Друга війна УНР з радянською Росією.

Активізація військових дій радянської Росії з УНР

3 січня 1919 р. — захоплення більшовицькими військами Харкова, куди переїхали ЦК КІІ(б)У та Тимчасовий робітничо-селянський уряд України; перетворення Харкова на столицю більшовицької України.

9 січня 1919 р. — ультиматум Директорії УНР Раднаркому з вимогою припинення воєнних дій та негайного виведення російських військ із території України, у відповідь на що було отримано заяву про те, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та Українського радянського уряду, а російських військ там нібито немає.

12 січня 1919 р. — війська Першої української радянської дивізії вибили частини УНР із Чернігова.

16 січня 1919 р. — оголошення Директорією війни проти Радянської Росії.

19 січня 1919 р. — захоплення більшовицькими військами Полтави, а 27 січня — Катеринослава.

2 лютого 1919 р. — Директорія, яку очолив С. Петлюра і фактично перебрав на себе всю владу, залишила Київ та переїхала до Вінниці.

5 лютого 1919 р. — радянські війська увійшли до Києва.

Протягом лютого-квітня 1919 р. — розгром головних військових сил Директорії.

Розпад армії УНР

— Розпад армії УНР: армія УНР швидко танула і виявилася майже небоєздатною у боротьбі проти зовнішніх ворогів, посилювався вплив більшовиків на широкі маси українського народу.

Це цікаво! Частина істориків вбачає причину розпаду армії УНР та небажання українського селянства воювати на боці УНР особливостями менталітету українського хлібороба, схильного до ринкових відносин. Він не враховував досвіду 1918 р., коли його політична пасивність спрацювала проти нього, бо з поразкою УНР і перемогою гетьманату в село повернулися поміщики і забрали свої землі. З таким поясненням слід погодитися. Але не можна не враховувати і того, що селяни, виснажені війною, отримавши землю, не хотіли втручатися в нові конфлікти. Далекими і наївними здавалися їм декларації молодих політиків- соціалістів, щоб за них знову йти під кулі. Важливу роль відіграло й те, що Директорія, була непослідовною в земельному питанні та боротьбі з хаосом. На цьому фоні більшовицька радикальність виглядала привабливіше. Знову ж, як і в 1917 р., мляво розв’язувалися й інші соціальні питання. Це й призвело до політичної пасивності селян, розпаду партизанських загонів або перетворення їх в отаманські з’єднання, котрі нікому не підкорялися, порушували громадський порядок та спокій і завдавали шкоди українській державності.

Акт Злуки УНР і ЗУНР

— Осінь 1918 р. — утворення на уламках Австро-Угорської імперії Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Словник

Акт Злуки — акт про об’єднання двох українських державних утворень УНР та ЗУНР — в єдину незалежну українську державу, який продемонстрував прагнення українського народу до соборності.

— 1 грудня 1918 р. — підписання у Фастові «Передвступного договору» про об’єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір у найкоротший строк створити єдину державу.

— 22 січня 1919 р. — урочисте оголошення на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну згідно з яким проголошувалося: «...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу».

Історичне значення: Акт Злуки спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу; він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням становлення політичної нації; ідея соборності українських земель набула державного статусу і в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником; об’єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, збирання територій у єдиній суверенній державі; етнонаціональна консолідація базувалася на таких принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеалах свободи і незалежності, добровільному волевиявленні українського народу.

Це цікаво! 22 січня в Україні було проголошено державним святом — Днем Соборності. Свято встановлено на честь проголошення Акту возз'єднання УНР та ЗУНР, що відбулося в 1919 року. Офіційно в Україні День Соборності відзначався з 1999 року, коли було оприлюднено Указ Президента України «Про День соборності України»: «...враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави...». 30 грудня 2011 року указом Президента України Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, натомість встановлено «День Соборності та Свободи України».

Причини поразки Директорії

— Суперечлива внутрішня політика (в тому числі невирішене аграрне питання).

— Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.

— Необдумане закриття створених за часи гетьмана національних установ.

— Заборона зживання російської мови, нездатність влади завадити єврейським погромам.

— Незадовільна підготовка та організація армії.

— Розквіт отаманства, анархія.

— Особисте протистояння лідерів — В. Винниченка та С. Петлюри.

— Складна зовнішньополітична ситуація (територія України стала ареною битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти, поляків).