Сучасні концепції демократії. Теорія поліархії Р. Даля.

З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соціальна група чи особистість.

Незважаючи на деякі відмінності, колективістські концепції демократії мають загальні риси:· заперечення автономності особистості;· первинність народу у здійсненні влади;· однорідність народу за складом;· абсолютність влади більшості. В цілому, колективістські концепції демократії не розрізняють особистість, суспільство, державу.

Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики в демократичному суспільстві. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду. Загальні риси плюралістичноі концепції демократії зводяться до:· відмові від прямої участі всіх у політичному процесі; · визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує права та свободи особистості;· значного розширення діяльності держави, збереженню рівноваги конкурентних інтересів;· турботі про формування демократичної культури, підтримки державою соціально-обмежених верств населення.

З плюралістичною теорією демократії співзвучна елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов язана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін. Сучасні класичні концепції еліти були сформульовані на початку ХХ ст. В. Парето, Г. Москою, Р. Міхельсом. Найзагальнішими рисами, притаманними елітарним теоріям є:· поділ суспільства на еліту і маси;· тлумачення політичної нерівності як підвалини соціального життя;· володіння владою завдяки приналежності до “обраної меншості”;· розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.

В якості альтернативи по відношенню до концепції елітарної демократії виступає теорія партіципаційної демократії. Під “партіципацією” в західній політології розуміються всі види участі громадян (добровільної й вимушеної) в політичному житті з мотою впливу і тиску на прийняття рішень владою. Автори концепції тлумачать необхідність участі більшості народу не тільки в виборних кампаніях, референдумах, але і в інших видах політичного процесу, включаючи формування владних груп і висування політичних лідерів.

Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є: визнання особистості основним джерелом влади; пріоритет прав людини над правами держави; обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян;· пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням; розподіл влади як умова контролю громадян над державою.

В сучаснїй політичній науці йде пошук нових форм демократії. Французький політик М.Рокар вважає реальність взаємозв`язків між виборними, засобами масової інформації і виборцями – сердцевиною сучасної демократії. В цьому напрямі, на його думку, відбувається становлення “нової форми демократії”. Її складовими частинами виступають загальне виборне право та вільна інформація. Народ може реалізовувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації. Не випадково, що засоби масової інформації стали називати “четвертою владою”. Нову форму демократії М.Рокар називає “ інформаційною демократією”.

Канадський проф. М.Бунге пропонує концепцію “ інтегральної технодемократії ”. Засоби ії досягнення – це освічене володарювання народу в усіх царинах – економічній. культурній, політичній на основі рад експертів. Тобто, відмічає М.Бунге, інтегральна технодемократія є рівність посередством кооперативної власності та самоуправління, політичної демократії і технічної експертизи.

Сучасні трактування демократії можуть бути зведені до двох інтерпретацій її суті, американські політологи К.Джанда, Дж.Беррі і Дж.Голдман визначили ці підходи як процедурний і субстанційний.

Процедурний підхід виходить з того, що демократія - це форма правління, і акцентує увагу на процедурах, які дозволяють народу проявити свою волю (вибори, мітинги, збори громадськості). Ці процедури вказують на те, хто бере участь у прийнятті важливіших рішень, як враховується кожен голос і скільки голосів необхідно для досягнення рішення. Відповідно виділяються критерії демократії: універсальна політична участь, політична рівність ("одна людина - один голос ", принцип більшості).

Субстанційний підхід фокусує увагу на тому, що робить вибрана влада, бачачи сутність демократичного правління в державній політиці у сфері забезпечення свобод і прав особистості. Прибічники цього підходу вказують на суттєвий недолік першої теорії - уряд зобов'язаний робити те, що вимагає більшість. Але виникає запитання: як забезпечити права меншин (релігійних, етнічних тощо), згідно з субстанційною моделлю, головним критерієм демократії є політика уряду, яка гарантує свободи (свободу віросповідання, свободу виражати власну думку) і права громадян, у тому числі право на відсутність дискримінації з якихось ознак.

Теорія поліархії. Однією з найбільш відомих теорій плюралістичної демократії є теорія поліархії, розроблена Р.Далем. На думку вченого, те, що називають демократичними режимами, - це поліархії (з грецьк. arhe - суверенітет, початок, роlі - багато), де влада здійснюється не усім народом, а багатьма. Демократія - це ідеал, до якого треба наближатися, але якого повністю не можна досягти, оскільки весь народ не може управляти.

Поліархія як політичний режим включає в себе:

політичну конкуренцію і участь;

політичний плюралізм;

право громадян створювати незалежні організації, в тому числі політичні партії і групи за інтересами;

політичні свободи, серед яких - право громадян отримувати інформацію з альтернативних джерел;

право опозиції заперечувати рішення уряду;

вільні і чесні вибори, відкритий характер конфліктів між політичними лідерами.

Це режим, заснований на відносно високій терпимості до опозиції, на широких можливостях впливати на поведінку уряду й навіть на можливості зміщення мирним шляхом різних офіційних осіб.

Це трактування плюралізму є найбільше, тому що критерій публічної загальності груп і лідерів у боротьбі за владу поєднується з вимогою широкої залученості громадян у політичний процес. У роботі "Плюралістична демократія в США" американський політолог обгрунтував фундаментальну аксіому плюралістичної теорії про існування різноманітних центрів влади, ні один з яких не може володіти монопольною владою.

Інститути поліархії (Р. Даль): Виборна влада 2. Вільні та справедливі вибори 3. Включає виборне право 4 Право претендувати на обрання 5 Свобода вираження поглядів 6 Альтернативна інформація 7 Організаційна самодіяльність