Внутрішня політика гетьманського уряду

Економічний розвиток:

— Відновлення права приватної власності, в тому числі й на землю.

— Повернення націоналізованих підприємств, землі й майна попереднім власникам (у перспективі — обмеження розмірів земельних ділянок 25 гектарами й наділення землею малоземельних хліборобів).

— Обмеження свобод для робітників; скасування 8-годинного робо чого дня, заборона страйків тощо.

— Удосконалення грошової системи (запровадження гривні, відкриття українських банків).

— Розвиток зовнішнього ринку за рахунок збуту товарів до Німеччини та Австро-Угорщини.

Національно-культурний розвиток:

— Визнання української мови державною.

— Українізація освіти: відкриття українського університету у Кам’янці-Подільському, заснування українських кафедр в університетах Харкова, Києва, Одеси; відкриття понад 150 гімназій та великої мережі шкіл.

— 27 листопада 1918 р. — створення Української Академії наук на чолі з В. Вернадським.

— Заснування національного архіву, державної бібліотеки, українського історичного музею, національної галереї мистецтв, українського театру драми та опери, державної капели та симфонічного оркестру.

— Утворення української автокефальної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

Військова справа:

— Початок створення регулярної української армії (організовано кілька дивізій загальною кількістю 65 тис. вояків).

— Спроба відновлення українського козацтва.

Зовнішня політика Української держави

— Установлення дипломатичних відносин із 12-ма країнами (пріоритет надавався відносинам із Німеччиною, окупаційна адміністрація якої активно втручалася у внутрішні справи України).

— Підписання перемир’я з Радянською Росією (12 червня 1918 р.)

— Дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами України.

— Грамота П. Скоропадського, яка проголошувала відмову від самостійної Української держави, курс на утворення Всеросійської федерації народів, «кінцевою метою якої буде відновлення Великої Росії» (14 листопада 1918 р.)

Це цікаво! Оприлюднення грамоти П. Скоропадського від 14 листопада 1918 р. викликає суперечливу оцінку істориків. Окремі дослідники вважають такий крок гетьмана суто тактичним, спрямованим на узгодження дій з антибільшовицькими силами Росії. На думку цих авторів, керівна роль України у боротьбі з більшовизмом мала забезпечити їй самостійне існування після ліквідації радянської влади в Росії. Інші історики вважають, що грамота про федерацію знаменувало перехід П. Скоропадського до табору великодержавної контрреволюції і зраду ідеї самостійності України.

Формування опозиції гетьманському режиму

— Активізація в умовах кризи гетьманського режиму в Україні політичних партій і груп, які виступали за відновлення УНР і усунення від влади консервативних елементів.

— Виникнення опозиційних центрів:

• Ліво-націоналістичний (травень 1918 р. — створення Українського національно-державного союзу (УНДС) на чолі з П. Ніковським, до складу якого увійшли партії та організації соціалістичного спрямування; вони засудили політику гетьмана як антинародну та антиукраїнську; серпень 1918 р. — перетворення УНДС на Український національний союз (УНС), який згодом очолив В. Винниченко. Мета УНС: міцна самостійна українська держава; обрання законної влади шляхом прямих, рівних, загальних, таємних та пропорційних виборів; захист прав українства на міжнародній арені. Курс на повстання проти гетьманської влади).

Словник

Український національний союз (УНС) — координаційний осередок українських політичних партій, професійних та культурних організацій, опозиційних до правління гетьмана П. Скоропадського, до складу якого входили УСДРП, УПСС, УПСФ, УПСР, Українська трудова партія, Селянська спілка, Всеукраїнський союз земств, Союз залізничників тощо.

• Правий русофільський («Київський національний центр», «Союз відродження Росії», «Союз діячів України»).

• Селянське повстанство (єдиних організаційних форм не мало)

• Радикальний більшовицький (КП(б)У).