Система органов социальной защиты населения

З метою посилення соціальної спрямованості реформ і проведення активної соціальної політики, координації і комплексного здійснення соціальних перетворень в сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту і пенсійного забезпечення населення створено Міністерство праці і соціальної політики України (далі – Мінпраці України). Рішення Мінпраці України з питань праці, зайнятості і соціального захисту населення, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, фізичними особами – підприємствами і громадянами. Мінтруд України реалізує єдину державну політику по соціальному забезпеченню населення і соціального захисту інвалідів і громадян похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається організацією роботи по призначенню і виплаті пенсій відповідно діючого законодавства.

Порядок і умови пенсійного забезпечення встановлюється Законом України «Про пенсійне забезпечення». Громадянам похилого віку, які не мають права на трудову пенсію, призначається соціальна пенсія. Вік для призначення соціальної пенсії, розмір і порядок її виплати передбачений законодавством України про пенсійне забезпечення.

В систему органів захисту населення входять відомчі органи соціального забезпечення (МВС, Служби безпеки, Міноборони України). Цими питаннями займаються також управління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської і Севастопольської міських, районних державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Заяви про призначення пенсії працюючими громадянами подаються за місцем роботи, а непрацюючими – в районні (міські) відділи соціального забезпечення за місцем проживання заявника.

Пенсії призначаються районними (міськими) відділами соціального забезпечення. Важливу роль у соціальному забезпечені виграють комісії по призначенню пенсій при місцевих державних адміністраціях, виконкомах районих (міських) рад. Пенсійні справи до засідання комісії підготовлює відділ соціального забезпечення. У віданні органів соціального забезпечення знаходяться медико-соціальні експертні комісії, на які покладається визначення постійної або тривалої втрати працездатності і встановленні групи інвалідності, її причин, часу настання, визначення для інвалідів умов праці безпосередньо на підприємства, в установах і організаціях, перевірка достовірності використання праці інвалідів на роботі відповідно з висновком медико-соціальної експертної комісії.

Виконавчі комітети (сільських, селищних, міських рад) у сфері соціального обслуговування населення наділені такими повноваженнями. Вони: здійснюють управління відповідними радами чи переданими ним учбовими закладами, установами охорони здоров’я і соціального забезпечення, фізичної культуры і спорту, організують їх матеріально-фінансове забезпечення; призначають на посаду і звільняють з посади керівників, встановлюють порядок призначення і звільнення працівників відповідно діючого законодавства; надають громадянам пільги для утримання дітей в школах-інтернатах, інтернатах при школах (групах) з продовженим днем; організують роботу по запобіганню безпритульності неповнолітніх; організують медицинську допомогу населенню, надають відповідні пільги і допомогу, пов’язані з охороною материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей.

 

 

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ «АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

 

Адміністративно-територіальна одиниця – поділ території держави на області, райони, міста, райони у містах, селища, села та інші одиниці.

Активне виборче право – право громадян обирати склад виборчих органів державної влади та місцевого самоврядування.

Аналогія закону – вирішення конкретної юридичної справи на підставі норми права, що регулює аналогічний випадок.

Аналогія права – вирішення юридичної справи на підставі загальних принципів (галузі, інституту), якщо в законодавстві немає спеціальних або подібних норм, розрахованих на врегулювання таких самих відносин.

Апарат державний – система органів, що практично здійснюють державну владу і функції держави. У вузькому розумінні це сукупність виконавчих (адміністративних) органів влади, що виконують повсякденну роботу – управління державою.

Безпосередня демократія – сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.

Вибори – процес, унаслідок якого певна сукупність людей через голосування формує склад державного органу чи органу місцевого самоврядування.

Виборчі цензи – сукупність умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у виборах.

Гарантії прав і обов’язків – засоби та умови, що забезпечують цілковите й неухильне здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів.

Громадянин – особа, яка перебуває у сталих юридичних зв’язках з конкретною державою, що проявляється саме в наявності відповідного громадянства.

Громадянство – необмежений у просторі й часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов’язків.

Громадянське суспільство – суспільство, в якому держава гарантує індивідам надійний захист усіх прав і свобод людини, зокрема рівні можливості щодо підприємництва, участі політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

Деліктоздатність – закріплена в законі здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Демократична держава – держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність й невід¢ємність прав людини тощо.

Демократичний державний режим – державний режим, за якого реально забезпечується здійснення широкого кола прав і свобод громадян, які мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.

Держава – особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління та примусу і здатна надавати своїм приписам загальнообов’язкової сили для всього населення країни.

Державний апарат – система органів держави, які виконують управлінські функції.

Державний режим – сукупність форм і методів здійснення державної влади.

Державний суверенітет – повновладдя й незалежність держави, що полягають в її праві за власним розсудом вирішувати свої внутрішні й зовнішні питання без втручання в них будь-якої іншої держави.

Державні органи – державні організації, наділені державно-владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві.

Державні підприємства – державні організації, що здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.

Державні символи – встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках і певний історичний чи ідеологічний зміст.

Державні установи – державні організації, що здійснюють функції держави, пов’язані зі створенням нематеріальних благ.

Закон – акт законодавчого органу влади (парламенту), який має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Законність – правовий режим точного й неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного та суспільного життя.

Зовнішні функції держави – державні функції, які здійснюються в процесі спілкування держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.

Імпічмент – усунення президента з посади на основі ухваленого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його обвинувачення в учиненні державної зради або іншого злочину.

Конституційні принципи правового статусу особи – відображені в Конституції головні ідеї, покладені в основу змісту й умов реалізації прав і обов’язків людини в державі.

Конституціоналізм – 1) політична система, що спирається на Конституцію, конституційні методи управління; 2) науковий напрям, у межах якого досліджуються конституційні проблеми.

Конституція – основний закон держави, в якому регламентуються найважливіші відносини у сферах державного устрою, організації та функціонування органів держави, правового статусу особи.

Конфедерація – форма державного устрою, за якої держави створюють об’єднані органи для досягнення конкретних цілей (наприклад, військові) за збереження в інших питаннях цілковитої самостійності.

Механізм держави – система державних організацій, що забезпечують реалізацію функцій держави.

Місцеве самоврядування – право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища чи міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Монархія – форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха – й передається як спадщина представникам правлячої династії.

Напівпрезидентська (змішана) республіка – форма республіканського правління, за якої президент обирається народом, але парламенту надаються певні повноваження щодо контролю за діяльністю президента під час формування уряду та здійснення виконавчої влади.

Народний суверенітет – повновладдя народу, здійснення їм своєї невід¢ємної та неподільної влади самостійно й незалежно від будь-яких інших соціальних сил.

Народність – спільність людей, які проживають на одній території, зв’язані спільною мовою, особливостями психічного складу, культури та способу життя й іншими загальними цінностями, закріпленими у звичаях, традиціях та інших соціальних нормах.

Населення – сукупність людей, які проживають на певній території та здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці.

Національна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства від наявних і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.

Національний суверенітет – повновладдя нації у вирішенні всіх питань її національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.

Нація – спільність людей, які проживають на одній території, зв’язані загальними економічними відносинами, спільною мовою, культурою, одним законодавством, національними інтересами, митними кордонами та іншими ознаками.

Необмежена (абсолютна) монархія – монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ні органів, ні законів, що могли б певною мірою змінити чи знехтувати волю монарха.

Норма права – формально визначене, сформульоване чи санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки загального характеру, реалізація якого забезпечується державним примусом.

Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ компетентного державного органу, в якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державним примусом.

Нотаріат – система органів і посадових осіб, на яких покладено обов¢язок посвідчувати безперечні права і факти, що мають юридичне значення, а також виконувати інші нотаріальні дії з метою надання цим правам і фактам юридичної вірогідності.

Обов’язок (юридичний) – передбачені правом міра й вид необхідної поведінки суб’єкта.

Парламентарна (конституційна) монархія – монархія, в якій влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежується: йому надаються лише формальний статус глави держави і виключно представницькі повноваження.

Пасивне виборче право – право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Підзаконний акт – акт компетентного державного органу, що видається на підставі й на виконання законів.

Підприємницька діяльність – самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність суб'єкта з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Податки – обов'язкові платежі, що їх сплачують юридичні особи та населення до бюджету в розмірах і в строки, передбачені законом.

Поділ влади – модель побудови державного апарату, згідно з якою влада в державі має поділятися між законодавчими, вико­навчими та судовими органами. При цьому кожна гілка влади по­винна бути незалежною від інших і водночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.

Правовий статус особи – сукупність закріплених у законо­давстві прав, свобод, обов'язків громадян і гарантій їх здійснення.

Правоздатність – передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Правомірна поведінка – суспільно необхідна, бажана й допустима, під кутом зору інтересів громадянського суспільства, по­ведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що полягає у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.

Правосуб'єктність – здатність бути суб'єктом права (учасник ком правовідносин).

Представницька демократія – сукупність форм організації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства й держави виносяться виборними установами (парламентами, муніципалітетами тощо).

Президентська республіка – республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і глави уряду належать президентові, що обирається непарламентським способом (громадянами держави) і формує уряд, який не несе відповідальності перед парламентом.

Республіка – форма державного правління, за якої вищі дер­жавні органи обираються населенням або формуються загальнона­ціональним представницьким органом влади.

Референдум – голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.

Система права – внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної держави.

Соціальна держава – держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.

Суб'єктивне право (право громадянина) – передбачена певною нормою права можливість суб'єкта поводитися певним чином.

Суспільна влада – управління справами первинної спільності (роду, фратрії, племені), що здійснювалося всіма дорослими чле­нами на загальних зборах, радах старійшин. Повсякденне керівництво покладалося на старійшин, військових вождів, ведучих на полюванні.

Суспільний порядок – порядок у суспільстві, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.

Унітарна держава – єдина централізована держава, яка не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділя­ється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).

Федерація – держава, до складу якої входить кілька держав­них утворень (суб'єктів федерації).

Форма держави – комплексне поняття, яке характеризує державу щодо форми правління, форми державного устрою та дер­жавного режиму.

Форма державного правління – порядок організації вищих державних органів, що визначає їхні структуру, компетенцію та взаємодію.

Форма державного устрою – порядок територіального поділу держави, взаємовідносин її складників між собою, а також між державою в цілому та відповідної організації державних органів.

Функції держави – основні напрями діяльності держави, в яких втілюються її сутність і соціальне призначення.

Юридичні (спеціальні) гарантії – правові засоби (юридичні норми та інститути), покликані забезпечувати реальність прав і обов'язків особи.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення правових відносин.

 

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ

1. Поняття та риси адміністративного права.

2. Предмет адміністративного права.

3. Метод адміністративного права.

4. Система адміністративного права.

5. Джерела адміністративного права та і'х характеристика.

6. Поняття, види та структура адміністративної норми.

7. Основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні.

8. Основні напрямки реформи адміністративного права України.

9. Дія адміністративної норми в часі, в просторі та за колом осіб.

10. Поняття та види систематизації адміністративного законодавства.

11. Поняття, склад та види адміністративно-правових відносин.

12. Поняття та риси державного управління.

13. Функції державного управління та їхня характеристика.

14. Поняття, види та характеристика принципів державного управління.

15. Поняття та види форм державного управління.

16. Поняття, ознаки та види актів державного управління.

17. Поняття та види методів державного управління.

18. Поняття та види суб'єктів адміністративного права, їхня загальна характеристика.

19. Адміністративно-правовий статус громадян України.

20. Адміністративно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців.

21. Центральні органи державної виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.

22. Місцеві органи державної виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.

23. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування.

24. Підприємства, установи, організації як суб'єкти адміністративного права.

25. Об'єднання громадян як суб'єкти адміністративного права.

26. Поняття і види державної служби.

27. Ознаки державної служби та їхня характеристика.

28. Поняття і види державних службовців.

29. Державні службовці як суб'єкти адміністративного права.

30. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації.

31. Поняття та риси адміністративної відповідальності.

32. Підстави адміністративної відповідальності та їхня характеристика.

33. Склад адміністративного проступку.

34. Ознаки адміністративного проступку.

35. Об'єкт та об'єктивна сторона адміністративного проступку.

36. Суб'єкт та суб'єктивна сторона адміністративного проступку.

37. Колективні утворення (юридичні особи) як суб'єкти адміністративної відповідальності.

38. Адміністративна відповідальність неповнолітніх.

39. Поняття, види та характеристика адміністративного примусу.

40. Характеристика заходів адміністративного попередження.

41. Характеристика заходів адміністративного припинення.

42. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика.

43. Порядок накладення адміністративних стягнень.

44. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність та їхня характеристика.

45. Характеристика заходів адміністративно-процесуального забезпечення.

46. Поняття, завдання та структура адміністративного процесу.

47. Стадії адміністративного процесу та їхня характеристика.

48. Адміністративно-процесуальні норми: поняття та види.

49. Завдання і стадії провадження в справах про адміністративні проступки.

50. Адміністративно-процесуальний статус свідка та потерпілого.

51. Адміністративно-процесуальний статус адвоката та перекладача.

52. Адміністративно-правовий статус правопорушника та експерта.

53. Поняття та види доказів в адміністративному процесі.

54. Поняття та предмет доказування у провадженні в справах про адміністративні проступки.

55. Обставини, що виключають провадження в справах про адміністративні проступки.

56. Строки у провадженні в справах про адміністративні проступки.

57. Значення та зміст протоколу про адміністративний проступок.

58. Зміст постанов у справах про адміністративні проступки та їхні види.

59. Протоколи та їхні види у справах про адміністративні проступки.

60. Методика проведення і процесуальне оформлення особистого догляду.

61. Методика проведення і процесуальне оформлення вилучення документів та предметів.

62. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їхня характеристика.

63. Поняття, сутність та види державного контролю.

64. Поняття, сутність та види адміністративного нагляду.

65. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні.

66. Право громадян на звернення та механізм його реалізації.

67. Поняття та види звернень громадян.

68. Підстави та порядок оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.

69. Провадження щодо виконання постанови про адміністративний арешт.

70. Провадження щодо виконання постанови про накладення штрафу.

71. Провадження щодо виконання постанови про конфіскацію.

72. Провадження щодо виконання постанови про сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безлбсереднім об'єктом адміністративного проступка.

73. Провадження щодо виконання постанови про-позбавлення спеціального права.

74. Провадження щодо виконання постанови про виправні роботи.

75. Провадження щодо розгляду звернень громадян.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА З УСІХ ТЕМ КУРСУ

1. Адміністративне право України / За ред. Ю. П. Битяка – X.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.

2. Адміністративне право України. Академічний курс: В 2 т. – Т. І: Загаль­на частина / За ред. В. Б. Авер' янова – К.: Юридична думка, 2004. – 584 с.

3. Адміністративне право України / За заг. ред. С. В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.

4. Авер'янов В., Лук'янець Д., Педько Ю. Кодекс адміністративного су­дочинства: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад // Право України. – 2006. – № 3. – С. 7.

5. Авер'янов В. Б. Предмет адміністративного права: нова доктринальна оцінка // Право України. – 2004. – № 10. – С. 25-30.

6. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верхо­вною Радою України 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.

7. Декларація прав національностей України: Прийнята Верхо­вною Радою України 1 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 799.

8. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. – К.: Україна, 1991. – 8 с.

9. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер 'янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К., Юрінком Інтер: 2003. – 752 с.

10. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства й права: Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для ВУЗов. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 258c.

11. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35, 36, 37. – Ст. 446.

12. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV – К.: Атіка, 2006. – 64 с.

13. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35, 36, 37. – Ст. 446.

14. Кодекс адміністративне правопорушення України: Закон України від 7 грудня 1984 р. зі змінами на 1січня 2008 р. // Відомості Верховної Ради України, 1984. – 296 с.

15. Конституция Автономной Республики Крым от 21 октября 1998г. (утверждена Законом Украины от 23 декабря 1998г.) // Крымские известия. – 1998. – 27 октября.

16. Муніципальне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, М.О. Баймуратов та ін.; За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 540 с.

17. Правознавство / За ред. В. В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 638 с.

18. Постанова Верховної Ради України «Про Регламент Верхо­вної Ради України» від 16 березня 2006 року № 3547-ІУ (із зміна­ми, внесеними згідно із Законом України від 3 серпня 2006 року № 73-V, постановами Верховної Ради України від 3 серпня 2006 року № 74-У, від 19 вересня 2006 року № 157-У) // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 23-25. – Ст. 202.

19. Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617.

20. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 443; 1992. – № 35. – Ст. 515.

21. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Ві­домості Верховної Ради України. – 1991. – М 53. – Ст. 793; 1993. № 22. – Ст. 229. – № 50. – Ст. 474; 1995. – № 11. – Ст. 71. – № 43. Ст. 313. Додатково див. Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 р. № 5-зп.

22. Про національні меншини в Україні: Закон України від 25 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 529.

23. Про загальний військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.

24. Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

25. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 року № 2790-ХІІ (зі змінами і доповненнями, внесеними законами України від 26 липня 1994 року № 123/94-ВР, від 23 вересня 1994 року № 181/94-ВР, від 7 липня 1995 року № 276/95-ВР, від 5 жовтня 1995 року № 358/95-ВР, від 18 черв­ня 1997 року № 369/97-ВР, від 25 вересня 1997 року № 548/97-ВР, від 15 січня 1998 року № 24/98-ВР, від 11 грудня 1998 року № 312-ХІV, від 5 жовтня 2000 року № 2015-ІX, від 22 березня 2001 року № 2328-ІX, від 4 липня 2002 року № 56-ІV, від 12 вересня 2002 року № 144-ІV, від 19 лютого 2004 року № 1520-ІV, від 22 жовтня 2004 року № 2131-ІV, від 18 листопада 2004 року № 2210-ІV, від 8 липня 2005 року № 2784-ІV, від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.

26. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відо­мості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.

27. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.– 1993.– № 52 – Ст. 490; 1995. – № 34. – Ст. 268.

28. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

29. Про органи реєстрації актів громадянського стану: Закон Укра­їни від 24 грудня 1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 14. – Ст. 78.

30. Про правовий статус іноземців: Закон України від 4 лютого 1994р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 162.

31. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян Укра­їни: Закон України від 21 січня 1994 р. // Голос України. – 1994.

32. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.

33. Про Рахункову палату Верховної Ради України: Закон України від 11 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№43. – Ст. 212.

34. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жов­тня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272. Додатково див. Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 р. № 2-зп.

35. Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.

36. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон Укра­їни 5 березня 1998 року № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 237.

37. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 36-37. –Ст. 243

38. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року № 586-ХІV (зі змінами і доповненнями, вне­сеними законами України від 17 травня 2001 року № 2419-IIІ, від 29 травня 2001 року № 2470-ІII, від 6 березня 2003 року № 594-IV, від 10 липня 2003 року № 1096-ІV, від 2 жовтня 2003 року № 1213-ІV, від 11 грудня 2003 року № 1377-ІV, від 3 лютого 2004 року № 1412-ІV, від 3 лютого 2004 року № 1419-ІV, від 4 березня 2004 року № 1577-ІV, від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV, від 25 березня 2005 року № 2505-ІV, від 1 грудня 2005 року № 3167-ІV, від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV, від 21 грудня 2006 року № 514-V) // Офіцій­ний вісник України. – 1999. – № 18. – Ст. 774.

39. Про Представництво Президента України в Автономній Респу­бліці Крим: Закон України від 2 березня 2000 р. // Відомості Верхо­вної Ради України. – 2000. – № 21. – Ст. 158.

40. Про біженців: Закон України від 21 червня 2001 р. // ГолосУкраїни. – 2001. – 31 липня.

 

 

ЗМІСТ

 

 

РОБОЧА ПРОГРАМА………………………………………………3

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРІВ………………..5

ПЛАНИ СЕМІНАРІВ……………………………………………….6

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО

КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ……………………………………………11

ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ…………………………….11

ТЕМИ ЛЕКЦІЙ……………………..………………………………16

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ………………………………..92

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ………………………………….…………98

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………...101