Тема 4: управління виробничим потенціалом підприємства

 

1. Виробничий потенціал підприємства

2. Класифікація чинників виробничого потенціалу

3. Діагностика виробничого потенціалу підприємства

4. Існуючи підходи до визначення виробничого потенциалу підприємства

 

КЛЮЧОВІ СЛОВА: виробничий потенціал, діагностика виробничого потенціалу, елементи виробничого потенціалу, підходи до оцінки виробничого потенціалу, технологія, організація.

 

Виробничий потенціал – це сукупність вартісних і натурально-речовинних характеристик виробничої бази, що виражається в потенційних можливостях виробляти продукцію визначеного складу, технічного рівня і якості в необхідному обсязі.

Оцінка виробничого потенціалу має враховувати всі чинники, такі як: вік засобів праці, сучасність та знос основних фондів, технологічну оснащеність, прогресивність предметів праці, стан трудових ресурсів, можливість їх давати потрібну продуктивність і т.д.

Діагностика виробничого потенціалу підприємства базується на трьох складових: оцінці чинників, що впливають на виробничий потенціал підприємства; виділенні найбільш значущих об’єктів оцінки; розробці спеціальної методики оцінки показників, що характеризують виробничий потенціал підприємства (ВПП).

Задачею діагностичного аналізу є виявлення найбільш значущої групи чинників, які визначають розвиток і використання виробничого потенціалу підприємства.

Оцінка елементів, які утворюють виробничий потенціал, повинна зводитися до оцінки конкретних, визначених характеристик об’єктів, що відображають їх зміст.

Кожен із зазначених елементів може бути охарактеризовано безліччю показників як загальних, так і частинних.

Оцінювання виробничого потенціалу підприємства проводиться на підставі аналізу рівня ефективного використання структурних робочих місць, а також на базі заелементного підxoдy.

Підходи до визначення виробничого потенциалу підприємства: сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

1. Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових.

Оцінюючи виробничий потенціал, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремим дослідженням знарядь і засобів праці; трудові ресурси, енергетичні та інформаційні ресурси, фінансові (грошові) ресурси. Останні є найбільш взаємозамінними з усіма іншими. Ресурси мають вартісну оцінку та цільову спрямованість на створення доданої та споживної вартості. Кожен з окремих видів ресурсів має свій внесок у формування кінцевих результатів, тому підхід «чим більше, тим краще» відносно всіх складових потенціалу одночасно, не є ефективним. Як наслідок, потрібно враховувати, вивчати та формувати структуру складових виробничого потенціалу з метою досягнення максимальних у поточних умовах результатів.

2. Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його величину виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, заданих найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі.

Аналіз та оцінка структурних характеристик виробничого потенціалу пов’язані з певними труднощами, оскільки всі його елементи функціонують одночасно, в сукупності та взаємодії. Це призводить до того, що важко встановити значення кожного типу ресурсів окремо для діяльності всього потенціалу. До структуроутворюючих елементів потенціалу можна віднести технологію та організацію.

Проблеми структурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалу загалом. Так, застарілі верстати та обладнання українських підприємств заморожують відсталі технології, які є енерго-, матеріало- та трудомісткими, а це, в свою чергу, не дає змоги виготовляти конкурентоспроможну продукцію. Оптимізація структури потенціалу може здійснюватися з урахуванням різних рівнів деталізації підсистем та їхніх елементів, проте треба мати на увазі, що досягнута структура завжди є компромісом між ідеальним уявленням про потреби та можливості залучення ресурсів, формуванням різних ланок, де їх використовують тим або іншим чином. Зі структурним підходом пов’язана ще одна характеристика потенціалу — його потужність, що є кількісною оцінкою його виробничої можливості. Потужність має визначатись відносно окремих підсистем і потенціалу загалом, і вказує місце конкретного підрозділу, елемента в усьому потенціалі. А тому окремі автори структурний підхід до оцінки потенціалу називають «функціональним потенціалом».

Створення ефективної структури виробничого потенціалу зумовлює економію всіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, енергії, фінансів, витрат живої та матеріалізованої праці), оскільки завдяки досягненню синергії між ними — елементами потенціалу — можна з меншою їх кількістю задовольнити більшу кількість потреб, виробивши більшу кількість продукції. Це можливо лише за умови підвищення якісного складу всього виробничого потенціалу та окремих його складових.

Виробничі потенціали зі структурної точки зору різняться розмірами та ступенем відособлення ресурсів, структурою ресурсів, що використовуються. Для визначення структурних характеристик потенціалу досліджують:

- масштаб потенціалу та його просторове розміщення;

- характер діяльності, що її здатен виконувати виробничий потенціал — об’єкт дослідження;

- ступінь замкненості.

Структурні характеристики виробничого потенціалу дають змогу оцінити усталеність, динамічність і рухомість системи.

Цілісні характеристики виробничого потенціалу як системи визначають стратегію його поведінки та задають відповідні стратегії для кожного з його елементів. Потенціал може досягти цілей лише тоді, коли на досягнення певних цілей спрямований кожний із його елементів, оскільки виготовлення продукції певної кількості й рівня конкурентоспроможності потребує участі всіх підсистем та елементів виробничого потенціалу. Відсутність або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткових витрат часу і коштів на його створення або заміну. Усе це доводить необхідність цільового підходу до визначення виробничого потенціалу.

3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальному уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції, який знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») з широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків.

Рівень виробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється з точки зору його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію (надані послуги).

Тому важливим етапом стратегічного аналізу є цільові оцінки виробничого потенціалу підприємства. У цьому разі йдеться про аналіз та оцінку рівня відповідності потенціалу підприємства тим цілям, які поставлені керівниками на перспективу. Така постановка проблеми докорінно відрізняється від поширеної оцінки нагромадження підприємством чи організацією ресурсів лише з кількісної точки зору. Цільова оцінка потенціалу — якісна оцінка, що дає змогу оцінити можливості досягнення певних результатів, створює умови для обґрунтованого підходу до планування процесу трансформації окремих його частин і потенціалу загалом на основі правильного розподілу дій та ресурсів по виконавцях і термінах для якісного та своєчасного отримання необхідних параметрів і набуття навичок, а отже, забезпечує досягнення поставлених цілей.

Виробничий потенціал — це система взаємопов’язаних та до певних меж взаємозамінних, у певний спосіб організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів, які становлять, у свою чергу, окремі виробничі та управлінські підсистеми підприємства.

Важливе значення має не лише обсяг цих складових, а й те, як використовуються окремі елементи потенціалу. Це в свою чергу залежить від рівня взаємодії, співвідношення частин виробничого потенціалу, а також прийнятих стратегій розвитку як окремих складових, що знаходять вираження в ресурсних, функціональних і продуктових стратегіях, так і підприємства загалом. Результати цільового аналізу всього потенціалу, а також окремих його елементів є основою для:

- вибору стратегій та визначення термінів їхнього виконання;

- визначення напрямків та швидкості нагромадження, зміни структури потенціалу та окремих складових;

- формування конкурентоспроможності підприємства;

- прийняття рішень щодо організаційної реструктуризації й розвитку.

У загальному випадку показники ефективності використання виробничого потенціалу можна диференціювати за п'ятьма групами: пов'язаних з використанням інформаційних ресурсів, з удосконаленням організації управління, з удосконалюванням організації праці, з удосконалюванням організації ви­робництва та з підвищенням творчої активності трудящих.

Сукупний потенціал підприємства визначає його технічний рівень, його конкурентноздатність на зовнішніх ринках. Найпоширенішим показником рівня використання виробничого потенціалу, а саме основних фондів, є фондовіддача.

Основним показником ефективності використання промислово-виробничого персоналу є продуктивність праці.

Продуктивність праці є комплек­сним показником, що відображає сумарний вплив усіх інших еле­ментів виробничого потенціалу на рівень та ефективність застосу­вання трудових ресурсів у процесі функціонування останнього.

При оцінці рівня використання технологічного елемента потенціалу можна застосувати показник - технологічну оснащеність виробництва. Він є ве­личиною, зворотною ефективності технології виробництва, і показує витрати в розвиток технології, необхідні для забезпе­чення одиниці кінцевого результату функціонування по­тенціалу. Ефективність інфор­маційних ресурсів показує, на скільки їхнє використання дозволяє знижувати витрати виробництва в планованому періоді. Як інший частковий показник пропонується використову­вати показник віддачі повної заробітної плати. Він показує, яка кількість кінцевого результату підприємства в грошовому вираженні припадає па 1 грн. виплачених промисловому пер­соналу заробітної плати й премії.

Показником, що характеризує використання виробничого потенціалу підприємства, технології, можна вважати показник, яким називаємо ефективністю тех­нології виробництва. Він являє собою відношення кінцевого результату функціонування потенціалу до вартості його тех­нологічної складової й показує результат, який можна одержа­ти на 1 грн. вкладень у розвиток технології.

Оцінювання рівня використання останньої складової ви­робничого потенціалу інформації, можливе тільки на основі застосування сукупності приватних показників, оскільки сам цей елемент включає безліч різноманітних компонентів.

Література:

1. Должанський І.З., Загорна Т.О., Удалих О.О. Управління потенціалом підприємства. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 362с.

2. Отенко И.П. Методологические основи управления потенциалом предприятия: Монография. – Харьков: ХНЭУ, 2004. – 216с

3. Отенко И.П., Малярец Л,М. Механізм управления потенціалом предприятия: Монография. – Харьков: ХНЭУ, 2003. – 220с.

4. Отенко И.П. Стратегическое управление потенциалом предприятия: Монография. – Харьков: ХНЭУ, 2006. – 256с

5. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник під заг. ред.. Добикіна О.К.. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 208с.