Фінансова грамотність населення

У теперішніх умовах грамотність населення як важлива ознака сучасного суспільства багато в чому визначає якість життя його громадян, забезпечуючи їм доступ до якіснішої освіти, роботи, послуг. Сказане сповна стосується і фінансової грамотності та фінансової культури, адже фінансові відносини стали невід'ємним атрибутом сучасного життя. Тому і не дивно, що грамотність передбачає (поряд із фаховими та функціональними знаннями і навичками) володіння широким спектром економічних, і насамперед фінансових, понять і категорій. У сучасному світі економічні знання відіграють надзвичайно важливу роль, адже дають можливість осмислювати та аналізувати інформацію, що надходить з найрізноманітніших джерел, для прийняття зважених і ефективних рішень, легше адаптуватися до нових економічних умов, забезпечують більшу свободу дій і, як наслідок, підвищують конкурентоспроможність індивіда.

У згаданому контексті розглянемо питання сприйняття грошей та багатства у світогляді українців, адже ця проблема невіддільна від проблеми формування фінансової культури наших громадян.

Основним недоліком нової ринкової ідеології в Україні, па наше глибоке переконання, с слабка вираженість морально-етичного компонента, який виявляється хіба що в домінуванні тези про необхідність забезпечення демократії як одного з основних принципів побудови суспільства. Проте демократія, не підкріплена високим рівнем моральності суспільства, здатна обернутися створенням сприятливого середовища для економічних злочинів та корупції, що врешті-решт підриває її основи. Значною мірою потенціал гуманізації суспільства, побудованого на ринкових засадах, насправді залежить від того, як можуть бути вписані грошові відносини в морально-етичний контекст. Це і є одним із нагальних завдань галузі фінансових досліджень, яка позиціонується сьогодні у статусі філософії грошей.

Психологи виокремлюють п'ять вимірів смислової значущості грошей, пов'язаних з особистісним сприйняттям людей (влада, безпека, недовіра, особиста значущість, тривожність), виокремлюючи при цьому чотири типи особистостей у контексті їхнього ставлення до грошей: " колекціонери безпеки" — люди, які не довіряють іншим і використовують гроші, щоб знизити рівень своєї тривожності, пов'язаної із залежністювід інших людей; " жадібні до влади " — люди, для яких гроші є джерелом сили, контролю та влади. Фінансові втрати, навпаки, вони сприймають як ознаку безпорадності та приниження; "торгівці любов'ю" — люди, особливо залежні від ставлення до них інших людей. Гроші для них є або засобом, яким можна завоювати чи купити любов, або замінником любові, якої їм бракує; " прихильники автономії″ — люди, для яких гроші є шляхом до особистої свободи та незалежності.

Якщо у високорозвинених країнах останнім часом спостерігається тенденція до зниження соціальної значущості грошей на користь гуманітарних цінностей, то в Україні тривалий час увага пересічного громадянина мимоволі концентрується на грошах з найвагомішої причини: їх відсутності або серйозної недостатності. Тому у вітчизняних умовах є сенс говорити не про зниження, а про неправомірне перебільшення значущості грошей у масовій свідомості, що у свою чергу накладає на них риси певної ірраціональності. Чимало українців сприймають гроші як наймогутнішу соціальну силу, але таку, що спрямована проти фундаментальних основ людського співжиття, як соціальне зло, з яким неможливо боротися. Проте ця позиція хибна по суті. Побудова цивілізованих економічних відносин в Україні не можлива без кардинального переосмислення ролі грошей у житті суспільства, яке передбачає відхід людини від позиції жертви всевладдя грошей та перетворення її на свідомого і повноправного суб'єкта грошових відносин. Неабияке значення має також формування в людей належної культури витрачання грошей.

У процесі підвищення рівня фінансової освіченості населення повинні бути зацікавлені не лише громадяни, а й держава, яка за допомогою ефективної політики може надати ринковій економіці соціальну спрямованість, утверджуючи в економічній поведінці громадян такі її моделі, які відповідають засадам трудової моралі та соціальної справедливості. Саме держава має створювати необхідні умови для організації та проведення різноманітних освітніх програм фінансово- економічного спрямування (звичайно, за найактивнішої підтримки приватного сектору).

Досить цікавим у цьому контексті є досвід зарубіжних країн, де освітні економічні програми активно пропагуються, починаючи з початкової школи. Скажімо, багаторічний досвід економічної освіти в США показав доцільність раннього ознайомлення дітей з базовими економічними поняттями. У цьому процесі важливе значення має формування поведінкових навиків, культури ділової комунікації, здатність відстоювати свої права без порушення прав інших членів суспільства, вміння вести переговори, працювати в команді, брати на себе ризики і правильно оцінювати шанси на успіх. Важливим є навчання школярів у межах курсу з особистих фінансів навичок користування кредитними картками, вміння оцінювати й обирати схеми медичного страхування, розраховувати податкові платежі, аналізувати необхідність і доцільність взяття кредиту тощо. Результатом реалізації зазначених заходів є висока частка фінансово грамотних підлітків у США.

Великого поширення у світовій освітній практиці набули ділові ігри, які дають можливість наблизити знання до реальної ситуації та окреслити шляхи найбільш ефективного виходу з неї. Також велика роль у пропаганді економічних знань відводиться засобам масової інформації (наприклад, у США в 1990-х роках навчальні програми транслювали близько 200 телестанцій, а понад 700 студій пропонували навчальні передачі в системі кабельного телебачення; англійська телекомпанія ВВС виходить із навчальними програмами обсягом понад 400 годин щорічно і охоплює практично всі школи Великої Британії; систематичні освітні програми транслюють державні станції Франції та Японії). Поряд із формальною освітою дорослого населення (навчання в традиційних навчальних закладах за певним навчальним планом з отриманням відповідного документа, який підтверджує рівень кваліфікації спеціаліста) у світовій практиці широко використовують різноманітні форми неформальної та інформальної освіти ("Національний центр дистанційного навчання" у Франції, "Інститут навчання на віддалі" в Німеччині, "Університет без стін" у США, "Університет в ефірі" та "Університет по повітрю" в Японії, "Відкритий університет" у Кореї тощо).

Як бачимо, світовий досвід доводить необхідність широкої участі держави у всіх формах навчання населення. Причому інтереси приватного бізнесу, спрямовані на підвищення зацікавленості й поінформованості населення щодо можливостей інвестування коштів у пропоновані фінансові продукти, тут тісно переплітаються з інтересами держави, спрямованими на забезпечення економічного зростання та підвищення добробуту громадян. Проте з метою забезпечення фінансової стабільності саме держава повинна законодавчо регулювати межі господарської діяльності різних суб'єктів і бути гарантом їх виконання, забезпечувати соціальний і правовий захист громадян від зловживань у цій сфері. Уряд, вживаючи заходи для зниження ризиків, пов'язаних із веденням господарської діяльності, інвестуванням населенням коштів у різноманітні фінансові інструменти, прийняттям рішень у сфері пенсійного забезпечення і страхування, створює передумови для стабільності та економічного зростання в країні. Так, у Великій Британії спільними зусиллями уряду, представників бізнесу і добровольців розроблена й ефективно втілюється в життя Національна стратегія поетапного підвищення фінансових можливостей усієї нації. У межах цієї стратегії створено умови Для забезпечення доступу всього населення країни до високоякісних фінансових консультацій, можливості набуття громадянами необхідних знань для управління особистими фінансами. За прикладом Великої Британії навчати доросле населення азів фінансової грамотності в національному масштабі почали у Швейцарії, Словенії, Бельгії, Австралії, Південній Африці, Чехії, Фінляндії, а у 1999 р. спільно з ЮНЕСКО міжнародний день освіти дорослих відбувся в усіх країнах Європи.

Схеми співпраці держави з бізнес-структурами у сфері реалізації освітніх програм суттєво різняться за країнами. Так, у Німеччині і Швеції фінансування з фондів компаній є значно більшим за державне фінансування. Вищі народні школи у Фінляндії переважно є приватними, а в державних школах 55 % витрат покриває держава, 20 % витрат оплачують слухачі, решта — кошти від здавання приміщень в оренду тощо. У багатьох країнах світу за рахунок коштів бюджету держава забезпечує вивчення громадянами податкового законодавства та податкове консультування, контролюючи цю сферу з метою обмеження доступу до неї непрофесіоналів чи шахраїв.

З метою підвищення фінансової грамотності населення в Україні потрібно терміново внести ряд змін до системи реформування вітчизняної освіти з урахуванням загальносвітових тенденцій за безперечного збереження наявних у нашій освітній системі досягнень. Це допоможе вийти зі складної економічної ситуації у найкоротший час та з найменшими втратами. Адже економічно грамотне населення, яке досконало знає закони і має можливість отримати об'єктивну інформацію та консультацію спеціалістів, здатне прискорити вихід із фінансової кризи, в якій опинилася країна. Тільки в такому випадку держава може розраховувати на виховання покоління законослухняних платників податків, здатних приймати серйозні інвестиційні рішення і нести за них відповідальність, що в кінцевому підсумку створить передумови для економічного зростання.

Власне, перед інститутом освіти сьогодні стоїть важливе завдання подолання стереотипів економічної свідомості, які спотворюють сприйняття та розуміння ринкових перетворень. Соціологічні дослідження підтверджують, що значна частина населення України й досі перебуває у полоні стереотипів, які унеможливлюють вивільнення й подальший розвиток потенціалу економічного зростання. До таких стереотипів можна віднести: зрівняльну психологію, породжену зрівняльним ідеалом споживання матеріальних благ за умов адміністративно-командної економіки, коли зі свідомості кількох поколінь викорінювали уявлення і цінності, які відображають нормальне економічне життя суспільства (заповзятливість, прагнення до успіху й достатку, повага до чужої власності та чесно заробленого багатства, дух новаторства тощо); уявлення про незаконність та аморальність великих статків, кримінальну природу підприємницької діяльності, експлуататорську сутність підприємців, що провокує таке явище, як нетерпимість до багатства і багатих; покладання відповідальності за матеріальний добробут людини на державу та державну систему соціального захисту (за даними Державного комітету статистики України, частка патерналістськи налаштованих громадян в Україні перевищує 90 %: більше половини респондентів вважають, що відповідальність за їхній добробут має нести як держава, так і вони самі; кожен п'ятий — переважно держава; кожен сьомий — повністю держава); розуміння економічної реформи лише в категоріях адміністративного регулювання економіки без належної оцінки особистої ролі кожного громадянина у цих важливих процесах.

У сучасних умовах дуже важливо відновити довіру населення до владних структур та інституцій, чому сприяв би постійний та відкритий діалог уряду і суспільства за допомогою засобів масової інформації, освітніх закладів тощо. У цьому контексті показовим є досвід Англії, де свого часу уряд М. Тетчер доклав безпрецедентних за масштабами зусиль задля культурної та психологічної трансформації суспільства і вивільнення духу підприємництва. Керівництво держави пішло шляхом радикальної реформи освіти та професійного навчання, аби сформувати широку суспільну підтримку, залучити населення до процесу творення підприємницької культури.

Для підвищення рівня фінансової грамотності наших співвітчизників необхідно більш активно в освітній роботі використовувати засоби масової інформації, Інтернет, можливості дистанційного управління. У цьому контексті доцільно створити державний освітній канал, якість транслювання програм якого забезпечувалася б шляхом залучення провідних науково-дослідних і освітніх центрів, відомих спеціалістів у сфері фінансів. Для популяризації фінансових знань серед населення можна розробити навчально-освітні ігрові програми (наприклад, "Домашня економіка", "Біржа", "Інвестор-початківець", "Успішний менеджер" тощо), які б транслювалися на національному освітньому каналі. Необхідним є також створення таких освітніх програм і консультаційних систем на спеціальному освітньому сайті в Інтернеті, який був би доступним будь-якій українській бібліотеці. Велику роль може відіграти створення "гарячої" лінії для консультування громадян з актуальних питань фінансового законодавства, організації та ведення власного бізнесу, оподаткування тощо.

У сучасних умовах дуже важливим є посилення суспільної і державної уваги до цієї проблеми, активне залучення бізнес-структур до фінансування таких освітніх проектів за одночасного забезпечення жорсткого державного контролю за об'єктивністю та незалежністю підготовлених програм, здійснюваних оцінок та рекомендацій.

У високорозвинених країнах Заходу правлячі еліти давно усвідомили величезну значущість фінансової освіченості населення як для розвитку економіки, так і для утвердження демократичних засад. Фінансова грамотність громадян не лише зміцнює їхнє самоусвідомлення, сприяє розкриттю творчого потенціалу особистості, а й допомагає ефективно захищати свої права, підвищуючи таким чином рівень свого життя. У більшості країн світу економічна освіта дорослого населення розглядається як продуктивна інвестиція у розвиток та один із важливих інструментів забезпечення стабільності в суспільстві, що, безумовно, є особливо актуальним і для України на сучасному етапі її розвитку.