Зміст поняття інвестиційної привабливості. Особливості аналітичної оцінки інвестиційної привабливості

 

Індекс інвестиційної привабливості

Про Індекс

Індекс інвестиційної привабливості - це оцінка інвестиційної привабливості України, що проводиться Європейською Бізнес Асоціацією і ґрунтується на регулярному моніторингу бізнес-клімату першими особами компаній-членів Асоціації.

Результати 28 хвилі (II квартал 2015)

Поточні позитивні зміни в законодавстві, управлінні та державному регулюванні щодо ведення бізнесу неможливі без глибокої участі бізнес-спільноти, як основної зацікавленої сторони. Саме тому бізнес-лідери об'єднують зусилля з метою підтримання постійного діалогу з урядом і інформування щодо проблемних питань для бізнесу. Крім того, Асоціація виходить за рамки відображення ситуації і безперервно працює пліч-о-пліч з представниками влади, надаючи конструктивні пропозиції з використанням європейської практики та досвіду компаній-членів.

Зростаюча економіка Україна завжди була привабливою для іноземних компаній та інвесторів. Розширення своєї діяльності, інвестування в український ринок обіцяє високі прибутки, що, відповідно, накладає певні ризики. Вивчаючи наші дослідження, потенційні інвестори мають можливість дізнаватися в деталях всі плюси і мінуси бізнес-клімату в Україні, відстежувати останні зміни і вивчати думки експертів. Долучаючись до проектів, направлених на оцінку бізнес-середовища, бізнес-спільнота в Україні пропонує руку допомоги для новачків та щиро запрошує до своїх лав.

 

Тема 4. Зарубіжний досвід фінансового планування та прогнозування розвитку економічних процесів

План лекційного заняття:

1. Особливості бюджетного планування у розвинених країнах та країнах постсоціалістичного простору: переваги та недоліки.

2. Індекс людського розвитку як узагальнюючий показник особливостей рівня розвитку кожної країни.

3. Аналітична оцінка індексу людського розвитку в процесі розвитку економік.

План семінарського заняття:

1. Особливості бюджетного планування у розвинених країнах.

2. Особливості бюджетного планування в країнах постсоціалістичного простору: переваги та недоліки.

3. Індекс людського розвитку як узагальнюючий показник особливостей рівня розвитку кожної країни.

4. Аналітична оцінка індексу людського розвитку в процесі розвитку економік.

Конспект лекції:

 

1. Особливості бюджетного планування у розвинених країнах та країнах постсоціалістичного простору: переваги та недоліки.

У зарубіжних економічних центрах, які займаються прогнозними і аналітичними питаннями, використовуються десятки, сотні прогнозних економетричних систем. Широко відома одна з перших розгорнутих моделей національного господарства, розроблена американським вченим-економістом, лауреатом Нобелівської премії з економіки (1980 р.) Лоренсом Робертом Клейном. Ця модель включає 15 внутрішньосистемних змінних, які визначаються за допомогою 12 стохастичних лінійних і нелінійних рівнянь і чотирьох детермінованих тотожностей.

На початку ХХ століття були зроблені перші спроби виявлення економічних індикаторів. Зокрема, економіст Дж. Брукмайер вже в 1911 р. пробував використовувати для прогнозування три хронологічні ряду наступних показників: індекс банківських кредитів, індекс цін акцій, індекс загальної економічної активності. Подальший розвиток цей підхід одержав у 20-і роки в дослідженнях Гарвардського університету, використовувалися так звані «гвардійські криві» (А - В-С). Крива (А) представляла собою індекс вартості цінних паперів на біржі, крива (В) - величину депозитів у банках, крива (С) - норму відсотка. В основі вибору саме цих показників як індикаторів лежали уявлення, згідно з якими в околицях поворотних точок циклу, дані показники повинні були фіксувати зміни економічної кон'юнктури в зазначеній послідовності.

Потужним поштовхом у розвитку прогнозування та планування за кордоном, стала «Велика депресія» - економічна криза в США 1929-1933 рр.., Який змусив державні влади шукати шляхи виходу з нього.

У 30-і рр.. XX століття вперше за кордоном виникає планування на макроекономічному рівні. Прогнози та плани стають необхідним елементом системи регулювання національної економіки. Прогнози складалися за допомогою моделі "витрати - випуск», лінійного програмування, моделей системного аналізу та на основі експертних оцінок. Перші плани на макроекономічному рівні охоплювали фінансово-бюджетну та грошово-кредитну політику і виражалися в складанні національних бюджетів. Вони відрізнялися від державних бюджетів тим, що враховували доходи не лише держави, але і в цілому по країні.

У 1944 році відомий німецький економіст К. Ландауер, який емігрував до США, опублікував свою книгу під назвою «Теорія національного економічного планування". Система планування, запропонована автором, дуже схожа на ту, яка пізніше стала відома, як «Індикативне планування», в рамках якого національне уряд впливає на економічний розвиток скоріше за допомогою координації і забезпечення інформацією, ніж шляхом прийняття рішень і видачі вказівок.

У повоєнні роки планування на макроекономічному рівні стає предметом широких дискусій, з метою не тільки уникнути криз, але й регулювання процесів розподілу національного продукту. Націоналізація ряду галузей, зростання частки державного сектора в економіці, дали можливість урядам здійснювати прямий контроль над зовнішньою торгівлею, ціновою політикою та фінансами. У 50-і рр.. XX століття, у багатьох країнах відбувся відхід від складання національних державних планів у формі бюджетів. Сформувалися два нових напрямки. Перше, пов'язано з ускладненням адміністративного державного апарату, що використовується для розробки планів, друге, з розширенням сфери діяльності планування і прогнозування. Якщо на першому етапі національні економічні плани складалися в Міністерстві фінансів держави, то на початку 60-х років XX століття створюються спеціальні планові органи: так, у Франції - це Генеральний комісаріат з планування, в Японії - це Економічний консультативна рада та Управління економічного планування; в Нідерландах - це Центральне планове бюро, в Канаді - Економічна рада.

Необхідність макроекономічного планування, була обумовлена ​​макроекономічної нестійкістю, посиленням ступеня інтеграції різних господарських одиниць і секторів економіки, зростанням частки уряду у використанні ВНП, забрудненням навколишнього середовища та іншими важливими чинниками.

До 70-х рр.. XX століття західні країни здійснювали прогноз за допомогою національних моделей прогнозування. У середині 1970-х рр.. починають створюватися макроекономічні моделі, за допомогою яких прогнозується розвиток економіки ряду країн, регіонів і всього світу. Вперше вони стали розроблятися в США. Так, модель «ЛІНК» включає 10 національних моделей (9 європейських країн і Японії). При розробці майбутнього світової економіки Організація Об'єднаних Націй (ООН) використовувала макроекономічну модель В. Леонтьєва, що складалася з 15 взаємопов'язаних регіональних моделей.

Кожна країна, з урахуванням специфіки національної економіки, використовує певні підходи у прогнозуванні та плануванні економічних і соціально значущих процесів, постійно удосконалюючи ці моделі, стосовно до змінних умов як всередині країни, так і на світовій економічній авансцені.

Бюджетне планування (від англ. Budgetary planning) - це складова фінансового планування, що дозволяє визначити обсяг, джерела і цілеспрямоване використання бюджетних ресурсів на кожному з рівнів управління: федеральному, регіональному, муніципальному; це необхідний компонент функціонування бюджетної системи, невід'ємна частина бюджетного процесу.

В умовах переведення національних економік країн СНД на ринкові засади господарювання, після розпаду Радянського Союзу, істотно змінилися зміст і методика бюджетного планування, яка залишилася в спадок від Держплану СРСР. Кількісні орієнтири, що використовуються в бюджетному плануванні, з директивних стали індикативними (рекомендаційними), з'явилася можливість замість валових витратних показників застосовувати інші вимірники, націлені на кінцеві якісні та кількісні результати. Виникла необхідність використання різних варіантів прогнозних розрахунків, велике значення набуло вибору оптимальних рішень. Також як і в Російській Федерації, в України, в Республіці Білорусь, Молдові та в Казахстані, бюджетне планування зберегло своє значення як база для складання основного фінансового плану, діяльності органів влади різних рівнів. Щорічно бюджетні показники затверджуються на державному та регіональному рівнях - у формі законів, на місцевому - у формі рішень представницьких органів місцевого самоврядування. До числа найбільш поширених методів бюджетного планування, відносять методи: економічного аналізу; екстраполяції; математичного моделювання; індексний, балансовий та інші.

Бюджетне планування в цих країнах здійснюється в кілька етапів: складання проектів бюджетів фінансовими органами різних рівнів; розгляд проектів бюджетів у виконавчих органах влади; розгляд проектів бюджетів та затвердження бюджетів в законодавчих і представницьких органах державної влади різних рівнів і в органах місцевого самоврядування; поквартальний розподіл фінансовими органами державних, регіональних і муніципальних рівнів доходів і витрат, а також складання зведених бюджетних розписів.

Бюджетне прогнозування (від англ. Budgetary forecasting) - це обгрунтоване, що спирається на реальні розрахунки припущення про напрямки розвитку бюджету, можливих станах його доходів і витрат у майбутньому, шляхи і терміни досягнення цих станів. Це невід'ємна частина бюджетного процесу, база бюджетного планування. Прогноз будується на ретельному вивченні інформації про стан бюджету на даний момент; визначенні відповідно до виявлених закономірностями різних варіантів досягнення передбачуваних бюджетних показників; знаходженні в результаті аналізу найкращого варіанта розвитку бюджетних відносин.

Прогнозування бюджету орієнтує на пошук оптимального вирішення завдань, на вибір найкращого з можливих варіантів. У процесі бюджетного прогнозування розглядаються різні варіанти бюджетної політики держави, різні концепції розвитку бюджету з урахуванням безлічі економічних і соціальних завдань, об'єктивних і суб'єктивних факторів, що діють на державному, регіональному та місцевому рівнях. При цьому безперервність прогнозування бюджету обумовлює систематичне уточнення бюджетних показників у міру формування нових даних. У Вірменії, Туркменістані та Узбекистані для складання прогнозів використовуються два підходи: генетичний і нормативно-цільовий, які з успіхом перейняли у свого північного сусіда - Росії.

У процесі прогнозування бюджету використовуються різні методи: метод математичного моделювання; індексний; нормативний; експертних оцінок; балансовий та інші. Метод математичного моделювання, заснований на застосуванні економіко-математичної моделі, дозволяє врахувати безліч взаємних зв'язують факторів, що впливають на бюджетні показники, і вибрати з кількох варіантів проекту бюджету найбільш підходящий, відповідний прийнятої концепції соціально-економічного розвитку країни і проведеної бюджетної політики. При індексному методі використовуються різноманітні індекси, що відображають динаміку цін, рівень життя, реальні доходи населення і т.д. Широко застосовується дефлятор (індекс цін), коефіцієнт перерахунку цін в незмінні, призначені для розрахунку бюджетних доходів і витрат, тому що в них, перш за все, відбивається інфляція.

Інструментами нормативного методу є прогресивні норми та фінансово-бюджетні нормативи, необхідні для розрахунку бюджетних доходів на основі встановлених податкових ставок і обліку деяких макроекономічних орієнтирів: рівня податкового тягаря; граничного розміру бюджетного дефіциту (у% до ВВП і обсягу видатків бюджету); граничної величини державного боргу і т.п.

До методу експертних оцінок вдаються, коли закономірності розвитку тих чи інших економічних процесів ще не виявлені, аналоги відсутні, і доводиться використовувати спеціально виконані розрахунки фахівців-експертів. Балансовий метод, при якому здійснюються зіставлення (активів з пасивами, цілого з його частинами і т.д.), дозволяє ув'язати витрати будь-якого бюджету з його доходами, виявити пропорції в розподілі коштів між бюджетами.

Прогнозування бюджету зводиться до розрахунку ймовірних доходів бюджету (стосовно до відповідного рівня бюджетної системи: державного, регіонального, місцевого), визначення обсягів і напрямів витрачання бюджетних коштів, встановлення можливих змін у міжбюджетних відносинах. Якщо прогнозні розрахунки стосуються майбутнього (планованого) року, то вони виконуються для конкретних видів доходів і витрат відповідно до діючої в країні бюджетною класифікацією; якщо ж відносяться до періоду, наступного за планованим роком, для основних параметрів і структури відповідного бюджету.

У той же час, наприклад, у Німеччині, Австрії та Канаді, поряд з окремими податковими доходами, які надходять тільки в той чи інший рівень бюджетної системи, застосовуються і спільні податки, що розподіляються між бюджетами різних рівнів (у Канаді - все на постійній, а в Німеччині та Австрії - одні на постійній, а інший на тимчасовій основі). Федеральний центр зазвичай встановлює та контролює податкові доходи, найбільшою мірою пов'язані з макроекономічною політикою: податки з доходів корпорацій, ПДВ, податок на природні ресурси, митні збори, податок на експорт товарів і послуг. Такі податки, як податок на особисті доходи, різні види акцизів, прогнозуються і виконуються, перераховуючи до бюджетів різних рівнів. За регіоном і місцевими бюджетами у більшості випадків закріплюються: податки з роздрібного обороту (податок з продажів), податок на власність, податок на автотранспортні засоби та інші. Є й інші підходи. Так, у США штати і в Швейцарії кантони одержали право планувати і виконувати стягування податків з доходів корпорацій та індивідуальний прибутковий податок, податки за користування природними ресурсами. В Австралії провінціям не дано право стягувати податок з продажів та інші непрямі доходи. У Канаді владі провінцій дозволено планувати і стягувати у свої бюджети додаткову надбавку до загального прибуткового податку.

У деяких країнах використовують плани і прогнози на складання Надзвичайного бюджету - це бюджет, який приймається в умовах введення надзвичайного стану в країні, або додатково до звичайного бюджету, або замість нього. Надзвичайний бюджет складається в основному в період воєн чи стихійних лих. Проте в деяких країнах він мав специфічний характер. Так, у Бельгії до 1976 року функціонував надзвичайний бюджет капітальних витрат, згодом об'єднаний з державним бюджетом. У ряді африканських країн бюджети капіталовкладень (або бюджетів розвитку) називають надзвичайних бюджетом. Витрати таких надзвичайних бюджетів покриваються за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик і кредитів.

У країнах колишнього соціалістичного табору Східної Європи застосовуються різні методи прогнозування і планування. При переході до ринкової економіки змінилися сформовані методи прогнозування і планування. В основу прогнозу і плану бюджетування покладена договірна система. Так, у Чехії та Словаччині головним у плануванні та прогнозуванні є господарський договір, він є основою розробки, як планів підприємств, так і державного прогнозу розвитку національної економіки. У Угорській Республіці досить добре склалася багатоканальна система збуту національного продукту, що виключає монопольне становище виробника і покупця. Всі угорські підприємства самостійно укладають договори із закордонними покупцями, минаючи зовнішньоторговельні державні організації, і ведуть розрахунки у вільно конвертованій валюті на демократичних засадах. Основним завданням Міністерства сільського господарства і харчової промисловості Угорщини є стратегічне прогнозування та планування, з метою попередження товаровиробників про перевиробництво будь-якого виду продукції. В інших країнах Східної Європи плани і прогнози також не носять директивного характеру. Також проглядається легке державне регулювання економіки в Угорщині та Польщі.