Поняття та правове регулювання дисципліни праці

Термінологічне поняття «дисципліна» означає виховання, розпорядок, що вказує на відповідну поведінку в колективі. Трудова ж дисципліна – це, по-перше, спеціальний напрям, складовий невід’ємний елемент особливої частини трудового права. По-друге, трудова дисципліна є необхідною умовою будь-якої колективної праці незалежно від її суспільної організації. Тому в широкому розумінні трудова дисципліна включає: 1) виробничу дисципліну, тобто дотримання послідовності процесів виробництва (постачання сировини, додержання умов праці тощо); 2) технологічну дисципліну, тобто дотримання технології виготовлення товарів, продукції тощо; 3) дисципліну робочого часу, тобто дотримання розпорядку дня, перерв у роботі, відпочинку тощо. Але як правове явище трудова дисципліна характеризується тим, що вона є елементом трудових правовідносин, тобто обов’язком працівника; обов’язковим підпорядкуванням усіх учасників колективної праці встановленому порядку; самостійним інститутом трудового права як сукупності правових норм.

Дисципліна праці – не належна організація праці, що забезпечує злагоджену діяльність усіх учасників виробничого процесу.

Таке розуміння дисципліни праці можна розцінювати як підставу для належного виконання своїх трудових обов’язків, а також реалізація самого трудового договору. Трудові обов’язки сторін трудового договору визначаються у ст. 2 та ст. 139 КЗпП, а також конкретизуються правилами внутрішнього трудового розпорядку на кожному підприємстві, в установі, організації, які розробляються на основі типових правил внутрішнього трудового розпорядку.

Правова сутність внутрішнього трудового розпорядку як передумови забезпечення трудової дисципліни залежить: від багатьох чинників. Але найповніше вона визначається в чіткості прав і обов’язків сторін трудового процесу, що передбачаються: а) типовими, галузевими і локальними правилами внутрішнього трудового розпорядку; б) спеціальними статутами про дисципліну; в) технічними правилами чи інструкціями загального або посадового характеру.

Згідно з цими нормами основними правами працівників є такі:

1) на забезпечення належної організації праці;

2) на поновлення трудових витрат;

3) на охоронні та процесуальні права.

До основних прав власника підприємства належать розпорядчі, нормотворчі та дисциплінарні.

Основні трудові обов’язки працівників:

а) додержання дисципліни (трудової, технологічної, виробничої);

б) збереження майна підприємства;

в) виконання трудових завдань;

г) обов’язок працювати чесно, сумлінно, підвищувати кваліфікацію та продуктивність праці.

Основними обов’язками власника підприємства є забезпечення:

1) фактичної зайнятості працівників;

2) належних умов праці;

3) оплати праці за виконану роботу;

4) зростання продуктивності праці та дотримання норм з охорони праці.

Дисципліна праці забезпечується організаційно-правовими та економічними заходами, сумлінним ставленням до праці.

Організаційно-правові заходи включають належну організацію праці, забезпечення підприємства відповідною технологією та устаткуванням, рівнем робочих місць та чітким визначенням прав та обов’язків конкретного працівника.

Економічні заходи включають виплату заробітної плати та соціально-побутове забезпечення працівників.

Належна дисципліна праці забезпечується також стимулюванням або заохоченням до праці. Такі заохочення можуть мати як моральний (це присвоєння почесних звань, занесення на дошку пошани), так і матеріальний характер (виплата разових премій, виплата персональних доплат і надбавок, а також виплата премій, що передбачаються системою зарплати, і ті, що не передбачаються; виплата винагороди за квартал, виплата 13-ї премії.

Методами забезпечення дисципліни праці є:

1) Метод переконання – вплив, спрямований на стимулювання працівника до такої поведінки, яка відповідає його волі. Правовим засобом реалізації методу переконання є заохочення – публічне виявлення пошани працівникові за сумлінну працю.

2) Метод примусу – вплив, спрямований на встановлення відповідальності працівника за недотримання вимог дисципліни праці.