Поняття політичної ідеології. Соціал-демократична ідеологія

Політична ідеологія, будучи вираженням національних, класових, партійних, релігійних інтересів, визначає спрямованість політичних поглядів, пропонує набір певних цілісних орієнтирів. Термін «ідеологія» був введений франц. Антуаном Дестют де Траси для позначення вчення про ідеї. З часу появи терміну в науці склалася безліч поглядів на явище ідеології. Маркс і Енгельс запропонували кілька значень терміна «ідеологія», серед яких можна виділити наступне: ідеологія як метод підходу до дійсності, що полягає в конструюванні уявної реальності. Дійсність постає в ідеології в спотвореному, перевернутому вигляді, тому ідеологія виявляється «хибною свідомістю».

Одним із перших розгорнуте обґрунтування соціал-демок­ратичної ідеї здійснив Е. Бернштейн (1850—1932), якого інко­ли називають батьком сучасної соціал-демократії. Його роботи- «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899), «Чи можливий науковий соціалізм?» (1901), «Класи і класова боротьба» (1904) та ін. Теоретична позиція Бернштейна тісно пов'язана з його політичною орієнтацією на реформи. На відміну від К. Маркса, він вважав неможливим завоювання політичної влади проле­таріатом. Сучасний пролетаріат, на думку Бернштейна, не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, який дозволив би йому управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. Він гостро критикував абстрактні марксистські положення про пролетаріат як однорідну цілісність, фіксуючи різнорідність чисельно зростаючих соціальних груп, об'єднаних під цією назвою. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн 'слушно називав «полі­тичним атавізмом і ознакою варварства», а лише через соціа­лізацію капіталізму.

Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету осо­бистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробни­чих відносин характерним є гуманістичне ставлення до люди­ни праці, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції — «демократичний соціалізм». Сутність ідеї соціалізму в тлума­ченні Бернштейна полягає в тому, що соціалізм не означає якогось реального суспільного ладу (чи навіть принципової можливості досягнення десь і колись такого ладу).

З плином часу західна соціал-демократія дедалі активні­ше простує до лібералізму, відходячи від ідеології марксизму. Найхарактернішими рисами післявоєнної соціал-демократії ста­ли відкритість і плюралізм.

Соціал-демократи не уявляють соціалізм у вигляді якоїсь сформованої кінцевої мети. Оскільки, як вони вважають, мети, яку ставить перед собою демократичний соціалізм, не можна досягти одним стрибком. Вона неперервна. Протягом розвитку людської цивілізації вона наповнюватиметься новим змістом, позаяк у цьому виникатиме потреба. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робіт­ничого руху. Він може вважатися дискусією, діалогом, пошу­ком цілей і засобів цього руху.

У 70—80-x pp. XX ст. соціал-демократичні партії Франції, Італії, Бельгії сформулювали у своїх програмних документах концепцію самоврядного соціалізму. Такий соціалізм пере­дбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опра­цювання й винесення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства. Розширюється автономія різних спілок, товариств як у вироб­ничій, так і в невиробничій сферах. На всіх рівнях здійснюєть­ся виборність в органи самоврядування, їхня діяльність зна­ходиться під постійним контролем громадськості. Держава, за концепцією соціал-демократів, як така не ліквідується, але практично всі її внутрішні функції передаються органам са­моврядування.

Основним методом проведення соціал-демократичної полі­тики є реформа. Соціал-демократи вважають, що реформи — це певне коригування соціально-економічної сфери, яка має забезпечити чітке та ефективне функціонування суспільства. Кількість здійснених реформ у соціальній сфері в напрямі де­мократизації суспільного життя, на думку соціал-демократів, рано чи пізно приведе до демократичного соціалізму. Рефор­мування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства — найефективнішої форми боротьби трудящих за свої права, яка відбувається не у формі страйків і демон­страцій, а за столом переговорів між представниками підпри­ємств і профспілок, у процесі укладання контракту, який поля­гає у взаємних зобов'язаннях цих сторін.

Прикладом успіхів і здобутків ідейно-політичної платфор­ми соціал-демократії може служити діяльність Соціал-демократичної робітничої партії Швеції. Шведський демократичний соціалізм одержав назву «функціонального». Його суть поля­гає в тому, щоб замість «одномоментного» перетворення при­ватногосподарських одиниць на державну власність (насиль­ницькою експропріацією чи поетапною націоналізацією) пере­дбачити тривалий термін поступового обмеження прав повноважень власника.