Основні підходи до аналізу мв(міжнар. Відносин): неолібералізм.

Міжнародно-політична наука представлена такими західними теоретичними школами: реалізмом і неореалізмом, лібералізмом і неолібералізмом, неомарксизмом і постмодернізмом.

Школа лібералізму и неолібералізму. Представниками цього на­прямку можна назвати Вудро Вільсона (28-й президент США), Робер­та Кеохейна, Джозефа Ная, Стівена Краснера, Брюса Рассета та ін.

Класичний лібералізм (ідеалізм), з'явившись як навчальний на­прям на початку XX ст. грунтується на позитивній природі людини, орієнтованій на справедливість і мораль. Популярність в теорії МВ ідеалізм набув на початку та наприкінці XX ст.

Основні положення цієї школи такі:

• Природа міжнародних відносин анархічна, але існує можли­вість її регулювати за допомогою міжурядових організацій і державних режимів.

• Посилення взаємозалежності держав послабляє вплив анархії на МВ.

• Головним завданням взаємовідношень держав є максимізація абсолютних вигід та мирна співпраця.

У теорії неолібералізму можна виокремити дві головні інтерпретації: плюралізм і теорію світового суспільства.

Плюралізм пов'язаний, насамперед, з працями Дж. Ная, Р. Кохена, X. Алкера та Дж. Розенау, які закидали теорії неореалізму спрощеність, оскільки її представники, на їхній погляд, ігнорують або надають лише маргінального значення таким рисам сучасних міжнародних відносин, як взаємозалежність, транснаціональність і глобалізація. Активну роль у сучасному світі відіграє тісна взаємодія суспільств різних держав, яка не піддається державному контролю. Наприклад, у відносинах між країнами Заходу ці взаємодії передбачають торгівлю, особисті контакти, обмін інформацією. Тобто держави не є єдиними акторами світової політики.

Дж. Най та Р. Кохен визначають чотири типи транснаціональної глобальної взаємодії, що відбувається поза межами традиційних міждержавних відносин за умов опосередкованого контролю з боку державної бюрократії. Вони відповідають сферам:

1)інформації, де переміщаються повідомлення, релігійні вірування, ідеї та доктрини;

2)транспорту, який переміщує матеріальні об'єкти, включаючи озброєння, приватну власність і товари;

3)фінансів, тобто переміщення грошей і кредитів;

4)туристики, де переміщуються люди.

У всіх зазначених сферах роль держави полягає у забезпеченні взаємодій, але навіть у цьому випадку вона не може повністю їх реалізувати без участі недержавних учасників міжнародних відносин. Отже, сучасним міжнародним відносинам притаманний плюралізм, який полягає у рівнозначності міждержавних та недержавних відносин і навіть зростаючій залежності перших від других.

Ще одна інтерпретація неолібералізму, тісно пов'язана з ідеями Ф. Фукуями, названа теорією глобального управління. Вона являє собою концепцію, яка, з одного боку, є своєрідним продовженням ідей світового (міжнародного) суспільства, але з іншого — неоідеалістичною теорією "світового уряду", чи т. зв. глобального управління.

На відміну від урядів держав, які спираються на вузькі національні інтереси, світовий уряд базуватиметься на спільних для всіх людей цінностях та інтересах, необхідність адаптації яких до політики всіх держав світу визнається a priori. Вона продиктована потребою гармонізації міжнародних відносин, яка стане наслідком домінування цінностей співробітництва над цінностями суперництва, тобто у новій міжнародній системі держави зможуть реалізувати свої інтереси лише до меж, у яких їхні суперечності не загрожуватимуть єдності світового суспільства.

У формуванні неолібералізму принципову роль відіграли так звані нові факти міжнародного життя, до яких апелювали представники цієї теорії. Йдеться, насамперед, про:

—процес транснаціоналізації міжнародних відносин, завдяки якому роль суверенної національної держави у багатьох сферах міжнародних відносин невпинно зменшується;

—зростання ролі економічного співробітництва, що в умовах глобалізації другої половини XX ст., призводить до економізації зовнішньої політики держави;

—крах тоталітарних диктатур у Європі, Азії та Латинській Америці й істотне розширення кількості держав, у яких панує ліберальна демократія;

—зростання ролі міжнародних організацій, як і безпрецедентне зростання їх кількості у сучасному світі.