Гарантійні та компенсаційні виплати

 

Гарантійні виплати – це грошові виплати, що зберігають працівникові заробітну плату (повністю або частково) за час, коли працівник з поважних причин, відповідно до закону, звільняється від виконання трудових обов’язків, але за ним зберігається місце роботи.

Види гарантійних виплат:

- за час виконання державних або громадських обов’язків;

- за період переговорів і участі у підготовці проекту колективного договору, угоди;

- у деяких випадках при припиненні трудового договору;

- при здаванні крові та її компонентів (для донорів);

- за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

- для працівників, обраних на виборні посади;

- за час обстеження в медичному закладі;

- за час роботи у примирних органах членам примирних комісій та трудових арбітражів;

- при переїзді на роботу в іншу місцевість та інших випадках;

- за час щорічних відпусток;

- авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

- за час направлення у службове відрядження.

Гарантійні доплати – це суми, які виплачуються працівникові понад заробітну плату при скороченні робочого часу або переведенні на іншу роботу у встановлених законом випадках для збереження працівнику середньої заробітної плати.

Види гарантійних виплат:

- працівникам віком до 18 років;

- при переведенні на іншу постійну нижче оплачувану роботу;

- деяким категоріям працівників за час спеціальних і додаткових перерв;

- тимчасове переведення за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботу;

- при тимчасовому переведенні на іншу роботу в разі простою;

- при переміщенні працівника і зменшенні заробітку з незалежних від нього причин;

- вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років;

- у разі виробничого навчання (перекваліфікації);

- працівникові, тимчасово переведеному на іншу, не обумовленому трудовим договором роботу;

- інші доплати, встановлені колективним договором та угодами.

Компенсаційні виплати – це грошові виплати понад заробітну плату з метою відшкодування працівникам матеріальних витрат, пов’язаних з виконанням трудових чи інших передбачених законом обов’язків.

Види компенсаційних виплат:

- у разі службового відрядження;

- при переїзді на роботу в іншу місцевість;

- за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок;

- у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати;

- за амортизацію інструментів, які належать працівникові;

- при роботах у польових умовах;

- на проїзд у пасажирському транспорті для службових поїздок;

- при підвищенні кваліфікації на виробництві.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Елементи тарифної системи.

2. Охарактеризуйте системи оплати праці.

3. Оплата роботи в надурочний та нічний час.

4. Строки і порядок виплати заробітної плати

5. Види гарантійних виплат і доплат.

6. Види компенсаційних виплат і доплат.

 

 

Розділ ІХ. Охорона праці

Зміст

9.1. Поняття охорони праці.

9.2. Забезпечення охорони праці на підприємстві.

9.3. Охорона праці жінок, неповнолітніх та осіб зі зниженою працездатністю.

9.4. Порядок розслідування і облік нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом.

Список літератури

Основна: 2, 4, 5, 16, 28, 29, 31-35, 39, 61, 65, 71, 83, 90

Додаткова: 10, 42-46, 54, 79, 81, 86, 87, 91, 102

 

 

Поняття охорони праці

Відповідно до ст. 43 Конституції України 1996 р. «кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом». Це основні положення щодо реалізації права громадян на працю, забезпечення працівникам безпеки, гігієни праці та здорового виробничого середовища і єдиного порядку організації охорони праці в Україні.

Правове забезпечення охорони праці крім конституційних норм визначають норми КЗпП України, Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. (в редакції Закону від 21 листопада 2002р.) та інші підзаконні правові норми з охорони праці.

З урахуванням умов праці (важкі, шкідливі), психофізіологічних особливостей працівника (жінка, неповнолітній, інвалід) система законодавства з охорони праці включає загальні та спеціальні правові норми. Саме це й зумовило визначення охорони праці в широкому та вузькому розумінні.

У ст. 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці розглядається як система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі праці. Це поняття охорони праці в широкому розумінні, оскільки воно включає великомасштабні заходи щодо забезпечення безпечних і здорових умов праці: правові, економічні, організаційно-технічні, лікувально-профілактичні тощо.

У вузькому ж розумінні охорона праці – це система правових заходів і засобів забезпечення безпечного життя і здоров’я працівників у процесі праці на виробництві, у тому числі й правових норм щодо оздоровлення та поліпшення умов праці. У такому розумінні охорона праці є одним із принципів трудового права, суб’єктивним правом працівника на належні умови праці, правовим інститутом.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Правове регулювання охорони праці охоплює:

- розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії;

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання;

- створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов’язків;

- систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів;

- розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій працівників – жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

Як система правових норм, що входить до визначення охорони праці в широкому та вузькому розумінні, вона формує самостійний інститут особливої частини трудового права України.

До основних норм права такого інституту належать: КЗпП України; Закон України «Про охорону праці»; Основи законодавства України про охорону здоров’я; спеціальні положення, правила, стандарти, інструкції тощо.

За загальною класифікацією система норм з охорони праці поділяється на дві групи: норми загального характеру та спеціальні норми.

За сферою поширення це норми права, що охоплюють: усю територію України; відповідні підприємства; відповідне коло працівників.

Правова організація охорони праці має комплексний характер, відбиваючи три взаємозумовлених аспекти, що й визначають її сутність для сторін трудових правовідносин.

По-перше, охорона праці має соціальне значення, включаючи: а) охорону життя та здоров’я працівника (ст. 4 Закону України «Про охорону праці»); б) збереження працездатності, трудового довголіття працівника; в) гуманізацію праці.

По-друге, охорона праці має економічне значення, що виявляється у таких процесах: а) скорочення втрат робочого часу та економії фонду соціального страхування, скільки за належної охорони праці трапляється менше виробничих травм, професійних захворювань тощо; б) зростання продуктивності праці працівників, а разом з цим і зростання виробництва та розвиток економіки країни.

По-третє, правове значення охорони праці полягає в тому, що правові норми з охорони праці сприяють можливості: а) працювати за здібностями (з урахуванням умов праці, фізіологічних особливостей працюючих жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою працездатністю тощо); б) визначати правовий статус працівника, включаючи правовий статус працівника, включаючи право на охорону праці, його гарантії та захист; в) утвердження охорони праці як важливого елемента трудових правовідносин працівника з роботодавцем (адміністрацією) у забезпеченні охорони праці на робочому місці.

Центральне місце в системі охорони праці посідають працівники, тому й норми права визначають як зміст і гарантії права працівників на охорону праці. Такі гарантії реалізуються у процесі праці і включають комплекс правомочностей, зокрема, права: 1) на безпечні умови праці під час роботи на виробництві; 2) на соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань; 3) на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці; 4) на забезпечення спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами; 5) на компенсацію власником матеріальної та моральної шкоди працівникові і в разі ушкодження його здоров’я. Зміст права на охорону праці зумовлений цими гарантіями. Наприклад, виплата компенсації працівникові за втрату здоров’я чи травми здійснюється лиши тоді, коли ушкодження його здоров’я пов’язане з виконанням обов’язків. Право на охорону праці також передбачає відмову працівника від дорученої роботи, якщо виробнича ситуація небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.