Поняття і основні риси адміністративно-правових відносин.

Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністративно-політичного будівництва і в інших галузях управлінської діяльності.

В процесі управління виникають організаційні зв’язки поміж учасниками цих відносин, більшість з яких потребує правового регулювання. Таке регулювання здійснюється за допомогою адміністративно-правових норм і таким чином перетворює їх у адміністративно-правові відносини.

Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов’язків, які урегульовані нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складові частини адміністративно-правових відносин – суб’єкти, об’єкти і юридичні факти. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права і обов’язки і є суб’єктами правовідносин.

Отже, структуру адміністративних правовідносин складають: суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин.

Суб'єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами, певним обсягом повноважень у сфері державного управління.

Необхідно розрізняти поняття «суб'єкт адміністративного права» і «суб'єкт адміністративних правовідносин», які близькі, але не тотожні. Суб'єкт адміністративного права в конкретному випадку може не бути учасником адміністративних правовідносин, у той час як суб'єкт адміністративних правовідносин є фактичним учасником правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь. Для того щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови: наявність адміністративно-правової норми, що передбачає адміністративні права та обов'язки; наявність адміністративної правосуб'єктності, тобто володіння адміністративною правоздатністю та адміністративною дієздатніс­тю; наявність адміністративного юридичного факту.

До суб'єктів адміністративних правовідносин слід віднести:

1) Президента України, який згідно ст. 102 Конституції України главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина;

2) органи виконавчої влади, які є основними функціонально-

галузевими носіями виконавчої влади в державі та поділяються на вищі, центральні та місцеві;

3) державних службовців, які будучи співробітниками

державного органу, перебувають на службі у держави й виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Загальні положення діяльності й статус державного службовця, передбачені Законом України «Про державну службу». Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Проведення єдиної державної політики у сфері державної служби здійснює Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба), яке є центральним органом державно-виконавчої влади;

4) громадян України, які виступають як приватні особи,

тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов'язки у сфері державного управління;

5) іноземців та осіб без громадянства, за якими,

згідно ст. 26 Конституції, закріплюються ті самі права і свободи, що й за громадянам України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України ч міжнародними договорами;

6) об'єднання громадян. У ст. 36 Конституції передбачено,

що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, до останніх відносяться і професійні спілки. Діяльність політич­них партій та об'єднань громадян регламентується Законами України «Про об'єднання громадян», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про політичні партії в Україні». Адміністративно-правовий статус цих формувань відрізняється від адміністративно-правового статусу державних структур тим, що у відносинах з іншими суб'єктами права і між собою вони виступають виключно від власного імені, не маючи державно-владних повноважень.

Чинне законодавство передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднання громадян, як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, не допускається, крім випадків, передбачених законом;

7) органи самоорганізації громадян, які входять до системи місцевого самоврядування. До них належать: громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети; батьківські комітети в школах; різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров'я; ради громадськості мікрорайонів; ради громадськості пунктів охорони порядку.

Умовою вступу названих суб’єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності і дієздатності.

Адміністративна правоздатність – це можливість суб’єкта адміністративних правовідносин мати прав і нести юридичні обов’язки у сфері виконавчої влади.

Державні органи, які здійснюють виконавчо-розпорядницьку діяльність, мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером і об’ємом залежать від компетенції даного органу. Адміністративна правоздатність державного органу (посадової особи) залежить від об’єму його компетенції. Адміністративна правоздатність посадової особи визначається також його посадовими повноваженнями, які вказані у законі чи інших правових актах. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства і установи, а також об’єднання громадян, органи самоврядування. Вона виникає з моменту видання акту про їх створення, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією, а адміністративна правоздатність громадян у сфері державного управління виникає з моменту народження і припиняється з їх смертю. Адміністративна правоздатність слугує основою адміністративної дієздатності.

Адміністративна дієздатність – це здатність своїми діями набувати і реалізовувати права обов’язки у сфері управління.

Особливість адміністративної правоздатності і дієздатності полягає у тім, що вони визначають можливість бути суб’єктом адміністративно-правових відносин.

Об’єкт – це те, задля чого виникають правовідносини. Об’єктом адміністративно-правових відносин виступає поведінка учасників управлінських відносин (дія, утримання від дії). Дії учасників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, майно, матеріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті немайнові блага, а саме: здоров’я, честь і гідність людини, мораль і ін. Так, якщо об’єктом правовідносин є поведінка учасників (наприклад, передача державного майна від одного органу управління іншому або реквізиція речей), то предметом адміністративних правовідносин будуть об’єкти матеріального характеру, тобто, майно, речі. У управлінні культурою і мистецтвом, охороню здоров’я, справами молоді і спорту предметом цих відносин виступають культурні і духовні цінності, здоров’я, мораль, тобто, фактори нематеріальні.

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти. Це дії і події.

Під діями розуміють факти, які виникають з волі людей. Вони можуть бути як правомірні, так і неправомірні. Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. До правомірних дій, які породжують адміністративно-правові відносини, відносяться акти управління – укази і розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів і інші. Неправомірні дії – це правопорушення, проступки, які тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. До неправомірних дій відносяться правопорушення, у том числі адміністративні і дисциплінарні, за які настає відповідальність, наприклад, адміністративна відповідальність за ухилення від виконання законних вимог прокурора або за невиконання розпорядження державного чи іншого органа про працевлаштування. Вчинення правопорушення тягне за собою виникнення певного кола відносин, пов’язаних із застосуванням норм матеріального і процесуального адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, а і у випадку настання подій. Події – це явища, які не залежать від волі людей, але тягнуть за собою певні правові наслідки. Наприклад, до подій відносяться стихійні лиха (потопи, землетруси, пожежі, епидемії, епізоотії і т. п.).

У цілому адміністративно-правові відносини характеризуються двома наважливими рисами: з одного боку – це форми соціальних відносин, оскільки у них обов’язково приймають участь люди або їх об’єднання, а з іншого – це форми організаційних відносин, в процесі реалізації яких вирішуються завдання управлінської діяльності.