Революційні перетворення 1988 -1990 pp. Причини революційних перетворень

1. Криза економіки і всього суспільно-політичного життя Угорщини.

2. Банкрутство соціалістичної системи господарювання.

3. Спад життєвого рівня населення (неодноразово підвищу­валися ціни, скорочувалася зарплата тощо).

4. Масове невдоволення існуючими порядками.

5. Велика зовнішня заборгованість (у 1989 р. 20 млрд. дола­рів).

Демократичні перетворення розпочалися в Угорщині у 1988 р. 1988 р. Конференція Угорської соціалістичної робітничої партії критично оцінила свою діяльність і визнала необ­хідність проведення реформ.

Я. Кадар, який три десятиліття очолював партію, добро\ вільно пішов у відставку. На арену виходили опозиційні |У сили.

Наприкінці 1988 р. В країні діяло понад 40 політичних партій і рухів. Відбувся "круглий стіл", на якому УСРП відмовилася від монополії на владу.

1989 p. Державні збори після проміжних парламентських ви­борів поповнилися опозицією. Парламент прийняв низку демократичних законів:

• про свободу мітингів та зборів;

• про пресу;

• про право на страйки;

• про заснування конституційного суду і посади прези­дента.

1989 р. У СРП саморозпустилася і проголосила створення но­вої Угорської соціалістичної партії, яка заявила про свій перехід на соціал-демократичні засади.

Це означало кінець комунізму в Угорщині.

29 березня 1990 р. Відбулися вибори до парламенту на багатопартійній основі. Ліві сили потерпіли поразку. Переміг союз демократичних сил Угорщини — Угорський демо­кратичний форум, лідер якого Й. Анталл очолив новий коаліційний уряд, а вільний демократ А. Генц став прези­дентом.
У країні розпочалися мирні реформи.

Висновки

1. Події 1988-1989 pp. в Угорщині відбувалися мирним шляхом, без значних потрясінь.

2. Відновлення парламентської демократії відкрило перед Угорщиною шлях до демократичної правової держави єв­ропейського типу.

Сучасне становище Угорщини

Угорщина сьогодні — парламентська республіка, високорозвинена індустріально-аграрна держава, економіка якої інтегрована в загальноєвропейський ринок. Парла­мент обирає президента на 5 років — не більше ніж на два терміни. Президент призначає прем'єр-міністра — лідера партії, що перемогла на парламентських виборах.

Протягом 90-х pp. в країні відбувалися значні перетворення, спрямовані на побудову ринкової економіки і станов­лення громадянського суспільства:

• За останні 10 років в економіку Угорщини було вкладе­но 20 млрд. доларів інвестицій.

• 3 1996 р. стабільний приріст ВНП становив 5%.

• 70% експорту Угорщини йде в країни Євросоюзу.

• 2/3 ВНП створює приватний сектор.

 

• Намагається подолати економічні відмінності східних і західних регіонів.

• Входить до Ради Європи.

• У 1999 р. Угорщина вступила до НАТО.

• 3 1 травня 2004 р. стала повноправним членом ЄС.
Угорщина сьогодні — одна з країн пострадянської Єв­ропи, що успішно і динамічно розвивається.

Українсько-угорські відносини

Грудень 1991 р. Угорська республіка одна із перших визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини.

1992 р. Підписано Договір про основи добросусідства і спів­робітництва між Україною і Угорською республікою, який створив сприятливі умови для розвитку угор­сько-українського співробітництва. Налагоджено нор­мальні дипломатичні, політичні й економічні зв'язки

з Україною.

Договірно-правову базу співробітництва становлять понад 80 двосторонніх угод у політичній, торговельно-економічній, військовій та культурній сферах.

1999 р. Візит до Закарпаття, де проживає велика угорська меншина, президента Угорщини А. Генца.

Лютий 2000 р. Відбувся офіційний візит до Києва прем'єр-мі­ністра Угорської республіки Віктора Орбана.

РУМУНІЯ

Ліквідація монархії та встановлення комуністичного режиму після війни

Румунія була союзницею Німеччини під час Другої світової
війни..

20 серпня 1944 р. Розпочався широкий наступ радянських військ у Румунії внаслідок Яссько-Кишинівської насту­пальної операції.

23 серпня 1944 р. Просування радянських військ углиб країни забезпечило успіх збройного народного повстання. В ході антифашистського повстання диктатура Й. Антонеску була повалена, до влади в Румунії прийшов Національ­но-демократичний блок.

25 серпня 1944 р. Румунія оголосила війну Німеччині.

 

12 вересня 1944 p. Підписала перемир'я з СРСР та країнами антигітлерівської коаліції.

12 жовтня 1944 р. Оформився Національно-демократичний фронт (НДФ), куди ввійшли комуністи, соціал-демокра­ти, єдині профспілки, націонал-ліберали, "Фронт земле­робів" та ін.

Було сформовано коаліційний уряд, який на третину скла­дався з представників НДФ.

Розгортається боротьба за владу в умовах політичної та економічної нестабільності, інфляції, великих нестатків.

24 лютого 1945 р. Комуністи ініціювали багатотисячну де­монстрацію протесту в Бухаресті.

6 березня 1945 р. Король Міхай І доручив лідерові "Фронту землеробів" Петру Гроза сформувати уряд. Комуністи в ньому очолили провідні міністерства — внутрішніх справ, юстиції, транспорту, зв'язку та пропаганди.

У країні почалися демократичні перетворення:

1. Від фашистських елементів очищено державний апарат.

2. Дозволено діяльність політичних партій та організацій, заборонених у роки фашизму.

3. Скасовано законодавство часів фашистської диктатури.

4. Введено загальне виборче право.

5. Конфісковано велику земельну власність (понад 50 га) і передано на правах приватної власності безземельним і малоземельним селянам. Землю отримали 913 тис. ост

6. Почалася націоналізація майна колишніх фашистів та тих, хто їх підтримував.

7. Встановлено державний контроль над промисловістю, банками, транспортом, зовнішньою і внутрішньою торгівлею. Ці перетворення викликали опір в країні.

1946 р. Парламентські вибори, на яких Блок демократичних партій отримав 80% голосів. Уряд знову очолив П. І,

Насадження тоталітаризму

1. 1947 р. Групу діячів демократичних сил звинувачено у змові проти держави, усунено з уряду, значну частину їх засуджено, а самі демократичні партії припинили існування.

2. 30 грудня 1947 р. Король Міхай І був змушений підписати акт про своє зречення. Парламент проголосив Румунію Народною Республікою.

3. У лютому 1948 р. було створено Румунську партію (РРП) на основі об'єднання комуністичної та соціал-демократичної робітничої партій. Генеральним секретарем РРП було обрано лідера румунських комуністів Г. Георгіу-Деж.

4. З червня 1948 р. почалася націоналізація промислових під­приємств, шахт, банків тощо.

5. Було організовано планове ведення народного господар­ства країни.

6. Розпочалося кооперування села.

7. Стосовно селян здійснювалася репресивна політика.

8. Відбувалася форсована індустріалізація країни.

9. У квітні 1948 р. було прийнято конституцію країни, після чого швидкими темпами йшло будівництво соціалізму ра­дянського зразка.

Висновок

У Румунії встановлюються авторитарні методи керів­ництва, монополія однієї партії на владу — РРП, всі інші ліквідовуються або саморозпускаються, ведеться переслі­дування інакомислячих, політичні репресії стають звичай­ним явищем у житті суспільства.

Правління Н. Чаушеску

1965 р. Першим секретарем ЦК правлячої Румунської робіт­ничої партії (РРП) було обрано Ніколає Чаушеску, колишнього лідера румунського комсомолу, який з 1969 р. став Генеральним секретарем партії, а з 1974 р. — Президентом Соціалістичної Республіки Румунії.

1. Було взято курс на будівництво "національного комунізму".

2. РРП перейменовано на Румунську комуністичну партію.

3. У країні почалося зміцнення тоталітарної системи, згортання демократичних прав і свобод громадян.

4. Запроваджено особисту владу Н. Чаушеску, фактично встановилася його диктатура.

5. Створено розгалужену систему служби безпеки "Секурітате». яка вела репресії проти інакомислячих Її чисельність у декілька разів перевищувала чисельність армії.

6. Намагався проводити незалежний від СРСР курс розвитку. У 1968 р. Чаушеску засудив радянську інтервенцію в Чехо-Словаччини.

7. Проводилася насильницька асиміляція національних меншин, особливо угорського населення, що проживало в Транссільванії.

8. Західні держави надали Румунії значні кредити і допусти­ли її товари (насамперед продукти нафтопереробки) на світові ринки.

9. У 70 - 80-х pp. Румунія зазнала значної економічної кризи:

• на ЗО - 49% були недовантажені виробничі потужності в промисловості;

• не вистачало електроенергії (дозволялося вмикати теле­візор у будні дні лише на 2-3 год, взимку заборонялося користуватися холодильником тощо);

• нестача продуктів харчування (щорічно від голоду, не­ доїдання вмирало майже 15 тис. осіб, а в цей час продо­вольство вивозилось за кордон);

• запроваджено карткову систему розподілу продуктів харчування;

• жорсткий режим економії (температура в приміщеннях взимку не повинна була перевищувати 14 °С);

• зростав зовнішній борг, який наприкінці 80-х pp. стано­вив 14 млрд. доларів;

• уряд проводив політику "затягування поясів";

• щоб народ не дізнався правди про життя в Західній Європі, повністю було заборонено туризм, припинено ділові виїзди громадян за кордон.

Висновок

25-річне правління Н. Чаушеску — це період постійного страху, бідності, відсутності прав і свобод громадян.

Ніколає Чаушеску

(1918-1989)

Н. Чаушеску — це останній диктатор Європи, який встано­вив жорстку диктатуру і впродовж 25 років управляв краї­ною та був зразком абсолютного монарха. Це людина невеликого зросту, непримітна, завжди похмура, небагатослівна, бо заїкався, малоосвічена, а фактично безграмотна, з негативними рисами харак­теру — підозрілістю, злопам'ятством, жорстокістю, зло­радством, запальністю, мстивістю, нетерпимістю до будь-яких зауважень чи пропозицій. Народився 1918 р. в родині селянина, в сім'ї було 10 дітей і жили дуже бідно. Був учнем у шевській майстерні в Буха­ресті. Примкнув до Комуністичного союзу молоді, у 1933 р. вступив до лав Комуністичної партії. Згодом був заарештований і два роки провів у тюрмі. Наприкінці 30-х pp. став секретарем Бухарестського комітету комсомолу. У 1940 р. був знову заарештований. У тюрмі познайомився з лідером комуністів Георге Геор­гіу-Деж.

Підтримка Г. Георгіу-Деж забезпечила Чаушеску схо­дження на вершину влади. Після війни працював в уряді, був членом політбюро ЦК партії.

У 1965 р. після смерті Г. Георгіу-Деж очолив Румунську комуністичну партію.

Згодом обійняв і пост Голови Державної Ради республіки, а з 1974 р. став Президентом країни. Його режим був найрепресивнішим у Європі. Особистих охоронців диктатора було до 40 тис. осіб. У країні панува­ла тотальна підозрілість.

Посади в країні обіймали за принципом особистої відда­ності. Фактично країною правив "клан Чаушеску", який складався з 40 осіб. Це його родичі та близькі друзі. Вели­ку владу мала дружина, яка з чотирирічною освітою обіймала пост прем'єр-міністра, була почесним членом Академії наук і головним радником чоловіка в державних і партійних справах.

У той час, коли народ Румунії голодував, Чаушеску кори­стувався великими благами. Він мав: 21 розкішний палац, 41 резиденцію у провінціях, 20 мисливських будинків, 2 кораблі загальною вартістю до 5 млрд. доларів, власні медичні корпуси на курортах, у швейцарських банках кілька сотень мільйонів доларів, загалом на особистих ра­хунках було до 1 млрд. доларів.

За рішенням військового трибуналу його розстріляно ра­зом з дружиною 25 грудня 1989 р.

Революція 1989 р., крах тоталітарного режиму Причини революції:

1. Тоталітарна система влади.

2. Панування репресивного режиму, що тримався на терорі,
доносах, численному апараті насильства.

3. Відсутність прав і свобод громадян.

4. Гостра криза, що охопила економіку, політику, культуру і духовну сферу.

5. Невирішеність національного питання, проблема угорців у Трансільванії.

6. Низький рівень життя населення.

7. Зовнішній борг сягав 14 млрд. доларів.

 

відбулися сутички між силами правопорядку й демонст­рантами. Вони організували живий ланцюг навколо бу­динку протестантського священика, якому загрожувала депортація. Виступ на захист священика переріс у протест людей проти режиму Чаушеску. Влада розстріляла демон­страцію. Було вбито 100 і поранено 200 осіб.

21 грудня 1989 р. За наказом Чаушеску в Бухаресті було про­ ведено мітинг на підтримку існуючого режиму. Зупинити революцію вже було неможливо.

22 грудня 1989 р. У Бухаресті розпочалося повстання, яке ре­жим намагався задушити силою. Було запроваджено над­звичайний стан і віддано наказ стріляти в маніфестантів. У вуличних боях загинуло 1104 особи, серед них 58 дітей шкільного віку. Поранено 3 тис. повстанців.

23 грудня 1989 р. Оголошено про падіння влади "клану" Чау­шеску і створено Фронт національного порятунку, який очолив Йон Ілієску, колишній партійний діяч, пересліду­ваний за правління Чаушеску.

25 грудня 1989 р. Заарештовані Ніколає і Єлена Чаушеску були розстріляні.

1990 р. И. Ілієску було обрано на посаду президента Румунії й переобрано на позачергових виборах 1992 р. У країні почався економічний хаос, точилися суперечки щодо май­бутнього державного устрою. Румунія тупцювала на місці, проводилися безсистемні та непослідовні економіч­ні й політичні реформи. Було проведено "номенклатурну" приватизацію, почався розквіт корупції. Складною зали шалася ситуація на селі.______________________________________________

Висновки

1. Період 1989-1996 pp. — це семирічний період правління посткомуністів, які не здійснювали реальних економічних і політичних реформ.

2. У країні загострилася політична боротьба.

3. Країна вступила в глибоку економічну кризу.

Нове співвідношення суспільно-політичних сил 1996 р. У Румунії відбулася справжня заміна режиму. На ви­борах до палати депутатів і сенату перемогла опозиція. На виборах глави держави перемогу здобув Еміль Кон-стантинеску, професор і колишній ректор Бухарестського університету, лідер демократичної опозиції.

I. Почалося прискорення і поглиблення економічних ре­форм. 2. Залишалася нестабільною соціально-політична ситуація. 3. Реформи не принесли очікуваних результатів. 4. У 2000 р. президентом Румунії знову було обрано Й. Ілієску, якого у 2004 р. замінив Траян Басеску.

5. Залишалися не врегульованими деякі територіальні пи­тання із сусідами — Україною, Болгарією, Югославією.

6. Поки що в Румунії залишилося багато невирішених про­
блем:

• низький рівень демократії;

• високий рівень корупції державного апарату;

• важке економічне становище, що загострює соціальні проблеми.

7. Румунія прагне інтегруватися до західноєвропейських структур:

• активно бере участь у новому об'єднанні держав - Центральноєвропейської ініціативи;

• приєдналася до програми „Партнерство заради миру";

• стала членом Світової організації торгівлі (COT);

• стала асоційованим членом ЄС, що відкрило їй доступ на ринки країн ЄС;

• встановила тісні економічні зв'язки з Італією, Фран­цією, Молдовою.

8. 2005 р. підписано двосторонній договір між США і Руму­нією про створення американських військових баз на по бережжі Чорного моря._______________________

Україно-румунські відносини

1991 р. Між Україною і Румунією встановлено дипломатичні відносини. В Румунії стосовно України існували територі­альні претензії. Вона не хотіла визнавати входження до складу України в 1940 р. Північної Буковини.

Березень 1996 р. Укладено договір між Україною та Руму­нією про співробітництво в сфері науки і технологій. Червень 1997 р. Після тривалих і складних переговорів було укладено Договір про відносини добросусідства і співро­бітництва між Україною та Румунією. Підтверджувалася непорушність українсько-румунського державного кор­дону.

Травень 1999 р. Візит Президента Румунії Е. Константинеску, під час якого обговорювалося широке коло пи­тань двостороннього та міжнародного співробітництва.

Складними у вирішенні були питання демілітації кордо­нів і спільного використання шельфів Чорного моря, вирі­шення проблеми навколо о. Зміїний у Чорному морі. Ці питання розв'язуються шляхом переговорів. 2001 р. Відновилися україно-румунські переговори, які були

перервані.

Червень 2003 р. Було підписано Договір про державний кор­дон, згідно з яким о. Зміїний було визнано за Україною.

2004 р. Загострилися відносини між обома державами у зв'яз­ку з будівництвом Україною Дунайського судноплавного каналу. Румунія звернулася до міжнародних організацій, протестуючи проти введення в експлуатацію цього каналу.

8 Україні проживає 300 тис. румунів, а в Румунії — близько

250 тис. українців.

У 1990 р. в Румунії було створено Союз українців, а в 1996 р —. Демократичний союз. Поступово відроджує­ться культурно-освітня діяльність серед українців Румунії. Відкрилися українські школи, але вони мають великі про­блеми з українськими підручниками, яких дуже мало. Видається українська газета "Вільне слово", літературний щомісячник "Наш голос".

_______________________

БОЛГАРІЯ

Прихід комуністів до влади після війни 1941 р. Болгарія приєдналася до німецького блоку держав. У країну були введені німецькі війська. У роки Другої світової війни Болгарія була союзницею Німеччини, але у війні проти Радянського Союзу участі не

брала.

9 вересня 1944 р. Коли радянські війська підійшли до кордо-

нів Болгарії, в Софії відбулося повстання, в ході якого по­літична влада перейшла до представників партій, об'єднаних у Вітчизняний фронт. Було сформовано уряд Вітчизняного фронту, до якого

увійшли представники різних партій: 4 комуністи, 4 члени

Болгарської Землеробської народної спілки, 4 представни­ки Народного союзу, 2 соціал-демократи, 2 безпартійних громадських діячі. Уряд очолив К. Георгієв. Наприкінці жовтня 1944 р. уряд підписав перемир'я з держа­вами антигітлерівської коаліції й оголосив війну Німеччи­ні. Болгарська армія взяла участь у воєнних діях на території Югославії й Угорщини.

 

Уряд Вітчизняного фронту виступав за:

1. Відновлення конституції та всіх прав і свобод болгарсь­ кого народу.

2. Чистку державного апарату від антинародних елементів.

3. Розпуск всіх фашистських організацій і конфіскацію їхнього майна.

4. Боротьбу з великою торговельно-спекулятивною буржуа­зією, яка скомпрометувала себе співробітництвом з реак­ційними режимами у міжвоєнний період і в роки Другої світової війни.

5. Проведення аграрної реформи. Було обмежено розміри земле­володіння (великого поміщицького землеволодіння не було).

6. Ліквідацію безробіття.

7. Організацію системи соціального страхування.

8. Монархічний лад у Болгарії зберігся до 1946 р.

9. 8 вересня 1946 р. було проведено референдум з питання про форму державного управління. 95% голосуючих ви­словилися за республіку. Цар Симеон II покинув країну.

10. 15 вересня 1946 р. Болгарія була проголошена Народною Республікою.