Джерела адміністративного права

У юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму виявлення його норм. Відомо, що за своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються межі належної поведінки органів виконавчої влади, їх службовців, громадян, а також суспільних організацій (їх органів) у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

За допомогою адміністративно-правових норм органам управління, державним службовцям, громадянам, громадським організаціям надаються певні повноваження. У цих нормах встановлюються також гарантії реалізації прав і дотримання обов’язків. Отже, завдяки дії адміністративно-правових норм утворюється певний правовий режим управлінської діяльності.

Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо у Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, інших нормативних актах державних органів, рішеннях місцевих рад. До джерел адміністративного права відносяться не тільки самі нормативні акти державних органів, але й затверджені цими актами кодекси, статути, правила і т. п., які регулюють управлінську діяльність.

Таким чином, джерело адміністративного права – це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, який складається із адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки, яке регулює виконавчо-розпорядчу діяльність. Якщо акт охоплює разом з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного і ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише у частині, яка, так би мовити, наповнена адміністративно-правовим змістом.

Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших своїми особливостями, які обумовлені цільовим напрямом і змістом норм, що його складають, їх юридичною силою, масштабом функціонуванням (дії). Джерело може бути загальної і локальної дії, обов’язковим до виконання усіма органами управління і об’єктами, незалежно від підлеглості, або лише тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, який видав акт. До системи джерел адміністративного права відносяться нормативні акти, що діють у межах України, а також такі, що регулюють роботу українських установ за кордоном. Можуть існувати джерела, які діють у межах області, міста, району і т. п.

Специфіка джерел адміністративного права визначається також їх підлеглістю, яка у свою чергу відображує дію принципу централізму. Складовою частиною останнього є положення про обов’язковість рішень вищих органів для нижчих.

Підлеглість джерел виявляється у наступному: а) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законах України, що мають вищу юридичну силу; б) джерела – нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугують юридичною базою для базою – нормативних актів, які приймаються нижніми органами виконавчої влади; в) джерела – нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів; г) джерела – нормативні акти галузевого (відомчого) характеру базуються на джерелах загального характеру.

Враховуючи різноманітність джерел адміністративного права, їх доцільно розподілити на такі види:

1. Конституція України (Основний Закон).

2. Законодавчі акти України: закони України (наприклад, Закон «Про освіту» і ін.); кодекси, положення, статути і інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, Кодекс про адміністративні порушення і ін.).

3. Постанови Верховної Ради України, які містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, затверджене постановою Верховної Ради України «Положення про паспорт громадянина України»).

4. Укази і розпорядження Президента України.

5. Нормативні акти органів виконавчої влади України: нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; положення, статут, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України; нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ і організацій.

7. Нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів (наприклад, рішення, які встановлюють правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність).

8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, які ратифіковані і визнані нашою державою.

10. Акти Конституційного Суду України.

Важливим джерелом адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 року і введено в дію 1 червня 1985 року. У ньому зосереджені норми, що регулюють і охороняють матеріальні і процесуальні суспільні відносини в сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності.

Структура КУпАП складається з 5 розділів:

Розділ І. «Загальні положення» містять завдання та систему законодавства про адміністративні правопорушення, компетенцію й повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміністративні порушення, їх запобігання, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпечення режиму законності при провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Розділ II. «Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність» складається із Загальної та Особливої частин. У Загальній частині закріплюється поняття адміністративного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктивних ознак складу адміністративного проступку, поняття та види адміністративних стягнень, загальні правила їх накладання.

В Особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях і визначенні стягнення за їх здійснення, а саме: охорони праці й здоров'я населення; ті, що посягають на власність; охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури; в промисловості, будівництві та в сфері використання паливно-енергетичних ресурсів; у сільському господарстві, порушення ветеринарно-санітарних норм; на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку; в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою; в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності; в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації; ті, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; ті, що посягають на встановлений порядок управління.

Розділ III. «Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративне правопорушення» містить перелік державних органів і їхніх посадових осіб, до компетенції яких належить розгляд справ про адміністративне правопорушення. До них належать адміністративні комісії при виконавчих комітетах органів місцевого самоврядування, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, комісії в справах неповнолітніх, районі (міські) суди (судді), органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші.

Розділ IV. «Провадження в справах про адміністративне правопорушення» містить завдання і принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення, порядок складання протоколів, затримання правопорушників, їх особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів. Визначається коло осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, порядок внесення на розгляд справ, оскарження і опротестування постанов відносно справ про адміністративне правопорушення.

Розділ V. «Виконання постанов про накладання адміністративних стягнень» закріплює основні положення та порядок провадження щодо виконання постанов про: винесення попередження;

накладання штрафу; оплатне вилучення предмета; конфіскацію предмета, грошей; позбавлення спеціального права; застосування виправних робіт; застосування адміністративного арешту; відшкодування майнової шкоди.

Отже, чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення врегульовує матеріально-правові та матеріально-процесуальні адміністративні деліктні правовідносини.