Основні макроекономічні показники розвитку економіки

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюдже­ту України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внут­рішнього продукт;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього про­дукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місце­вих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступний бюджетний період;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалі­зації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюдже­ту України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та гуртових цін, прогнозованого офі­ційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та наприкінці року, прогнозованого рівня безробіття.

Разом з проектом Закону про Державний бюджет України, схва­леним Кабінетом Міністрів України, подаються:

1. Пояснювальна записка до проекту Закону про Державний бю­джет України, яка має містити:

а) інформацію про економічне становище держави та основні про­гнозні макропоказники економічного і соціального розвитку Украї­ни на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Дер­жавного бюджету України;

б) оцінку надходження доходів та інших коштів (позик), що пропо­нуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету;

в) пояснення до основних положень проекту Державного бюдже­ту України та проекту Закону про Державний бюджет України, вклю­чаючи аналіз пропонованих обсягів видатків на виконання функцій, програм. Обґрунтування включають бюджетні показники за попе­редній, поточний, наступний бюджетні періоди відповідно до класи­фікації видатків бюджету;

г) інформацію щодо врахування пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, якщо вони були ухвалені Верховною Радою України відповідно до Бюджетного кодексу;

д) обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин; є) інформацію щодо обсягів державного боргу, в тому числі за типом боргового зобов'язання, графіка його погашення, обсягів та умов запозичень;

є) прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, показників зведеного бюджету України за основ­ними видами доходів, видатків та фінансування на наступні три бюджетні періоди.

2. Прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджету України та місцевих бюджетів) відпо­відно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансо­вих ресурсів України.

3. Перелік пільг щодо податків, зборів (інших обов'язкових пла­тежів) із розрахунком утрат доходів бюджету від їх надання.

4. Показники видатків Державного бюджету України, необхідні на наступні бюджетні періоди для завершення програм, що врахо­вані в проекті Державного бюджету України, за умови реалізації цих програм протягом більше одного бюджетного періоду.

5. Зведення та структура фінансових зобов'язань із державного боргу та державних гарантій на поточний і наступний бюджетні періоди до повного погашення боргових зобов'язань, включаючи суми на обслуговування державного боргу.

6. Перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний пе­ріод, під які можуть надаватися гарантії Кабінету Міністрів України.

7. Доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточний бюджетний період.

8. Проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які ство­рюються за рахунок податків і зборів (обов'язкових платежів) відпо­відно до закону.

9. Пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до про­екту Державного бюджету України (подаються до Комітету Верхов­ної Ради України з питань бюджету).

Законом про Державний бюджет України визначаються:

1) загальна сума доходів і загальна сума видатків (з розподілом на загальний та спеціальний фонди, а також з розподілом видатків на поточні і капітальні);

2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету України в наступний бюджетний період і державного бор­гу на кінець наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих гарантій відповід­но до Бюджетного кодексу;

3) бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Дер­жавного бюджету України за бюджетною класифікацією;

4) доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

5) бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

6) додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Видатки проекту Закону про Державний бюджет України по го­ловних розпорядниках бюджетних коштів мають бути деталізовані за підрозділами функціональної класифікації (програмної класифі­кації у разі складання проекту бюджету за програмно-цільовим ме­тодом).

 

2. Фінансова аналітика та бюджетне планування

Фінансове планування — це один з елементів діяльності, пов'язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові фонди та ін. Фінансовий план — це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів — вони складаються виключно в грошовій формі.

Принципи бюджетного планування:

— наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

— єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;

— безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

— стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, організаціями, установами, їх об'єднаннями (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі); на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державних цільових фондів; в розрізі окремих територій (місцеві бюджети), а також на рівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведений баланс фінансових ресурсів).

За тривалістю дії розрізняють:

— перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік);

— поточні (на 1 рік);

— оперативні (на квартал, місяць). Діяльність, пов'язана із складанням кожного фінансового плану передбачає виконання певних видів робіт з використанням відповідних методів (див. табл. 2).

Таблиця 2.

Етапи і методи фінансової аналітики

№ п/п	Етапи	Методи
1.	Аналіз виконання показників фінансових планів за попередній період	Економічний аналіз
2.	Розрахунки доходів і видатків на плановий період	Коефіцієнтів, нормативний, економіко - математичні методи
3.	Збалансування доходів і видатків фінансового плану	Балансовий
4.	Прогнозування на майбутнє	Метод коефіцієнтів

Методи економічного аналізу вивчаються у іншому навчальному курсі, а також економіко-математичні методи. Що ж стосується інших аналітичних методів, то суть їх полягає у наступному.

Метод коефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені.

Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.

Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це — нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін.

Нормативний метод є більш ефективним при умові що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:

— вони мають бути науково-обґрунтованими;

— прогресивними (т.б. орієнтованими на кращий досвід);

— тривалої дії;

— стабільними.

Нормативи бувають двох видів:

1) нормативи, засновані на матеріальних нормах, що представляють грошовий вираз натуральних норм (при визначенні видатків бюджетних установ);

2) нормативи як самостійні розрахункові величини, які відображають процеси формування і розподілу доходів, відрахувань та ін. (податки, внески в цільові фонди, нормативи розподілу прибутку).

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.

Напрямки удосконалення фінансового планування:— забезпечення стабільних умов господарювання, а отже стабільних податків, зборів, подолання інфляції;

— підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників. Разом з тим, як окремі господарюючі суб'єкти, так і території країни в цілому зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів (зокрема по розширеному відтворенню) виходять за межі одного року і потребують свого обґрунтування;

— широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні;

— дальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;

— уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Дохідна частина включає поступлення податків і обов'язкових зборів, неподаткові надходження. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також діючим порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю державного бюджету як фінансового плану є те, що він має силу закону. Щорічно Верховна Рада України приймає Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

— суми доходів Державного бюджету України;

— суми видатків Державного бюджету України;

— граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття;

— суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів;

— розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в країні, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, з допомогою цього фінансового плану перевіряється обґрунтованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення. Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що крім централізованих фінансових ресурсів які мобілізуються через бюджетну систему і державні цільові фонди, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у суб'єктів господарювання і у населення. У першому розділі "Доходи" наводяться поступлення всіх видів фінансових ресурсів — прибуток, податки, амортизаційні відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо.

У другому розділі "Витрати" вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів — витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних об'єктів, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін.

У Японії Бюджетний рік з 1 квітня по 31 березня (складають на 3 роки)

Зміст стадій бюджетного процесу на загальнодержавному рівні згідно чинного бюджетного законодавства