Тема. 6. Управління нематеріальним потенціалом підприємства

1. Менеджмент нематеріальних активів

2. Методи оцінки вартості нематеріальних активів

3. Особливості оцінки нематеріальних активів підприємства

4. Концепція інтелектуального капіталу підприємства

КЛЮЧОВІ СЛОВА: нематеріальні активи, інтелектуальний капітал, науково-технічна продукція, об’єкти промислової власності, роялті, ліцензії, науково-технічна інформація,концепція інтелектуального капіталу, людський капітал

Поняття «інтелектуальної власності» включає три основні складові, що в своїй сукупності створюють діалектичну тріаду, а саме:

- інтелектуальний продукт, чи продукт розумової праці – продукт творчих зусиль, що має певне значення для спеціалістів у певній галузі знань;

- інтелектуальна власність – сукупність прав на інтелектуальний продукт;

- нематеріальний актив – об’єкт інтелектуальної власності, в тому числі промислової, а також аналогічні права, визначені у встановленому законодавством порядку об’єктом оподаткування.

Керівництву підприємства потрібно прийняти стратегічні рішення стосовно процесів формування та використання нематеріальних активів:

1) визначитися з ринками чи окремими сегментами ринків, що найкраще відповідають цільовим орієнтирам, сильним та слабким сторонам підприємства;

2) визначити співвідношення розподілу ресурсів;

3) сформувати портфель підприємницьких ідей і визначити їх цільові пріоритети;

4) проранжирувати альтернативи розвитку підприємства;

5) визначити вартість реалізації підприємницької ідеї на основі самостійних розробок чи купівлі її промислового вирішення;

6) створити чи купити нематеріальний ресурс;

7) оформити права виключного користування чи прийняти рішення про відмову від правового захисту;

8) сформувати портфель нематеріальних активів підприємства (чи включити до існуючого);

9) оцінити отриманий ефект від використання нематеріального активу.

 

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлено:

1) різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

2) різними способами їхньої появи на підприємстві;

3) різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

4) імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (ТІАVSC) і набрали чинності з 1994 р.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

6) підготовка звіту про оцінку.

 

За визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів у цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний), ринковий. У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.

Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:

- виявляються всі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;

- витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;

- визначається нарахована величина амортизації об'єкта інтелектуальної власності;

- вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.

Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньо галузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків, виграшу в собівартості.

Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:

- виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;

- визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

- розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових потоків передбачає:

- оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об'єкта;

- визначення ставки дисконтування;

- розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;

- додавання до отриманого результату вартості об'єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.

РV = ,

PV – теперішня вартість об’єкта розрахована методом капіталізації доходу,

СF^+/- - щорічні майбутні грошові потоки (відпливи та припливи),

r – ставка дисконтування,

n - чинник часу.

Вартість нематеріального активу методом капіталізації грошових потоків:

 

РVкап = СF^{+ /-} / К,

 

СF⁺ - грошовий потік щорічного доходу,

К – коефіцієнт капіталізації

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані на ринку. За використання методу порівняльного аналізу продажу:

- збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;

- визначають перелік показників, за якими порівнюють об'єкти інтелектуальної власності;

- коригують фактичні ціни угод щодо об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;

- визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.

Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.