Мобілізація заощадження домогосподарств

Важливим критерієм класифікації заощаджень домогосподарств є також форма їх здійснення. Вибір членами домашнього господарства найефективніших форм заощаджень є одним із найскладніших і водночас найважливіших завдань, які домогосподарства вирішують, приймаючи рішення про здійснення заощаджень. Найбільш поширеними формами заощаджень є: готівкові заощадження в іноземній і національній валюті, кошти на рахунках у банках та небанківських фінансових установах, вкладення в акції та боргові цінні папери, у нерухомість, інші метали, антикваріат тощо.

Необхідно зазначити, що за низьких поточних доходів окремі домогосподарства для підтримання певного життєвого рівня можуть вдаватися до позик або використовувати раніше заощаджені кошти (тобто витрачати більше, ніж отримувати доходів). У цьому випадку кажуть, що такі домогосподарства мають від 'ємні заощадження.

Загалом заощадження домогосподарств відіграють надзвичайно важливу роль в соціально-економічному житті суспільства. Відомий учений М. Савлук виокремив фінансовий, соціальний, економічний та політичний аспекти цього питання.

На процес формування заощаджень впливає низка факторів, найважливішим з яких є величина доходу, який залишається у розпорядженні членів домашнього господарства після сплати всіх податків та інших обов'язкових платежів. Проте, крім величини поточного доходу, суттєвий вплив на обсяги заощаджень, а також пропорції, в яких вони поділяються на організовані та неорганізовані, справляють й інші фактори, зокрема внутрішні (рівень, структура та пріоритети споживчих витрат членів домашнього господарства, досвід ощадно-інвестиційної діяльності, очікування домогосподарств щодо динаміки цін та змін у поточному доході, демографічні чинники) та зовнішні (рівень довіри населення до інститутів фінансового ринку, стан законодавчого забезпечення операцій, що здійснюються на фінансовому ринку України, наявність широкого спектра інструментів інвестування, величина відсоткових і податкових ставок тощо). У свою чергу, серед сукупності внутрішніх та зовнішніх факторів можна виокремити економічні (рівень поточного доходу та величина сукупного багатства домогосподарства, макроекономічна ситуація, рівень цін, розмір відсоткових і податкових ставок, рівень розвитку фінансового ринку тощо), політичні (стабільність політичної ситуації в країні, ефективність державної політики), демографічні (розмір і вікова структура домогосподарства, рівень освіти загалом та фінансової грамотності зокрема, сектор зайнятості членів домашнього господарства), соціальні (рівень розвитку системи соціального захисту населення, соціальна стабільність у суспільстві, соціальна структура населення), психологічні (менталітет, національні особливості, релігія, звичаї, традиції та досвід заощаджень), територіальні (місце проживання членів домашнього господарства, а саме: міський населений пункт чи сільська місцевість) фактори.

Державна служба статистики України, подаючи дані про витрати і заощадження населення у балансі доходів і витрат, виокремлює витрати населення на нагромадження нефінансових (тобто матеріальних і нематеріальних) активів і приріст фінансових активів у розрізі грошових вкладів і цінних паперів, заощаджень в іноземній валюті та позик одержаних за винятком погашених.

За даними балансу, частка витрат на заощадження останніми роками коливається в межах 8-9 % загальної величини витрат і заощаджень, причому витрати на придбання нефінансових активів перебувають у межах 1-2 %, на приріст фінансових активів — 6-7 % усіх витрат і заощаджень населення.

Приймаючи рішення про здійснення заощаджень, члени домогосподарств постають перед необхідністю розв'язання складного завдання, пов'язаного з вибором найефективніших форм заощаджень, до яких належать: готівкові заощадження в іноземній і національній валюті; кошти на рахунках у банках та небанківських фінансових установах (кредитних спілках, недержавних пенсійних фондах тощо); вкладення в акції та боргові цінні папери, у страхові поліси, нерухомість, дорогоцінні метали, антикваріат тощо.

Формуючи особисті заощадження, населення ставить передусім завдання-мінімум — зберегти власні заощадження, а також, по можливості, досягти завдання-максимуму — якомога вигідніше примножити свій капітал із якнайменшими ризиками втрати доходів. Вирішення цих завдань важливе як для самих домогосподарств (оскільки невдалий вибір форми заощаджень знижує спонукальні мотиви для заощаджень у майбутньому), так і для держави (оскільки невеликі, але масові заощадження населення формують масивні обсяги національних заощаджень, що в кінцевому підсумку стимулює економічний розвиток у країні).

 

Види заощаджень населення

У світовій практиці найпоширенішими групами заощаджувальних інструментів є банківські депозити, цінні папери (передусім акції та облігації), нерухомість. В Україні цей перелік доповнює готівкова валюта.

Традиційно популярною і найбільш привабливою для українців формою заощаджень продовжують залишаються банківські депозити. їх перевага полягає в тому, що вони дають фіксований дохід (банк гарантує повернення основної суми і відсотків на вклад); передбачають наявність додаткових видів сервісу (наприклад, оформлення кредитних карток) та можливість накопичення "кредитної історії"; передбачають регулювання банківських операцій відповідними наглядовими органами.

Серед основних недоліків цієї форми заощаджень необхідно виокремити: невисоку дохідність, яка в основному перекриває інфляційне знецінення грошей; можливість втрати значної частини доходу у випадку дострокового відкликання вкладу; наявність депозитного ризику, тобто можливості повного або часткового неповернення вкладів чи затримки їх неповернення внаслідок можливого банкрутства банку.

Окрім банківських установ, домашні господарства можуть вкладати свої тимчасово вільні кошти і в неб анківські кредитні установи, зокрема кредитні спілки та недержавні пенсійні фонди. І хоча діяльність цих установ із залучення коштів фізичних осіб є менш потужною порівняно з банками, вони все-таки продовжують активно співпрацювати із сектором домашніх господарств.

Серед ринків небанківських фінансових послуг найдинамічнішим залишається ринок недержавного пенсійного забезпечення. Проте населення не дуже активно вкладає кошти у цей сегмент ринку, що зумовлено недостатнім обсягом інформації про діяльність недержавних пенсійних фондів та значною недовірою громадян до цього відносно нового для вітчизняної економіки ринку.

Окремі експерти до досить ефективних форм заощаджень відносять банківські метали, адже саме ця форма вкладень, маючи високу надійність, цінувалась в усі часи, і сьогодні вартість золота також зростає.

Фахівці стверджують, що ринок таким чином реагує на збільшення котирувань валютної пари євро/долар США та на очікування щодо планів стимулювання економік в Європі і США. До того ж вагомий вплив на зростання ціни золота справили закупівлі золота центральними банками великих держав (зокрема, на 200 т збільшили золотовалютні резерви центральні банки Індії та Китаю, 50 т золота планує викупити Банк Росії, також небувалу активність демонструють приватні інвестори та інвестиційні фонди). Заощадження на основі банківських металів в основному здійснюють з метою отримання прибутку та, в деяких випадках, для забезпечення майбутніх планових витрат. Однак світовий досвід підтверджує тезу про те, що ця форма вкладень є найбільш ефективною в довгостроковій перспективі.

Заощадженням у формі банківських металів властиві й певні недоліки. По-перше, банківські метали продають лише у формі зливків, які не кожне середнє українське домогосподарство може придбати. По- друге, зливки металів не мають високої ліквідності і є низькодохідними активами. Ще менш ліквідними є невеликі ювелірні вироби з дорогоцінних металів, адже на їхню здатність швидко перетворюватися на готівку впливає такий фактор, як мода.

Неорганізовані гривневі заощадження домашніх господарств у готівковій формі в сучасних умовах демонструють тенденцію до зниження під впливом інфляційного зростання цін. Ця форма заощаджень не дає прибутку, адже в країні завжди є певний інфляційний фон. Проте основною перевагою збереження коштів у готівці є високий рівень їхньої ліквідності.

Неорганізовані заощадження в готівковій іноземній валюті також мають досить високий рівень ліквідності. Водночас вони є доволі нестабільним фінансовим активом, особливо в умовах різкої ревальвації гривні (як у 2005 p., коли домогосподарства, які зберігали іноземну готівку, втратили значні суми коштів, незважаючи на те, що в попередні роки вони отримували прибутки). Така нестабільність є основним аргументом проти заощаджень коштів в іноземній валюті. Навіть якщо курс іноземної валюти до гривні упродовж певного періоду залишається незмінним, домогосподарство все одно втрачає кошти, адже курс купівлі валюти є завжди меншим, ніж курс її продажу. Отже, щоб досягти "порога рентабельності", потрібно, щоб наприкінці періоду курс на купівлю іноземної валюти зріс до рівня курсу на продаж на початку періоду.

Такий негативний стан речей, пов'язаний з величезними обсягами неорганізованих заощаджень населення, зумовлений передусім відсутністю головного соціального капіталу — довіри. У сучасному суспільстві категорія довіри давно не належить лише до сфери психології чи філософії. Довіра, безперечно, — це категорія економічна. І допоки суспільство загалом та керівництво держави зокрема цього не усвідомлять, ситуація в країні залишатиметься вкрай нестабільною і непрогнозованою.

Якщо інвестор не бажає, щоб його заощадження "лихоманило" разом із фондовим, валютними та іншими нестійкими ринками, як форму заощаджень він може обрати нерухомість.

Останніми роками інвестувати в нерухомість в Україні було дуже вигідно, зважаючи на постійне подорожчання житла, особливо в столиці та великих містах.

Дослідження основних форм заощаджень, здійснюваних домашніми господарствами, дає підстави стверджувати, що формування заощаджень в Україні має певні особливості, зокрема використання іноземної валюти як основного інструменту заощаджень; накопичення значної частини заощаджень на руках у населення, тобто поза банківською системою; нелегальне вивезення заощаджень за кордон з метою зниження економічних і політичних ризиків; відсутність будь-яких заощаджень у значної частини громадян, які мають доходи, нижчі за прожитковий мінімум.

Загалом незначна частка заощаджень (8-9 % за даними балансу доходів та витрат населення і 3-6 % за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств) свідчить про те, що вітчизняні домогосподарства у переважній більшості, на жаль, ще не стали активними заощаджувачами коштів, а багато з них не мають наміру робити цього і в майбутньому.