ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ



План

1. Загальні відомості про Латинську Америку та склад регіону

2. Економіко-географічне положення

3. Природні умови та природні ресурси

4. Населення

5. Господарство

6. Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти світу атласи.

Склад регіону: 33 суверенних держави та 13 залежних територій.

1. Латинською Америкою вважають великий регіон, який розміщений між США та Антарктидою. Ці території називали «Індоамерикою», «Іспанською Америкою», «Ібероамерикою». Сучасна назва утвердилася в середині 30-х років XX ст. Латинська Америка займає територію 20,5 млн км2, що складає понад 15 % площі суходолу світу. Тут проживає 552 млн чол., тобто 8,5 % населення Землі. На сучасній політичній карті регіону 46 держав і територій. З них 33 незалежних держави, члени ООН.

За рівнем економічного розвитку майже всі держави Латинської Америки належать до країн, що розвиваються. Лише Куба є країною з плановою економікою. Латиноамериканські країни, що розвиваються, різні за рівнем економічного розвитку. До нових індустріальних країн (НІК) відносять Бразилію, Мексику та Аргентину. До них наближуються Венесуела, Колумбія, Чилі. До групи дрібних островів з високими прибутками належать більшість острівних країн Карибського басейну, відомих своїми курортами та банківським бізнесом: зокрема Багамські Острови, Барбадос. Країнами середніх можливостей, які мають значний потенціал для економічного зростання, є, наприклад, Парагвай, Болівія, країни Перешийку. До групи найменш розвинутих країн відносять в регіоні лише Гаїті — найбіднішу державу всією Західної півкулі, де 85 % населення живе за межею бідності, а понад 60 % громадян є безробітними та неписьменними.

За формою правління переважна більшість латиноамериканських країн є республіками. Лише 9 країн мають особливу форму правління — держави у складі Британської Співдружності. До них належать Беліз, Ямайка, Барбадос, Гренада, Багамські Острови та ін.

За адміністративно-територіальним устроєм більшість держав Латинської Америки унітарні. Федеративними країнами є лише Бразилія (складається з 24 штатів), Мексика (31 штат), Венесуела (20 штатів) та Аргентина (федерація 22 провінцій).

У Латинській Америці збереглися 13 залежних територій, які підпорядковані Франції (Гвіана, Мартініка, Гваделупа), Великій Британії (зокрема Фолклендські Острови, Ангілья), США (Пуерто-Рико, Віргінські Острови США), Нідерландам (Аруба, Нідерландські Антильські Острови).

2.Більшість держав Латинської Америки розміщені на перетині найважливіших транспортних шляхів, які сполучають Атлантичний океан з Тихим. Особливе значення для регіону має Панамський канал, крізь який проходять головні міжнародні транзитні шляхи. Лише Болівія та Парагвай континентальні держави, тобто без виходу до моря.Найважливішою особливістю політико-географічного положення Латинської Америки є сусідство з США. Це призвело до проникнення американських монополій у латиноамериканські країни ще з кінці XIX ст., а також підкорення політики в регіоні інтересам США. Саме Сполучені Штати є головним партнером держав регіону за Організацією Американських Держав (ОАД). Більшість держав входять до політичної миролюбної організації Рух неприєднання, а також беруть участь у роботі економічних угруповань Латиноамериканської асоціації інтеграції (ЛААІ), Організації Центральноамериканських держав, Латиноамериканській економічній системі. Формується Міжамериканська зона вільної торгівлі, яка об'єднає ринки США й Канади з латиноамери­канським внутрішнім ринком. Ряд держав є членами організацій експортерів нафти (ОПЕК), мідних руд (СИПЕК), бокситів (ІБА).

Еколого-географічне положення регіону погіршується. Негативного впливу людини зазнає навколишнє середовище Амазонії, де активно відбувається процес знищення вологих екваторіальних лісів; приморських районів, де найбільше розвинена господарська діяльність; прикордонних територій з США.

3. Латинська Америка — це царство тропічної природи зі своєрідним органічним світом та багатющими надрами, їх систематичне вивчення почалося лише з середини XX ст., а детальні карти складені тільки для 1 % території.

Рельєф регіону достатньо складний. На заході, від Мексики до Чилі тягнуть­ся молоді сейсмічне активні гори Кордильєри Анди. Вони є значною перешкодою для освоєння території, але й «скарбницею» мінеральної сировини. Саме тут зародилися головні американські цивілізації доколумбівської епохи. Східна платформна частина Південної Америки зайнята величезними рівнинами. Тут важкодоступна, поросла еквато­ріальними лісами, Амазонська низовина межує з мало вивченим, лісистим Гвіанським плоскогір'ям та Орінокською низовиною. На сході материка розкинулося величезне, вкрите саванами та рідколіссями Бразильське плоскогір'я, яке поступово переходить на півдні у безкраї степи (пампу) Ла-Платської низовини.

Кліматичні умови більшої частини регіону вирізняються високими температурами та вологістю. Близько 60 % території має надмірне зволоження і лише 1/3 земель (частина Мексики та Аргентини) потребує зрошення.

Країни Латинської Америки багаті на різні види природних ресурсів. Регіон забезпечений майже всіма видами мінеральних ресурсів. Тут часто зустрічаються їх зручні для промислового освоєння поєднання. Деякі поклади корисних копалин визнані, як унікальні.

З паливних ресурсів Латинська Америка вирізняється величезними запасами нафти та природного газу, їх розробка дає понад половину вартості продукції гірничодобувної промисловості в регіоні. Найпотужніші нафтогазоносні басейни розміщені в Мексиці та Венесуелі, досить значні — в Еквадорі та Тринідаді і Тобаго. Кам'яного вугілля в регіоні мало. Його запаси низької якості залягають незручно та експлуатуються мало. Значний видобуток урану для потреб власної енергетики ведуть Бразилія та Аргентина. Має велетенські запаси рудних ресурсів. До щитів давньої платформи приурочені поклади залізних та марганцевих руд, 90 % видобутку та експорту яких припадає на Бразилію. Залізні руди тут вирізняються дуже високим вмістом металу та майже не потребують збагачення. Значні запаси залізних руд також має Венесуела. Руди кольорових металів в основному залягають у поясі складчастості Кордильєр — Анд. Тут відомі значні поклади руд міді (Чилі, Перу, Мексика), срібла, свинцю та цинку (Мексика, Перу), олова (Болівія, Бразилія), золота (Колумбія, Мексика), сурми та ртуті (Мексика). Латинська Америка також надзвичайна багата на алюмінієві руди. Провідні місця в світі за їх експортом посідають Ямайка, Суринам, Гайана, Домініканська Республіка. Значними покладами нерудних ресурсів відомі лише деякі країни. Так Мексика є великим експортером самородної сірки, графіту, миш'яку, флюориту; Чилі — калійної та натрієвої селітри; Бразилія — алмазів, гірського кришталю, слюди; Колумбія — сапфірів; Венесуела та Гайана — алмазів. Водні ресурси дуже значні, проте використовуються поки що мало. Близько 60 % площі регіону припадає на найбільші річкові системи світу: Амазонку, Парану, Оріноко. Хоча в регіоні багато річок, придатних для судноплавства, вони мало застосовуються для таких потреб. Гідроенергопотенціал річок залучений у господарське використання не достатньо. Його активне освоєння розпочалося у Бразилії на річці Парана. Земельні ресурси представлені різноманітною гамою ґрунтів: від родючих чорноземів Аргентини та Уругваю до бідних щебенюватих ґрунтів гірських пустель. Понад половину площі регіону займають малородючі ферраллітні ґрунти амазонської сельви. Земельні ресурси Латинської Америки освоєні мало. Найбільш розорані степові масиви Аргентини. Лісові ресурси регіону дуже значні. Амазонська сельва — найбільший у світі масив вологих екваторіальних лісів. За запасами цінних тропічних деревних порід з твердою красивою деревиною Бразилії немає рівних у світі. Проте, сільськогосподарське освоєння та будівництво вже нанесли значної шкоди лісовим масивам Амазонії.

Своїми природно-рекреаційними ресурсами вирізняються острівні країни Карибського басейну. Культурно-історичні пам'ятки індіанської цивілізації приваблюють туристів до Мексики, Перу та низки інших країн регіону.

4.Для демографічної ситуації більшості країн Латинської Америки притаманний другий тип відтворення населення та високі показники природ­ного приросту, які нині вже мають тенденцію до зниження. Середній його по­казник у регіоні становить 20 чол./тис. Найвищим природним приростом у регіоні вирізняються країни Перешийку — понад 27 чол./тис. Відтворення населення визначає особливості вікової структури: значна частка дітей (до 40 %) та невелика літніх людей (3—8 %). До першого типу відтворення в Ла­тинської Америки перейшли Куба (природний приріст 5,4 чол./тис.) та Уругвай (8,4 чол./тис.).

У зв'язку з нестабільністю економіки та високим рівнем безробіття, відчувається відтік населення до США і Канади, де працює багато нелегальних мігрантів — вихідців з Латинської Америки — на некваліфікованих низькооплачуваних роботах.

Сучасна расова та національна структура населення регіону склалася за період колонізації шляхом змішування трьох основних її компонентів: індіанців, європейців і негрів. Більшість країн Латинської Америки є однонаціональними. В них склалися різні, переважно іспаномовні нації: мексиканці, кубинці, панамці, венесуельці, перуанці, чилійці, аргентинці та інші. Основою формування націй були креоли — нащадки європейських колонізаторів. В інших країнах нації складаються на 55—90 % з представників мішаних рас: метисів, мулатів, самбо. У Бразилії виникла нація бразильців, мовою яких є португальська. Бразильці сформувалися внаслідок змішування представників трьох основних рас, тому зовнішні ознаки нації виражені не чітко. В невеликих за чисельністю населення англомовних і франкомовних країнах переважають негри та мулати.

Корінні жителі Америки, індіанці, є нащадками давніх, різних за мовою, культурою та зовнішніми ознаками, народів. Найвідоміші з них - нащадки майя, ацтеків та інків. Індіанців у Латинській Америці збереглося значно більше, ніж у США та Канаді. Вони складають більше половини населення Болівії, Гватемали та Парагваю, до 40 % населення Перу та Еквадору, близько 12 % населення Мексики.

У більшості країн Латинської Америки сповідують християнство католицького напрямку. Цю релігію завезли іспанські та португальські конкістадори. В колишніх англійських колоніях живуть прибічники протестантизму.

Середня густота населення в регіоні майже вдвічі менша, ніж у світі 27 чол./км2. Це пояснюється переважно природними та історичними причинами. Населення розміщене дуже нерівномірно. Більшість людей сконцентровано у районах, пов'язаних з осередками доколумбівського заселення та початкових етапів колонізації. Тому найбільше людей живе на островах Карибського басейну, гірських районах Середніх Анд та східному узбережжі Південної Америки. Тут густота населення сягає 100— 600 тис. чол./км2 , майже не заселені Амазонія, басейн Оріноко та крайній південь.

У Латинській Америці склалися високий рівень та дуже високі темпи урбанізації. За другу половину XX ст. міське населення регіону зростало в 4 рази швидше, ніж сільське. Це явище тут назвали «міським вибухом». Шукаючи роботи, люди переїздять з сіл у міста, а також з малих містечок до великих міст. Проте урбанізація у Латинській Америці набула хибного характеру, адже її темпи значно випереджають швидкість приросту промисловості, будівництва та сфери послуг. Тому всі міста регіону мають однотипну прямокутну забудову з діловим центром з хмарочосами, які ото­чують квартали старого міста, та перенаселені околиці - квартали суцільного жебрацтва. Найвищим рівнем урбанізації в регіоні вирізняються Венесуела (93 %), Уругвай (90 %), Аргентина (88 %), Чилі (84 %).

В Латинській Америці швидко зростає кількість міст-мільйонерів. Ще 50 років назад їх було 6, нині — близько 30, в тому числі 7 з населенням понад 5 млн. чол.: Мехіко (23,9 млн чол.), Сан-Паулу (18,4 млн чол.), Буенос-Айрес (13,9 млн чол.), Ріо-де-Жанейро (12,1 млн чол.), Ліма (8,2 млн чол.), Санта-фе-де-Богота (8 млн чол.), Сантьяго (6 млн чол.). Навколо міст виникли великі міські агломерації.

Уряди країн намагаються подолати негативні наслідки хибної урбанізації. Для цього обмежують притік мігрантів у великі міста, створюють нові робочі місця, ведуть будівництво житла, переносять столиці в інші міста. Наприклад, у 1960 р. було перенесено столицю Бразилії. Планується змінити місцеположення столиць Мексики та Аргентини.

4.Для сучасного господарства більшості латиноамериканських країн характерна низка спільних ознак. По-перше, економіка держав є багато­укладною, тобто в ній існує багато форм власності. На селі поряд з сучасним фермерським виробництвом, що використовує найману працю, є напів-феодальні пережитки у формі латифундій. У промисловості поряд з великими сучасними підприємствами збереглися кустарні, в яких зайнято до 40 % робітників. Рівень безробіття високий. По-друге, для більшості країн регіону притаманна вузька спеціалізація господарства, зорієнтована на експорт продукції до розвинутих країн. Як правило, це монокультурне сільське господарство, або монопродуктна добувна промисловість. Вузьку спеціалізацію вдалося подолати лише кільком країнам, завдяки залученню передових технологій, іноземних інвестицій та кредитів країн Заходу. Зокрема це Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Колумбія та Чилі. На них припадає 80 % промислової продукції регіону. З переважно аграрних країн вони перетворилися в індустріально-аграрні, в галузевій структурі господарства яких зростає частка машинобудування, електроенергетики, хімічної та легкої промисловості. По-третє, залишається великою залежність економіки латиноамериканських країн від іноземного капіталу США, Японії та країн Західної Європи. Розширюються в регіоні філіали промислових компаній розвинених країн. Особливо це стосується машинобудування. Значними є інвестиції країн Заходу у екологічно брудні виробництва, зокрема кольорову металургію.

Основою паливної промисловості Латинської Америки є нафтова. Нафтопереробка представлена майже в усіх країнах. Значними експортерами сирої нафти і нафтопродуктів є Мексика, Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго. На островах Карибського басейну склалася транзитна нафтопереробка з реекспортом нафтопродуктів. Тут працюють найпотужніші в світі нафтопереробні заводи.

В електроенергетиці в минулому переважали теплові електростанції. Нині стрімко зростає часта ГЕС, які вже дають понад 60 % електроенергії регіону. 3 19 найпотужніших ГЕС світу 7 працює в Латинській Америці, в тому числі й найбільша в світі «Ітайпу» (13,3 млн кВт) на кордоні Бразилії та Парагваю. АЕС збудовані біля великих міст Бразилії, Мексики, Аргентини. Однак, розвиток електроенергетики поки що недостатній.

Чорна металургія одержала найбільшого розвитку у Бразилії, Мексиці, Аргентині та Венесуелі. Нині вона стала експортною галуззю. Дешеву низькоякісну сталь вивозять до розвинутих країн, де її використовують у переробній металургії. На власній сировині працює кольорова металургія, її основною продукцією є мідь (Чилі, Перу, Мексика), свинець та цинк (Перу, Мексика), олово (Болівія), срібло (Мексика), алюміній (Бразилія, Аргентина, Суринам). В Ямайці, Гайані, Домініканській Республіці розвинене виробництво глинозему з бокситів, який експортується у розвинені країна для плавлення алюмінію.

Машинобудування посіло провідну роль в економіці регіону, проте його розвиток відбувається нерівномірно. 2/з машин та обладнання Латинської Америки виробляють Бразилія, Мексика й Аргентина. Головне значення має автомобілебудування, 60 % продукції якого припадає на Бразилію. Тут в містах Сан-Паулу та Белу-Орізонті працюють філії німецьких, американських та італійських компаній. Важливе місце посіло автомобілебудування також у Мексиці та Аргентині. Суднобудування розвинене на морських узбережжях Бразилії, Чилі, Мексики, Перу. У нових індустріальних країнах одержали також розвиток верстатобудування, літакобудування, сільськогосподарське машинобудування, електроніка та електротехніка.

Хімічна промисловість набула високого рівня розвитку в Бразилії, Мексиці й Аргентині, середнього — в Чилі, Перу, Венесуелі, Колумбії, Кубі. Переважають нафтохімія, синтез мінеральних добрив, парфумерна та фармацевтична галузі.

Лісова промисловість регіону базується на потужних місцевих ресурсах. Проте більша частина деревини вивозиться у не переробленому стані. Близько 1/4 продукції галузі припадає на Бразилію, за нею йдуть Мексика та Чилі. Бразилія є найбільшим у світі експортером деревного шпону з цінних порід дерев, який використовується для оздоблення меблів.

Важливим залишається значення старої традиційної галузі Латинської Америки — текстильної промисловості. На власній сирові працюють бавовняна (Бразилія, Мексика) та вовняна (Аргентина, Уругвай) промисловість. За кількістю працюючих основною залишається в регіоні харчова промисловість. Головною її галуззю є цукрова, яка особливого розвитку набула на Кубі, у Бразилії, Мексиці, Колумбії, країнах Карибського басейну. Плодоовочеконсервна промисловість експортує консервовані ананаси, фруктові соки, конфітюри з тропічних фруктів, томатну пасту тощо. На експорт працює м'ясо-охолоджувальна промисловість Аргентини та Уругваю. Рибна промисловість набула особливого значення в Чилі та Перу.

Сільське господарство залишається важливою галуззю економіки більшості країн. У його галузевій структурі переважає рослинництво. Оброблювальні землі складають лише 5 % території. У дрібнотоварному секторі вирощують споживчі культури: кукурудзу, маніок, банани, картоплю, чорну квасолю. Високотоварний сектор спеціалізується на культивуванні експортних рослин. Вирощуванням цукрової тростини вирізняються Куба, Бразилія, Мексика; кави — Бразилія та Колумбія; какао -Домініканська Республіка, Бразилія, Еквадор; пшениці — Аргентина; бананів десертних сортів — Еквадор та країни Перешийку; бавовнику — Мексика, Бразилія, Парагвай. У наближених до США районах рослинництво спрямоване на ринок цієї країни. Тут цілорічне вирощують овочі та фрукти (Мексика, Гватемала), орхідеї та інші квіти (Колумбія). Тваринництво має переважно інтенсивний характер і м'ясне спрямування. Безперечними лідерами за експортом цієї продукції є Аргентина та Уругвай. Зокрема на них припадає 2/з експорту яловичини регіону, а за поголів'ям овець та настригом вовни Аргентина поступається лише Австралії та Новій Зеландії. В гірських районах Перу, Еквадору, Болівії розводять заради вовни лам і альпак.

Транспорт регіону розвинений недостатньо. Міждержавних доріг мало. Найбільша протяжність залізниць припадає на Бразилію та Аргентину. Найважливішими трансконтинентальними автомагістралями є Трансамазонське (крізь Бразилію та Перу) та Панамериканське шосе (від кордонів США до Аргентини). Морський транспорт має вирішальну роль у зовнішніх економічних зв'язках. Найбільшим морським флотом серед країн Латинської Америки вирізняються Панама та Багамські Острови. Авіаційний транспорт є важливим для перевезенні пасажирів.

Висновок. У Латинській Америці знаходяться 33 суверенних держави та 13 залежних територій. Всі держави (крім Куби) належать до країн, що розвиваються. За формою правління переважна більшість країн — республіки, за адміністративно-територіальним устроєм — унітарні держави. Країни мають вигіднеЕГП, оскільки лежать на перетині міжнародних транспортних шляхів. Значний вплив на політичну та економічну ситуацію в регіоні має сусідство з США. Більшість держав мають багаті природні ресурси, які досліджені дуже мало. Основними паливними ресурсами є нафта та природний газ; рудними — залізні, марганцеві, мідні, поліметалеві, олов'яні, алюмінієві, срібні руди; нерудними — селітра, алмази, самородна сірка, графіт, слюда. Активно використовується величезний лісовий фонд. Багаті водні та земельні ресурси освоєні мало. Окремі держави відомі своїми рекреаційними ресурсами. Населення латиноамериканських країн (крім Куби та Уругваю) має II тип відтворення. Переважають однонаціональні держави. Високі темпи урбанізації призвели до «міського вибуху», який спричинив багато проблем. Середня густота населення регіону майже вдвічі менша за пересічно-світовий показник. У господарстві більшості країн переважають добувна промисловість та сільське господарство з домінуванням рослинництва. Основною зерновою культурою регіону є пшениця, технічними — цукрова тростина, кава, какао, бавовник. У тваринництві переважає м'ясний напрям. Обробна промисловість переважає у Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуела, Колумбія та Чилі, її головними галузями є машинобудування, металургія, хімічна, текстильна, лісова промисловість. Транспортна мережа в регіоні розвинена недостатньо.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 285; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.89.204.127 (0.014 с.)