Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
З вибіркової навчальної дисципліни↑ Стр 1 из 19Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Конспект лекцій З вибіркової навчальної дисципліни «ФІНАНСОВА АНАЛІТИКА»
підготовки за освітнім рівнем МАГІСТР галузь знань 0305 “Економіка і підприємництво”, спеціальності 8.03050801“Фінанси та кредит” за магістерською програмою «Фінансова аналітика»
Ірпінь 2015 Конспект лекцій з навчального курсу «Фінансова аналітика», складений на основі робочої програми навчальної дисципліни затвердженої у 2015 році.
Автори: Гордей О.Д., д.е.н., професор Змістовий модуль №1 (ЗМ 1) Фінансова аналітика макроекономічних процесів Тема 1. Теоретичні засади основних положень фінансової аналітики. План лекційного заняття: 1. Необхідність, призначення та поняття фінансової аналітики. 2. Функції фінансової аналітики. 3. Основні завдання фінансової аналітики. 4. Фінансова аналітика та прогнозне оцінювання. План семінарського заняття: 1. Необхідність, призначення та поняття фінансової аналітики. 2. Класифікація показників, що використовує фінансова аналітика. 3. Фінансове планування як результат фінансової аналітики. 4. Фінансова аналітика та прогнозне оцінювання.
Конспект лекції:
Необхідність, призначення та поняття фінансової аналітики.
В умовах інтеграційних процесів аналітичні методи знаходять більш широке застосування в теорії і практиці державного управління та корпоративного менеджменту, так як по суті виступають основним інструментом дослідження закономірностей соціально – економічної, фінансової та інших систем. Розширення використання кількісного аналізу за останні десятиліття пов’язано також із невпинним зростанням комп’ютеризації та інформатизації фінансово-господарських процесів, за допомогою яких зростає необхідність планування та прогнозування на основі аналітичних висновків. Фінансова аналітика – процес аналітичних досліджень та узагальнень фінансово-господарських процесів у країні та комерційно-підприємницької діяльності суб’єктів господарювання, за допомогою фінансових методів аналізу, для прогнозування економічних процесів та розроблення перспективних програм ефективного розвитку підприємств, фірм, організацій. Функції фінансової аналітики.
аналітична розподільча регулююча стимулююча управлінська
Основні завдання фінансової аналітики
Основними завданнями курсу «Фінансова аналітика» є посилення економічної, фінансової та аналітичної підготовки студентів, надання їм необхідних теоретичних знань і практичних навиків для вивчення і об’єктивної оцінки господарських процесів, що відбуваються в економіці і на підприємствах, уміння приймати визначення напрямків їх розвитку і діяльності, сформувати системний підхід до фінансово-аналітичної діяльності банку в умовах розвитку сучасних фінансових ринків; ознайомити магістрантів з сучасними методами аналізу фінансових ринків, фінансової звітності суб’єктів господарювання; навчити ефективно використовувати методи та прийоми аналітичних досліджень у практичній підприємств. Після опанування дисципліною «Фінансова аналітика» магістрант повинен знати: • методи аналізу та управління фінансовими потоками держави; • механізми аналізу та контролю складання Державного бюджету; • проблемні питання, пов’язані з методикою та організацією фінансово-аналітичних досліджень на макрорівні; • інструментарій та методи аналізу фінансових ринків; • прийоми аналітичної підтримки процесу управління кредитно-інвестиційною діяльністю підприємств; • методику аналізу фінансової звітності учасників ринку; • методи, способи та прийоми оцінювання й управління фінансовими ризиками. Магістрант повинен уміти: • розробити фінансово-аналітичне обґрунтування управлінських рішень; • проводити аналітичні дослідження фінансових ринків; • обґрунтувати ефективну стратегію бюджетного планування; • аналізувати фінансову звітність учасників ринку; • застосовувати в практичній діяльності зарубіжний досвід фінансової аналітики; • виявити та оцінити величину фінансових ризиків, обґрунтувати найефективніший метод управління ними; • складати аналітичні звіти, аналітичні записки, фінансово-аналітичні обґрунтування управлінських рішень. Тема 2. Макроекономічні показники у фінансовій аналітиці. План лекційного заняття: 1 Основні макроекономічні показники розвитку економіки 2. Фінансова аналітика та бюджетне планування 3. Державні органи, що займаються фінансовою аналітикою План семінарського заняття: 1. Макроекономічні показники, що характеризують розвиток економіки. 2. Фінансове планування на основних економічних процесів в державі 3. Державний бюджет як основний фінансовий план країни 4. Роль та призначення Рахункової палати у планування фінансових показників. 5. Бюджетний комітет як фінансовий контрольний орган. Конспект лекції: Тема 3. Фінансова аналітика соціально-економічного розвитку країни План лекційного заняття: 1. Необхідність та призначення вивчення основних показників соціально-економічного розвитку країни. 2. Потенційні перспективи та загрози соціально-економічного розвитку як в коротко-, так і в довготривалій перспективи. 3. Зміст поняття інвестиційної привабливості. Особливості аналітичної оцінки інвестиційної привабливості План семінарського заняття: 1. Основні показники соціально-економічного розвитку країни. 2. Потенційні перспективи та загрози соціально-економічного розвитку в короткостроковій перспективи. 3. Потенційні перспективи та загрози соціально-економічного розвитку в середньостроковій перспективи. 4. Потенційні перспективи та загрози соціально-економічного розвитку в довгостроковій перспективи. 5. Зміст інвестиційної привабливості. 6. Особливості аналітичної оцінки інвестиційної привабливості Конспект лекції: Соціальні
2. Місце України в основних рейтингових групах за основними показниками соціально-економічного розвитку.
Політичні
Економічні
3. Вплив міжнародних рейтингів на внутрішні показники розвитку.
Виробництво Всі наступні показники є абсолютними і не відображають ефективність, якість чи міру виробництва на душу населення.
Споживання
Змістовий модуль №2 (ЗМ 2) Планування економічних процесів на базі фінансової аналітики Суспільство складається з величезної кількості різноманітних організацій, і більшість людей майже усе своє свідоме життя пов’язані з організаціями, є їхніми членами, або ж вступаючи з ними в контакт. Спробуйте знайти кого-небудь із вашого оточення, хто не належить ні до однієї організації, і ви переконаєтесь, що це не так легко зробити. Переважна більшість членів товариства входять в одну або декілька організацій. Ці організації можуть бути виробничими, навчальними або дослідницькими, державними або приватними, великими або маленькими, тимчасовими або постійними. Даний перелік можна продовжувати ще дуже довго. Важливо підкреслити те, що організації існують найрізноманітніші. Відволікаючись від окремих приватних аспектів, можна сказати, що основними складовими будь-якої організації є люди, що входять у дану організацію, задачі, для вирішення яких дана організація існує, і управління, що формує, і мобілізує потенціал організації для вирішення задач, які стоять перед нею. Спираючись на дане розуміння основних складових організації, її можна визначити як систематизоване, свідоме об’єднання дій людей, що переслідують досягнення визначених цілей. У тому випадку, якщо існують певні межі організації, якщо визначено її місце в суспільстві, організація приймає форму суспільного осередку і виступає у вигляді соціального інституту. Управління будь-якою соціально економічною системою передбачає цілеспрямований вплив суб’єкта управління на виробничо – господарську діяльність об’єкта управління для забезпечення оптимального функціонування та розвитку останнього, створення нормальних умов праці та задоволення соціальних потреб членів колективу. Цей вплив здійснюється насамперед розробкою планової програми діяльності соціально – економічної системи. Однак у зв’язку з динамічним характером виробничо-господарського процесу умови функціонування системи постійно змінюються. Виробничо-господарські ситуації можуть бути наперед передбаченими (мати плановий характер) або виникати випадково у зв’язку з непередбаченими обставинами. У будь якому випадку виникнення певної господарської ситуації супроводиться порушенням зв’язків, що склалися у господарстві, зміною окремих елементів об’єкта управління: трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, технології діяльності тощо. Все це зумовлює потребу втручання в хід господарського процесу, тобто прийняття і реалізації управлінського рішення з приводу виникнення ситуації, що характеризується певними кількісними та якісними параметрами. Вихід з ситуації, що склалася, може бути здійснений у різні строки, різними шляхами та із залученням більших чи менших засобів. Усі ці аспекти мають бути врахованими при розробці управлінського рішення. Від прийняття рішення неможливо ухилитись, адже само по собі ухилення від прийняття рішення є також прийняттям рішення. Один з мудреців сказав, що єдина реальна проблема в житті полягає в тому, щоб вирішити, що робити далі. Рішення – це частина повсякденного життя. Деякі з них носять приватний характер і приймаються рефлекторно. Іноді ми витрачаємо непропорційно багато часу і уваги приймаючи рішення. Отже, управлінське рішення – це сукупний результат творчого процесу суб’єкта та дій колективу об’єкта управління з вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи. Важливе питання господарюючої практики заключається в тому, як підприємницька структура може виявляти свої проблеми і як вона їх може рішати. Кожне господарююче рішення повинно бути націлене на конкретну проблему, а правильне її рішення – це рішення яке дає максимум вигоди для господарюючого суб’єкту. Ні одна людина, що стає дорослою, не може не пізнати на практиці процес прийняття рішення. Здатність приймати рішення це вміння, що розвивається з досвідом. Кожен з нас на протязі дня приймає сотні, а на протязі життя тисячі і тисячі рішень. Рішення – це свідомий вибір того, як себе поводити або яким чином міркувати в конкретних умовах. Без прийняття рішень неможливо здійснити процес управління підприємством. Рішення є основою процесу менеджменту. Прийняття рішень – процес вибору курсу дій з двох або більше альтернатив. Якщо вибір зроблено – рішення прийнято. Ухвалення рішень - це основа діяльності організації. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної організації. За результатами рішень відбувається процес порівняння, аналізу та оцінки запланованих показників і досягнутих результатів. Ухвалення та виконання управлінських рішень - найголовніший оціночний критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежать продуктивність праці, економне та раціональне використання спожитих ресурсів, рівень інформаційної системи, мотивація персоналу та багато інших аспектів управління. Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили. В управлінні прийняття рішень більш систематизований процес ніж у приватному житті. Приватний вибір перш за все впливає на особисте життя, а менеджери, вибираючи напрям дій не тільки для себе, але і для організації, сильно впливають на життя багатьох людей. Деякі управлінські рішення навіть змінювали хід історії. Розглянемо основні види управлінських рішень. По-перше, всі рішення можна розділити на дві групи: організаційні і персональні. Організаційні – рішення, що приймаються менеджером в межах формальних рамок його офіційної влади і авторитету. Ціль організаційного рішення – забезпечити досягнення поставлених перед організацією завдань. Персональні – рішення, що приймаються менеджером як приватною особою, у власних інтересах. По-друге, всі організаційні рішення можна розділити на такі типи: запрограмовані і незапрограмовані. Запрограмовані рішення – ґрунтуються на встановлені політики, правил і порядку. Тобто є певна послідовність кроків або дій, подібних до тих, що приймаються при вирішенні математичних рівнянь. Незапрограмовані рішення – не обмежуються політикою, правилами і процедурами. Вони необхідні в ситуаціях, що є новими, внутрішньо не структурованими або пов’язаними з невідомими факторами. Результатом обраного рішення повинна бути якась дія. Можна дійти висновку, що "прийняття рішень означає процес, завдяки якому обертається лінія поведінки, як вирішення певної проблеми". Тут ключовими поняттями є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Звідси, дві умови ухвалення рішення - визначення проблеми і вибір рішення. Найповніше визначення процесу прийняття рішень в організаціях звучить слідуючим чином: “Ухвалення рішень в організаціях охоплює створення вибору для зміни певного існуючого стану, вибір однієї лінії поведінки з кількох можливих, мобілізацію певних організаційних та індивідуальних ресурсів на виконання рішення і діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату”. Ухвалення рішень потребує витрат ресурсів. Це - виконавча фаза ухвалення рішення. Процес ухвалення рішень передбачає якусь визначену ціль чи мету діяльності - розв’язання проблеми, створення нового рівня виконання чи запобігання певній ситуації. Управлінські рішення можна класифікувати насамперед за такою ознакою: одне й те саме рішення ухвалюється за схожих обставин або ж різка зміна останніх змушує ухвалювати нове рішення. Тобто на цій основі розрізняють програмовані (програмні) та не програмовані (не програмні) рішення.
Функція мотивації Глобальне питання - в якій мірі слід задовольняти потреби підлеглих, щоб вони ефективно та результативно виконували свої обов’язки і прагнули досягти загально організаційних цілей? Конкретизація: · чого потребують підлеглі? · яка структура їх потреб (визначення питомої ваги кожної з них)? · в якій мірі ці потреби задовольняються організацією? · що сприяє задоволенню підлеглих та підвищенню продуктивності їх праці? · що може запропонувати керівництво організації для задоволення потреб підлеглих і в якому обсязі? Функція контролю Глобальне питання - об’єктивно оцінити та проаналізувати результати діяльності. Конкретизація: · як та за якими показниками необхідно вимірювати результати праці? · як часто це слід робити? · на скільки ми просунулись уперед по шляху досягнення запланованих показників? · як це співставляється з тим, що було передбачено? · якщо це просування занадто повільне, то чому? · що нам заважає (знайти причини, а не наслідки проблеми)? · які корективи необхідно застосувати? · хто винен у тому, що досягнуті показники значно менші від запланованих, або хто (чи що) найбільше сприяє успішній роботі? Управлінські рішення можна систематизувати за ознаками: 1. За сферою охоплення чи масштабом можливих наслідків: · загальні (прямо чи опосередковано стосуються усієї організації · часткові (торкаються лише деяких структурних підрозділів, певних 2. За тривалістю дії: · перспективні, стратегічні (їх наслідки виявляються згодом, у майбутньому); · поточні, оперативні (спроможні активно та негайно вплинути на розвиток ситуації). 3. За рівнем прийняття (залежно від рівня управління - вищого, середнього чи технічного). 4. За характером розв’язуваних завдань (програмовані, не програмовані та компроміси). 5. За способом прийняття: · одноособові; · колегіальні (розробляє та пропонує група фахівців, а ухвалює відповідальний менеджер чи кілька адміністраторів); · колективні (приймаються загальними зборами на основі більшості 6. За способом обґрунтування: - інтуїтивні, засновані на відчутті того, що вибір правильний. Це відчуття підказує набутий досвід, аналіз ситуації, врахування сил та суб’єктів впливу, передбачення майбутніх змін); - засновані на суб’єктивних судженнях (сприймається на віру як аксіома, думка чи висновок експерта, фахівця, спеціаліста). Ці рішення типові для ситуацій, у яких менеджер не володіє достатньою компетенцією для самостійного аналізу, а тому звертається за допомогою до професіонала; - раціональне вирішення проблеми, що передбачає таку послідовність дій: Яке ж рішення ефективніше в конкретній ситуації групове чи індивідуальне? Кожне з них має певні переваги та недоліки, тому однозначної думки немає. Прийнято вважати, що групове ухвалення рішень виправдовує себе у ситуаціях, які виникають при розв’язанні складних, істотних проблем, так званих ситуаціях з багатьма невідомими. При вирішенні простих, несуттєвих, шаблонних проблем процедурного характеру застосовують, як правило, індивідуальні рішення. При використанні групового ухвалення рішень слід зважати на кількісний склад групи, її структуру, статус окремих її учасників, владні стосунки між ними та фізичне середовище, у якому працює група. Чим різноманітніша за складом група, тим більше ідей та пропозицій буде розглянуто, але менше шансів дійти згоди. Індивідуальності та конфлікти, владне чи авторитетне втручання, примусове обмеження полеміки та робоче середовище активно впливають на ситуацію і на процес ухвалення рішення. Методика групового ухвалення рішень. Існує три відомих методи групового ухвалення рішень, що обмежують проблеми групового мислення: колективне обговорення проблем за умов вільного висування проектів рішення Цей метод передбачає послабити структурованість групи. Обговорення починається з стислого пояснення ситуації, ознайомлення учасників з проблемою. Після цього кожен член групи (що виявив бажання виступити) по черзі і без зауважень з боку решти викладає власну думку. Кожна ідея реєструється, а критика чи дискусія не виникає до того часу, поки не будуть вислухані всі варіанти вирішення проблеми чи погляди. Основна умова - висувати ідеї може будь-хто з учасників. 1) номінальний груповий спосіб - цей метод засновано на таких принципах: · з’ясовується суть проблеми і кожен член групи у письмовій формі висловлює свої ідеї з цього приводу; · кожен з учасників обговорення пропонує лише одну ідею і дискусія не розпочинається до тих пір, поки всі присутні не сформулюють власну думку стосовно даного питання; · групове обговорення покликане підсумувати, увиразнити та оцінити висунуті ідеї; · кожен член групи знайомиться з усіма висунутими ідеями і на основі більшості голосів ухвалюється остаточне рішення у вигляді ідеї, що Номінальний груповий спосіб зводить до мінімуму проблеми міжособового спілкування, залежності, що зумовлена службовим становищем, розподілом повноважень, стосунками в колективі. Такий метод сприяє швидшому досягненню згоди без зайвих зволікань, які зумовлені обговоренням. 3) Метод "дельфі" (дельфійський спосіб); Цей метод застосовується у випадку, коли члени групи фізично не можуть бути присутніми в одному місці. Він значно триваліший за попередні і складається з таких стадій: · кожен з учасників пропонує можливе вирішення проблеми анонімно, · результати опитування зводяться у таблицю, зміст якої доводиться до опитуваних; · учасники обговорення висловлюють згоду з обраним рішенням, а у випадку розмаїття думок пропонують нові ідеї чи шукають шляхи до компромісу; · ці стадії повторюються до того часу, поки анонімна група не прийде до загального рішення. Дельфійський метод надто громіздкий та повільний для використання у більшості ситуацій. Бурхливий розвиток обчислювальної та комп’ютерної техніки, інформаційних технологій та створення штучного інтелекту дозволяє використовувати у теорії прийняття управлінських рішень основні принципи і досягнення економіко-математичного моделювання. Модель - це оптимізоване, спрощене та раціональне відображення у вигляді схеми, формули чи дослідного взірця основних параметрів та характеристик об’єкта, що виступає у якості предмета дослідження. Розрізняють такі класи (типи) моделей: · фізичні; · аналогові; · математичні. Серед способів моделювання домінують такі: 1. Теорія ігор, що моделює вплив прийнятого рішення на складові оточуючого середовища (конкурентів, партнерів, споживачів тощо). 2. Теорія черг, яка проектує найкращу систему товаропросування, визначає оптимальне число каналів розподілу і структуру збутової мережі (так звана модель оптимального обслуговування}. 3. Управління запасами (логістика) визначає час розміщення замовлень, їх кількість, обсяг товарних залишків на складах та ін. 4. Лінійне програмування забезпечує оптимальний спосіб розподілу ресурсів при наявності різних варіантів наявності потребу них. 5. Імітаційне моделювання - прогноз розвитку ситуації. 6. Економічний аналіз - метод оцінки витрат, структури собівартості, економічних вигод, побудова графіків залежності трьох змінних: рівня продаж, собівартості одиниці продукції та обсягу отриманого прибутку. 7. Платіжна матриця - статистичний метод, що дає змогу обрати найбільш оптимальний варіант з кількох пропонованих. 8. Дерево рішень являє собою схематичне відображення послідовних рішень керівника з відображенням фінансових результатів, імовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив. 9. Екстраполяція - це прогнозування набутого досвіду, існуючих тенденцій, динаміки та побічні припущення з метою передбачення майбутнього. Методи прогнозування поділяються на кількісні та якісні: Кількісні методи: · аналіз минулих досягнень. Ґрунтується на переконанні, що минулі ситуації нерідко повторюються; · причинно-наслідкове (казуальне) моделювання для ситуацій з багатьма змінними величинами. В статистиці цей спосіб отримав назву кореляції. Якісні методи: · думка журі - поєднання та усереднення думок експертів; · наслідки опитування збутовиків - передбачення попиту торговими · передбачення запитів споживачів за результатами опитування · метод експертних оцінок. Ринкові показники
До причин виникнення бінарних ситуацій відносяться наступні: 1. Переадресовування прийняття рішень вищестоящим керівникам. Підлеглі, постачальники або інші особи, що хочуть уплинути на рішення, найчастіше представляють його на розгляд у бінарній формі. Така спроба, навмисного або ненавмисна, спрямована на те, щоб змусити до вибору, що відповідає інтересам конкурента. 2. Поверхневий аналіз проблеми. Задавати питання про те, чи існують різні шляхи досягнення тих самих цілей, у багатьох організаціях не вважається прийнятним типом поводження. У результаті бінарне рішення стає способом життя.
Рис. Етапи раціонального вирішення проблем
3. Нестача часу для вироблення оптимальних рішень. Під тиском дефіциту часу найчастіше швидше просто вибрати курс дій, ніж установити обґрунтованість самої постановки проблеми, що підлягає рішенню. Готовність і здатність приймати на себе відповідальність за те, щоб сказати “так” або “ні”, культивується і заохочується в багатьох фірмах. Варто застерегти, що заохочення рішучості може привести до ототожнення її із самим прийняттям рішень. У цих умовах серйозний аналіз фактів починає сприйматися як неповороткість і перестраховка. І тоді бінарне рішення стає загальновизнаним і вирішальним критерієм оцінки ефективності менеджера. Виправданість бінарних рішень у деяких випадках. Є ситуації, у яких менеджер, розглядаючи ланцюг рішень, доходить до самого конкретного рівня: так чи ні. Така ситуація звичайно складається як результат послідовності свідомо прийнятих рішень і виявляє собою заключне рішення в цьому ланцюзі.
Види План, що повинний скласти кожен потенційний підприємець. У цьому документі міститься вся інформація про товар чи послугу, що збирається пропонувати нова компанія, ринковий потенціал, можливу конкуренцію (продукти-замінники), ресурси, необхідні для виробництва (персонал, приміщення, устаткування, матеріали, техніка тощо), необхідний капітал (інвестиції, операційні ресурси) і наявний капітал, потреби у фінансах ("пасивний"/венчурний капітал, позики, гранти), заплановану оборотність засобів і результати діяльності за 3-5 років. Цей документ включає всю інформацію про те, як має розвиватися бізнес, і є абсолютно необхідним для контролю прогресу розвитку підприємства. Документ, який підготовлюється керівництвом компанії, що викуповується, (можливо укладається разом із професійними консультантами), у якому докладно характеризується минуле, дійсне і передбачуване майбутнє пропонованої до викупу компанії, з метою зміцнення її майбутнього фінансового стану. У бізнес-плані міститься ретельний аналіз керівництва компанії, її матеріальних, трудових, виробничих і фінансових ресурсів, а також дані про минулу діяльність компанії та її поточне положення на ринку. У бізнес-плані також представлені докладно складені форми звіту про прибутки і збитки, балансу і звіту про рух готівки за прогнозами на один-три роки вперед і робляться менш детальні прогнози на віддаленіші терміни. У документі повно і докладно викладаються ідеї ініціативної групи, що підготовляє викуп, її стратегія і поставлені задачі, відповідно до яких згодом будуть аналізуватися результати роботи компанії.
2. Порядок складання бізнес-плану. Порядок складання бізнес-плану залежить від величини підприємства, характеру бізнесу, ринку, економічних, політичних факторів та іншого. Весь процес бізнес-планування включає такі етапи: Вивчення методології бізнес-планування на основі літературних джерел. Визначення цілей та головної мети — визнання акціонерів, одержання інвестицій, максималізація прибутку і тому подібне. Визначення цільових читачів бізнес-плану, що пов'язано з метою бізнес-плану. Це можуть бути інвестори, акціонери, банки, менеджери вищого рівня керівництва. Визначення структури бізнес-плану. Він може бути повним або скороченим — на рік чи два. Збирання даних для кожного розділу бізнес-плану. Найважливіше значення для успіху бізнесу має маркетинговий аналіз, вивчення ринку, потенційних споживачів, можливостей конкурентів, слабких та сильних сторін фірми і урахування цих факторів у бізнес-плані. Складання бізнес-плану. Це важливий етап, який дає кінцевий результат — бізнес-план. Вихідними є показники обсягів продаж товарної продукції, інвестицій. Практика показує, що бізнес-план має складатися фірмою самостійно або з допомогою консультантів. Написання бізнес-плану на замовлення, за дорученням має ряд недоліків. Читання, вивчення бізнес-плану. Як правило, бізнес-план надається для читання незацікавленим особам високої кваліфікації. В процесі може бути проведена незалежна експертиза та ділова критика. * Усунення недоліків підвищить якість бізнес-плану. Дослідження ринку, план маркетингу, оцінка можливостей фірми щодо інвестицій, термінів початку виробництва, обсягів виробництв
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 184; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.160.224 (0.017 с.) |