ТОП 10:

Фінансова наука, передумови її виникнення, етапи розвитку



Фінансова наука, передумови її виникнення, етапи розвитку

Фінансова наука як самостійна галузь наукових знань тісно пов'язана з усіма економічними науками. Вона використовує спільну інформаційну базу, користується спільними принципами, методами і прийомами, має спільний об'єкт — суспільство. Результати фінансових наукових досліджень тісно пов'язані з результатами досліджень інших галузей економічних наук і спрямовані на удосконалення суспільних відносин, підвищення ефективності функціонування економіки і соціальної сфери, зміцнення економічної могутності держави. Фінансова наука розглядається як вчення про сутність і роль фінансів у суспільстві, закономірності їх иникнення та розвитку на різних історичних етапах розвитку суспільно-економічних формацій.

Фінансова наука вивчає діяльність держави, підприємницьких структур, організацій, установ, громадян, пов'язаних зі створенням і використанням фондів грошових коштів і фінансових ресурсів у конкретних історичних умовах, а також закони й закономірності фінансових явищ і процесів у їхній взаємодії та взаємозв'язку. Зважаючи на обмеження фінансових ресурсів у суспільстві, фінансова наука має дати відповідь на питання, як і в яких формах доцільно створювати та використовувати грошові фонди з метою оптимального вирішення загальнодержавних потреб, потреб суб'єктів господарювання і населення з урахуванням закономірностей всіх фінансових явищ, їхньої об'єктивної необхідності, а також різних суспільних інтересів.

Фінансова наука — суспільно-економічна наука, що вивчає сукупність фінансових явищ, пов'язаних з розподілом і перерозподілом ВВП. Це потребує використання певного методологічного підходу. Одним з найважливіших завдань фінансової науки є теоретичне обґрунтування моделі розподільчих процесів, яка дала б можливість гармонізувати інтереси всіх суб'єктів фінансових відносин.

Загальна мета фінансової науки — пізнання дії об'єктивних економічних законів і закономірностей розвитку суспільства у сфері фінансів, передання результатів наукових досліджень для практичної реалізації. Об'єктивними законами у фінансовій сфері є найстійкіші сутнісні, причинно-наслідкові зв'язки та взаємозалежності фінансових явищ і процесів. Наприклад, ставки податків впливають на розвиток виробництва. Однак відповідь на питання, у яких випадках вони впливають негативно, а в яких набувають лише фіскального характеру і не шкодять виробничій діяльності, має дати лише фінансова наука.

 

Структура фінансової науки, її функції, предмет

Структура фінансової науки:

— історико-теоретичні науки (історія фінансів, теорія фінансів тощо);

— науки управлінського циклу (управління фінансами, фінансовий менеджмент тощо);

— прикладні науки (бюджетна система, податкова система, казначейська система, фінанси підприємств, фінансовий ринок, місцеві фінанси, фінансовий контроль тощо).

Предмет фінансової науки:

— сутність фінансів (розподільні, або економічні, або грошові відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом ВВП, частини національного багатства з метою формування та використання фондів грошових коштів і фінансових ресурсів держави та суб'єктів господарювання); — специфічні для фінансової науки принципи, закони і закономірності; — особливі форми прояву та механізми дії цих принципів, законів і закономірностей; — фінансова техніка; — фінансова практика.

Суспільне призначення, місце та роль фінансової науки у суспільстві найбільш повно розкриваються через функції. Функції фінансової науки дають можливість простежити шляхи розвитку системи знань про фінанси, їх вплив на систему суспільних зв'язків, наукове і практичне значення результатів фінансових наукових досліджень, завдання, які стоять перед фінансовою наукою. У результаті ознайомлення з функціями фінансової науки стає зрозумілим її суспільне призначення та практична цінність, визначаються основні напрями її впливу на соціально-економічні процеси. Фінансова наука виконує як загальнонаукові, так і конкретно-наукові функції.

Загальнонаукові функції:

— гносеологічна (пізнавальна) забезпечує суспільство необхідними знаннями про фінанси для правильного вирішення проблем, зокрема теоретичне відображення фінансів нарівні загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування, констатацію існуючого стану функціонування та розвитку фінансів;

—* функція соціальної пам'яті — накопичення, збереження, трансляція досвіду функціонування фінансів у попередньому історичному періоді;

— інтерпретацій на забезпечує пояснення сутності фінансів та фінансових явищ, висвітлення їхнього причинного зв'язку, структурної організації, суспільного призначення;

— прогностична відображає здатність фінансової науки на підставі виявлених закономірностей та тенденцій розвитку фінансів і фінансової системи, шляхом висунення гіпотез, прогнозів, аналізу різних варіантів та альтернатив, визначити перспективи їхнього розвитку;

— нормативна встановлює, організовує та регулює відносини між науковими структурами за допомогою відповідних норм, правил етики;

— комунікативна забезпечує взаємозв'язок та взаємодію всіх видів фінансової науки, удосконалення фінансових знань, використання фінансовою наукою наукових знань інших галузей науки, запобігання дублюванню наукових досліджень та прогалин у фінансових знаннях, подолання неконструктивних та необгрунтованих дискусій; реалізується за допомогою наукової мови як зрозумілого та важливого засобу спілкування;

— прикладна сприяє вирішенню практичних завдань соціально-економічних перетворень і реалізується через розробку практичних заходів вирішення проблемних фінансових питань, проектів нормативно-правових актів з фінансів, концепцій реформування державних фінансових інститутів тощо;

— аксіологічна (ціннісна) формує у суспільстві ціннісні орієнтації, які спрямовують результати фінансових наукових досліджень на благо людей;

— виховна конкретизує роль науки у фінансовій освіті, фінансовому вихованні різних верств населення, формування у членів суспільства певних фінансових орієнтирів і фінансової грамотності.

Спеціальні функції фінансової науки розкривають особливості, зумовлені спрямованістю науки на дослідження фінансів як особливого суспільного явища, що має власну природу та тенденції розвитку. Такими функціями є:

— фінансово орієнтуюча відображає роль фінансів у визначенні орієнтирів, цінностей, ідей та принципів, шляхів удосконалення фінансових відносин та фінансового законодавства, фінансового регулювання, фінансового забезпечення, створення надійного фінансового механізму тощо;

— інструментальна визначає значення фінансової науки як інструменту суспільства і держави щодо наукового забезпечення фінансової практики;

— критично-експертна полягає у критичному осмисленні теоретичних положень фінансової науки, фінансової практики, стану фінансового законодавства, організації та діяльності фінансового апарату суспільства, їх відповідність загальноприйнятим нормам і демократичним принципам.

 

Еволюція фінансів

Перший етап еволюційного розвитку фінансів — це нерозвинена форма; вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна частина грошових коштів витрачалась на військові цілі та майже не впливала на економіку.

В умовах панування натуральних відносин навіть у найрозвинутіших державах гроші не виконували всіх функцій. Відповідно й фінанси, як система грошових відносин, не мали загального характеру.

Спираючись на історичні довідки про господарчий устрій первісного суспільства, можна припустити, що за відсутності постійного державного апарату не було і системи формування доходів та витрат такої держави. У міру формування державного апарату і поширення його функцій, особливо у міру формування постійних військ, здійснення фортифікаційного і дорожнього будівництв, збільшується й роль фінансів.

Основними джерелами доходів рабовласницьких держав були контрибуції, військова здобич, натуральні податки й особисті повинності. Можливо, у конкретній державі в конкретний час деякі групи населення і платили грошовий податок, але загалом для рабовласницької формації грошовий податок мав лише випадковий характер — грошові податки не могли панувати у період феодалізму з натуральною формою ведення господарства.

Тільки на етапі розпаду цього суспільства, особливо після другого великого суспільного розподілу праці, виникають товарно-грошові відносини з надзвичайно вузькою сферою застосування.

Властивістю другого етапу еволюції фінансів була саме вузькість, адже фінансова система складалася з однієї ланки — бюджетної — і кількість фінансових відносин обмежувалася. Більшість цих відносин пов'язувалася із формуванням і використанням бюджету.

З розподілом праці й виникненням товарного обміну з'явилася майнова нерівність, виникли антагоністичні класи. Була потрібна сила, здатна захистити власність, припинити відкриту ворожнечу між класами. Нею стала держава, що змінила родову общину. З метою забезпечення матеріальної основи функціонування державного апарату необхідні гроші, які можна взяти зі сфери матеріального виробництва. Отже, з виникненням держави в суспільстві з'являється об'єктивна потреба у формуванні системи перерозподільних відносин (розподіл уже розподіленого), котра з розвитком товарно-грошових відносин набуває грошової, а потім і фінансової форми.

Враховуючи той факт, що сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від ступеня розвитку та значення товарно-грошових відносин у суспільстві, можна сформулювати певні закономірності історичного розвитку фінансових відносин у рабовласницькому та феодальному суспільствах:

— з усієї сукупності відносин, виражених фінансами, розвиток головним чином одержали податки, збори, позики;

— фінанси стали органічно пов'язаними з доходами і витратами держави, зайняли підлегле місце щодо цих категорій;

— фінанси тісно пов'язані з правовою діяльністю держави, підпорядкованою інтересам панівного класу;

— фінанси почали виражати приватноправовий принцип діяльності держави;

— податки, збори, позики, а також грошові витрати держави мали вкрай неврегульований характер — вони, як правило, не контролювалися представницькими органами влади;

— витрати мали, переважно, непродуктивний характер.

Розвиток грошових відносин разом із натуральними податями і трудовими повинностями відіграв істотну роль у розпаді рабовласницького та феодального способів виробництва.

Оскільки третій етап формувався із розвитком державності й подальшим розвитком товарно-грошових відносин, — виникала потреба у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та відповідно нових групах грошових відносин, пов'язаних із формуванням і використанням цих фондів.

 

Класифікація податків

За формою оподаткування податки прийнято поділяти на прямі і непрямі.

Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на дохід чи майно платника податків. До них відносять: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів, плата за землю тощо. Як видно, податки встановлюються безпосередньо на майно або дохід платників, їх розмір прямо залежить від величини (обсягу) об'єкта оподаткування, чим більше об'єкт оподаткування, тим більша сума податку повинна бути сплачена.

Непрямими є податки, що включаються у вигляді доданої вартості до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів і послуг. Зв'язок між платниками податку (споживачами товару) і державою здійснюється опосередковано (наприклад, податок на додану вартість сплачують споживачі товарів і послуг, але не прямо державі, а через посередників - підприємства, які виступають у ролі колекторів, збирачів податку). До непрямих податків, крім згаданого податку на додану вартість, також належать акцизний збір, митні збори. Розміри податкових платежів при постійних ставках (тарифах) прямо пропорційно залежать від кількості й вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістом податки поділяють на З групи:

Податки на доходи стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних та юридичних осіб. До них належать такі податки: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян.

Податки на споживання стягуються з покупців у цінах на товари і послуги, які купуються. До них належать: податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб, наприклад, на транспортні засоби, інші об'єкти рухомого та нерухомого майна.

Залежно від рівня бюджету, в який сплачуються податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки встановлюються вищими законодавчими органами влади (Верховна рада України) і стягуються на території всієї країни, місцеві встановлюються місцевими органами управління і є обов'язковими до сплати тільки на певній території.

До загальнодержавних податків і зборів належать: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, мито, державне мито, податок на нерухомість, плата за землю, рентні платежі, податок на промисел, плата за торговий патент, податок з власників транспортних засобів, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього середовища, збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір в Пенсійний фонд, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок.

До місцевих податків і зборів належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за пар кування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш у бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за проведення місцевого аукціону, лотерей, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, збір за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак. За порядком використання податки поділяють на загальні та спеціальні. Загальними с податки, які не мають цільового призначення і використовуються на загальнодержавні потреби (поточні витрати, фінансування освіти, охорони навколишнього середовища, утримання армії тощо). До таких податків належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, мито, акцизний збір тощо.

Спеціальними (цільовими) є такі, які встановлюються для фінансування спеціальних заходів. В першу чергу, спеціальними податками виступають збори, а саме, збір у Пенсійний фонд, збір у фонд соціального страхування на випадок безробіття, збір у фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, які передбачають чітко визначене джерело їх формування та напрями використання. Крім того, до спеціальних податків можна віднести плату за землю, оскільки цей платіж використовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель тощо.

За складовими ціни, до яких відносять податки їх можна поділити наступним чином: податки, які відносять на витрати виробництва, податки, які сплачують з прибутку, акцизи.

Податки, які відносять на витрати виробництва включаються у собівартість продукції, товарів, робіт, послуг. До них відносять нарахування на фонд оплати праці: відрахування у пенсійний фонд, у фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування на випадок безробіття тощо.

Податки, які сплачуються з прибутку - це податки, джерелом сплати яких є прибуток суб'єктів підприємницької діяльності. В першу чергу до цієї групи податків належить податок на прибуток підприємств.

Акциз - це вид непрямого оподаткування, який включаються в ціну товарів і сплачуються в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Акцизи поділяються на універсальні, у вигляді податку на додану вартість та специфічні, у вигляді акцизного збору.

За співвідношенням між ставкою оподаткування і об'єктом оподаткування податки поділяють на:

Прогресивні податки (ставки) - це податки, ставки і розмір яких збільшується із збільшенням обсягу об'єкта оподаткування. Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосовується, при збільшенні розміру об'єкта оподаткування, до всього об'єкта оподаткування. При ступеневій прогресії підвищена ставка застосовується лише до тієї частини, що перевищує встановлені інтервальні обмеження.

Регресивними податками (ставками) є податки, ставки і розмір яких знижується в міру збільшення обсягу об'єкта оподаткування. В оподаткуванні прогресивні й регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок. При запровадженні таких податків необхідно виходити з існуючого досвіду оподаткування з урахуванням повного та своєчасного покриття витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати діяльності платників податків.

Пропорційними є податки, величина ставок яких є незмінною і не залежить від розміру об'єкта оподаткування. Класичним прикладом пропорційних податків є податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств. Наприклад, величина ставки останнього складає 25 відсотків, незалежно від величини отриманого підприємством прибутку.

Податкова політика

Податкова політика — діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшення державного обсягу податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування здійснює значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика є складовою бюджетно-податкової політики. Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації стягнення податків і платежів. Вона реалізується через систему податків, податкових ставок і пільг. Метою податкової політики є формування державного бюджету за одночасного стимулювання ділової активності підприємців.

Через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави. Податкова політики повинна спрямовуватися на вирішення проблеми: яку частку нац.доходу необхідно стягувати за допомогою податків.

Завдання податкової політики:

- фіскальна - мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій;

- економічна або регулююча - спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв'язків, сприяння вирішенню соціальних проблем;

- контролююча - контроль за діяльністю суб'єктів економічних відносин.

Одним із з основних завдань державної податкової політики на сучасному етапі є створення сприятливих умов для активної фінансово-господарської діяльності суб'єктів економіки і стимулювання економічного росту шляхом досягнення оптимального співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платника податків, і коштами, які перерозподіляються через податковий і бюджетний механізми.\

На практиці податкова політика здійснюється через податковий механізм, що є сукупністю організаційно-правових форм і методів управління оподаткуванням. Держава надає цьому механізму юридичної форми за допомогою податкового законодавства.

За допомогою под.політики держава може вирішувати такі завдання: стимулювання або обмеження виробництва або споживання того чи іншого товару; Стимулювання НТП; Розвиток визначених галузей виробництва; Розвиток вир-ва на певних територіях, Вирішення соціальних завдань, Регулювання експорту/імпорту, тощо.

 

Суть і значення бюджету

Бюджет держави — центральна ланка фінансової системи суспільства. У фінансовій теорії і практиці його розглядають з двох позицій:

— за сутністю економічної категорії;

— за матеріальним вираженням цієї категорії.

Як об'єктивна економічна категорія бюджет відображає частину розподільних відносин, пов'язану з формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів держави. Бюджетним відносинам властиві такі ознаки:

— розподільний характер. За допомогою цих відносин здійснюються розподіл і перерозподіл ВВП та національного багатства країни з метою забезпечення держави таким обсягом бюджетних ресурсів, який вона потребує для повноцінного виконання своїх функцій;

— вартісне вираження відносин, тобто носієм бюджетних відносин виступають гроші;

— формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави, як кінцева мета бюджетних відносин.

Основним джерелом формування бюджету держави є ВВП. Держава як учасник розподільних процесів організовує розподіл і перерозподіл ВВП в інтересах усіх членів суспільства та суб'єктів суспільного відтворення. З одного боку, держава як власник засобів виробництва має право на певну частку ВВП на стадії його первинного розподілу. З іншого — держава виконує суспільні функції (управлінську, соціальну, економічну), конституційно закріплені за нею, які без необхідного обсягу грошових коштів виконати неможливо. Тому держава організовує перерозподільні процеси з метою централізації частини ВВП у відповідному бюджетному фонді, що по суті є платою суспільства за виконання державою своїх функцій. Таким чином, бюджет держави як об'єктивна економічна категорія — сукупність грошових відносин, пов'язаних з розподілом і перерозподілом ВВП і національного багатства, з метою формування і використання основного централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою ії функцій.

Економічна сутність бюджету держави як економічної категорії не буде повною, якщо не розглянути функції, які він виконує. Економічна думка останніх років така, що бюджет держави виконує дві функції — розподільну і контрольну. Вони об'єктивно притаманні бюджету як фінансовій категорії. Через розподільну функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція дає змогу регулювати і слідкувати, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються.

Особливості бюджету як економічної категорії відображаються і на функціях, які він виконує" Зміст функцій, сфера й об'єкт їх дії характеризуються відповідною специфікою. Так, зміст розподільної функції бюджету визначається процесами розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Жодна інша ланка фінансової системи не здійснює такого багатогранного (міжгалузевого, міжтериторіального та ін.) і багаторівневого (обласний, міський, районний та ін.) перерозподілу коштів, як бюджет. Специфіка розподільної функції заключається ще й у масштабності операцій, багатоканальності грошових коштів і великій різновидності цільових фондів, які утворюються. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує численні фонди різноманітного цільового призначення. З бюджетом держави пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і сфери послуг. Таким чином, розподільна функція бюджету характеризується багатократністю розподілу, проявляється у всіх сферах суспільних відносин і використовується державою для регулювання економічного і соціального розвитку.

Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, які протікають у структурних ланках економіки. Завдяки цій якості бюджет може дати відповідь на те, як надходять у розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб та ін. Основу контрольної функції становить рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень. Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контролю зверху до низу.

Як об'єктивна економічна категорія за умови її матеріалізації бюджет набуває конкретних речових форм. Як матеріальне вираження категорії бюджет розглядається: — за змістом; — формою; — організаційною будовою; — правовим характером.

За матеріальним змістом бюджет є основним централізованим фондом грошових коштів держави. Поряд з такими централізованими фондами, як Пенсійний фонд, державні соціальні фонди, державні резерви, бюджету відводиться основна роль.

Бюджет як основний централізований фонд грошових коштів держави характеризується такими ознаками:

— виключним правом держави на розпорядження коштами фонду. Крім держави, в особі органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування ніхто не має права приймати рішення про наповнення чи використання коштів фонду;

— державно-правовим регулюванням процесу формування і використання коштів фонду. Держава при цьому регулює процес використання коштів фонду за напрямами та відповідно до своїх потреб і фінансових можливостей;

— одностороннім рухом грошових коштів у процесі формування і використання коштів фонду;

— строго цільовим призначенням фонду. Використання коштів за цільовою ознакою та цільовим спрямуванням є основною умовою діяльності органів державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та їхніх структурних підрозділів;

— динамічністю. Фонд перебуває у постійному русі. У ньому кошти не нагромаджуються, а у міру надходження використовуються для фінансування видатків;

— мобільністю і масштабністю. За своїми масштабами та мобільністю бюджетний фонд не може зрівнятися з жодним централізованим чи децентралізованим грошовим фондом, оскільки у ньому зосереджуються близько половини ВВП держави.

За формою бюджет є основним фінансовим планом держави, займає центральне місце серед інших фінансових планів, які існують у країні. У бюджеті як основному фінансовому плані відображені результати розподільних процесів, що здійснюються за допомогою бюджетних відносин, передбачені джерела та обсяги надходжень, напрями розподілу та використання коштів централізованого грошового фонду держави. Бюджет як фінансовий план має власну форму, є збалансованим, його показники тісно взаємопов'язані з іншими фінансовими планами. Вертикальна структура цього плану відповідає структурі бюджетного устрою. Хоча зведений бюджет України відповідно до Бюджетного кодексу України не затверджується (у процесі бюджетного планування його показники розраховуються), з позиції фінансового плану бюджет держави розглядається як сукупність Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Складовими бюджету як фінансового плану є поточний бюджет, бюджет розвитку, загальний фонд бюджету і спеціальний фонд бюджету.

За організаційною будовою бюджет України є центральною ланкою фінансової системи суспільства та основною ланкою державних фінансів, яка має власну структуру, відображену у бюджетній системі. Бюджет держави включає державний бюджет та місцеві бюджети, за допомогою яких реалізується весь обсяг бюджетних відносин, причому у кожній з цих ланок бюджетні відносини визначаються місцем відповідного бюджету в ієрархічній структурі бюджетної системи.

За правовим характером бюджет держави є юридичним актом. Так, закон про Державний бюджет України є одним з основних законів України економічного спрямування, визначає основну спрямованість фінансової політики держави, зміст і структурні основи фінансової діяльності країни, органів державної влади та державного управління. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад є основними нормативними документами місцевого значення. Як закон, так і рішення про бюджет є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з формуванням доходів і використанням коштів бюджетів.

 

Виконання бюджету

Виконання бюджету.

Це забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів, а також повного і безперервного фінансування передбачених бюджетом заходів. Участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи усіх форм власності, а також населення, які пов'язані з доходами і видатками бюджетів. Виконання Державного бюджету України забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного! місцевих бюджетів України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

— операцій з коштами державного бюджету;

— розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

— контролю бюджетних повноважень під час зарахування надходжень, прийняття зобов'язань та проведення платежів;

— бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів.

В основу діяльності Державного казначейства покладено принцип "єдиної каси", що в поєднанні з централізованою казначейською телекомунікаційною системою дає змогу мати вичерпну інформацію про щоденний стан державних фінансів і забезпечує можливість гнучкого маневрування державними грошовими ресурсами. Безпосередньо касове виконання бюджету здійснюється через банківські установи. Банківські установи здійснюють приймання та зарахування на відповідні рахунки бюджету податків та зборів, приймання і видачу коштів спеціального фонду установ, розрахункове і касове обслуговування установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк після набрання чинності законом про Державний бюджет України.

 

Принципи страхування

Вільний вибір страховика і виду страхування означає, що всім страхувальникам надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на проведення страхування. А страховикам держава гарантує вільний вибір видів добровільного страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності. Водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхового ринку, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб.

Страховий ризик — ймовірність настання страхової події, що виражає обсяг можливої відповідальності страховика за певним видом страхування. Конкретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобто фактичне настання непередбачуваної події.

Будь-який договір страхування може бути укладений тільки за наявності у страхувальника інтересу до організації захисту на випадок втрати майна, здоров'я чи життя. Це гарантує отримання певних доходів у разі настання спеціально обумовлених подій. Зацікавленість у страховому захисті всіх суб'єктів ринку шляхом передання відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам зростає з потребою відшкодування збитку в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави та підприємств або з можливостями одержання визначених страхових сум по закінченні дії договору страхування.

Принцип максимальної сумлінності можна вважати принципом взаємної правдивості між страховиком та страхувальником. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об'єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхової послуги, а страховик зобов'язаний правильно визначити збиток і виплатити страхове відшкодування.

Принцип реальності страхового захисту передбачає виплату відшкодування в розмірах реального збитку. Реалізація такого принципу вимагає створення умов, за яких досягається мета страхування. Відповідно необхідно дотримуватися конкретних принципів страхування.

Принцип платності передбачає передачу ризику за плату від страхувальника до страховика. Це дає змогу страховику сформувати відповідні страхові резерви, забезпечити окупність та прибутковість його діяльності.

Принцип неперервності означає, що особі для отримання страхової виплати необхідно мати постійно діючий договір страхування, оскільки за його відсутності страхова виплата здійснюватися не буде.

Страхування та страховий ринок

Принцип повороткості передбачає повернення страхувальнику страхових платежів у вигляді страхового відшкодування в разі настання страхового випадку (при ризиковому страхуванні) або страхової суми (при страхуванні життя).

Принцип диверсифікації означає можливість здійснення діяльності страхових компаній поза межами основного бізнесу. Чинним законодавством чітко визначено, що предметами безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язані з формуванням і розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Проте цей принцип проявляється в рамках основної діяльності страховика, коли йдеться про розпорошення взятих на страхування ризиків за територіальною та галузевою ознаками, а також інвестиційної діяльності страховика.

Принцип франшизи передбачає частину збитків, яка згідно з договором страхування не відшкодовується страховою компанією, тобто власну участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Такий принцип застосовується з метою уникнення виплати за невеликими збитками, створення економічної зацікавленості у страхувальників, захисту страховиків від зловживань страхувальників.

Принцип суброгацїі означає передачу страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Інша назва — регресне право. На практиці таке право застосовується ще й до настання реальної виплати відшкодування.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.26.176.182 (0.028 с.)