Правові основи управління підприємством

В Україні до організацій, що здійснюють господарську діяльність, належать підприємства, правовий статус яких закріплений у Господарському кодексі України від 16.01.03. Окрім цього Закону, окремі види діяльності підприємств, а також їх особливості регулюються податковим, митним, валютним, фінансовим, інвестиційним та іншим законодавством. Якщо міжнародними договорами, учасником яких є Україна, передбачено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору.

Підприємство як самостійний суб’єкт господарювання є основною організаційною ланкою господарського механізму, наділене правами юридичної особи і покликане виконувати виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

Для реалізації поставлених завдань підприємство має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в установах банків, а також інші реквізити юридичної особи, зокрема печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. До своєї структури підприємство не може включати інших юридичних осіб.

Підприємства, зважаючи на форми власності, обсяги господарського обороту і чисельність працівників, поділяються на відповідні види та категорії. Так, залежно від форм власності розрізняють такі види підприємств: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Відповідно до обсягів господарського обороту і чисельності працівників окремі підприємства можуть бути віднесені до категорії малих підприємств. Зокрема, до зазначеної категорії можуть належати як новостворювані, так і діючі підприємства в промисловості та будівництві, чисельність працівників в яких не перевищує 200 осіб. В інших галузях виробничої сфери до цього типу належать підприємства, чисельність працюючих на яких не перевищує 50 осіб. У науковому секторі така чисельність становить до 100 працюючих, а в галузях невиробничої сфери — до 25. У роздрібній торгівлі до категорії малих підприємств належать підприємства з загальною чисельністю працюючих до 15 осіб.

Відповідно до галузевого підпорядкування підприємства належать до виробничої і невиробничої сфери: до виробничих підприємств — промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні підприємства; до невиробничих — торговельні та інші підприємства, що надають послуги клієнтам.

Підприємства незалежно від форм власності мають право об’єднувати свою господарську діяльність, створюючи для цього господарські об’єднання, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Такі об’єднання створюються підприємствами-ініціаторами шляхом укладення відповідного договору. Наразі підприємства, що входять до складу об’єднань, зберігають власний юридичний статус. Вони наділені правом добровільного виходу з об’єднання за умов, встановлених чинним законодавством, а також передбачених договором про створення об’єднання чи його статутом.

Підприємства, наділені правом об’єднуватись в: асоціації — договірні об’єднання, які створюються з метою постійної координації господарської діяльності; корпорації — договірні об’єднання, метою створення яких є поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу, що створюються для досягнення спільної мети; концерни — статутні об’єднання, що створюються на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, а також інші види об’єднань.

Рішення про ліквідацію об’єднання приймають підприємства, які входять до його складу. Майно, яке залишилося після ліквідації об’єднання, розподіляється між учасниками згідно із статутом об’єднання.

Чинне законодавство визначає такі загальні умови створення підприємств: 1) підприємство може створюватися за рішенням власника чи власників майна, уповноваженим ними органом, а також підприємства-засновника, організації чи за рішенням колективу працівників; 2) підприємство може бути створене шляхом відокремлення зі складу діючих підприємств, організацій одного чи кількох структурних підрозділів, за рішенням їх колективів працівників та обов’язкової згоди на такі дії власника або уповноваженого ним органу; 3) створення нових підприємств може бути здійснене через примусове роз’єднання підприємства чи організації згідно з вимогами антимонопольного законодавства України.

Підприємство набуває права юридичної особи з дня державної реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцем знаходження підприємства або його органів управління. Для державної реєстрації подаються такі документи: а) заява засновника або засновників; б) рішення засновника про створення підприємства або установчий договір про заснування господарської організації двома чи більшою кількістю осіб; в) статут; г) рішення компетентного органу місцевого самоврядування про відведення земельної ділянки, використання інших ресурсів, якщо вони необхідні для діяльності підприємства, а також дозвіл на здійснення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню.

Відмова в реєстрації можлива внаслідок порушення встановленого законодавством порядку створення підприємств, а також невідповідності установчих документів вимогам законодавства. Однак орган виконавчої влади, який здійснює реєстрацію, не може відмовити ініціатору в такій реєстрації за мотивами недоцільності створення підприємства.

Підприємство діє на основі статуту, в якому визначаються
його власник, найменування підприємства, зокрема завод, фабрика, майстерня тощо, та вид — приватне, колективне, державне, а також зазначаються місцезнаходження, предмет та цілі його діяльності, органи управління, компетенція і повноваження колективу працівників та його виборчих органів, порядок утворення майна, умови реорганізації та ліквідації підприємства. Статут затверджується власником або власниками майна.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування колективу працівників. Наразі власник може здійснювати управління підприємством як безпосередньо, так і через уповноважений ним орган.

Керівник підприємства, який призначений власником або обраний власниками майна, наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства. Однак чинне законодавство забороняє власнику майна втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державна контрольно-ревізійна служба, державні органи, до повноважень яких входить нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, а також інші контрольно-наглядові органи.

Ліквідація і реорганізація підприємства має проводитися при суровому дотриманні вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а в окремих випадках вимагається участь у цьому процесі колективу працівників або органу, який уповноважений створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду. Законодавець також встановив додаткові випадки, при настанні яких підприємство може бути ліквідоване, зокрема це: визнання його банкрутом; прийняття рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, якщо в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства; інші підстави, передбачені чинним законодавством.

Окремо необхідно зупинитись на особливостях управління казенним підприємством. Зокрема, його здійснюють органи, наділені повноваженнями щодо управління відповідним державним майном. До таких органів управління належать міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. До основних повноважень цих органів необхідно віднести такі, як призначення на посаду та звільнення з посади за погодженням з урядом керівника казенного підприємства, затвердження його статуту та внесення до нього відповідних змін, здійснення контролю за додержанням статуту та прийняття рішень при його порушенні. Крім того, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, а також планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджують фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов’язково укладають з ним державні контракти на поставку продукції для задоволення державних потреб тощо.