Адміністративні стягнення: поняття та види

 

Адміністративна відповідальність виступає одним з видів юридичної відповідальності.

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм характером не передбачає відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність.

Адміністративній відповідальності притаманні ознаки, властиві й юридичній відповідальності. До особливостей, що характеризують саме адміністративну відповідальність і водночас відмежовують її від інших видів юридичної відповідальності, необхідно віднести викладені нижче.

Адміністративна відповідальність установлюється законами й підзаконними актами чи їх нормами про адміністративні правопорушення. У цих актах визначаються склади адміністративних правопорушень і санкції, а в деяких випадках — і порядок їх застосування. На відміну від цього, кримінальна відповідальність установлюється виключно законами; дисциплінарна — законодавством про працю, а також іншими законами, підзаконними актами, що визначають особливості становища окремих категорій працівників; матеріальна відповідальність — законодавством про працю, цивільним законодавством, а в окремих випадках — нормами адміністративного права.

В основі адміністративної відповідальності лежить адміністративне правопорушення, кримінальної відповідальності — злочин, дисциплінарної — дисциплінарний проступок, матеріальної — заподіяння матеріальної шкоди.

Суб’єктами адміністративної відповідальності виступають як фізичні особи, так і колективні утворення, а за кримінальної відповідальності — тільки фізичні особи.

Особливість адміністративної відповідальності полягає і в тому, що адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади і посадовими особами чи суддями; кримінальне покарання накладається виключно судами.

Між суб’єктом адміністративного правопорушення та особою, яка накладає адміністративне стягнення, відсутні службові відносини. За цією ознакою адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної, для якої наявність таких взаємин є необхідною умовою.

На відміну від кримінального покарання, яке автоматично тягне за собою наявність судимості, застосування адміністративної відповідальності таких наслідків не передбачає. Адміністративне стягнення згідно з чинним законодавством діє протягом року з моменту його застосування.

Заходи адміністративної відповідальності вживаються відповідно до законодавства, що регламентує провадження у справах про адміністративні правопорушення. Кримінальні справи розглядаються згідно з кримінально-процесуальним законодавством.

Отже, адміністративна відповідальність має особливості, що вирізняють її з-поміж інших видів відповідальності. Причому основна її особливість — це те, що необхідною підставою для застосування цієї відповідальності є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стягнення.

Адміністративне стягнення — захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Адміністративне стягнення зазвичай проявляється в моральному чи матеріальному впливі щодо правопорушника. Окремі види стягнень можуть одночасно поєднувати моральне засудження, матеріальний вплив і тимчасове обмеження прав правопорушника. Зокрема, такі наслідки настають за адміністративного арешту, позбавлення спеціальних прав і виправних робіт.

Загалом усі стягнення, будучи пов’язаними між собою, утворюють єдину систему, що базується на підставах і меті їх застосування, можливості їх взаємозаміни. У цьому процесі основним чинником є мета, передбачувана стягненням. Мету стягненняскладають: покарання правопорушника, припинення протиправного вчинку, відновлення порушених правовідносин, виправлення правопорушника та попередження можливих з його боку нових проступків, а також відшкодування завданих проступком збитків.

Види адміністративних стягнень закріплено в Кодексі про адміністративні правопорушення (ст. ст. 23—32). До них законодавець відносить такі види: попередження; штраф; оплатне вилучення чи конфіскацію предмета, що став знаряддям учинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскацію грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Законодавством України може бути передбачено адміністративне висилання за межі держави іноземних громадян та осіб без громадянства за вчинки, що грубо порушують громадський порядок.

Слід зазначити, що оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись не тільки як основні, а й як додаткові адміністративні стягнення. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено або основне, або основне й додаткове стягнення.

Попередження є заходом виховного характеру, що засвідчує офіційну негативну оцінку поведінки правопорушника з боку державного органу (посадової особи) про недопущення скоєння протиправних дій. Цей вид стягнення застосовується за незначні правопорушення. Виноситься попередження в письмовій формі.

Штраф передбачено як вид стягнення за будь-яке скоєне адміністративне правопорушення. Цей вид стягнення впливає на матеріальне становище правопорушника. У деяких випадках передбачається накладення штрафу на правопорушника на місці скоєння адміністративного правопорушення (наприклад, за порушення Правил дорожнього руху).

Оплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовому вилученні предмета з подальшими реалізацією та поверненням суми колишньому власникові з утриманням суми, що була пов’язана із затратами по реалізації вилученого предмета (наприклад, вилучення мисливської рушниці та боє­комплекту до неї).

Конфіскація предмета, що став безпосереднім засобом скоєння чи об’єктом адміністративного правопорушення, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета на користь держави. Конфіскації підлягає тільки той предмет, що перебуває в особистій власності правопорушника, якщо інше не передбачене законодавством держави. Зокрема, предмети контрабанди підлягають конфіскації незалежно від того, кому вони належать.

Позбавлення спеціального права застосовується на термін до трьох років. У цьому виді стягнення є деякі винятки. Воно не може застосовуватись до осіб з огляду на їхню інвалідність, хіба що в разі керування транспортним засобом у стані сп’яніння. Сюди ж належить і позбавлення права полювання, якщо для особи таке полювання є основним джерелом існування.

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за основним місцем роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20% її заробітку в дохід держави. Таке стягнення накладається тільки судами.

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі адміністративні правопорушення на строк до 15 діб і накладається виключно судами (суддями). Адміністративний арешт не може бути застосований до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 12 років, а також до осіб, які не досягли 18-річного віку, та інвалідів І і ІІ груп.

Законодавець передбачає також особливі заходи впливу щодо неповнолітніх. За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов’язання публічно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана чи сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заступають, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу за їх згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.

Наявність у системі адміністративних стягнень різних за харак­тером і ступенем тяжкості санкцій дає можливість зважити на
суспільну небезпеку правопорушення та особу правопорушника.

§ 12. Правові основи організації

Управління економікою

 

Незважаючи на всі складнощі перехідного періоду, Україна зробила суттєві кроки щодо системного оновлення всіх сфер суспільного життя, в тому числі національної економіки. Фактично відбувся остаточний злам адміністративно-командної системи господарювання і визначено курс на формування сучасних ринкових відносин. Започатковані перетворення зумовлюють зміну соціально-економічних відносин та створення принципово нової економічної системи. Можна стверджувати, що сьогодні вже сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи, що у своїй сукупності визначають економічну інфраструктуру нашої держави. Це є свідченням того, що в Україні на практиці реалізується модель відкритої конкурентної економіки, утвердження якої було одним з ключових завдань економічних перетворень.

Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування розроблених і прийнятих на державному рівні програм розвитку економіки, приватизаційних процесів тощо. Однак у жодній зі сфер економічної діяльності поки що не простежується логічно завер­шеного системного законодавчого забезпечення. Негативно впли­вають на впровадження ринкових відносин постійні зміни чинного законодавства. Особливо неприйнятними для економіки є чинні закони, що не враховують реальної соціально-економічної ситуації, вступають у протиріччя з Конституцією України, іншими законодавчими актами.

За таких умов пріоритетного значення набуває формування дієздатної системи державного управління ринковими перетвореннями, а також проведення докорінних змін форм і методів управління, що були успадковані від адміністративної системи. Крім того, в результаті запровадження в економіці ринкових відносин утворилася суперечність між новими відносинами і діючою системою управління. Зазначена суперечність виступає чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу. Змінити підходи в управлінні економічними процесами спроможна лише держава через свої органи влади. Однак тут йдеться не про відновлення адміністративно-командної системи управління економікою, а власне про створення нової системи управління, яка здійснювала б виконавчу владу на засадах регулювання, координації та поглиблення ринкової трансформації економіки, запровадження необхідної для цього нормативно-правової бази, подолання деформованих ринкових відносин попереднього періоду, завершення процесу формування в Україні ефективної ринкової інфраструктури, підготовки кадрів, здатних працювати в нових умовах, активного формування ринкового світогляду населення.

Тобто можна зазначити, що державне керівництво в сфері економіки повинно мати на меті створення ефективної системи державного управління, яка відповідала б стандартам демократич­ної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має бути прозорою для суспільства, побудованою на наукових засадах і адекватною за витратами фінансово-економічному стану держави.

Основними напрямами державного регулювання сфери економіки мають стати такі напрями, як фінансова політика та її стабілізація, грошово-кредитна політика і зміцнення банківської системи, інвестиційна діяльність, приватизаційні процеси, зовнішньоеконо­мічна діяльність, пенсійна реформа, створення робочих місць тощо.

До відання державного регулювання в сфері економіки необхідно віднести і процеси дерегуляції, які передбачають процедуру ліцензування підприємства, лібералізацію фінансових операцій, патентування, квотування, майнові та орендні обмеження тощо.

Важливим напрямом у забезпеченні державного управління економікою є вдосконалення самої системи органів виконавчої влади, які згідно з чинним законодавством покликані здійснювати управлінську діяльність у відповідній сфері. Вдосконалення має стосуватися системи органів виконавчої влади як на центральному, так і місцевому рівнях управління. Зокрема, з метою усунення дублювання органами виконавчої влади окремих функцій доцільно чітко розмежувати повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади в сфері економіки. Крім того, такі процеси мають передбачати перегляд нормативних актів, що закріплюють правовий статус міністерств і відомств, конкретизацію їх завдань і функцій, а також наділення конкретними повноваженнями щодо координації і регулювання відповідних галузей і сфер економіки.

До основних суб’єктів адміністративно-правового регулювання в сфері економіки належать: Кабінет Міністрів України; профільні міністерства, державні комітети і відомства; місцеві державні адміністрації. Зазначені суб’єкти відповідно до Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів наділені владними повноваженнями щодо здійснення регулювання у сфері економіки.

Серед органів, що здійснюють управління економікою, провідне місце посідає Кабінет Міністрів України. Згідно з Конституцією України цей вищий орган виконавчої влади наділений повноваженнями щодо розробки і здійснення загальнодержавних програм економічного розвитку, забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. До його компетенції входить забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності, здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до чинного законодавства, а також спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України на строк своїх повноважень розроб­ляє Програму діяльності, основні положення якої передбачають заходи, спрямовані на відродження національного товаровиробника, структурної перебудови в галузях економіки, державної аграрної політики, задоволення продовольчих потреб громадян, проведення земельної реформи, створення належних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів, надійного забезпечення енергоносіями підприємств і населення, здійснення збалансованої бюджетної політики та запровадження інших реформаторських кроків.

Управління в сфері економіки безпосередньо забезпечує Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (далі — Мінекономіки), яке є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Сутність такого статусу передбачає, що Мінекономіки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади в процесі забезпечення реалізації єдиної державної політики економічного і соціального розвитку України.

Правовою основою діяльності Мінекономіки є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти. Так, згідно з Положенням про Міністерство економіки України, затвердженим Указом Президента України від 23.10.00 № 1159/2000 цей центральний орган виконавчої влади покликаний узагальнювати практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляти пропозиції з вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносити їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України, а також у межах своїх повноважень організовувати виконання актів законодавства, здійснювати контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями, що покладені на цей центральний орган виконавчої влади, є: участь у формуванні державної політики щодо економічного і соціального розвитку України та розробка механізмів її реалізації і відповідних програмних документів; створення сприятливих економічних умов для функціонування суб’єктів господарювання всіх форм власності, розвитку ринкових відносин, конкурентного середовища; розробка пропозицій щодо формування державної політики у сфері реалізації прав власності; участь у реалізації антимонопольної політики, а також формуванні державної регіональної політики; забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, державної економічної політики щодо інтеграції України у світову економіку, здійснення економічного та соціального співробітництва з Європейським Союзом; участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, економічними угрупованнями, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансовими установами інших держав, координація роботи, пов’язаної із залученням міжнародної технічної допомоги; забезпечення в межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання; участь у розробці та забезпеченні реалізації державної політики у сфері розвитку внутрішньої торгівлі та послуг; участь у розробці державної політики у сфері стандартизації, метрології, сертифікації та акредитації, захисту прав споживачів; розробка стратегії і механізмів реалізації державної структурної, інвестиційної та інноваційної політики; забезпечення реалізації державної цінової політики; участь у формуванні політики управління державним сектором економіки; участь у розробці та забезпеченні реалізації державної політики у сфері економічної безпеки та детіньовизації економіки; проведення державної політики щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників, визнання боржників банкрутами; проведення аналізу та економічного обґрунтування потреб держави, пов’язаних з її обороною і безпекою.

Для належної реалізації завдань Мінекономіки надані конкретні права. До найсуттєвіших з них необхідно віднести такі: представляти уряд за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України; утворювати в разі потреби за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи, в тому числі із залученням до них фахівців на договірній основі; робити запити та одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань і повноважень, у тому числі інформацію, документи і матеріали, пов’язані із здійсненням повноважень державного органу з питань банкрутства; користуватися безоплатно базами даних, що створюються та ведуться органами виконавчої влади; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; скасовувати накази керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій; здійснювати в межах своїх повноважень перевірки в центральних і місцевих органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями у сфері ціноутворення, а також суб’єктів підприємництва щодо додержання ними порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів; застосовувати згідно із законодавством України до суб’єктів підприємництва економічні або фінансові санкції; розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням установленого порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також з невиконанням вимог органів державного контролю за цінами та їх посадових осіб; залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), консультаційні та експертні організації для розгляду питань, що належать до його компетенції.

У межах своїх повноважень Мінекономіки видає накази, а також організує і контролює їх виконання. Його рішення з питань реалізації економічної політики є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами і організаціями незалежно від форм власності.

Мінекономіки очолює міністр, який несе персональну відповідальність за виконання покладених на підпорядковане йому відомство завдань і здійснення ним своїх функцій, а також встановлює ступінь відповідальності інших посадових осіб мініс­терства. Через міністра економіки України уряд спрямовує та координує діяльність Державного комітету з будівництва, архітектури та житлової політики України, Державного комітету України з енергозбереження, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України. Крім того, в його структурі утворюється колегія в складі міністра (голова колегії), державного секретаря та його заступників за посадою, а також інших керівних працівників Мінекономіки. До складу колегії можуть також входити керівники інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінекономіки.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій стосовно основних напрямів діяльності Мінекономіки, обговорення найважливіших програм, розгляду наукових рекомендацій та вирішення інших питань у Мінекономіки створюються відповідні центри, науково-технічні ради і комісії з включенням до їх складу представників органів державної виконавчої влади, господарських структур, провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.

На місцевому рівні виконавчої влади в обласних центрах, містах Києві та Севастополі за Типовим положенням про Головне управління економіки обласної, Київської міської державної адміністрації та управління економіки Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.01 № 1666 утворюються відповідно
Головне управління економіки і управління економіки (далі — управління). За своїм місцем у системі місцевих органів виконавчої влади управління визначається як структурний підрозділ обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Його створюють безпосередньо голови обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Управління має подвійне підпорядкування, зокрема по горизонталі воно підзвітне та підконтрольне голові відповідної місцевої держадміністрації, а по вертикалі з питань реалізації єдиної державної політики економічного і соціального розвитку України — Мінекономіки.

Основними завданнями управління є: реалізація державної політики економічного і соціального розвитку України; впровадження державної регуляторної політики і державної політики у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму; формування і проведення державної регіональної політики; разом з іншими структурними підрозділами держадміністрації проведення державної зовнішньоекономічної політики; забезпечення в межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання; забезпечення реалізації державної політики у сфері розвитку внутрішньої торгівлі і послуг; забезпечення реалізації державної політики у сфері закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів; проведення структурних змін, а також державної інвестиційної та інноваційної політики; забезпечення реалізації державної цінової політики; забезпечення виконання завдань з приватизації державного майна та реалізації державної політики у сфері економічної безпеки і детіньовизації економіки.

Для виконання поставлених завдань у межах своїх повноважень управління економіки наділене правом: залучати спеціалістів інших підрозділів державної адміністрації, підприємств, установ і організацій для розгляду питань, що належать до його компетенції, а також фахівців об’єднань громадян за умови узгодження таких дій з керівниками конкретних політичних партій та громадських організацій; одержувати в установленому порядку від інших підрозділів державної адміністрації, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи, інші матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції.

Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою обласної (Київської та Севастопольської) державної адміністрації за погодженням з державним секретарем Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Начальник управління видає в межах своєї компетенції накази, організовує і контролює їх виконання.

У районних центрах, районах у містах Києва та Севастополя згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.96 № 617 про затвердження Типового положення про управління економіки районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації в структурі місцевих органів державної виконавчої влади діють районні управління економіки, які здійснюють керівництво у сфері соціально-економічного розвитку району.

Основними завданнями, що покладаються на районне управління економіки є: забезпечення реалізації державної економічної політики та її регіональних напрямів; сприяння комплексному економічному і соціальному розвитку району; сприяння ефективному проведенню економічних реформ та ефективному використанню виробничо-технічного і наукового потенціалу району, його природних, трудових і фінансових ресурсів. Для забезпечення реалізації поставлених завдань районне управління економіки наділене відповідними повноваженнями. До найголовніших з них доцільно віднести розробку проектів програм соціально-еко­номічного розвитку району та пропозиції до проектів програм соціально-економічного розвитку області, міст Києва та Севастополя, підготовку пропозицій до проектів місцевого бюджету, забезпечення складання балансів фінансових, трудових ресурсів, грошових доходів і витрат населення, місцевих будівельних матеріалів, палива, сільськогосподарської продукції тощо.