ТЕМА 1. Поняття, предмет, метод, система та джерела адміністративного права України

 

1. Адміністративне право є найважливішою галуззю права України, оскільки воно регламентує діяльність органів виконавчої влади і частково органів місцевого самоврядування, які є складовими публічної влади. Воно є однією із фундаментальних галузей права, яка у сукупності з іншими галузями (конституційним, цивільним, кримінальним) передбачає основи діяльності держави в особі його державних органів, визначає їх систему і повноваження.

Адміністративне право має свої власні юридичні засоби захисту від посягань на правовий режим у сфері функціонування органів державного управління, воно здійснює захист не тільки управлінських суспільних відносин, але й інших правовідносин – земельних, житлових, екологічних, фінансових, трудових і ін. Одночасно, адміністративне право не тільки захищає такі правовідносини, але й виступає у якості їх регулятора, зокрема, саме норми адміністративного права визначають систему органів і порядок здійснення контролю за дотриманням екологічного законодавства, податкового законодавства, митного законодавства; правові та організаційні засади здійснення підприємницької діяльності і ін.

Адміністративне право – це така система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з організацією і функціонуванням органів державного управління, державним управлінням сферами суспільного життя, функціонування адміністративної юстиції і притягненням до адміністративної відповідальності.

Отже, адміністративне право – це галузь права (сукупність правових норм), які регулюють з метою реалізації завдань та функцій держави суспільні відносини керівницького характеру, що складаються у сфері виконавчої та розпорядницької діяльності державних органів виконавчої влади, інших державних органів у процесі здійснення ними юридично владних повноважень.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, з допомогою якого держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного управління, укріплює її демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового регулювання – воно виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право — це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, метода регулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).

Характеристика будь-якої галузі права в першу чергу пов’язана з визначенням поняття і особливостей таких важливих складових, як предмет і метод певної галузі права. Саме ці складові характеризують сутність і особливості адміністративного права.

2. Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації функцій державного управління у зв’язку із здійсненням широкої та різнобічної виконавчої і розпорядницької діяльності.

Адміністративному праву притаманні певні рамки правового регулювання – це сфера діяльності виконавчих органів та суспільні відносини управлінського характеру, що складаються у цій сфері. Вини виникають, діють та припиняються поміж вище розташованими і нижче розташованими органами виконавчої влади (між Кабінетом Міністрів та обласною державною адміністрацією); органами виконавчої влади і підпорядкованими ним підприємствами, організаціями та установами (між Міністерством освіти та науки та ректором університету); органами виконавчої влади, що не пов’язані між собою безпосередньою підлеглістю (між Міністерством освіти та науки та Міністерством охорони здоров’я); між органом виконавчої влади і громадянином (між міськвідділом міліції і громадянином, який притягується до адміністративної відповідальності).

Отже, предмет адміністративного права являє собою певні суспільні відносини, які виникають у сфері державного управління. Іноді предмет адміністративного права визначають як суспільні відносини, пов’язані з діяльністю органів виконавчої влади.

Відносини, що становлять предмет адміністративного права, характеризуються такими ознаками:

1. Це насамперед управлінські відносини;
2. Вони виникають в результаті здійснення управлінської

діяльності;

3. У таких відносинах один із суб’єктів наділений владними повноваженнями;

4. Це завжди відносини влади і підпорядкування;

5. Вони забезпечуються силою державного примусу.

В першу чергу до предмету адміністративного права належать так звані «класичні управлінські відносини», тобто суспільні відносини, які виникають під час здійснення державного управління у сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності.

Важливо відзначити, що до предмету адміністративного права, крім зовнішніх, належить і внутрішньо організаційні управлінські відносини, що складаються у процесі внутрішньої організації і діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату судів, Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, а також у адміністраціях державних підприємств, організацій і установ.

Важливим елементом предмету адміністративного права виступають суспільні відносини, пов’язані з наданням громадянам управлінських послуг (створення умов для повної реалізації ними своїх прав і свобод).

До предмету адміністративного права також відносять суспільні відносини, що виникають у зв’язку з організацією і діяльністю адміністративних судів, тобто у сфері адміністративної юстиції.

Предмет адміністративного права складають суспільні відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням засобів адміністративного примусу і адміністративної відповідальності до фізичних та юридичних осіб.

На підставі викладеного, можна зробити висновок, що предмет адміністративного права – це сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі організації і діяльності органів державного управління, здійснення державного управління сферами суспільного життя, функціонування адміністративної юстиції і притягнення до адміністративної відповідальності.

3. Під методом адміністративного права розуміють сукупність правових засобів та способів здійснення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Особливості адміністративного права виявляються у методах адміністративно-правового регулювання.

Серед методів адміністративного права виокремлюють загальні методи, які характерні для усіх галузей права: імперативний та диспозитивний. Для адміністративного права основним був і залишається імперативний метод, тобто метод владних приписі, коли об’єкт управління не має вибору варіанта поведінки і він повинний діяти лише так, як йому приписано. Даний метод є основним відносно управління такою сферою, як адміністративно-політична. Разом з тим слід відзначити, що цей метод поступово віддає частину свого впливу методу диспозитивному. Диспозитивний метод характеризується тим, що об’єкт управління має певну свободу вибору варіанта поведінки, виходячи із своїх інтересів. В першу чергу це торкається таких сфер суспільного життя, як економічна та соціально-культурна.

В теорії права прийнято виокремити три основні способи правового регулювання. Це – припис (накладання прямого юридичного обов’язку здійснити певні дії); заборона (накладання прямого юридичного обов’язку не здійснювати певні дії); дозвіл (юридичний дозвіл здійснити певні дії на свій розсуд). Під адміністративно-правовим методом регулювання розуміється сукупність правових засобів та способів (прийомів), які застосовують органи управління для забезпечення регулюючого впливу норм адміністративного права на суспільні відносини. Адміністративно-правове регулювання управлінських суспільних відносин фактично є формою юридичного опосередкування зв’язків поміж суб’єктом та об’єктом управління, правовим засобом цілеспрямованого керівного впливу. Але ці зв’язки і цей вплив передбачають відому підлеглість волі керуючих одній керуючій волі.

Таким чином, адміністративно-правове регулювання має своїм об’єктом такі суспільні відносини, у яких стан сторін характеризується їх фактичною нерівністю: один із учасників завжди є підлеглим іншому. Інакше кажучи, об’єкт управління підлеглий суб’єкту управління. Адміністративне право регулює управлінські відносини поміж вищими та нижчими органами виконавчої влади, які побудовані на основі організаційної підлеглості. Відповідно, кожна ланка системи органів виконавчої влади підлегла по вертикалі відповідній вищий ланці. У відносинах поміж органами управління і громадянами також має місце фактична нерівність сторін. Саме органи управління встановлюють обов’язкові для громадян правила поведінки (наприклад, протипожежні, санітарно-гігієнічні та ін.), застосовують до них у відповідних випадках примусові засоби, наприклад, адміністративні стягнення, вирішують питання за ініціативою громадян, наприклад, за їх скаргами і заявами і т.п. Адміністративно-правовий метод використовується при визначенні прав та обов’язків учасників регулюючих відносин, санкцій та порядку їх застосування. Адміністративно-правовий метод регулювання виявляється у юридичній нерівності суб’єктів відносин, прямій організаційній підлеглості одного з них іншому. В процесі адміністративно-правового регулювання розпорядження органів державного управління, які адресовані іншим учасникам управлінських відносин, є обов’язковими до виконання.

Таким чином, адміністративно-правовий метод віддзеркалює владну природу державного управління, однобокість і юридичну обов’язковість приписів суб’єктів управління, а урегулюванні цим методом відносини визначаються як відносини влади і підлеглості.

Крім загальних методів правового регулювання, адміністративному праву притаманні і спеціальні методи, зокрема: субординації, координації, реординації, адміністративної угоди, реєстрації, стимулювання, інвестицій і ін.

Метод субординації є одним з головних методів адміністративно-правового регулювання. Без застосування цього метода у регулюванні суспільних відносин неможливо налагодити чітку життєздатну систему управління. Цей метод встановлює, що у відносинах між керуючим об’єктом і керуючим суб’єктом закріплюється положення підлеглості, що і означає субординацію поміж ними.

Метод координації – це закріплення можливостей узгодження управлінських дій між декількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети, наприклад, органи внутрішніх справ і органи служби безпеки координують свої дії відносно боротьби з корупцією.

Метод реординації говорить про те, що керуючий об’єкт має право вимагати від керуючого суб’єкта створення необхідних умов для своєї діяльності – матеріальних, організаційних, фінансових тощо.

Метод адміністративної угоди свідчить про те, що в окремих сферах суспільного життя вбачається поступовий перехід від жорстких адміністративно-командних методів до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин. Адміністративна угода має місце тоді, коли органи виконавчої влади делегують ряд своїх повноважень органам місцевого самоврядування, або ж коли органи внутрішніх справ беруть під охорону об’єкти державної власності і за цією угодою отримують право затримувати співробітників, які порушують правила внутрішнього трудового розпорядку, суспільного порядку або підозрюються у вчинення дрібного розкрадання.

4. Система адміністративного права – це внутрішня побудова галузі, яка віддзеркалює послідовне розташування елементів – інститутів та норм, що їх створюють, їх єдність та структурний взаємозв’язок. Вона складається із трьох частин: Загальної, Особливої та Спеціальної, що зумовлено сутністю та специфікою державного управління, його багатогалузевим характером і потребою постійного оновлення.

Загальна частина адміністративного права об’єднує норми, що закріплює принципи державного управління; правовий статус суб’єктів адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців, громадян і ін.); форми та методи виконавчої і розпорядчої діяльності; адміністративний процес; засоби забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні. Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють управління промисловістю, агропромисловим комплексом, соціально-культурною сферою (освітою, наукою і ін.), адміністративно-політичною діяльністю (управління внутрішніми справами, управління юстицією), а також міжгалузевим державним управлінням у сферах статистики, стандартизації, ціноутворення і т.п. Спеціальна частина регулює адміністративно-правову діяльність суб'єктів управління.

Система адміністративного права складається з адміністративно-правових інститутів – груп норм, які регулюють тісно пов’язані, однорідні суспільні відносини. В адміністративному праві виділяють такі правові інститути: інститут державної служби; інститут адміністративної відповідальності; інститут місцевого самоврядування; інститут адміністративної деліктології; адміністративно-процесуальний інститут; дозвільний інститут; інститут ліцензування тощо.