Політична думка Середньовіччя: церква та держава в політичних концепціях Фоми Аквінського та Марсилія падуанського.

Фома Аквінський вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби, але в них від природи закладене прагнення об'єднатися і жити в державі. З цієї природної причини й виникає держава. Метою державності є спільне благо і забезпечення умов для гідного життя. Здійснення цієї мети передбачає

- збереження феодально-станової ієрархії

- привілейованого становища можновладців

- дотримання встановленого Богом обов'язку підкорятися правителям, які уособлюють державу.

Сутністю влади є такий порядок відносин панування і підкорення, за якого воля осіб з верхівки суспільної ієрархії керує нижчими верствами суспільства. Оскільки такий порядок заведений Богом, то влада має божественний характер ("всяка влада від Бога").

Конкретні форми і способи її походження і здійснення можуть виявитися недосконалими і несправедливими. Правитель може бути узурпатором влади, тираном, дбати лише про себе. Наскільки дії правителя відхиляються від волі Божої, суперечать вимогам моралі та інтересам церкви, настільки піддані мають право чинити цим діям опір. Оскільки тиран опікується лише власною, а не спільною користю, нехтує закони і справедливість, народ може повстати проти нього. Проте остаточне судження про законність походження й використання влади і припустимість боротьби з неї належить церкві.

Серед форм державного правління Фома Аквінський розрізняє:

- монархію (абсолютну і політичну)

- аристократію

- тиранію, різновидом якої є демократія.

Перевагу він віддає монархії, бо її влаштування нагадує як влаштування світу взагалі, створеного і керованого одним Богом, так і людський організм, різні частини якого об'єднуються і спрямовуються одним розумом.

Римо-католицька церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського, яке дістало назву "томізм" (від лат. Фома), проголосивши його автора святим і присвоївши йому титул "доктора ангельського".

Інтереси бюргерства, яке підтримувало королівську владу, відобразив у своїй праці "Захисник миру" (1324-1326) ректор Паризького університету Марсилій Падуанський (бл. 1270- 1342). Він доводив, що втручання церкви у справи світської влади сіє розбрат і позбавляє європейські держави, особливо Італію, миру.

Церква має бути відокремленою від держави, бо в них різні цілі і сфери діяльності. Розмежовуючи закони людські й закони божественні, він стверджував, що до компетенції церкви належать тільки божественні закони. Тому духовенство має право лише навчати, проповідувати християнське віровчення, але не примушувати. Карати порушників божественних законів може лише Бог, який їх установив.

Держава виникла в процесі поступового ускладнення форм людського співжиття. Спочатку сім'ї об'єднуються в роди, потім роди - в племена, на базі яких виникають міста і в кінцевому підсумку - держава, що грунтується на спільній згоді всіх її громадян і має за мету їхнє спільне благо. Джерелом влади в суспільстві виступає народ (представників впливових і заможних суспільних станів військових, священиків, чиновників, торговців, землевласників і ремісників), саме від нього виходить влада як світська, так і духовна, він один є носієм суверенітету і верховної законності.

Державна влада здійснюється за допомогою законів, право видавати які має народ, а від його імені - обрані ним представники. Закони є обов'язковими для всіх.

Марсилій Падуанський одним із перших в історії політичної думки висунув та обгрунтував ідею розмежування законодавчої і виконавчої влади держави. Законодавча влада визначає компетенцію та організацію виконавчої влади. У здійсненні влади він важливе місце відводив виборності як засобу утворення установ і підбору посадових осіб держави всіх рівнів. Найкращою формою державного правління він вважав виборну монархію.