Органи виконавчої влади. Поняття, ознаки і правовий статус органів виконавчої влади.

Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється за принципом її розділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і у відповідності із законами України.

Серед органів державної влади важливе місце займають органи виконавчої влади, які здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів перед усім залежить соціально-економічне і політичне становище країни. Саме ці органи виступають основним суб’єктом адміністративного права.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має власну структуру і штат службовців і в рамках встановленої компетенції здійснюється від імені і за дорученням держави функції державного управління у економічній, адміністративно-політичній, соціально-культурній сферах громадського життя. Це поняття має найбільш вагомі ознаки органів виконавчої влади. Такі органи являються державними і разом з органами законодавчої і судової влади складають державний апарат. Тому органи виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, обумовлені завданнями і особливим характером державного управління.

Органи виконавчої влади створюють і свій власний апарат – апарат державного управління, що належить до числа складних самоврядних систем. Він являє собою цільний механізм, що складається з великої кількості різноманітних частин – окремих органів і їх структурних підрозділів.

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, керуючись положеннями Конституції і законів України, актів Президента України, а також нормативних актів органів державного управління найвищого рівня.

Кожний орган виконавчої влади, діючи від імені і дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності.

Органи виконавчої влади наділяються необхідною оперативною самостійністю, яка виражається у їх компетенції – предметах управління, правах, обов’язках, територіальних масштабах діяльності кожного окремого органу.

Компетенція – це певний об’єм державної діяльності, покладеної на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, які вирішуються міністерством, визначається у Положенні про відповідне міністерство; відомством – у Положенні про відповідне відомство). Кожний орган виконавчої влади має офіційну назву і повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом, печаткою, бланками з офіційною назвою і ін.).

Органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру і штат службовців. Органи виконавчої влади відрізняються від органів законодавчої і судової влади – своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком створення окремих органів і взаємовідносинами поміж різними органами, складом службовців і порядком призначення їх на посади, формами і методами здійснення своїх юридично владних повноважень.

Можна зробити висновок про те, що орган виконавчої влади (державного управління) – це організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, створюється у порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати від імені і за дорученням держави і призвана у порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю.

Види органів виконавчої влади. В залежності від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі – АРК), міжтериторіальні, місцеві. Центральними є ті органи виконавчої влади, компетенція яких розповсюджується на усю територію України. До них відносяться: Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети (державні служби) і центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом. До органів виконавчої влади АРК відносяться: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети і інші органи виконавчої влади АРК. Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину території України, територію декількох адміністративно-територіальних одиниць чи територію, кордони якої взагалі не залежить від адміністративно-територіального поділу України.

До місцевих органів виконавчої влади відносяться ті, повноваження яких розповсюджуються на територію певною адміністративно-територіальної одиниці (області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони виконують завдання загального управління і координації або функції відповідних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств і інших центральних органів виконавчої влади.

В залежності від того, який об’єм і характер компетенції мають органи виконавчої влади, вони поділяються на органи загальної, галузевої, спеціальної (функціональної) і предметної компетенції.

Органи загальної компетенції – це органи, які в межах підвідомчої ним території здійснюють державне управління і координацію усіх або більшості підлеглих чи підконтрольних ним органів галузевої або функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території, вони здійснюють загальне керівництво і координацію діяльності органів галузевої і функціональної компетенції, підприємств, установ, організацій і інших об’єктів. До органів загальної компетенції відносяться: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.

Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Галузь – це об’єднання об’єктів управління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своїй підлеглості підприємства, установи, інші структури (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки, певні державні комітети України і ін.), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Органи спеціальної (функціональної) компетенції забезпечують реалізацію державної політики в певній сфері, здійснюють керівництво з питань, що мають загальний характер для усіх або багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва.

Органами предметної компетенції є адміністрації державних підприємств, установ, що керують діяльністю відповідних підприємств, установ.

В залежності від порядку рішення підвідомчих питань, органи виконавчої влади поділяються на єдиноначальницькі і колегіальні.

Головою єдиноначальницького органу є одна особа – керівник, який має право особисто приймати рішення по усім основним питанням компетенції цього органу. До єдиноначальницьких відносяться більшість органів виконавчої влади: міністерства і інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади.

Керівництво колегіального органу складається з групи осіб, що входять у склад цього органу, тобто, такі, що є організаційно і юридично оформленими. Основні питання, віднесені до компетенції такого органу, обговорюються і вирішуються на засіданнях колективно. Для винесення рішення по будь-яким питанням потрібно мати кворум, а рішення у колегіальних органах приймається абсолютною більшістю голосів, тобто, більше половини присутнього кворуму.

В залежності від предмету спрямованості компетенції органи виконавчої влади поділяються на:

а) органи управління господарським виробництвом, економікою і сферою соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством, транспортом і зв'язком, торгівлею, житлово-комунальним господарством і побутовою обслугою населення;

б) органи управління соціальним розвитком і культурою: освітою, охороною здоров’я, фізичною культурою і спортом, розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням;

в) органи управління у адміністративно-політичній сфері: обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юстицією, зовнішніми зносинами;

г) органи міжгалузевого управління, що здійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації, сертифікації і ін.

За розташуванням і місцем у системі органів виконавчої влади, їх можна поділити на вищі і нижчі. Так, обласна державна адміністрація буде нижчою по відношенню до Кабінету Міністрів України, але вищою по відношенню до районної державної адміністрації. Звідси – підлеглість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед вищими, обов’язковість рішень вищих органів для виконання нижчими.