Українсько-болгарські відносини

Грудень 1991 р. Між Болгарією та Україною встановлено ди­пломатичні відносини.

1992 р. Укладено Договір про дружбу і співробітництво між обома країнами. Створено солідну правову базу співро­бітництва.

Березень 1996 р. Підписано Декларацію про стратегічне партнерство між президентами України Л. Кучмою та Болгарії П. Стояновим.

Червень 1999 p. Болгарський президент відвідав із дружнім візитом Київ, а в липні цього ж року український пре­м'єр-міністр відвідав Софію. Болгарсько-українські сто­сунки розвиваються досить плідно. В Україні болгарська діаспора налічує 234 тис. осіб. У 1999 р. в Одесі відкрито Центр болгарської культури.

ЮГОСЛАВІЯ

Комуністи при владі

Квітень 1941 р. Німеччина та її союзники окупували Югосла­вію. Частину території поділено між державами фашист­ського блоку, а в іншій частині проголошено Сербію та Хорватію, які були повністю залежні від Німеччини. На території Югославії розгорнувся збройний опір двох сил:

1. Четницький рух (від сербського слова "чета" - загін), який очолив полковник Дража Михайлович. Вони праг­нули звільнення країни від окупації та відновлення Юго­славської держави. Підпорядковувалися емігрантському королівському уряду Югославії, який перебував у Лондоні.

2. Комуністичний партизанський рух, який організувала Ко­муністична партія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тито. Цей рух підтримував Радянський Союз.

У 1942 р. було сформовано Народно-визвольну армію Юго­славії (НВАЮ), а також Антифашистське віче народного визволення Югославії — законодавчий орган майбутньої влади.

Створено комуністичний уряд — Національний комітет ви­зволення Югославії на чолі з Й. Броз Тито. На місцях ство­рювалися нові органи влади— народно-визвольні комітети. Відносини між обома рухами Опору (четницьким і комуністичним) були ворожими.

Вересень 1944 р. Радянські війська ввійшли на югославську територію і з'єдналися з НВАЮ.

29 жовтня 1944 р. Спільними зусиллями НВАЮ і радянських військ було визволено Белград.

Березень 1945 р. У Белграді було сформовано Тимчасовий народний уряд Югославії, який очолив Й. Броз Тито. До літа 1945 р. Комуністи посідали всі керівні посади в дер­жавному і господарському апаратах. Комуністична пар­тія Югославії встановила повний контроль над усіма сферами суспільного життя.

1 Був ліквідований рух четників та інші антикомуністичні збройні формування.

2. У листопаді 1945 р. комуністи здобули перемогу на вибо­рах до Установчої скупщини. Було ухвалено декларацію про ліквідацію монархії й проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ) в складі шести республік:

Боснії та Герцеговини, Македонії, Серби, Словенії, Хорва­тії, Чорногорії та двох автономних областей у межах Сер­бії — Восводини й Косова.

3. 22 грудня 1945 р. Уряди Великої Британії та США визнали ФНРЮ.

4. 31 січня 1946 р. Було затверджено конституцію ФНРЮ, яка закріпила однопартійний режим комуністичної дик­татури.

Так була сформована політична система комуністичного режиму.

У країні розпочалися економічні перетворення

1. Було проведено націоналізацію великої промисловості, банків, оптової торгівлі. У 1946 р. державний сектор ста­новив 90%.

2. Встановлено державний контроль над зовнішньою тор­гівлею (1945 p.).

3. Проведено грошову реформу, під час якої, обмінюючи гроші, можна було одержати не більше 5 тис. нових динарів.

4. Ліквідовано велике землеволодіння і встановлено розмір земельних наділів 25-30 га оброблюваної землі або 45 га всіх сільськогосподарських угідь. Землі поміщиків і като­лицької церкви відчужувалися за компенсацію від держави.

5. Здійснено перехід до планового ведення господарства.

 

6. Сформовано централізовану систему управління економі­кою.

7. Встановлено суворий контроль Комуністичної партії над усіма сферами суспільного життя.

8. Запроваджено кооперацію в сільському господарстві.

9. Розпочато проведення індустріалізації.

Висновок

Наприкінці 1946 р. у країні склалася політична монополія Комуністичної партії Югославії, що вело країну до тота­літарного режиму, який остаточно утвердився у 1946 - 1947 pp.

Причини утвердження тоталітаризму

1. Відсутність демократичних традицій.

2. Збільшення за роки війни впливу КПЮ, яка відіграла
важливу роль в організації руху Опору.

3. Зростання авторитету СРСР, який надавав значну допо­
могу югославському народові у боротьбі проти фашизму.

4. Економічна відсталість країни.

5. Воєнна розруха.

6. Зубожіння народних мас.

Конфлікт з СРСР (1948 - 1953 pp.). Причини радянсько-югославського конфлікту

1. Прагнення Й. Броз Тито до проведення самостійної внутрішньої й зовнішньої політики, не залежної від Москви.

2. Запровадження в Югославії наприкінці 40-х — на початку 50-х pp. дещо іншої, ніж в СРСР, моделі суспільного роз­витку — "самоврядного соціалізму".

3. Югославія самостійно, без погодження з Москвою, розпо­чала проводити зовнішньополітичну діяльність:

• підтримувала грецьких комуністів, які підняли повстан­ня проти існуючого в Греції режиму;

• виступала за створення Балканської федерації;

• робила конкретні кроки щодо укладення економічних союзів із Албанією і Болгарією.

Лютий 1948 р. Й. Броз Тито було запрошеного Москви. Сам Тито не поїхав, а відправив делегацію. Й. Сталін сприй­няв це як вияв непокори.

Березень — травень 1948 р. Відбувся обмін листами між ра­дянським і югославським керівництвом.

Червень 1948 р. Було опубліковано резолюцію Комінформбюро, в якій югославське керівництво обвинувачувалося в тому, що воно відійшло від марксизму-ленінізму. В СРСР і країнах народної демократії було розгорнуто широку антиюгославську кампанію.

1949 р. СРСР в односторонньому порядку розірвав Договір про дружбу і співробітництво, який було укладено з Юго­славією у квітні 1945 р.

Погіршення відносин з СРСР і країнами народної демокра­тії змусило югославське керівництво шукати підтримки капіталістичних держав. Югославія розширила торговельно-економічні зв'язки із західними країнами

Югославське керівництво шукало власні методи соціалістичного будівництва

1. У проведенні кооперації запроваджувався принцип доб­ровільності.

2. Селяни одержали право залишати кооперативи і створю­вати приватні господарства. Запроваджувалася приватна власність на землю.

3. Дозволялися кредити й оренда землі, використання най­маної праці.

4. Підприємства передавалися трудовим колективам для управління виробництвом й отримували господарську са­мостійність.

5. Було припинено прискорену індустріалізацію.

6. Розвивалися товарно-грошові ринкові відносини "під контролем держави".

7. Встановилися тісні економічні зв'язки з країнами Заходу.

8. Зазнала змін і політична система:

 

• КП Югославії було перейменовано в Союз комуністів Югославії (1952 p.);

• розширювалися повноваження парламенту;

• встановлено пост президента країни (з 1953 р.), ним став Й. Броз Тито;

• було закріплено принцип громадського самоврядуван­ня, побудова так званого "самоврядного соціалізму";

• з 1952 р. було запроваджено самоврядування в грома­дах, районах і містах — введено двопалатні народні ко­мітети;

• з 1963 р. країна стала називатися Соціалістична Феде­ративна Республіка Югославія.

Висновки

1. Відновлення дипломатичних відносин з СРСР відбулося після смерті Й. Сталіна і приходу до влади М. Хрущова.

2. Проте Югославія продовжувала проводити незалежну зовнішню політику і відмовилася ввійти до Організації Варшавського договору та до Ради Економічної Взаємо­допомоги.

3. Югославія залишалася типовою тоталітарною державою, існувала однопартійна система з абсолютною владою Й. Броз Тито.

4. Вона продовжувала побудову альтернативного сталін­ській системі "самоврядного соціалізму", в якому допус­калося існування дрібної приватної власності.

5. Югославія стала ініціатором створення Руху неприєднан­
ня.

6. Завдяки лібералізації виїзду та в'їзду в країну понад 1 мли
югославських громадян працювало за кордоном, насам­
перед у ФРН.

Йосип Броз Тито (1892-1980)

Видатний державний і політичний діяч Югославії, органі­затор руху Опору в роки Другої світової війни, маршал. Народився в с. Кушроваць недалеко від Загреба. Батько Франц Броз був хорватом, а мати словенкою. Закінчив початкову школу, навчався в гімназії. Пізніше поступив учнем у слюсарно-механічну майстерню і пра­цював на машинобудівних заводах.

У 1913 р. був призваний до армії Австро-Угорщини, до складу якої в той час входила Хорватія. У 1915 р. на тери­торії Галичини був важко поранений і потрапив у полон. Побував у таборах військовополонених у Сибірській, Пермській губерніях, де вступив у контакт з більшовика­ми і познайомився з працями В. І. Леніна. У травні 1917р. дізнався про революцію в Петрограді, втік із табору і при­був до Петрограда, де поступив на роботу на Путиловський завод.

Після більшовицького перевороту в жовтні 1917 р. Тито вступив до інтернаціонального загону Червоної гвардії, прийняв радянське громадянство і став членом більшови­цької партії.

У 1920 р. повернувся в Югославію, де став членом Комуні­стичної партії Югославії. Неодноразово арештовувався. У 1937 р. очолив Комуністичну партію Югославії. Після нападу фашистських військ на Югославію у квітні 1941 р. очолив народно-визвольну партизанську боротьбу, яка велась під лозунгом "Братство і єдність". На завершаль­ному етапі війни партизанська армія нараховувала до 600 тис. чоловік.

Фашисти намагалися знищити лідера Опору і за його го­лову давали 100 тис. рейхсмарок золотом. Було розроб­лено спеціальну операцію "Хід конем" зі знищення Й. Броз Тито, використано загін парашутистів, але йому вдалося втекти.

Й. Сталін був с Й. Броз Тито золоту шаблю. А згодом відбулася зустріч югославського і радянського лідерів (вересень 1944 p.), ре­зультатом переговорів яких стало виділення югославам танкової бригади, двох авіаційних дивізій та іншого оз­броєння. Однак в післявоєнний період відносини обох країн погіршилися. Й. Тито став проводити не залежну від Кремля політику. В СРСР його називали "імперіалі­стичним шпіоном", засуджували його "антикомуністичнудіяльність".

Югославія залишалася країною соціалістичного типу з національним забарвленням. Проте методи керівництва Й. Тито іноді копіював у Й. Сталіна, проводив репресії про­ти опозиції. Йому було характерне зловживання владою.

У період М. Хрущова відносини між країнами дещо нор­малізувалися. Однак 1956 р. Й. Броз Тито виступив на захист Угорщини і її лідера Імре Надя. Й. Броз Тито — високоосвічена людина, знав російську, англійську, французьку мови, вивчив есперанто, прекрас­но грав на фортепіано, глибоко ерудований у мистецтві. Він охоче танцював, грав у більярд, шахи, доміно, в молодості займався фехтуванням.

Був нагороджений орденами і медалями 59 країн світу. Він кавалер Орденів Перемоги, Леніна, Жовтневої рево­люції (СРСР), мав 16 югославських нагород і 98 нагород багатьох країн світу. Помер 4 травня 1980 р.

На похорони прибуло 208 делегацій із 126 країн світу, щосвідчило про його велику популярність і шану у світі.