Тема 5. Країни центральної та Східної Європи

Тема 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ДОМІНУВАННЯ В СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

ВСТАНОВЛЕННЯ КОМУНІСТИЧНИХ РЕЖИМІВ

Передумови встановлення комуністичних режимів у східноєвропейських країнах

І. Країни Східної Європи внаслідок розгрому фашистської Німеччини були визволені військами Радянської Армії. З того часу сім країн регіону — Румунія, Угорщина, Бол­гарія, Польща, Чехо-Словаччина, Югославія, Албанія, а також радянська зона окупації Німеччини — потрапили в повну залежність від СРСР.

2. Популярність серед широких верств населення східноєв­ропейських країн Радянської армії, яка визволила Європу від фашизму.

3. Комуністичні партії цих країн брали участь у русі Опору і сподівалися після розгрому фашизму при допомозі СРСР захопити владу.

4. Місцева буржуазія була ослаблена.

 

ВСТАНОВЛЕННЯ В СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ "РАДЯНСЬКОЇ МОДЕЛІ" СОЦІАЛІЗМУ

Етапи встановлення комуністичних режимів

Перший етап

1. До влади в цих країнах прийшли Народні фронти, які складалися з кількох партій та організацій, орієнтовані на боротьбу з окупантами і пронімецькими режимами, за відновлення національної незалежності, демократичних свобод. Сформовані коаліційні уряди, за винятком Алба­нії й Югославії, де уряди були однопартійними, складали­ся з комуністів, які почали значні соціальні перетворення.

2. Коаліційні уряди протрималися недовго: у Болгарії — до січня 1945 р., у Румунії—до лютого 1945 р., в Угорщині — до весни 1947 р., у Чехо-Словаччині—до лютого 1948р.

3. Були ліквідовані фашистські партії та організації.

4. Поновлювалася дія демократичних конституцій.

5. У багатьох країнах поновлювали свою роботу парламенти.

 

6. Створювалися нові органи місцевого управління — націо­нальні комітети.

7. У деяких країнах ще зберігалася монархічна форма прав­ління (Болгарія, Румунія, Югославія).

Другий етап

1. Підтримка з боку СРСР комуністів в урядах східноєвро­пейських країн створювала сприятливі умови для посту­пового витіснення комуністами своїх союзників по На­родних фронтах.

2. Ліквідовується поміщицьке землеволодіння (крім Болга­рії, де не було поміщицького землеволодіння).

3. Були націоналізовані промислові підприємства й банки, які належали фашистам та їхнім поплічникам.

4. Здійснювалися соціальні реформи, створювалися умови для здобуття освіти й користування культурними цінно­стями.

5. На цьому етапі ще не йшлося про ліквідацію приватної власності.

6. Ще зберігалася багатопартійність, плюралізм думок, різ­номанітність форм власності.

7. Велику роль почало відігравати створене у 1947 р. Комуністич­не інформаційне бюро (Комінформбюро). До нього увійшли представники дев'яти Комуністичних партій Європи:

СРСР, Болгарії, Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії, Італії, Франції. Формально Комінформбюро ставило своєю метою коор­динацію діяльності компартій, обмін досвідом роботи. Фактично мало стати інструментом радянського керів­ництва компартіями, контролю за їхньою діяльністю і за­собом поширення комуністичної експансії.

Третій етап

Встановлення комуністичних режимів "радянського зразка": у Болгарії та Румунії — восени 1947 p.; у Чехо-Словаччині — в лютому 1948 p.; в Угорщині — в березні 1948 р.

1. Зникла представницька демократія з її вільними виборами.

2. Встановлюються однопартійні комуністичні диктатури.

3. Права та свободи громадян формально декларувалися, а в реальному житті не визнавалися.

4. Керівна роль належить Комуністичним партіям.

5. Встановлюється партійний контроль над усіма державни­ми органами та суспільним життям.

6. Складаються режими одноособової влади.

7. "Культи" місцевих вождів:
Б. Берута — у Польщі;

Й. Броз Тито — в Югославії;

К. Готвальда — у Чехо-Словаччині;

Г. Георгіу-Деж — у Румунії;

М. Ракоші — в Угорщині;

Е. Ходжа — в Албанії.

9. Головною опорою влади стають силові структури, насам­перед репресивні органи.

10. Проводяться репресії, проте вони не були такими масови­ми, як у СРСР.

11. Знищується ринкова економіка та економічні свободи.

12. Згортається дрібнотоварне виробництво.

13. Здійснювалася індустріалізація, яка мала прискорений характер.

14. Проводиться примусова колективізація, руйнування міц­них селянських господарств, які давали вагому частку то­варної продукції.

Виробниче кооперування було завершено:

У Болгарії — в 1958 p.;

НДР, Чехо-Словаччині — в 1960 p.;

Угорщині — в 1961 p.;

Румунії — в 1962 р.

Тільки в Польщі та Югославії соціалістичний сектор у сільському господарстві не перевищував 20%.

15. Було запроваджено централізоване управління.

16. Запанувала командно-адміністративна розподільча система.

17. Утверджується марксистсько-ленінська ідеологія.

18. Здійснюється ідеологізація культури, науки, освіти.

19. Була запроваджена політична цензура засобів масової інформації.

Висновки

1. У східноєвропейських країнах утвердилася тоталітарна модель державного ладу радянського зразка.

2. У 1949 — 1952 pp. у країнах Східної Європи в ході полі­тичних процесів і репресій було ліквідовано так зване на­ціональне крило комуністичних партій, що виступили за збереження національного суверенітету своїх країн.

3. Уже в першій половині 50-х pp. виникли диспропорції в економічному розвитку: при швидкому зростанні важ­кої індустрії значно відставало сільське господарство й виробництво товарів широкого вжитку, знизився життє в ий рівень населення.

"Народна демократія"

Коли Червона Армія окупувала Центральну і Південно-Східну Європу, то зразу ж сприяла встановленню політичних режимів, які називалися "народними демо­кратіями". Формувалися Тимчасові коаліційні уряди, що створювали ілюзію демократичного розвитку. Влада фактично в таких урядах належала комуністам. За під­тримки СРСР швидко були сформовані комуністичні уря­ди без блоку коаліційних партій:

у Болгарії та Румунії — у 1947 p.;

у Чехо-Словаччині — в лютому 1948 p.;

в Угорщині — в березні 1948 р.

Доступившись до влади, комуністичні уряди почали вті­лювати в життя сталінську модель побудови соціалізму. У східноєвропейських країнах було проголошено вста­новлення диктатури пролетаріату у формі народної демократії за керівної ролі Комуністичних партій. "Народна демократія" - це форма політичної організації суспільства, що утвердилася в країнах Східної Європи. Це насильницьке знищення народно-демократичних режи­мів і коаліційних урядів та заміна їх тоталітарними режи­мами "радянського зразка".

Мета "народної демократії"

1. Викорінення господаря.

2. Знищення ринку та приватної власності.

3. Заборона економічних та політичних свобод.

4. Побудова міфічного "світлого майбутнього". Здійсню­вався жорсткий контроль з боку СРСР над країнами Схід­ної Європи, лише Югославія на чолі з Й. Броз Тито проводила самостійну політику.

Р. Події в Чсхо-Словаччині.

Січень 1968 р. Відбулася зміна керівництва Чехо-Словаччини, яке очолив О. Дубчек. Він розробив програму полі­тичних та економічних реформ:

• намагався побудувати "соціалізм з людським облич­чям";

• скасовувалася цензура;

• намагався демократизувати суспільство;

• втілити в життя свободу слова;

• надати свободу засобам масової інформації.

У Чехо-Словаччині почався процес демократизації, що отримав назву „празька весна". Всі ці заходи О. Дубчека стурбували СРСР.

Ніч на 21 серпня 1968 р. У Чехо-Словаччину були введені вій­ська п'яти держав — членів Варшавського договору - СРСР, НДР, Польщі, Болгарії, Угорщини. Чехословацькі патріоти, переважно молодь, чинили опір. О. Дубчека було усунено від влади і відправлено у заслання. На чолі Чехо-Словаччини поставили Г. Гусака — вірного СРСР.

Листопад 1971 р. Заворушення в Хорватії, учасники яких ви­ступили з вимогами відокремлення від Соціалістичної Фе­деративної Республіки Югославії.

1980-1981 pp. Криза в Польщі. Великого авторитету набула нова профспілкова організація "Солідарність" на чолі з електриком Гданської корабельні Лехом Валенсою. На

початку 80-х pp. прихильників "Солідарності" налічува­лося до 10 млн. 9сіб.

Наприкінці 1981 р. У країні було запроваджено військовий стан.

Польша

Червень 1989 р. На парламентських виборах правляча Польська Об'єднана Робітнича партія (ПОРП) зазнала пораз­ки. Профспілкова організація "Солідарність" здобула більшість. Один з її керівників Тадеуш Мазовецький став головою уряду. Лідер "Солідарності" Лех Валенса у 1990 р. був обраний президентом Польщі. У 1996 р. пре­зидентом Польщі став А.. Кваснєвський. У країні розпоча­лися економічні реформи.

Угорщина

1988 р. Початок осмислення необхідності перетворень на Конференції Угорської Соціалістичної Робітничої партії (УСРП), де було визнано необхідність проведення полі­тичних та економічних реформ.

1989 р. Розпочалося створення багатопартійної системи.

23 жовтня 1989 р. Проголошена Угорська Республіка і прийня­то поправки до конституції, які свідчили про демократи­зацію країни.

Навесні 1990 р. Відбулися вибори до парламенту, на яких пе­ремогла опозиція.

1991 р. З Угорщини виведено радянські війська. Розпочався процес формування ринкових і правових основ угорсько­го суспільства.

Чехо-Словаччина

Листопад 1989 р. У Чехо-Словаччині розпочалися багатоти­сячні демонстрації. Комуністична партія Чехо-Словаччи-ни зазнала краху.

Грудень 1989 р. Президентом Чехо-Словаччині був обраний відомий дисидент і письменник Вацлав Гавел.

1991 p. 3 Чехо-Словаччини були виведені радянські війська. Ці події дістали назву "оксамитової революції", бо вони відбувалися мирно.

1992 р. На виборах у Чехії й Словаччині перемогу здобули партії, що виступали за розз'єднання Чехо-Словаччини на дві держави — Чехію і Словаччину.

З 1 січня 1993 р. Чехо-Словаччина як єдина держава переста­ла існувати.

Болгарія

Генеральний секретар болгарської комуністичної партії Тодор Живков був знятий з усіх керівних посад.

Листопад 1989 р. До влади в Болгарії прийшли реформатори. Лідерство серед опозиційних сил належало Союзу демо­кратичних сил.

Грудень 1990 р. Було сформовано коаліційний уряд, до скла­ду якого ввійшли колишні комуністи й опозиціонери. У країні розпочалися ринкові перетворення, на шляху яких були великі труднощі.

Румунія

У Румунії з 1965 р. існувала диктатура Чаушеску. 17 грудня 1989 р. В м. Тимішаарі була розстріляна мирна де­монстрація. Ці події — початок революції. Чаушеску оголосив про введення надзвичайного стану та віддав наказ стріляти в демонстрантів. Це вже не могло зу­пинити народного виступу, до якого приєдналася армія. Чаушеску разом з дружиною втекли, але були затримані й 25 грудня 1989 р. розстріляні.

Влада перейшла до Фронту національного порятунку на чолі з Іоном Ілієску, якого 1992 р. обрали президентом. Створювалися політичні партії, впроваджувалися ринко­ві відносини.

Югославія

Тут відбувалися дуже складні зміни, які супроводжували­ся війнами і конфліктами.
Югославія складалася з шести республік.
1991 р. Зі складу Югославії вийшли Боснія і Герцеговина, зго­дом — Словенія, Хорватія і Македонія.
Залишилися у складі єдиної держави Союзної Республіки Югославії Сербія і Чорногорія. Політику нової держави — Союзної Республіки Югославії -- цілковито визначало сербське керівництво на чолі з лідером Союзу комуністів Сербії, перейменованого на Соціалістичну партію Сербії, Слободаном Милошевичем. У Югославії виявилося пере­плетення національних, соціальних і релігійних проблем. Почалася громадянська війна, яка забрала життя сотень тисяч осіб, мільйони людей були переселені або стали біженцями. Для врегулювання конфлікту використовуються сили ООН і НАТО.

ПОЛЬЩА

Кризи 50 - 80-х pp.

1956 р. — перша криза тоталітарної системи в Польщі. Уряд пішов на перегляд трудових норм, розцінок, внаслідок чого прибутки робітників знизилися. Це стало приводом для виступу робітників на машинобудівному заводі у м. Познані. Робітники застрайкували. Страйк підтрима­ли інші підприємства міста. Масова маніфестація пере­росла у повстання.

Повсталі штурмом узяли тюрму, звільнили в'язнів і захопили зброю охорони. Були атаковані будинки суду, прокуратури, місцевого комітету ПОРП, радіостанції та ін. Для придушення виступу були використані війська. За­гинуло 74 особи, поранено понад 575 осіб, заарештовано 300.

У Польщі було розроблено план реформ "польського шляху до соціалізму":

1. Дещо децентралізовано управління економікою.

2. Обмежено повноваження служб безпеки.

3. Пом'якшена цензура преси.

4. Взято курс на співіснування державної, кооперативної та приватної власності в сільському господарстві.

5. Розпочалося співробітництво з католицькою церквою.

6. Розпочався розвиток дрібного виробництва і приватної роздрібної торгівлі. Але наприкінці 50-х pp. реформи були згорнуті, поступово відбувалася реставрація попередньо­го режиму.

1968 р. Протест студентів на заборону в столичному театрі інсценувати поеми "Дзяди", в яких був нібито натяк на то­дішні порядки в Польщі. Почався мітинг студентської мо­лоді, який був розігнаний міліцією. 35 осіб було заарештова­но. Студентів Варшави підтримали студенти Любліна, По­знані, Гданська. Влада силою придушила ні виступи:

2730 осіб було затримано;

688 осіб потрапили під слідство;

360 було заарештовано;

багатьох викладачів вищих закладів освіти було звільнено

з роботи.

14 грудня 1970 р. Розпочався страйк робітників судновер­фей Гданська й Гдині у відповідь на підвищення цін. До протестів приєдналися робітники інших міст. Сили пра­вопорядку застосували вогнепальну зброю проти демонст­рантів у Гданську. Було вбито 44 особи, 1164 поранено.

1976 р. Масові виступи трудящих проти урядового рішення про підвищення цін на основні продукти харчування. До учасників виступів були застосовані репресії.

1980 р. У Польщі знову відбулися страйки проти рішення уряду підвищити ціни на м'ясо. У страйках, що охопили всю країну, брали участь робітники, селяни, студенти, службовці. На бік народу стала католицька церква.

Створення "Солідарності"

Масові виступи трудящих 1976 р. послугували поштов­хом до створення Комітету захисту робітників, який у 1977 р. був перетворений на Комітет громадського самоза­хисту.

У Краківському університеті створено студентський Ко­мітет солідарності. Згодом такі комітети були створені у навчальних закладах Варшави, Познані, Врацлава, Гданська та ін.

Вересень 1979 р. Була заснована опозиційна організація Конфедерація незалежної Польщі. Серед робітників ство­рювалися незалежні профспілки, які своєю метою прого­лосили захист економічних, правових інтересів трудящих. Моральну підтримку незалежним профспілкам надавала католицька церква.

1980 р. Під час страйку проти підвищення цін на м'ясо у Гданську представники міжзаводських страйкових комі­тетів ухвалили рішення про створення незалежної проф­спілки "Солідарність", на чолі якої став електрик гданської судноверфі Лех Валенса.

10 листопада 1980 р. Була офіційно зареєстрована нова неза­лежна профспілка "Солідарність", що перетворилася на громадсько-політичне об'єднання антикомуністичного спрямування, яке прагнуло повалити в Польщі соціаліс­тичний лад.

Осередки "Солідарності" створювалися по всій країні, че­рез рік її лави зросли до 9,5 млн. осіб.

1981 р. У Польщі був запроваджений військовий стан, забо­ронено діяльність усіх опозиційних організацій, введено армійське патрулювання міст і сіл, встановлено військо­вий контроль за роботою підприємств, усіх лідерів "Солі­дарності" було заарештовано.

1982 р. Власті прийняли рішення про заборону "Солідар­ності", яка перейшла на нелегальний стан. Підпільні структури "Солідарності" отримали значну фінансову до­помогу через закордонні представництва "Солідарності".
Військовий режим не зміг вирішити назрілих проблем.
Невдоволення в країні наростало.

Лех Валенса

(народився 1943 р.)

Один із лідерів незалежної профспілки "Солідарність" у 1980-1991 pp.

Президент Польщі з грудня 1990 по 1995 pp. Лауреат Нобелівської премії миру 1983 р. Видний громадський і політичний діяч Польщі, один із східноєвропейських політиків, який з успіхом виступив проти комуністичної диктатури. Народився 29 вересня 1943 р. у селянській родині у с. Попово. У 1961 р. закінчив профтехучилище. Працював електриком на судноверфі у Гданську. Вперше Л. Валенса активно брав участь у страйку 1970 р. Був обраний членом страйкового комітету. У нього було велике бажання стати лідером, мав прекрасні ораторські здібності, прагнув вирішити конфлікти без кровопролиття. У 1976 р. Л. Валенса виступив на зборах робітників із кри­тикою діяльності профспілок, які співпрацюють із уря­дом. За це був звільнений з роботи за скороченням штатів. У 1980 р. Л. Валенса увійшов до групи, яка створила незалежні профспілки "Солідарність". Його арештовува­ли у 1981 р.

Став відомий на весь світ. У Гданськ до^Валенси при­їжджали М. Тетчер і Дж. Буш старший. Його промову слухали конгресмени у Конгресі США, йому аплодувала Франція під час його візиту в цю країну. В 1983 р. одержав Нобелівську премію миру.

У січні 1989 р. появився на телеекрані в дебатах із головою офіційних профспілок. Свого опонента Лех Валенса розгро­мив повністю і став найпопулярнішим політиком. У грудні 1990 р. Лех Валенса був обраний президентом. На посаді президента популярність упала. Його звинува­чували у згортанні демократії, критикували за переоцінку своїх здібностей, за порушення Конституції. На президентських виборах 1995 р. одержав поразку. Новим президентом Польської Республіки став Олек­сандр Кваснєвський.

Л. Валенса зі своєю сім'єю проживає у Гданську, де побу­дував новий дім на кошти, одержані від видання книг і читання лекцій на Заході. На ці самі кошти утримується Інститут ім. Валенси в Варшаві. На гонорар від Нобелів­ської премії побудував поліклініку для суднобудівників у Гданську. Лех Валенса — глибоко релігійна людина, прекрасний сім'янин, у нього семеро дітей. У народі за малий зріст його називають "маленький капрал", "маленький лицар". Він "найзнаменитіший поляк кінця XX століття".

Під час "помаранчевої революції" приїжджав в Україну, на майдані Незалежності виступив із підтримкою спра­ведливих вимог українського народу провести чесні пре­зидентські вибори.

 

"Круглий стіл" 1989 р. і встановлення демократичного ладу 1988 р. Масові страйки в Польщі як відповідь на підвищення цін на продукти харчування і комунальні послуги. Керівництво ПОРП, її союзники Об'єднана Селянська партія та Демократична партія вирішили сісти за "круг­лий стіл" переговорів з участю "Солідарності".

5 лютого — 6 квітня 1989 р. — "круглий стіл". Були досягнуті домовленості:

• щодо принципів майбутньої політичної та економічної
системи;

• щодо легалізації всіх політичних об'єднань у країні,
в тому числі й "Солідарності";

• що зміни в суспільстві відбуватимуться мирно;

• про відновлення влади президента;

• про відродження двопалатного парламенту;

• щоб провести вільні демократичні вибори.

На виборах 1989 р. ПОРП зазнала поразки. Перемогу здо­була "Солідарність", яка в Сенаті завоювала 99 місць із 100. Уряд сформував Тадеуш Мазовецький від "Солідарності".

З 19 липня 1989 р. по 9 грудня 1990 р. президентом Польщі був Войцех Ярузельський.

Грудень 1989 р. Було прийнято нову Конституцію, яка відно­вила попередню назву держави — Республіка Польща.

Листопад — грудень 1990 р. На президентських виборах пе­ремогу здобув Л. Валенса.

Висновок

"Солідарність" взяла курс на будівництво парламентської демократії та перехід до ринкової економіки.

Економічні реформи

Уряд Т. Мазовецького вдався до "шокової терапії" -швидких, радикальних методів оздоровлення економіки. Реформи були розроблені міністром фінансів Л. Бальце-ровичем.

1. Повністю скасовано контроль над цінами.

2. Введено вільну торгівлю.

3. Заморожено заробітну плату бюджетникам.

4. Значна увага приділялася розвиткові дрібного та серед­нього бізнесу.

5. Проводиться приватизація державного сектора.

6. Держава припинила надавати дотації збитковим підпри­ємствам.

7. На державних мідних шахтах, суднобудівних верфях запроваджувалися новітні технології.

8. Національний банк країни став незалежним від уряду.

9. Відбулася комерціалізація банків.

 

10. З 1992 р. у Польщі було призупинено падіння вироб­ництва і розпочалося його зростання.

11. Західні країни надали Польщі кредити.

Наслідки

1. Значно зросли ціни.

2. Обсяг промислового виробництва знизився на 23%.

3. 40% промислових підприємств опинилися на межі бан­крутства.

4. Наприкінці 1990 р. безробіття зросло до 1,2 млн. осіб.

5. Відбулося скорочення споживання та падіння життєвого рівня населення.

 

6. Майже 2 млн. осіб започаткували власний бізнес.

7. Активізувалася інвестиційна діяльність.

8. Зросла зовнішня торгівля.

Висновки

1. "Шокова терапія" спочатку призвела до значного погір­шення життя населення. Однак поступово країна виходи­ла з кризи. Ринок поповнювався товарами, ціни на них зменшувалися, а доходи населення зростали. Поступово підвищувався життєвий рівень населення.

2. Внаслідок незадоволення населення на парламентських виборах 1993 р. перемогу здобули ліві сили.

3. На виборах 1995 р. більшість виборців (51,7%) надали пе­ревагу кандидату лівих сил А. Кваснєвському.

Після президентських виборів 1995 р. реформи в Польщі продовжуються, але посилюється соціальний захист насе­лення.

1. Триває процес приватизації і закриття нерентабельних фірм.

2. У країні з'явився середній клас (15% населення) з місячним доходом від 800 до 1500 доларів на сім'ю з чотирьох осіб.

3. На середину 1996 р. середня зарплата дорівнювала 335 до­ларів. Приріст валового внутрішнього продукту в Польщі становив:

1992 р. — 2,6%, 1993 р. — 3,8%, 1994 р. — 6%, 1995 р. - 5,5%.

Сьогодні зусилля польського уряду спрямовані на:

• завершення приватизації та демонополізації енергети­ки і телекомунікацій;

• реконструктуризацію важкої промисловості;

• всебічну підтримку дрібного і середнього бізнесу;

• активізацію інвестиційної діяльності;

• на дальше зростання життєвого рівня життя населення.

Висновки

1. Сьогодні Польща подолала економічну кризу і розвива­ється успішно.

2. Західні держави списали 2/3 боргів Польщі за її внесок у розвиток демократичних процесів у Східній Європі.

3. У 1999 р. Польща вступила до НАТО.

4. 8 жовтня 2000 р. президент О. Кваснєвський, за якого де­мократична Польща досягла значних успіхів у зовнішній і внутрішній політиці, був переобраний на другий термін.

5. 1 травня 2004 р. Польща стала повноправним членом Європейського Союзу.

Жовтень 2005 р. Перемогу на президентських виборах одер­жав мер Варшави Лех Качинський — один із лідерів кон­сервативної партії "Право і справедливість". Народився 1949 p., разом з братом-близнюком займався політикою в роки становлення "Солідарності". Виступає за мораль­не відродження польської нації, за повернення до старих католицьких цінностей.

Відносини України й Польщі

2 грудня 1991 р. Польща стала першою країною у світі, яка визнала незалежність України.

Травень 1992 р. Підписано договори між Україною і Респуб­лікою Польща "Про добросусідство, дружні відносини і співробітництво".

Згодом підписано польсько-українську угоду про співро­бітництво у військовій галузі, цілу низку угод в економіч­ній і культурній сферах.

Червень 1996р. Візит президента України Л. Кучми до Польщі.

Травень 1997 р. Візит президента Польщі О. Кваснєвського в Україну. Після цих візитів українсько-польські стосунки вийшли на новий рівень стратегічного партнерства.

1997 р. Президенти Польщі й України підписали спільну зая­ву "До порозуміння та єднання".

Українська сторона офіційно вибачилася:

• за сталінські репресії проти поляків;

• за антипольські дії УПА;

• за повоєнну депортацію поляків.
Польська сторона вибачилася:

• за операцію "Вісла";

• за депортацію українців.

Польща й Україна активно співпрацюють у загальноєв­ропейських структурах.

Польща — важливий торговий партнер України. Зростає товарообіг між двома країнами. Президент Л. Кучма був нагороджений вищою польською нагородою орденом Білого Орла, а президент Польщі О. Кваснєвський — ви­щою українською нагородою орденом князя Ярослава Мудрого.

Співпраця Польщі й України:

З липня 2000 р. миротворчу місію у Косово (Югославія) ак­тивно здійснював українсько-польський батальйон.

З 2003 р. в Іраку українські миротворці приєдналися до поль­ського військового контингенту в цій країні. Щороку майже 200 тис. громадян України влаштовуються у Польщі на тимчасову роботу.

Листопад — грудень 2004 р. О. Кваснєвський тричі приїзджав з миротворчою місією в Україну під час "помаранчевої революції".

 

Події 1968 р.

Причини подій 1968 p.:

• значні економічні труднощі;

• зменшення обсягу національного доходу;

• різке відставання в економічному розвитку від країн Заходу;

• невдоволення тоталітарним режимом;

• відсутність громадянських прав і свобод.

Становище в країні напередодні подій 1968 р. Від середини 60-х pp. у країні почала здійснюватися еконо­мічна реформа, що передбачала:

• часткове введення ринкових відносин при збереженні
центральних органів управління;

• розширення прав підприємств;

• стимулювання ініціативи підприємств.

Було розуміння необхідності політичного реформування суспільства реформаторами, яких очолив перший секретар ЦК Комуністичної партії Чехо-Словаччини О. Дубчек. Ідеї реформаторів були викладені в "Програмі дій", прийня­тій на Квітневому пленумі ЦК КПЧ 1968 p.:

• Вирішено йти до ринку та демократії.

• Намічено відмовитися від командно-адміністративних методів керівництва країною.

• Було відмінено ідеологічні обмеження на радіо, в пресі, на телебаченні.

• Почалася загальнонаціональна дискусія про шляхи розвитку країни.

• Створювалися неформальні суспільно-політичні орга­нізації.

І

Ці події ввійшли в історію як "Празька весна". "Празька вес­на" — це спроба реформування суспільства, "побудова демо­кратичного соціалізму з людським обличчям".

Розгортання подій 1968 р.

СРСР вбачав реальну загрозу соціалізму і вирішив силою за­душити опозицію в Чехо-Словаччині.

У ніч на 21 серпня 1968 р. до Чехо-Словаччини вторглися вій­ська п'яти держав Організації Варшавського договору — СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР. СРСР від­правив до Чехо-Словаччини 124 тис. солдатів і офіцерів, на озброєнні яких було до 500 танків.

О. Дубчека та інших членів Комуністичної партії Чехо-Сло­ваччини було заарештовано і відправлено до Москви0. Дубчека на посту першого секретаря ЦК КПЧ замінив Г. Гусак, який був при владі до 1989 р. Він згорнув розпо­чаті реформи, вів боротьбу з опозицією, проводив чистку в партії.

Окупація Чехо-Словаччини мала негативний резонанс у світі:

1. Чехословацьке питання обговорювала Рада Безпеки ООН, але рішення не було прийнято через право "вето" СРСР.

2. Засудила вторгнення в Чехо-Словаччину генеральна Рада Соціалістичного Інтернаціоналу "як чисто агресивний акт".

3. Проти окупації Чехо-Словаччини висловилися і соціаліс­ тичні країни — Албанія, Румунія, Югославія.

4. Навіть у СРСР 6 дисидентів 25 серпня 1968 р. провели де­монстрацію протесту на Красній Площі в Москві.

Висновок

"Празька весна" залишилася в історії як символ онов­лення в післявоєнній історії Східної Європи.

"ОКСАМИТОВА РЕВОЛЮЦІЯ" 1989 р. І ВІДНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО ЛАДУ Передумови революції:

1. Перебудова в СРСР.

2. Відсутність авторитету правлячої КПЧ, яка постійно опи­ралася на репресивні органи.

3. Загострення кризових явищ у другій половині 80-х pp.

4. Розгортання дисидентського руху.
Причини "оксамитової революції" 1989 p.:

1. Застійні явища в економіці.

2. Прискорення процесу відставання від розвинених країн Заходу.

3. Прірва між народом та керівною партійно-державною номенклатурою.

4. Відсутність свобод і прав людини.

5. Ідеологічний тиск КПК.

6. Політичні репресії.

7. Придушення будь-якого інакомислення.

Серпень 1988 р. У зв'язку з 20-річчям вторгнення союз­них військ у Чехо-Словаччині проходили мітинги, де­монстрації.

До весни 1989 р. Мітинги і демонстрації не припинялися 17 листопада 1989 р. Жорстока розправа органів правопо­рядку з демонстрацією молоді в міжнародний день сту­дентів. Молодь вимагала радикальних реформ у країні та закликала до страйку.

19 листопада 1989 р. Був створений "Громадський форум" патріотичний, демократичний фронт на чолі з В. Гавелом, що заснований "Хартією 77" (правозахисною організа­цією, створеною у 1977 p., який підтримав вимоги студен­тів і зажадав відставки партійного керівництва. Почалися мирні демонстрації робітників, інтелігенції, молоді.

25 листопада 1989 р. Під тиском громадської думки партійна верхівка на чолі з Г. Гусаком пішла у відставку.

ЗО листопада 1989 р. Федеральні збори Чехо-Словаччини від­мінили статтю 4 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КПЧ. Грудень 1989 р. Було сформовано уряд національної згоди.

Наприкінці грудня 1989 р. На виборах до Федеральних зборів перемогу здобули "Громадський форум" - патріотичний, демократичний фронт, який об'єднав противників кому­ністичного режиму, та "Громадськість проти насильст­ва" — демократична організація Словаччини. Головою Федеральних зборів обрали О. Дубчека, лідера "Празької весни". Президентом Чехо-Словаччини було обрано колишнього дисидента, драматурга Вацлава Гавела. Чехо-Словаччина рішуче стала на шлях демократичних пе­ретворень.

1991 р. Був прийнятий закон про протизаконність комуні­стичного режиму. Він вимагав очищення державних орга­нів влади, армії, поліції від колишніх співробітників держбезпеки, а також від їхніх інформаторів та партійних функціонерів, починаючи від секретаря райкому і вище.

Висновок

Антитоталітарна, демократична революція завершилася мирно, без кровопролиття, за що й отримала назву "окса­митова".

У Чехо-Словаччині розпочалися ринкові перетворення:

1. Розпочато поетапну приватизацію.

2. Запроваджено конвертованість грошової одиниці — крони.

3. Громадянам поверталося майно, відібране чи конфіско­ване за комуністичного режиму.

4. Реформування економіки відбувалося зі збереженням на­ дійних соціальних гарантій.

5. Проводились рішучі дії, щоб зупинити інфляцію та стабілізувати крону.

6. Висновки

1. Реформи відбувалися швидко й ефективно.

2. Не допущено зниження життєвого рівня населення.

3. Уже з 1992 р. почалося пожвавлення промислового виробництва.

4. Значно зріс товарообіг та експорт товару до розвинених країн.

Висновки

1. Поділ Чехо-Словаччини на дві держави відбувся цивілізо­вано, безболісно, що гарантувало сприятливий розвиток у майбутньому кожної держави.

 

2. Обидві республіки взяли курс на "повернення" до Євро­пи, стали членами Ради Європи, прийняті в ООН.

3. У 1999 р. Чехія прийнята в НАТО.

4. З 1 травня 2004 р. обидві республіки стали повноправними членами ЄС.

Вацлав Гавел

(народився 1936 р.)

Дисидент, один із лідерів правозахисного руху в Чехо-Словаччині, чеський драматург, у 1989 - 1992 pp. - президент Чехо-Словаччини, а в 1993-2003 pp. — прези­дент Чехії.

Народився 5 жовтня 1936 р. в сім'ї підприємця-мільйонера. Все своє майно батько втратив після 1948 р. внаслідок соціалістичних перетворень.

В. Гавел влаштувався працівником сцени в одному з пра­зьких театрів, а в 1966 р. йому вдалося заочно закінчити Академію мистецтв.

На політичну арену В. Гавел вийшов у період "Празької весни".

4 квітня 1968 р. в одній із газет надрукував статтю, в якій закликав до створення політичної опозиції, без якої не­можливі ніякі реформи. Він став одним із організаторів опозиційного клубу активних безпартійних. Після придушення "Празької весни" Гавел неодноразово арештовувався, просидів у тюрмах до 5 років. Останні 9 місяців відсидів у 1989 р. напередодні обрання прези­дентом.

У 1976 р. брав активну участь у написанні відомого звер­нення діячів культури і науки до чехословацького уряду "Хартія-77".

Офіційні власті називали Вацлава Гавела агентом імперіа­лізму. Він продовжував боротьбу, брав участь у демонст-» раціях протесту, писав статті в збірниках "самвидаву", друкував свої твори за кордоном, давав свої матеріали ра­діостанціям "Бі-бі-сі", "Голос Америки", "Вільна Європа". Працював вантажником на заводі, іншої роботи знайти не міг. Багато писав літературних творів, які друкувалися за кордоном, і світ визнав великий талант Вацлава. Він був нагороджений багатьма міжнародними преміями за внесок в європейську літературу:

1968 р. — одержав Державну премію Австрії;

1986 р — премію Еразма Роттердамського

1989 p. — премію миру західнонімецьких книготор­говий;

1989 р. — В. Гавел очолив "Громадський форум". 29 грудня 1989 р. Федеральні збори одноголосно обрали Гавела президентом країни. Він відмінив цензуру, деполі­тизував армію і правоохоронні органи, зняв обмеження на створення політичних партій, клубів. Громадяни діст­али можливість вільно виїжджати з країни. Багато зробив для демократизації країни, для успішного проведення ринкових реформ, для розвитку міжнародних відносин, сприяв цивілізованому поділу Чехо-Словаччини на Чеську і Словацьку республіки.

Відносини з Україною

Україна однією з перших визнала Словацьку республіку. 1993 р. Словацька республіка й Україна підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Укладено понад 100 різних міждержавних, міжурядових

та міжвідомчих угод.

До України зі Словацької республіки експортується про­дукція машинобудування, товари широкого вжитку. Україна експортує до Словацької республіки сировину, електроенергію, мінеральні добрива, напівфабрикати. Успішне співробітництво в галузі туризму. Чесько-українські стосунки розвиваються на основі Дого­вору про дружні відносини і співробітництво від 26 квітня

Р.