Сутність правової та соціальної держави

Правова держава - держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута правова державна і незалежна судова влада, в якій має місце політико-юридичний захист прав та свобод людини і визнання верховенства права.

В основі правової держави - рівність влади, громадянина, суспільства перед законом.

Основні принципи правової держави:

•Верховенство права, що означає примат його над державою, підлягання держави праву. Первинність права зумовлена не тільки тим, що воно передує державі в часі, але й тим, що держава виникає як орган надання праву загальнообов'язкової форми.

•Розподіл влади та взаємозв'язок між законодавчою, виконавчою та судовою владами.

•Обмеженість уряду та федералізму, що означає обмеженість урядової влади щодо прав та свобод громадян, а також поділ її між центральним урядом та регіонами.

•Представницька демократія, яка надає процедурні обмеження урядовим діям.

•Судовий розгляд незалежною системою судових органів як центральним механізмом проведення конституційних законів у життя.

Сутність сучасної демократичної держави відповідає не тільки правова, але й соціальна форма, якщо сутнісним змістом правової держави є захист свобод людини від обмежень з боку держави, то соціальна держава, навпаки, передбачає активну політику з метою забезпечення права, яке можна визначити як право на достойне існування.

Соціальна держава - держава, що здатна послідовно здійснювати сучасну політику за допомогою посилення своєї ролі в регулюванні економічних процесів.

Основні риси соціальної держави:

•система соціального партнерства між працею та капіталом;

•розгалужена система соціального забезпечення по старості, в разі непрацездатності або безробіття;

•загальнодоступна система охорони здоров'я та освіти.

Ефективність соціальної держави відбувається залежно від факторів, серед яких виділяють:

високий рівень економічного розвитку країни, економічний ріст, що дозволяє забезпечити перерозподілення засобів на соціальні програми;

згода основних політичних сил про необхідний набір соціальних програм, що реалізуватимуться державою, досягнення подібного консенсусу дозволяє зберегти правонаступність соціальної політики у випадку приходу до влади інших політичних партій;

розвинуте відчуття відповідальності, законослухняності, суспільної солідарності.

 

 

37. Громадянське суспільство та його інститути.

Громадянське суспільство — це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин у межах дихотомії «суспільство — держава». Становлення Г.С. як історичної реальності почалася з зародження капіталізму, коли буржуазія повела боротьбу проти абсолютиського одержавлення суспільного життя, проти меж станового феодального ладу. Переломним рубежем установленні Г.С. була Велика французька революція XVIII ст., а в політико-правовому відношенні - прийнята під час її здійснення «Декларація прав людини і громадянина» (1789), яка проголошувала недоторканність природних прав людини і прав громадянина і була своєрідним маніфестом правової держави і Г.С.

Громадянське суспільство має таку саму структуру, як і суспільство в цілому, її складають багатоманітні суспільні від­носини - економічні, соціальні, політичні, соціокультурні тощо та їх суб'єкти, за винятком держави.

Економічною основою, фундаментом громадянського сус­пільства є недержавна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індивідуальній і колективній формах.

Соціальну структуру громадянського суспільства скла­дають різноманітні соціальні спільності — класові, етнічні, демографічні, професійні тощо та відносини між ними. Первинний соціальний осередок громадянського суспіль­ства — сім'я. Це — заснована на шлюбі або кровній спорід­неності мала група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною відповідальністю і взаємодопомогою. Як соціаль­ний інститут сім'я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємовідносини подружжя, батьків, дітей та інших родичів. Сім'я є найбільш сталим інститутом Г.С.

Елементами політичної структури Г.С. виступають недержавні політичні інститути, основ­ними з яких є політичні партії, громадські організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. Політичні відносини як відносини з приводу влади притаманні і громадянському суспільству, однак у ньому вони не є державно-політичними і виступають як відносини між недержавними політичними інститутами. Найважливі­шим політичним інститутом громадянського суспільства є політичні партії. Це — добровільні об'єднання громадян, що виконують у громадянському суспільстві низку важливих функцій: вираження соціальних інтересів, ідеологічну, полі­тичної соціалізації, формування громадської думки тощо. Водночас політичні партії є найважливішою ланкою, яка з'єднує громадянське суспільство з державою; передусім саме завдяки їм здійснюється представництво багатоманітних соціальних інтересів на державному рівні. У разі оволодіння державною владою та чи інша партія стає суб'єктом дер­жавно-політичних відносин і в такій якості не виступає інститутом громадянського суспільства. Це стосується не лише правлячої партії, а й усіх інших тією мірою, якою вони є носіями державної влади.

Інституціональними елементами структури громадян­ського суспільства є багатоманітні громадські організації. Політичними інститутами є ті з них, які тією чи іншою мірою впливають на здійснення державної влади, тобто виступають як групи інтересів. Групами інтересів є передусім громадсько-політичні організації — професійні, жіночі, молодіжні, ветеранські тощо. Інші громадські організації як групи інтересів виявляють себе лише ситуативно — у разі безпосередньої чи опосередкованої взаємодії з політичними інститутами. Структуру духовної сфери громадянського суспільства складають соціокультурні відносини, а її елементами є школа, церква, різноманітні культурно-мистецькі. Духовне життя громадянського суспільства характеризується ідеологічною багатоманітністю. Воно несумісне з пануванням єдиної ідеології, з так званою державною ідеологією, насад­жуваною ідеологізованою державою.

Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії. Водночас високий рівень розвитку й функціонування громадянського суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Головна ознака громадянського суспільства полягає в забезпеченні широких прав людини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання.