Фінансова поведінка домогосподарств

Різний ступінь вираження тих чи інших потреб та інтересів домогосподарств формує широкий спектр моделей і стратегій їх фінансової поведінки. Характеристиці та моделюванню основних типів фінансової поведінки населення в сучасних умовах вітчизняної економіки належної уваги, на жаль, не приділяється. А ця проблематика є надзвичайно важливою з огляду на необхідність формування ефективної державної політики щодо створення належних умов для підвищення фінансової освіченості та фінансової культури населення, особливо в умовах економічної кризи. Адже громадяни, які володіють азами фінансової науки, можуть самостійно аналізувати й оцінювати основні тенденції економічного життя держави та відповідно до обставин моделювати стратегії своєї фінансової поведінки, обираючи найефективніші та найоптимальніші з них.

Необхідною умовою, основним "законом" економічного життя є оптимальне співвідношення коштів, які перебувають в розпорядженні домогосподарства, та завдань, які воно за їх допомогою має вирішувати. Залежно від світоглядних позицій члени домашнього господарства приймають конкретні рішення стосовно того, чи витрачати зароблені кошти, скільки витрачати і на які цілі, чи інвестувати їх і в які саме активи, чи здійснювати позики і брати кредит тощо. Різний ступінь вираження тих чи інших пріоритетів, потреб та інтересів домогосподарств формує широкий діапазон конкретних моделей їх фінансової поведінки.

На фінансову поведінку домашніх господарств впливають дві основні групи чинників: економічного характеру (макроекономічна ситуація в державі загалом та рівень реальних доходів членів домогосподарства зокрема) і соціального характеру (сформовані у домашньому господарстві традиції споживання та заощадження, соціальний статус членів домогосподарства, специфіка взаємовідносин між суб'єктами фінансової поведінки, рівень довіри до органів державної влади та інституцій фінансового ринку тощо).

Однією з найважливіших характеристик добробуту домашнього господарства є його майновий стан. Тому домогосподарства, зорієнтовані на збільшення майна довготривалого використання, очевидно, дотримуються саме майнової стратегії.

Окрім того, суттєвою характеристикою добробуту домогосподарства є його орієнтація на збільшення витрат, пов'язаних із формуванням людського капіталу (витрати на якісні освіту, охорону здоров'я тощо). Тому фінансову стратегію, зорієнтовану саме на такі вкладення, можна назвати стратегією формування людського капіталу. Стратегія, орієнтована лише на просте відтворення домашнього господарства і спрямована на задоволення мінімальних фізіологічних потреб, може іменуватися стратегією виживання.

Враховуючи напрацювання науковців, ми можемо систематизувати фінансові стратегії домашніх господарств. Насамперед вони поділяються на активні (стратегія виживання, майнова стратегія, стратегія неорганізованих заощаджень, стратегія організованих заощаджень, страхова стратегія, стратегія формування людського капіталу) та пасивні (стратегія державних трансфертів, стратегія приватних трансфертів, стратегія запозичень). Крім того, кожна з перелічених вище стратегій може ґрунтуватися на різноманітних фінансових інструментах. Скажімо, стратегія неорганізованих заощаджень може орієнтуватися на гривню та іноземну валюту, а стратегія організованих заощаджень — на гривневі або валютні вклади. Майнова стратегія може полягати в наборі неліквідних активів, а може включати нерухомість, у тому числі розташовану за кордоном. Тому з фінансового погляду важливим є не лише набір стратегій, застосовуваних тим чи іншим домогосподарством, а й сукупність використовуваних для їх реалізації інструментів.

Цілком очевидно, що модель фінансової поведінки кожного домогосподарства може поєднувати декілька стратегій. Так, майнова стратегія з орієнтацією на нерухомість, як правило, доповнюється стратегією запозичень. Стратегія неорганізованих заощаджень може поєднуватися зі стратегією надання кредитів та стратегією організованих заощаджень.

Доволі часто стратегія заощаджень поєднується зі стратегією запозичень. Так, В. Тапіліна і Т. Богомолова зазначають, що в Росії у 20 % найбільш забезпечених домогосподарств сконцентровано від 63 до 71 % коштів, спрямованих на заощадження, і від 54 до 59 % усієї суми боргів^[2], а за твердженням П. Лунта і С. Лівінгстоуна, більше третини британських домогосподарств мають одночасно і борги, і заощадження).

Варто зазначити, що за основу типологізації фінансової поведінки вітчизняних домогосподарств ми взяли мотивацію, яка, безумовно, є найважливішим елементом процесу формування домашнім господарством його фінансової стратегії. Беручи до уваги найважливіші мотиви (споживання, заощадження, інвестування) та емпіричні закономірності фінансової поведінки домашніх господарств, можна назвати три основні їх моделі: споживчу, заощаджувальну та інвестиційну. Кожна модель характеризується певним набором застосовуваних стратегій, рівнем їхньої диверсифікації, ступенем концентрації активних і пасивних стратегій, ліквідністю результату, цільовим спрямуванням тощо.

Моделі фінансової поведінки

На жаль, стратегія виживання для багатьох вітчизняних домогосподарств залишається домінуючою. Діапазон можливих варіантів поведінки за стратегії виживання може зводитися до таких: зменшення споживання (мета — заощаджувати на всьому, тобто в таких умовах має місце відмова від усього, від чого можна відмовитися без серйозної загрози для здоров'я і життя. Як правило, це єдина можлива стратегія для самотніх людей похилого віку); перехід до самозабезпечення (мета — організувати своє життя і побут гак, щоб мінімізувати потребу в грошах (скажімо, виробляти самостійно майже всі необхідні для життя продукти харчування, а їх надлишки обмінювати на інші продукти або продавати на ринку), при цьому домогосподарство прагне не виробляти товари на продаж, а задовольнити потреби сім'ї в конкретних продуктах. Таку стратегію, як правило, обирають жителі сільської місцевості або жителі міст, що мають земельні ділянки); пошук додаткової роботи (мета — мати кілька незалежних джерел доходу, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати, необхідні висока кваліфікація та можливість координувати витрати власного робочого часу. Таку стратегію обирають консультанти, експерти, викладачі, письменники, програмісти та фахівці інших аналогічних професій); заснування власного бізнесу (мета — відкрити власне підприємство і розпочати діяльність. Однак необхідні як фахова підготовка, так і відповідний тип характеру); тіньова діяльність (мета — мати альтернативні джерела доходів, ніде не зареєстровані і не оподатковані. Це може бути малий бізнес, дрібна торгівля, будівництво і ремонт будинків, нелегальна робота за кордоном, робота за наймом без контракту. Незареєстрованість дає змогу швидко як розпочинати, так і закінчувати діяльність); використання соціальних зв 'язків (мета — знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих, релігійних фондів, держави. До такої стратегії вдаються люди, які опинилися в скрутних життєвих обставинах і не мають ні роботи, ні доходів).

Отже, зубожіння і низький рівень життя значної частини наших співвітчизників позбавляють їх можливості демонструвати активну фінансову поведінку. Цілком очевидно, що реалізована в Україні модель економічних реформ виявилася несприятливою для становлення середнього класу. А та нечисленна група, яку об'єктивно можна віднести до середнього класу (за різними оцінками, від 11 до 14,3 %), посідає доволі хитке становище в матеріально-статусній ієрархії українського суспільства. У поведінці саме цієї групи найбільш яскраво виявляється суперечність між свободою вибору тієї чи іншої максимально результативної моделі фінансової поведінки та обмеженими ресурсами, наявними в розпорядженні.

Стратегію заощаджень істотною мірою визначають конкретні мотиви. У ставленні людей до заощаджень учені виокремлюють такі типи мотивації: " розпорядники готівки " — люди, що організовують заощадження, виходячи із залишків від повсякденних витрат; " буферні нагромаджувачі " — люди, для яких мотивом заощадження є турбота про непередбачувані витрати в майбутньому ("на чорний день"); " цільові нагромаджувачі " — люди, для яких мотивом є придбання конкретних товарів тривалого користування тощо; " розпорядники багатства " — люди, які створюють заощадження з метою інвестування.

Серед найважливіших факторів, які справляють вплив на заощаджувальну модель фінансової поведінки населення, варто назвати: соціально-економічні фактори, які передбачають наявність необхідних ресурсів для формування заощаджень. Практика свідчить, що за часів економічного спаду населення більше схильне до заощаджень, і саме в цей період в людей сильніше виражена мотивація до накопичення, тоді як у періоди економічного піднесення більш вираженою є тенденція до споживання; ціннісні орієнтації, які впливають на вибір стратегії заощадження. Оскільки заощадження є, по суті, відкладеним на майбутнє споживанням, то людина, заощаджуючи, віддає перевагу майбутньому виграшу перед теперішнім задоволенням від споживання. Тобто майбутні доходи на різні види заощаджень є для людини винагородою за виявлену нею стриманість у теперішньому споживанні.

На ступінь готовності домашніх господарств до інвестування впливають: рівень сукупних грошових доходів членів домогосподарства; система соціальних цінностей, що регулюють фінансову поведінку людини (сприйняття або несприйняття економічної активності, бізнесової порядності, багатства, заробленого чесною працею тощо); масштабність і складність інформації, якою оперують учасники ринку і яка потребує значних інтелектуальних зусиль; наявність соціально-психологічних регуляторів (звичаї, стереотипи, умовності, довіра або недовіра, паніка, ажіотаж, що мобілізують або деморалізують учасників фінансового ринку); суб'єктивні психологічні особливості сприйняття людиною фінансової реальності. В Україні з об'єктивних причин набула поширення суспільна психологія бідності, характерними ознаками якої є втрата життєвої перспективи, заздрість, примітивізація потреб та інтересів, занижена оцінка власної значимості, фетишизація багатства і грошей, страх перед ними, що, в кінцевому підсумку, і призводить до прагнення ухилитися від фінансових відносин; спосіб одержання (заробляння) грошей. Практика засвідчує, що легко зароблені гроші легше "викидають на вітер" — витрачають на нераціональне споживання, вкладають у ризикові фінансові операції, однак важче приймають рішення про їх заощадження; грошима, заробленими тяжкою працею, розпоряджаються зі значно вищим ступенем відповідальності.

Важливе значення для активізації інвестиційної моделі фінансової поведінки домашніх господарств має також довіра населення до суб'єктів та інструментів фінансового ринку. Формування потенціалу такої довіри в сучасних вітчизняних реаліях є надзвичайно складним завданням внаслідок багатьох причин: по-перше, сформоване радянською ідеологією ототожнення фінансової діяльності з примітивним меркантилізмом, під яким розуміють гонитву за грошима заради самих грошей, ставлення до грошей як до головного критерію життєвого успіху і цінності людської особистості; по-друге, новизна і невизначеність фінансової діяльності та брак необхідної інформації; потрете, гіркий досвід першого знайомства з фінансовою сферою (різноманітні шахрайства трастових товариств, знецінення вкладів населення в Ощадбанку на початку 1990-х років, низка гучних фінансових скандалів, виникнення фінансових пірамід), на жаль, має продовження і в наш час (згадаймо хоча б сумну долю інвесторів будівельного проекту "Еліта-Центр"). Недовіра до фінансової сфери є однією з причин того, що на фінансових ринках України, з одного боку, незадоволений попит на фінансові ресурси, а з другого — значна частина ресурсів не використовується для фінансування потреб соціально-економічного розвитку. Ці кошти або обертаються в тіньовому секторі, або залишили національні терени і працюють за кордоном, або осіли "мертвим" капіталом на руках у населення, будучи невикористаним потенціалом, якого так бракує українській економіці.

Звичайно, наведений перелік моделей та стратегій фінансової поведінки домогосподарств лише фіксує діапазон можливих варіантів такої поведінки. Проте в чистому вигляді перелічені моделі і стратегії застосовуються досить рідко, адже доволі часто домогосподарство (і навіть одна людина) може використовувати декілька стратегій фінансової поведінки одночасно.

Особливу увагу закцентуємо на процесах, пов'язаних зі стрімким поширенням та поступовим домінуванням у фінансовій поведінці вітчизняних домогосподарств стратегії взятих кредитів (кредитної стратегії).

В останні роки (аж до початку фінансової кризи 2008 р.) в Україні досить активно розвивалося кредитування фізичних осіб комерційними банками та небанківськими кредитними установами. Станом на кінець вересня 2009 р. кредити, надані домашнім господарствам банківськими установами, становили 252,26 млрд. грн., у тому числі споживчі — 144,62 млрд. (або 57,3 % загальної величини), кредити на нерухомість — 102,05 млрд. грн. (або 40,5 %).

Звичайно, фінансова поведінка вітчизняних домогосподарств в умовах домінування кредитної стратегії є вкрай неоднорідною: одні домогосподарства охоче беруть гроші в борг для вирішення поточних проблем; інші, ймовірно, хотіли б узяти кредит, проте бояться, що не зможуть повернути його вчасно або вважають діючі відсоткові ставки надто високими; треті принципово ніколи не беруть гроші у борг, намагаючись вирішити свої проблеми в інший спосіб.

Дослідження фахівців засвідчили, що суттєвий вплив на схильність і бажання окремих людей обирати саме кредитну стратегію фінансової поведінки мають: вік (найбільшу схильність до запозичень виявляють громадяни у віці від 31 до 44 років, що можна пояснити яскраво вираженим консерватизмом старшого покоління, для якого поняття боргу асоціюється із досить негативним явищем і супроводжується втратою почуття власної гідності); освіта (серед громадян з вищою, середньою і середньою спеціальною освітою приблизно однакова кількість як прихильників, так і опонентів запозичень, проте громадяни з неповною середньою і початковою освітою сприймають можливість позичання грошей вкрай негативно); рід занять (охоче беруть гроші в борг тимчасово безробітні, домогосподарки, а також наймані працівники і студенти; негативно ставляться до запозичень пенсіонери і підприємці); сфера зайнятості (серед працюючих громадян позитивне ставлення до запозичень властиве працівникам бюджетної сфери і фінансового сектору, а негативне — працівникам житлово-комунального господарства і сфери побутового обслуговування); рівень доходів членів домогосподарства (зі збільшенням величини середньомісячного доходу сім'ї зростає і готовність громадян позичати гроші, що можна пояснити передусім дією психологічного фактора: забезпечені громадяни впевненіші в собі та у завтрашньому дні, для них жити в кредит стає модно, престижно і навіть природно, тоді як для бідних людей життя в борг асоціюється зі страхом і злиднями). Не впливають на ставлення громадян до запозичень такі параметри, як стать і посада. Переважна більшість фахівців сьогодні єдині в тому, що однією з головних причин світової фінансової кризи 2007-2009 рр. було настання "епохи життя в кредит ", яка рано чи пізно призвела б до серйозних економічних потрясінь. Характерною особливістю останніх двох десятків років є те, що "понад 40 % американських сімей витрачають грошей більше, ніж заробляють. Кожен американець у середньому витрачає 1,2 долара на один зароблений. Середньостатистичний житель США має 13 кредитних зобов'язань: борги за іпотечним, торговим (наприклад, отриманим на купівлю автомобіля), освітнім кредитами та за кредитними картками. Соціологічні опитування показали: 90 % жителів США вважають, що опинилися в боргах через надмірну доступність кредитів".Схожими темпами укріплювалася тенденція "життя в кредит" і в Україні, і не в останню чергу саме завдяки фінансовому (а точніше банківському) сектору, який сприяв накопиченню населенням боргів найрізноманітнішими способами (це і величезне розмаїття насамперед споживчих кредитів, і так звані "безвідсоткові" кредити, і "кредити без застави" тощо). Імовірно, головною причиною такого стрімкого поширення "епохи життя в кредит" була передусім психологічна. Загалом психологічний фактор відіграє надзвичайно важливу роль в економічному (та особливо фінансовому) житті суспільства, адже господарюванням займаються люди, а важливим фактором розвитку є звичайні людські якості і стани: ейфорія і жадібність, пригніченість і страх, які також певною мірою провокують циклічний розвиток економіки. Позбутися цих економічних закономірностей, викликаних суспільно-психологічними процесами, неможливо, принаймні доти, доки не вдасться змінити природу людської особистості. У спішність адаптації домогосподарств до нестабільних умов ринкового середовища залежить від уміння обирати найдоцільнішу і найоптимальнішу стратегію фінансової поведінки. Однак при цьому необхідно враховувати, що далеко не завжди сім'я або людина мають можливість зробити вільний вибір з усього окресленого спектра дій у зв'язку з браком або недостатністю освіти, кваліфікації, досвіду, а також масштабністю та складністю фінансової інформації, котра потребує глибокого осмислення та детального аналізу. На жаль, доступ до фінансової інформації в Україні є досить обмеженим, у тому числі матеріально (за твердженням фахівців, 80 % юридичних осіб (про фізичних осіб годі й говорити) одержують інформацію на комерційних засадах^[3]).

Звичайно, для того, аби населення мало змогу переходити до активних стратегій фінансової поведінки, воно повинне отримувати відповідні доходи, а також володіти певним набором фінансових знань про основні тенденції, котрі спостерігаються на фінансовому ринку України, або хоча б володіти найелементарнішими азами фінансової грамотності, щоб мати можливість самостійно аналізувати процеси, які відбуваються в економічному житті держави. Особливої актуальності це питання набуло в умовах фінансової кризи, яка охопила Україну наприкінці 2008 р., тому на основних аспектах цієї проблеми зупинимося детальніше.