Політична еліта. Типи політичних еліт.

Творцями теорії еліт були італійські соціологи Г. Моска і В. Парето та німецький соціолог Р. Міхельс. Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соціальними, психологіч­ними й політичними якостями, — еліта. Починаючи з XVII ст. цей термін вживається спочатку для позначення товарів найвищої якості, а згодом і для виокремлення у структурі суспільства обраних людей, передусім вищої знаті.

Найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний. Ціннісний підхід, започаткований В. Парето, пояснює існу­вання політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психоло­гічних, моральних, організаторських та інших рис, які забез­печують їм переважання над іншими людьми. Еліта таким чином видається за найціннішу частину суспільства, панівне становище якої відповідає його інтересам. Найпоширеніші в політології визначення політичної еліти грунтуються на ціннісному підході.

Інший підхід до пояснення феномену політичних еліт, започаткований Г. Москою і Р. Міхельсом, — функціональ­ний, або організаційний. Він пояснює існування політичної еліти важливістю функцій управління, які зумовлюють особливу роль людей, що їх виконують. Прихильники цього підходу вважають, що закон поділу праці вимагає професій­ного заняття управлінською працею як необхідної умови її ефективності. Широкі маси населення політично пасивні, їхні головні життєві інтереси звичайно лежать поза сферою політики. Висока суспільна значущість управлінської праці зумовлює і особливий соціальний статус тих, хто її виконує. Характерним для цього статусу є високий рівень матеріаль­ного стимулювання, у тому числі пов'язаного з наданням управлінцям різних соціальних привілеїв.

В. Парето за місцем у політичній системі поділяв еліту на правлячу і неправлячу, або контр-еліту. До правлячої еліти належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, а до контреліти — такі особи, які наділені характерними для еліти якостями, але внаслідок свого соціального статусу чи різних перешкод не мають доступу до управління.

Залежно від методів володарювання В.Парето виділив два типи еліт: Еліта лисиць, в якій володіє "інстинкт комбінацій": здатність лавірувати, переконувати, обманювати. Прихід цієї еліти в систему управління втілює суспільну тенденцію до зміни. Еліта левів - ставка на силові методи впливу і нездатність до укладання компромісів. Леви виражають консерватизм, тенденцію до стабільних форм організації суспільного життя.

За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поділяються на традиційні й сучасні. Влада традицій­них еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військова доб­лесть, релігійні заслуги тощо. Влада сучасних еліт базується на сучасних цінностях, до яких належать, зокрема, промисловий (особливо фінан­совий) капітал, освіченість, професійні досягнення та ін.

Близьким до цієї типології є поділ еліт залежно від основи їх формування на еліту крові, еліту власності та еліту інтелектуальної продуктивності. На основі крові формується еліта доіндустріального суспільства, на основі приватної власності, багатства — еліта індустріального, а на основі інтелектуальної продуктивності — постіндустріального суспільства.

Сучасні еліти за обсягом владних повноважень поділя­ються на вищі, середні та адміністративні.

За змістом діяльності і функцій політична еліта поділя­ється на партійну, воєнну, адміністративну та ідеологічну, а за способом формування — на закриту й відкриту.

Залежно від масштабів діяльності політичні еліти поді­ляються на загальнонаціональну та регіональні.
51. Поняття, структура, динаміка та функції політичного конфлікту.

Політичний конфлікт - протиборство суб'єктів політичного процесу за державну владу або політичний вплив.

Конфлікт як кожен соціальний об'єкт або явище має структуру. Структуру конфлікту можна визначити як сукупність елементів, виступила вступників в якості необхідних сутнісних параметрів цього явища, без яких конфлікт не може існувати як динамічно взаємозалежна система або процес. Зазвичай виділяють п'ять структурних елементів конфлікту.

Сторони політичного конфлікту - це індивіди, групи, спільності, держави, блоки, коаліції та ін.

Предметом політичного конфлікту є державна влада, її розподіл, зміцнення, реалізація, символи державної влади, її зовнішня та внутрішня політика.

Конфліктні дії (тобто безпосереднє конфліктна взаємодія) виступають третім елементом структури конфлікту. Їх можна розділити активно-конфліктні - «виклик», наступальні і пасивно-конфліктні-"відповідь на виклик», оборонні.

Важливим елементом структури є умови політичного конфлікту. Це те соціальне середовище, в якому розгортається конфлікт, її стан. Проте видно, що середовище, в якому відбувається конфлікт, може його стимулювати, i протидіяти його розвитку або бути нейтральним.

Наслідки конфлікту - також необхідний структурний елемент конфлікту. Вони позначаються не тільки на учасників, але і на стані соціуму, на перспективах майбутнього взаємодії сторін, на характері нових протиріч.

Функції конфлікту - також одне з істотних методологічних понять конфліктології.
Під функціями в даному контексті розуміється та роль, яку відіграє конфлікти у стимулюванні соціально-політичних процесів, зміні, переструктуруванні суспільних відносин. Л. Козер виділив і описав ряд конструктивних соціально-політичних функцій конфліктів: функцію стимулювання соціальних процесів; функцію групоутворення і структурування внутрішньої організації соціальних систем; інформаційно-комунікативну функцію; функцію утворення соціальних інститутів, функцію соціального контролю; функцію розрядки напруженості в структурних елементах соціального організму. До конструктивних функцій конфлікту відносять його інтегративний характер. Конфлікт згуртовує групу через посилення групового самосвідомості.

Як мінімум конфліктний процес складається з трьох-чотирьох стадій, але їх число може бути збільшено. Багато авторів виділяють чотири стадії: передконфліктна ситуація (від виникнення суперечностей до інциденту); власне конфлікт (інцидент, ескалація, конфліктний криза); переговорний процес; постконфліктні ситуації (адаптація сторін конфлікту до нових умов).

Сам конфліктний процес можна зобразити у вигляді ланцюжка понять, що відображає суперечності у розвитку: 1.Потреба і відсутність можливості її задоволення, 2 осмислення суперечності, 3 формулювання претензій, 4 пред'явлення претензій, 5 інцидент, 6 конфліктні дії, 7 ескалація конфлікту, 8 некерована ескалація, 9 конфліктна криза, 10 переговори, 11 постконфліктна ситуація, 12 моніторинг постконфліктної ситуації - виникнення нових потребностей і протиріч.

Найбільш поширеним є поділ конфліктів на конфлікт цінностей, конфлікт інтересів, конфлікт ідентифікації.

Конфлікт цінностей — зіткнення різних ціннісних орієн­тацій (ліві — праві, ліберали — консерватори, інтервенціоніс­ти — ізоляціоністи та ін.).

Конфлікт інтересів пов'язаний із зіткненням різних, на­самперед політичних і соціально-економічних, інтересів.

Конфлікт ідентифікації — суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянсь­кої приналежності.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних мас­штабів, об'єктивно стає соціально-політичним, тобто зачіпає діяльність управлінських інститутів, впливаючи на механізми і способи цієї діяльності, на їхні структури, на політику, яку вони проводять. Відповідно, спостерігається поділ політичного конфлікту на два види: 1. Між існуючою владою та громадськими силами, інтере­си яких не представлені у структурі владних відносин. 2. Всередині існуючої влади.

За характером нормативного регулювання виділяють інституціалізовані і неінституціалізовані конфлікти. Перші підпорядковуються встановленим правилам гри, нормативно регулюються, протікають відкрито і у мирних формах, другі - тяжіють до стихійності.

Залежно від форм, в яких розвиваються конфлікти, вони можуть бути насильницькими або мирними, а за своїми наслідками - позитивними або деструктивними.