Різновиди партійних систем. Специфіка партійної системи України.

Залежно від багатьох обставин, а надто від політично­го режиму, в кожній країні формується певна партійна система. Партійна система – це політичний простір, який складається з політичних партій та упорядкованої певним чином сукупності відносин між собою та іншими елементами політичної системи суспільства.
Політична наука виокремлює такі типи партій­них систем, кожна з яких відображає конкретні особливості певного суспільства:

— однопартійна (в країні є одна правляча партія, а ді­яльність інших не допускається);

— домінантна (з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінно залишається при владі протя­гом десятків років);

— двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпли-зовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу);

— трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жо­дна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті);

— чотирипартійна, або двоблокова (відзначається на­явністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу);

— партійна система обмеженого (поміркованого) плю­ралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опо­зиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коа­ліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями);

— партійна система крайнього (поляризованого) плю­ралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентно­го конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідео­логічне розмежування між ними);

— атомізована партійна система (не передбачає необ­хідності точного підрахунку числа партій); тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення.

Перейдемо тепер до розгляду типологізації партійних систем, в основі якої лежить застосування “суто політичних” критеріїв. На цій теоретичній базі можуть бути запропоновані такі групи класифікації партійних систем: 1) системи, в яких партії мають власне політичний характер, та системи з переважанням партій, що за своєю природою є псевдополітичними і являють собою побудовані на комунальних сімейственних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування “ad hoc” тощо; 2) такі, що відіграють провідну роль формуванні реальної політики держави і суспільства, та такі, що грають дргорядну роль у політичний системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненність); 3) системи з “вирізанням певного сегменту політичного спектру” (тобто з забороною партій певних ідеологічних напрямків) та ліберальні (у суто політичному, не економічному розумінні цього терміну) - без встановлення досить суворих ідеологічних критеріїв для надання офіційного дозволу на функціонування конкретних політичних партій; 4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні; 5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні; 6) плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні; 7) націоналістичні та полікультурні; 8) релігійні та світські; 9) марксистські, “національного” (“арабського”, “африканського” тощо) соціалізму та несоціалістичні; 10) соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі.

 

 

Групи інтересів.Лобізм.

Відповідно групи інтересів визначаються як добровільні об'єднання людей, створені для вираження і задоволення їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інсти­тутами, насамперед із державою. Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, що не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються лише впливом на неї.

Коли ж задоволення колективного інтересу учасників заінтересова­ної групи вимагає прийняття владних рішень, вона пере­творюється у групу тиску, яка за допомогою різних засобів прагне вплинути на рішення органів влади у сприятливий для себе бік.

група тиску — це громадське об'єднання, яке домагається задоволення власних інтересів за допомогою цілеспрямованого впливу на інститути публічної влади.

Найбільшого поширення вони набувають за умов ринку і зрілого громадянського суспіль­ства як породження ліберальної господарської і плюра­лістичної суспільно-політичної структури.

Проте якщо поняття «групи інтересів» указує взагалі на політичний вимір цих груп, то поняття «групи тиску» зазначає лише форму їхньої дії, метод впливу на ті чи інші політичні рішення.

Терміну «групи тиску» в політичній науці і практиці передував термін «лобі», який спочатку виник у США й позначав специфічні структури для політичного представ­ництва організованих інтересів. Політичного відтінку це слово набуло ще через два століття, причому в США, коли в 1864 р. термін «лобіювання» став позначати купівлю за гроші голосів законодавців у коридорах конгресу. Згодом зміст цього поняття розширився; ним стали позначати вплив заінтересованих груп узагалі на всі центри прийняття державних рішень, тобто не лише на орган законодавчої влади, а й на урядові та судові структури.

«громадські організації» -добровільні та організаційно оформлені об'єднання громадян, створені для вираження й задоволення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування.Сюди входять професійні спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські, дитячі організації, кооперативи, наукові, технічні, тощо. Як групи інтересів гро­мадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють із політичними інститутами, передусім державою

Групами інтересів є й багатоманітні суспільні рухи — само­діяльні об'єднання мас, створені на основі спільності інтересів і впорядкованої діяльності. Це антивоєнні, екологічні, жіночі, молодіжні рухи тощо. Вони не є власне організаціями, бо, як правило, не мають сталих довгочасних організаційних структур, певної вну­трішньої ієрархії, керівних центрів, програмних та статутних документів, фіксованого членства, внесків, що властиво для організацій.

Близьким за змістом до поняття «групи інтересів» у політології є поняття «латентні політичні сили». Латентними (від лат. latens, latentis - - прихований) вони називаються тому, що в звичайних умовах не виступають безпосередніми та активними суб'єктами політики (якими є, наприклад, політичні партії), але можуть раптово чи поступово, під впливом певних обставин, трансформуватися в активні політичні сили.

У політичній системі суспільства групи інтересів виконують певні функції, до яких належить насамперед функція ар­тикулювання інтересів, тобто перетворення соціальних прагнень, емоцій та очікувань у певні політичні вимоги. Ці вимоги доводять до владних структур побажання громадян, тим самим залучаючи останніх у політичний процес, робля­чи їх суб'єктами політики.

Артикулювання інтересів вимагає їх агрегування, тобто узгодження часткових потреб, установлення між ними пев­ної ієрархії, вироблення на цій основі загальногрупових цілей. Ця функція передбачає вибір не лише політичне найбільш значущих, а й найреальніших вимог стосовно можливостей їх задоволення.

Групи інтересів підтримують тих чи інших політиків на виборах до представницьких органів державної влади, впли­вають на їхню діяльність у владних структурах, на відбір кадрів для державного апарату й тим самим виконують функцію формування та оновлення правлячої еліти. Важливою функцією груп інтересів є інформаційна, яка полягає в тому, що вони доводять до органів влади інфор­мацію про стан громадської думки щодо тієї чи іншої проблеми суспільного життя.

Лобізм - це спроба організацій або окремих громадян впливати не тільки на прийняття, відхилення чи зміну законів у парламенті, а також спроба впливати на адміністративні рішення уряду, спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів, а й різних політичних партій, державних і недержавних установ та підтримку громадськості через засоби масової інформації.

Лобісти використовують різні прийоми, щоб переконати представників державної влади прийняти певне рішення. Ці прийоми можуть бути прямими (коли лобісти безпосередньо впливають на законодавців) і непрямими (коли лобісти впливають на законодавців за допомогою третьої сторони). До прямих прийомів належать:

*приватні зустрічі з законодавцями;

*збирання інформації, проведення досліджень і підготовка презентацій перед законодавцями;

*присутність і виступ на слуханнях комітетів та інших урядових відомств;

*надання професійних порад, допомога у підготовці законопроектів;

*запрошення законодавців на громадські заходи і неофіційні зібрання;

*внесення грошей на виборчі кампанії.

Прикладами непрямого лобізму є:

1. Вплив громадськості — коли громадськість залучається для впливу на законотворчий процес через публікації в журналах, газетах, виступи у телепередачах або по радіо.

2. Опитування населення, яке проводиться будь-якою групою для виявлення ставлення громадськості до різних проблем, і результати опитування публікуються в газетах.

3. Залучення виборців — коли лобісти намагаються загітувати виборців написати листа чи зателефонувати своєму депутатові непередодні обговорення питань, які цікавлять лобістів. Зрозуміло, що законодавці більш прихильні вислухати своїх виборців, ніж представників якої-небудь зацікавленої групи.

4. Об’єднання різних груп, якщо вони мають спільні інтереси щодо окремого закону. Перевагою такого об’єднання є те, що залучається більша кількість зацікавлених груп, які не дублюють вимоги один одного, а цінують час депутата і об’єднуються для вирішення спільних проблем. Саме тому законодавці більш схильні до зустрічей з представниками цих груп. Лобізм - це діяльність, яка охороняється конституціями багатьох країн, в тому числі і Конституцією України. Конституція України, хоч прямо і не регулює лобістську діяльність, але створює умови для такої діяльності, гарантуючи “кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”

Ось деякі характерні риси лобізму:

– лобізм пов’язаний з владою, оскільки передбачає вплив на неї;

– Лобіст є посередником між органами державної влади та зацікавленими групами (компанії та їх асоціації; суспільні організації, приватні особи, тощо), який використовує всі легальні особливості законодавства на користь свого клієнта

– лобізм органів влади – показник представництва інтересів, та (і це головне) їх конкурентності.

– Лобізм є більш-менш гласною діяльністю: це забезпечується процедурою реєстрації лобістів (в органах влади де вони діють), та (варіюється в різних країнах) вимогою до лобістів публікувати звіти щодо своєї діяльності.