Формальне визнання радянською Росією незалежності УСРР

— Нова тактика більшовиків при старій стратегії щодо України (розробка політичного курсу щодо України у Москві, керуючись передусім інтересами більшовицького центру; використання при цьому демагогії у питанні щодо статусу України).

— 4 грудня 1919 р. — прийняття VIII Всеросійською партконференцією резолюції запропонованої В. Леніним «Про радянську владу в Україні», згідно з якою радянська Росія формально визнавала незалежність України.

— Обіцянка більшовиками істотних поступок у відношенні до української мови, що розглядалося багатьма прибічниками національного відродження України як відмова від попередньої русифікаторської політики.

Склад і функції Всеукрревкому

— Прагнення РКП(б) створити в Україні міцні органи державної влади.

— 11 грудня 1919 р. — передача верховної законодавчої та виконавчої влади в Україні Всеукрревкому — Всеукраїнському революційного комітету.

— Склад Всеукрревкому: представники різних течій комуністичного руху в Україні — КП(б)У, УКП(б) (боротьбисти), УКП.

— Голова Всеукрревкому — Г. Петровський.

Петровський Григорій Іванович — радянський державний і політичний діяч. Із 1897 р. — член РСДРП. У 1912 р. обраний від Катеринославської губернії членом II Державної Думи, трибуну якої використовував для пропаганди ідей більшовизму. Очолюючи більшовицьку фракцію в Державній Думі, в 1913 р. виголосив промову, написану В. Леніним, у якій виклав позицію РСДРП(б) з національного питання. У липні 1917 р. був направлений ЦК РСДРП(б) в Україну для боротьби проти Української Центральної Ради. З березня 1919 р. до літа 1938 р. - голова ВУЦВК. У 1919-1938 рр. - член Політбюро ЦК КП(б)У. Г. Петровський належав до тієї частини партійного і державного апарату УСРР, яке орієнтуючись на Москву, повністю відкидало ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У серпні 1922 р., представляючи Україну у складі комісії з підготовки союзного договору, повністю підтримав проект Й. Сталіна про входження формально незалежних радянських республік до складу РСФРР на автономних правах. У 1923 р. під час підготовки конституції СРСР виступив проти позиції М. Скрипника, О. Шумського, X. Раковського, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах. У 1921—1933 рр. керував роботою комітетів незаможних селян (комнезамів), діяльність яких спричинила розкол українського селянства за соціальною й політичною ознакою та сприяла проведенню руйнівної більшовицької політики на селі. Помер і похований у Москві.

Основні функції та напрями діяльності Всеукрревкому (сформульовані в його деклараціях «До робітників і селян України» та «Про воєнну політику на Україні»):

• Встановлення повного контролю над громадянським, політичним та господарським життям на території України.

• Придушення антибільшовицьких, особливо національних сил.

• Ліквідація органів влади, що існували за попередніх режимів.

• Поновлення чинності Конституції УСРР 1919 р., постанов і декретів ВУЦВК та Раднаркому України, прийнятих до наступу білогвардійців.

• Відновлення «воєнного комунізму» в Україні.

— Середина лютого 1920 р. — припинення діяльності Всеукрревкому в умовах зміцнення позицій більшовиків в Україні; передача повноважень ВУЦВК та РНК УСРР (на чолі ВУЦВК — Г. Петровський; на чолі Раднаркому — X. Раковський).

Вибори до рад

— Березень — початок квітня 1920 р. — вибори до рад різних рівнів.

— Проведення виборів до Рад під контролем більшовиків, що дозволило їм отримати перемогу.

— Результати виборів до рад: більшість депутатських мандатів отримали більшовики (у повітових виконкомах — 70 % місць, у губернських — 80 %)

— Травень 1920 р. — IV Всеукраїнський з’їзд рад, на якому також домінували більшовики (серед 811 делегатів 710 були членами РКП(б) або їхніми прихильниками).