Правовий статус безробітного

Безробітними визнаються громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Підходящою для громадян, які втратили роботу і заробіток, вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає.

Безробітними визнаються:

· тільки працездатні за віком і станом здоров’я громадяни, які не мають роботи й заробітку, інших передбачених законодавством доходів;

· зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

· готові й здатні приступити до підходящої роботи.

Не можуть бути визнані безробітними:

- особи, яким не виповнилось 16 років, за винятком тих, які працювали і були звільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням, ліквідацією підприємства, установи, організації або скороченням чисельності чи штату;

- особи, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, зокрема тимчасової, яка не потребує професійної підготовки;

- громадяни, які з моменту їх реєстрації в службі зайнятості відмовились від двох пропозицій підходящої роботи;

- громадяни, які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу.

Реєстрація громадян провадиться при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби – військового квитка, документа про освіту або документів, які їх змінюють.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації добирається підходяща робота.

Зауважимо, що при неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Якщо такої роботи не було надано, громадянинові згідно з його заявою встановлюється статус безробітного і призначається допомога по безробіттю.

 

Допомога по безробіттю встановлюється, починаючи з 8-го дня після реєстрації громадянина в службі зайнятості аж до його працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку тривалість виплата допомоги по безробіттю становить 720 календарних днів; громадяни, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, і тим, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше як 180 календарних днів.

Розмір допомоги по безробіттю визначається законодавством і залежить від середнього заробітку працівника за попереднім місцем роботи або середньої заробітної плати, що склалась у відповідній галузі за минулий місяць (якщо громадянин протягом останніх 12 місяців, що передували безробіттю, працював не менше 26 календарних тижнів), але не може бути нижчим від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянин після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю має право на отримання протягом 180 днів матеріальної допомоги по безробіттю у розмірі 75 відсотків встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена його сім’ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Громадянин, у якого закінчився строк виплати допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю, а також кожен із членів його сім’ї, який перебуває на утриманні безробітного, має право на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі 50 відсотків встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім’ї безробітного не повинен перевищувати встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

 

Відповідальність громадян в період безробіття за невиконання обов’язків

Þ припинення виплати допомоги по безробіттю у разі її одержання обманним шляхом і зняття з обліку в службі зайнятості

Þ припинення виплати допомоги по безробіттю на строк до 3-х місяців у випадку: а) приховування від служби зайнятості відомостей про влаштування на тимчасову роботу в період одержання цієї допомоги; б) порушення безробітним умов його реєстрації та перереєстрації як безробітного; в) відмови від 2-х пропозицій підходящої роботи; г) відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості; д) припинення навчання у навчальному закладі підвищення кваліфікації та перепідготовки без поважних причин

 

Питання для самоконтролю

1. Визначте поняття “зайнятість” і “працевлаштування”. Як вони співвідносяться між собою?

2. Які категорії зайнятого населення встановлює законодавство?

3. Для яких категорій громадян встановлено особливі гарантії при втраті роботи?

4. Які особи можуть бути визнані безробітними і які особи не можуть бути визнані безробітними?

5. Особливості працевлаштування іноземців в Україні.

Розділ ІV. Трудовий договір

Зміст

 

4.1. Поняття трудового договору.

4.2. Форма та строки трудового договору. Контракт.

4.3. Порядок оформлення працівника на роботу.

4.4. Сумісництво і суміщення професій (посад).

4.5. Переведення: поняття, види. Переміщення. Зміна істотних умов праці.

4.6. Припинення трудового договору.

 

Список літератури

Основна: 1-6, 9, 11, 15, 19-21, 26, 27, 30, 55, 56, 89-91, 94, 96, 97, 111

Додаткова: 39, 42-46, 49, 53, 54, 56-59, 62, 63-66, 71-81, 99-102

 

Поняття трудового договору

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на працю конкретно реалізується шляхом укладення трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (ст. 2 КЗпП України).

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором або угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП).

Головна сутність цього визначення в тому, що трудовий договір укладається як добровільна угода працівника з підприємством чи фізичною особою. У цьому проявляється реальний принцип свободи і добровільності праці.

Правове значення поняття трудового договору більш суттєво розкривається й у тому, що він є основою правовою формою виникнення трудових правовідносин; підставою поширення трудового законодавства та колективного договору та його сторони; засобом конкретизації місця та роду роботи працівника.

Сторонами трудового договору як двосторонньої угоди є працівник (робітник або службовець) і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа. Специфіка працівника як сторони полягає у тому, що трудовий договір може укладати не кожний громадянин України, а тільки той, який здатний до праці, залежно від його фізичного чи психічного розвитку. Керуючись принципами охорони праці молоді, трудове законодавство України визначає вік, з досягненням якого громадянин набуває трудової дієздатності в повному обсязі. Таким віком згідно зі ст. 188 КЗпП України є досягнення громадянином України 16 років. І лише як виняток, за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Другою стороною трудового договору є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа. Власник має право укладати трудовий договір з працівником як самостійно, так і доручити свої повноваження іншим спеціальним особам, наприклад, заступникові керівника з кадрів тощо. У філіалах підприємства або в інших відокремлених структурних підрозділах юридичних осіб трудовий договір можуть укладати їх керівники, якщо головним підприємством їм передані такі повноваження.

Зміст трудового договору становлять його умови, які уточнюють права та обов’язки сторін. Вони поділяються на два види: умови, що визначаються угодою сторін, та умови, що встановлюються законодавством про працю.

Умови трудового договору, що визначаються угодою сторін, залежно від волевиявлення цих сторін, класифікуються на:

1) необхідні (обов’язкові, основні), без яких трудовий договір вважається недійсним;

2) додаткові (факультативні) – необов’язкові, але якщо сторони домовляться про них, то стають такими.

До необхідних умов належать такі умови: про трудову функцію; про строки трудового договору; умова про форму і систему оплати праці.

До додаткових відносять умови: про випробування; про роботу в одну зміну; про роботу з неповним робочим днем; суміщення професій (посад); сумісництво; забезпечення житлом тощо.