангела, які підтримували Директорію.

— Контроль об’єднаною армією території, окресленої на півдні — Дністром, на заході — Збручем, на півночі — лінією Гусятин — Ярмолинці — Бар, на сході — залізницею Жмеринка — Вапнярка до Дністра, яка стала базою для контрнаступу з метою відновлення в Україні національної влади.

Друга половина липня 1919 р. — початок спільних дій проти радянських військ.

30 серпня 1919 р. — відступ червоних військ із Києва під тиском білогвардійських та українських підрозділів; майже одночасний вступ до Києва білогвардійців під командуванням генералаБредова та українських військ на чолі з генералом Кравсом.

— Провал спроби порозуміння між білогвардійцями та українцями (у «єдиній неподільній Росії» А. Денікіна не було місця «самостійній Україні»), що призвело до розгортання воєнних дій між денікінцями і українськими військами.

Поразка українських армій

— Невдала спроба визволення Києва, яка прискорила остаточну поразку українських армій, що опинилися в «трикутнику смерті» між більшовиками, білогвардійцями та поляками; епідемія тифу в українському війську.

5-6 листопада 1919 р. — припинення збройного опору УГА, командування якої запропонувало денікінцям сепаратні переговори; перехід УГА на бік А. Денікіна.

— Продовження певний час боротьби військами УНР під командуванням отамана С. Петлюри з переважаючими силами; 4 грудня 1919 р. — рішення керівництва УНР про припинення регулярної війни й перехід до партизанської боротьби.

Зимовий похід армії УНР

6 грудня 1919 р. — військова нарада у Новій Чорториї, на якій було прийнято рішення про здійснення армією УНР партизанського рейду тилами Денікіна.

6 грудня 1919 — 6 травня 1920 рр.Перший зимовий похід Армії УНР тилами Червоної та Добровольчої армій під проводом М. Омеляновича-Павленка.

— Головне завдання Зимового походу — збереження армії на українській території, у ворожому тилу, шляхом партизанських дій.

Це цікаво! Зимовий похід тилами більшовиків і денікінців став безпрецедентним в історії воєн за своїм характером і героїчністю. У поході взяло участь близько 10000 осіб. Проте сам бойовий склад частин нараховував 2000 багнетів, 1000 шабель та 14 гармат. 75 % загальної кількості складали штаби частин, немуштрові частини, обози і транспорт хворих. Усі учасники Зимового походу, що повернулися, були нагороджені орденом Залізного Хреста, який у системі відзначень українського війська посідав «безапеляційно перше місце».

Основні битви— під Литовцями, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом,

Гайсином, Вознесенськом, Ананевом і Балтою (за весь рейд тилами ворога пройдено 2500 кілометрів, проведено більше 50-ти успішних боїв).

Наслідки і значення: за оцінками воєнних істориків Перший зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду національно-визвольних змагань в Україні 1917-1921 рр., під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами; була здійснена головна найважливіша мета — збережена армія УНР.

Словник

Білий терор— масовий терор, здійснюваний антибільшовицькими силами.

Вибори до рад

Березень — початок квітня 1920 р. — вибори до рад різних рівнів.

— Проведення виборів до Рад під контролем більшовиків, що дозволило їм отримати перемогу.

— Результати виборів до рад: більшість депутатських мандатів отримали більшовики (у повітових виконкомах — 70 % місць, у губернських — 80 %)

Травень 1920 р.— IV Всеукраїнський з’їзд рад, на якому також домінували більшовики (серед 811 делегатів 710 були членами РКП(б) або їхніми прихильниками).

Махновський рух







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.129.211 (0.045 с.)