Розділ 2 регіони та країни світу

Тема 2.1 КРАЇНИ ЄВРОПИ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ, ЙОГО СКЛАД

План

1. Загальні відомості про Європу та склад регіону

2. Економіко-географічне положення

3. Природні умови та природні ресурси

4. Населення

5. Господарство

6. Економічні відмінності

Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти Європи, політична карта світу.

Площа регіону — 10,8 млн км².

Населення — 747,5 млн чол.

Склад регіону: 44 суверенних держави та 1 залежна територія.

1. Європа має відносно невелику територію, її площа становить 10,8 млн км, або 7,4 % суходолу. Від північного берега норвезьких островів Шпіцберген до південного берега грецького острова Кріт близько 5000 км, а від мису Рока в Португалії до Уральських гір у Росії — понад 6000 км. Не зважаючи на незначну територію, тут проживає 702 млн чол. (11,3 % населення світу) і сконцентровано понад 1/3 промислового виробництва світу.

На території Європи знаходиться 45 держав і територій. З них 44 суверенних країни, в тому числі й Росія, третина площі якої розміщена в Європі. Крім того, в Європі лежать частина території Казахстану та 4 % площі Туреччини.

Європа — великий політичний центр світу. Всі європейські держави є членами ООН, крім Швейцарії та Ватикану. В країнах Європи розміщені сотні штаб-квартир міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Парижі, Брюсселі, Лондоні, Женеві та Відні.

За рівнем економічного розвитку 32 європейські держави відносять до типу високорозвинених країн. Із них 4 є країнами «великої сімки»: Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія. У Центральній та Східній Європі знаходяться 12 країн з перехідною економікою.

За формою правління більшість держав Європи є республіками. Монархій 12, серед них майже всі конституційні, наприклад: Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія, Бельгія, Норвегія, Нідерланди та ін. Абсолютною монархією є папська держава Ватикан.

За адміністративно-територіальним устроєм переважна більшість європейських країн є унітарними. Федеративних держав лише 6: Німеччина (у складі якої 16 земель), Австрія (складається з 9 земель), Швейцарія (з 23 кантонів), Росія (має у своєму складі автономні республіки), Бельгія (має 3 автономних регіони) та Боснія і Герцеговина (за конституцією «м'яка федерація» двох утворень Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської).

2. Більшість країн Європи мають невеликі розміри (крім Росії). Лише три держави в регіоні можна віднести за площею до великих: Україну, Францію та Іспанію. Унікальну групу складають європейські країни-карлики, площа яких не перевищує й 500 км²: Андорра, Мальта, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Монако та найменша держава світу — Ватикан (0,44 км²).

В Європі залишилася одна залежна територія (колонія) — Гібралтар, яка належить Великій Британії. Це невелика скеляста ділянка площею 6,5 км², відторгнута в Іспанії у 1704 р. Гібралтар — важливий стратегічний пункт, який дає змогу контролювати вихід із Середземного моря в Атлантичний океан. Тут розміщені британські військові бази. Іспанія оскаржує своє право на Гібралтар, проте переговори з цього питання поки що не дали результатів.

Невеликі розміри більшості європейських країн зумовлюють їх територіальну близькість та транспортну доступність. Державні кордони здебільшого проходять освоєними територіями, які мають добре розвинену транспортну мережу. Часто вони пролягають поблизу важливих економічних центрів. Більшість держав мають приморське положення. Враховуючи великий господарський потенціал регіону та потреби у сировині, на західному узбережжі Європи виникло 7 універсальних портів-велетнів, через які підтримуються економічні зв'язки з державами різних частин світу: Роттердам (Нідерланди), Марсель та Гавр (Франція), Антверпен (Бельгія), Гамбург (Німеччина), Лондон (Велика Британія) і Генуя (Італія). Крізь території країн проходять транзитні залізничні, автомобільні та авіаційні шляхи. Через гірські перевали в Карпатах, Альпах, Піренеях прокладені дороги та пробиті тунелі. Залізничний Євротунель під Ла-Маншем з'єднав Велику Британію з материком. Великі річки, в першу чергу Дунай та Рейн, являють собою зручні судноплавні шляхи. Все це сприяє економічним та культурним зв'язкам між країнами.

Держави Європи є партнерами за багатьма економічними та політичними організаціями, що сприяє їх співробітництву. Ознакою глибокої економічної інтеграції 27 країн було утворення Європейського Союзу. З 2009 р. 26 держав Європи є членами військово-політичного блоку НАТО. Своєрідним гарантом безпеки в регіоні виступають ядерні держави: Велика Британія, Франція, Росія.

Проте між деякими країнами Європи остаточно не врегульовані прикордонні питання, що вносить певні незручності в їх політико-географічне положення. Це притаманно балканським країнам, які виникли у 90-х роках XX ст. після розпаду Югославії. На території Росії ведеться громадянська війна у Чечні. Між Великою Британією та Ірландією й досі не розв'язана територіальна проблема Ольстеру (Північна Ірландія). Існують політичні проблеми, пов'язані з само-проголошеними державами: Придніст-ров'я (на території Молдови), Косово (на території Сербії).

3. Країни Європи наближені до важливих сировинних баз Росії, Північної Африки, країн Перської затоки, що сприяє їх економічному розвитку.

Проте екологічна ситуація в більшості європейських країн залишається складною. Наближеність до зон екологічної кризи негативно впливає на розвиток території

Природні умови європейських країн є в основному сприятливими для освоєння території. Тут немає велетенських гірських споруд, які б розмежовували країни, та занадто посушливих чи холодних районів, які б суттєво обмежували розселення. Тому з давніх-давен в Європі оселялися та вели активну господарську діяльність люди.

Європейський регіон простягається від субарктичного кліматичного поясу на півночі до субтропічного на півдні. Основна його частина лежить у межах помірного поясу з сприятливим температурним режимом та достатньою кількістю опадів. На півночі освоєння території стримується нестачею тепла. Тут можливе землеробство у закритому ґрунті. На середземноморському узбережжі велика кількість тепла та мало вологи. Тому тут культивують теплолюбні посухостійкі рослини. На півдні та сході Європи необхідне зрошення.

Природні ресурси європейських країн дуже різноманітні. Проте за тривалий час використання вони суттєво виснажені. В першу чергу це стосується міне-ральної сировини. З паливних ресурсів європейські країни мають родовища нафти і природного газу, кам'яного та бурого вугілля, горючих сланців їх родовища приурочені до осадового чохла платформ та передгірських прогинів. Більшість європейських країн недостатньо забезпечені на нафту та природний газ. Основні басейни цих енергоносіїв розміщені в Росії (Волго-Уральський) та на шельфі Північного моря, де їх розробляють Велика Британія і Норвегія. Значні поклади природного газу мають також Нідерланди та Румунія.

Кам'яне вугілля видобувають в Європі вже кілька століть. Біля його басейнів формувалися старі промислові райони. Ланцюг кам'яновугільних родовищ тягнеться крізь усю Європу: від Великої Британії до України. Унікальними за покладами басейнами є Донбас (Україна, Росія), Верхньо-Сілезький (Польща), Рурський (Німеччина), Остравсько-Кар-вінський (Чехія). Значні поклади вугілля також мають Велика Британія та Франція. Проте з середини XX ст. через виснаження ресурсів собівартість кам'яного вугілля зросла. Частину шахт було закрито. До Західної Європи почали завозити дешеве американське, австралійське та південноафриканське вугілля. Німеччина посідає І місце в світі за видобутком бурого вугілля. До 1/3 світового видобутку цього низькокалорійного палива зосереджено у країнах Центральної Європи: Польщі, Чехії, Угорщині, Болгарії, Югославії. На горючі сланці батата Естонія.

Рудні ресурси Європи приурочені до щитів давніх платформ або поясів складчастості. Найбільшими покладами залізних руд вирізняються Росія, Україна та Швеція. Старі сильно виснажені залізорудні басейни є у Франції, Великій Британії, Польщі. Руди кольорових металів залягають суцільним поясом на півдні Європи. Тут видобувають мідні та поліметалеві руди (Іспанія, Югославія, Румунія, Болгарія), боксити (Франція, Хорватія, Греція, Угорщина}, ртутні руди (Іспанія, Італія). Найбільшим у Європі міднорудним басейном є Люблінський у Польщі. Багато родовищ мідних руд також є в Росії на Уралі. Україна посідає перше місце в світі за видобутком мар-ганцевих руд. Значні запаси уранових руд сконцентровані у Швеції та Франції.

З нерудних ресурсів в Європі виділяються поклади калійних солей (Німеччина, Білорусь, Україна, район Приуралля в Росії), самородної сірки (Польща, Україна), графіту (Чехія), каоліну (Україна, Німеччина), будівельного каменю (українського граніту, італійського білого мармуру).

Більшість країн Європи добре забезпечені водними ресурсами. Дефіцит води через кліматичні особливості відчуває південна та східна її частини. Найбільший гідроенергопотенціал мають річки Скандинавських гір (у Норвегії сконцентровано 1/₃ всього потенціалу гідроенергії Європи) та Альп.

Переважна частина регіону багата на земельні ресурси. Найкращі в світі ґрунти — чорноземи — знаходяться на території України, півдні Росії, в Угорщині. Родючі бурі лісові ґрунти вкривають більшу частину Середньої Європи. На Середземноморському узбережжі сформувалися багаті на поживні речовини коричневі ґрунти. Менш якісні земельні ресурси на півночі Європи: тут поширені кислі підзолисті ґрунти, які придатні для освоєння за умов інтенсивної меліорації, та тундрово-глеєві, що майже не використовуються у землеробстві.

Лісові ресурси більшості європейських країн були сильно виснажені у минулі століття у зв'язку з будівництвом та розорюванням ґрунтів. Тепер вони збереглися переважно у північних районах, у зоні тайги та в горах. «Лісовим цехом» Європи називають Скандинавські країни (особливо Фінляндію та Швецію), які постачають деревину та лісоматеріали на європейський ринок. Величезні площі під лісами має європейська північ Росії. Багатими на ліс є також Білорусь, Австрія, Албанія.

Країни Європи мають найрізноманітніші природно-рекреаційні ресурси, які є основою для розвитку курортного господарства. Серед морських курортів відомі Лазурний Берег (Франція), Італійська Рив'єра, Золоті Піски (Болгарія), Мальта, Балеарські Острови (Іспанія) та ін. Серед гірських курортів найбільш відомі Швейцарія, Австрія, Словаччина, Норвегія. Величезними є й культурно-історичні цінності регіону, тому туристів приваблюють Афіни, Рим, Ватикан, Париж, Лондон, Краків та багато інших міст-музеїв.

4. Для демографічної ситуації сучасної Європи характерні найнижчі показники природного руху населення. У деяких країнах природний приріст припинився, а в окремих відбувається навіть депопуляція. Це ознаки І типу відтворення населення, який тягне за собою багато проблем. Виключенням є лише Албанія, де з релігійних причин зберігається ІІ тип відтворення населення та дуже високі показники природного приросту — 18 чол./тис. Механічний рух населення регіону визначають зовнішні економічні міграції. Країни Західної Європи мають додатне сальдо міграції, особливо Німеччина, Франція, Велика Британія, Швейцарія, Австрія, країни Бенілюксу, Швеція. Сюди у пошуках роботи переїжджають жителі Південної, Центральної та Східної Європи, Північної Африки, Туреччини, Південної Азії, островів Карибського моря. За кількістю їх найбільше у Німеччині — майже 5 млн, а за часткою від загальної кількості населення у Швейцарії — 15%. Головною причиною таких міграційних потоків є зацікавленість у високих заробітках і комфортних умовах життя та праці.

За національною структурою населення більшість країн Європи є однонаціональними, оскільки етнічні межі в основному збігаються з державними кордонами. Багатонаціональних країн лише шість: Велика Британія, Іспанія, Швейцарія, Молдова, Україна та Росія. Двонаціональною є Бельгія.

Більша частина європейських народів говорять мовами індоєвропейської мовної родини. Вона представлена тут кількома мовними групами: романською (італійська, французька, іспанська, португальська, румунська мови), германською (німецька, англійська, швецька, датська, норвезька), слов'янською (українська, російська, білоруська, польська, чеська, словацька, болгарська), балтійською (латвійська та литовська), кельтською (ірландська, валлійська, бретонська). Особливе місце посідають грецька та албанська мови, не схожі з жодними іншими європейськими мовами. Найпоширенішою у Європі є німецька мова. Нею користуються у шести країнах.

У карликових державах склалися особливі мікронації на основі великих сусідніх народів: андорці (на основі каталонців Іспанії), ліхтенштейнці (на основі австрійців та германошвейцарців), монегаски (на основі французів та італійців), санмаринці (на основі італійців). Вони користуються мовами націй, від яких походять, але мають власну своєрідну культуру.

За релігійною приналежністю більшість народів Європи сповідує християнство. Католицтво переважає у Південній та Центральній Європі; протестантизм — у Північній Європі та Великій Британії; православ'я — у Східній та Південно-Східній Європі. Мусульманство (іслам) є релігією народів Приуралля. Іслам також сповідують в Албанії, Боснії і Герцеговині, Косовому.

Для системи розселення Європи притаманні висока густота населення (69,2 чол./км²⁾ та високий рівень урбанізації. Європа — один з трьох ареалів світу з максимальною густотою населення. Рівень урбанізації в Європі стано-зить близько 70 %. Найбільшими її показниками є Монако — 100 %, Бельгія — 97 %, Сан-Марино – 94%, а також Велика Британія, Нідерланди, Люксембург та Мальта — 89 %. В Європі існує понад 60 міст-мільйонерів. Найбільшими містами регіону є Великий Лондон (13,9 млн чол.), Великий Париж (11,3 млн чол.), Москва 9,2 млн чол.) та Мадрид (5 млн чол.). • Києві проживає майже 2,7 млн чол. Для розвинутих країн Європи притаманним стало явище субурбанізації — відтік частини населення з міст у передмістя.

Європа — батьківщина міських агломерацій. Найбільшими з них є Лондон-:ька, Паризька, Голландська, Рурська, Верхньо-Сілезька. Як результат зростання сусідніх агломерацій у Західній Європі сформувалися мегаполіси Англійський та Прирейнський (Рандстад), у кожному з них проживає 30—35 млн чол.

5. У галузевій структурі господарства регіону переважають про-мисловість та сфера послуг. У промисловості основними галузями є електро-енергетика, наукомістке машинобудування та хімічна промисловість. Однак зотрати на науково-дослідницькі роботи тут нижчі, ніж у США. У деяких країнах Франція, Данія, Нідерланди) значну роль відіграє сільське господарство, яке є високоінтенсивним і високотоварним. Основна форма власності в ньому — фермерська. Західна Європа — потужний фінансовий центр світу, її фінансовими столицями є Цюрих (Швейцарія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Лондон (Велика Британія). Європейські країни мають великі контрасти у прибутках на душу населення. Найбільшими вони є у Люксембургу та Швейцарії, найменшими у Молдові.

Промисловість країн Європи сформувалася під впливом трьох основних чинників: природно-ресурсного (на нього зорієнтовані старі промислові райони), транспортного та трудових ресурсів (біля них сформувалися нові промислові центри та вузли).

Паливно-енергетична промисловість більшості країн базується на імпортній сировині. У деяких країнах використовують власне кам'яне та буре вугілля, а також нафту та природний газ. Нафтопереробна промисловість переважно тяжіє до транспортних шляхів (морських портів або ліній нафтопроводів), якими імпортна нафта надходить у регіон з країн Перської затоки, Північної Африки та Росії. Найпотужніші нафтопереробні заводи Європи працюють у морських портах Італії, Франції, Німеччини та Нідер-ландів. Основу електроенергетики складають великі теплові електростанції, які дають 55 % електроенергії регіону. Більшість ТЕС працює біля великих міст або у районах видобутку вугілля. Зростає попит на природний газ. Великого значення набули атомні електростанції, на яких виробляється 27 % електроенергії Європи. Особливого розвитку вони набули у країнах, що мало забезпечені паливними ресурсами. У своєму розміщенні АЕС тяжіють до споживача, для водопостачання будуються переважно біля річок. Найбільшою часткою атомної енергетики у паливно-енергетичному балансі вирізняються Франція (76 %) та Бельгія (61 %). Більше третини електро-енергії АЕС виробляють у Швеції, Україні, Швейцарії, Угорщині, Німеччині, Іспанії, Фінляндії. Через природні умови гідроелектроенергетика у більшості країн Європи має допоміжне значення. Виключення становлять лише гірські країни, де частка ГЕС є значною, це: Норвегія (99,5 %), Албанія (50 %), Швейцарія (50 %), Швеція (50 %). З альтернативних джерел енергії європейські країни застосовують електростанції: геотермальні (Ісландія, Італія, Угорщина), припливні (Франція, Росія), прибійні (Норвегія), вітрові (Німеччина, Нідерланди, Україна), а також використовують енергію хвиль (Монако).

Металургійна промисловість у країнах Європи сформувалася ще з часів промислових переворотів XVIII— XIX ст., як базова галузь, що забезпечила розвиток машинобудування. Старі райони чорної металургії тяжіють до сировини: здебільшого до родовищ коксівного вугілля (Німеччина, Польща, Чехія), рідше до залізорудних басейнів (Швеція, Люксембург, Уральська та Центральна металургійні бази Росії). У деяких країнах склалося вдале поєднання родовищ залізних руд та коксівного вугілля, біля яких виникли великі металургійні бази (Франція, Велика Британія). Україна єдина держава в Європі, що має повний комплекс необхідної сировини для плавлення чавуну та сталі.

У другій половині XX ст. чорна металургія деяких європейських країн була переорієнтована на більш дешеву імпортну сировину з Канади, Австралії, Бразилії, Південної Африки. У зв'язку з цим відбулося зрушення виробництва чавуну та сталі до морських портів. Зокрема це проявилося в Італії, Німеччині, Франції, Нідерландах. Найпотужніший із сучасних металургійних комбінатів, що працює біля моря, споруджений у місті Таранто на півдні Італії.

Найбільшими виробниками чавуну, сталі та прокату в Європі є Росія, Німеччина, Україна та Італія.

В період НТР швидко розвивається кольорова металургія. Провідною її га-луззю у країнах Європи є алюмінієва промисловість. Найбільше алюмінію в Європі плавлять Норвегія, Німеччина та Іспанія, використовуючи імпортні боксити та власну електроенергію. З власної сировини виробляють алюміній Франція, Угорщина, Хорватія, Греція, з привізної — Велика Британія, Італія, Україна, Польща, Словаччина та інші країни.

Виплавкою міді відзначаються Німеччина та Бельгія, які працюють на ім-портних рудах, а також Польща та Росія, що мають власну багату сировинну базу. З інших кольорових металів у країнах Європи плавлять свинець, цинк, магній, титан, нікель, ртуть тощо.

Машинобудування є провідною галуззю промисловості європейських держав. Основною галуззю його в регіоні є автомобільна промисловість. Вона виникла понад 100 років у Німеччині та Франції, а до масового виробництва перейшла пізніше, ніж у США. Нині понад 80 % всіх автомобілів, що складаються в країнах Європи — легкові. Лідерами автомобілебудування Європи є Німеччина (компанії «Даймлер-Бенц», «Фольксваген», «БМВ», «Опель»), Франція («Рено», «Сітроен», «Пежо») та Італія («ФІАТ», «Альфа Ромео», «Феррарі»). Багато автомобілів складають у Швеції (компанія «Вольво») та Іспанія. Складанням вантажних автомобілів відомі Чехія, Білорусь, Україна, Росія, Болгарія, Румунія, автобусів — Швеція, Угорщина, Україна, літаків - Франція, Велика Британія, Німеччина, Україна, Росія; морських суден Німеччина, Швеція, Фінляндія, Україна, Польща. Великого значення набуло точне машинобудування. Країни Європи є виробниками побутової техніки, електричного та медичного обладнання, фотоапаратури, годинників, верстатів з програмним керуванням, вимірювальних приладів та іншої наукомісткої продукції.

Хімічна промисловість посідає важливе місце в економіці європейських країн. Найбільший у світі район нафтохімії сформувався у прибережній смузі Нідерландів та Бельгії. Велике значення має хімія полімерів. Вона представлена виробництвом пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучук. Вирізняються Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія, Росія. Традиційними для Європи стали фармацевтична промисловість (Швейцарія, Німеччина, Угорщина, Болгарія) та парфумерна (Франція, Польща, Велика Британія, Австрія).

Легка промисловість втрачає свої провідні позиції в країнах Європи у зв'язку з швидким зростанням виробництва тканин, одягу та взуття у країнах, що розвиваються з дешевою робочою силою. Однак є законодавцем моди.

Для деяких країн Європи традиційною стала харчова промисловість. Так, своїм виноробством вирізняються Франція, Іспанія, Болгарія, Молдова: пивоварінням — Німеччина та Чехія; виробництвом макаронів — Італія; масла та сирів — Нідерланди, Швейцарія, Італія: рибних консервів — Ісландія, Іспанія та країни Балтії; тютюнових виробів - Болгарія, Греція, Македонія, Албанія. Боснія і Герцеговина.

Своєю порцеляно-фаянсовою промисловістю відомі Німеччина, Україна, Да-нія, які виробляють багато якісного столового посуду та декоративної скульптури. Кінозірки світу часто відвідують Ліхтенштейн. Чехію далеко за межами Європи знають завдяки її кришталю та художньому склу. Бельгія займається обробкою діамантів не тільки для ювелірної справи, їй належить лідерство за виробництвом алмазних коронок для бурових інструментів.

Сільське господарство більшості європейських країн відрізняється високою інтенсивністю. В останні роки тут відбулася «друга зелена революція», яка, крім механізації та хімізації виробництва, передбачила широке використання електроніки, біотехнології та застосування біологічних методів боротьби з шкідниками. Все це призвело до того, що країни стали знаними на світовому ринку експортерами сільськогосподарської продукції: пшениці, цукру, винограду, фруктів, а також масла, сиру, консервованого молока.

Виходячи з природних умов, розрізняють чотири типи сільського госпо­дарства в Європі, кожний з яких має свою спеціалізацію: північноєвропейський, середньоєвропейський, південноєвропейський та балканський. У перших двох основною галуззю є тваринництво, у двох останніх — рослинництво.

Для північноевропейського типу характерне переважання молочного ско-тарства та вирощування кормових культур. Із зернових туг культивують невибагливі до ґрунтів та тепла жито та овес, з бульбоплідних — картоплю. Середньоєвропейський тип характеризується провідним розвитком молочно-м'ясного скотарства та свинарства. З зернових вирощують пшеницю та ячмінь; з технічних — цукрові буряки, льон-довгунець, ріпак, тютюн; з бульбоплідних — картоплю. Південноєвропейський тип сільського господарства спеціалізується на культивуванні субтропічних рослин: олив, інжиру, цитрусових, винограду, овочів, на зрошенні — бавовнику. З зернових основними є пшениця та кукурудза. Тваринництво менш розвинене. Воно представлене переважно розведенням овець та кіз. Для балканського типу основними є зернові культури — пшениця та кукурудза. Серед технічних переважають соняшник, тютюн, ефіроолійні культури (зокрема, олійна тро-янда). Вирощується багато винограду, овочів, фруктів. У тваринництві пред­ставлені різні галузі: молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.

6. Європейські країни мають добре розвинену транспортну мережу. Провідну роль у внутрішніх перевезеннях відіграють залізничний та автомобільний транспорт. Міжнародні перевезення вантажів здійснюються переважно за рахунок морського транспорту, пасажирів — автомобільного, залізничного, авіаційного.

За особливостями ЕГП та сучасним рівнем розвитку господарства в межах Європи виділяють три регіони: Західна Європа, Центральна Європа та Східна Європа. Країни Західної Європи не однакові за свою спеціалізацією та рівнем розвитку. Виходячи з цього, та враховуючи спільність географічного положення, їх об'єднують у три субрегіони: Північна Європа, Середня Європа та Південна Європа.

Висновок. До складу європейського регіону входять 44 суверенні держави та британська колонія Гібралтар. За рівнем економічного розвитку переважають високорозвинені країни. За формою правління більшість держав є республіками (проте збереглося 12 монархій), за формою адміністративно-територіального устрою — унітарні країни. Країни Європи мають вигідне ЕГП, оскільки лежать на перетині міжнародних транспортних шляхів, оточені економічними та політичними партнерами, наближені до сировинних баз сусідніх регіонів. На формування політичної карти Європи у XX ст. мали суттєвий вплив дві світові війни та розпад світової соціалістичної системи. Більшість країн Європи мають сильно виснажені природні ресурси. З паливних ресурсів провідну роль відіграють запаси кам'яного вугілля та у деяких країнах нафти і природного газу. З рудної сировини ряд країн мають великі поклади залізних, марганцевих, мідних руд та бокситів. Нерудні ресурси представлені солями, самородною сіркою, графітом, будівельними матеріалами. Водними ресурсами країни забезпечені достатньо, крім півдня та сходу. Земельні ресурси найкращими є у центральній та південній частині. Лісовими ресурсами вирізняються Скандинавські країни, Росія, Білорусь. Регіон багатий на рекреаційні ресурси. В Європі спостерігається І тип відтворення населення, для деяких країн притаманна депопуляція. Більшість держав є однонаціональними, з високим рівнем густоти населення та високим рівнем урбанізації. У господарстві країн провідними видами діяльності є промисловість та сфера послуг. Сільське господарство відрізняється високою інтенсивністю. Серед галузей промисловості основними є електро-енергетика, машинобудування (особливо автомобільне та точне), хімічна промисловість. Зі старих галузей важливу роль відіграють металургія та частково легка промисловість. Сільське господарство має спеціалізацію відповідно до природних умов. Виділяють його чотири типи: північноєвропейський, середньоєвропейський, південно-європейський та балканський. Європейські держави мають добре розвинуту транспорту мережу. За економічними особливостями виділяють країни Західної, Центральної та Східної Європи. В межах Західної Європи розрізняють країни Північної, Середньої та Південної Європи.