Грецькі міста-поліси Чорноморського узбережжя: організація влади, джерела і основні риси

Грецькі міста-поліси Чорноморського узбережжя: організація влади, джерела і основні риси

Із загальної історії стародавнього світу згадаймо, що з VII ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї починається грецька колонізація. Вона відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування поселення і розвиток нового поліса. Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополії. Найбільше переселенців було з іонійського міста Мілета, хоча Надчорномор’я колонізували також вихідці з інших грецьких міст. Так з’являються міста-держави: Ольвія (Очаківський р-н Миколаївської обл.), Тіра (м. Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантикапей (Керч), Фанагорія (на Таманському п-ові), Керкініда (Євпаторія), Німфей (у складі сучасної Керчі), Танаїс (Ростовська обл.), Теодосія (Феодосія) тощо.

Грецькі поліси були більш розвинені з погляду державності і права порівняно з державами кочовиків, а згодом і слов’ян.

Грецька колонія складалася з центра — поліса, а також із прилеглих землеробських поселень (хори), розташованих навколо міста, селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. Існували портові, торгові, адміністративні та культові райони, що поділялися на квартали. Ремісничі квартали та житла бідаків були винесені на околицю. Вищим органом державної влади були народні збори (екклесія). Брали участь у зборах чоловіки-громадяни, які набували повної дієздатності лише з 25 років. Компетенція народних зборів була широкою: прийняття законів, вибори посадових осіб, регулювання морської торгівлі, зовнішньополітичні зв’язки та укладання договорів, питання грошово-фінансових відносин, оподаткування тощо. Народні збори обирали Раду 500 (400) — герусію, ареопаг, буле, сенат. Обирали також суд присяжних, виборні колегії стратегів, архонтів, продиків (юристів), базилевса (верховного жреця). Рада була постійнодіючим органом влади, підготовляла законопроекти, здійснювала контрольні функції.

Вищі посадові особи — архонти і стратеги — відали військовими справами. Агораноми — контролювали правопорядок у місцях торгівлі; астиноми — стежили за порядком у місті; номофілаки — контролювали дотримання законів.

Джерела права:

1) Закони народних зборів;

2) Декрет Ради міста;

3) Розпорядження колегій посад. осіб;

4) Місцеві звичаї

3обовязальне право:

Було поширення позики, дабування куплі-продажу, Договір уклад. у присутності світків, у держ установах.

Кримінальне право: Міри покарання: Смертна кара, конфіскація майна,штрафи.

процесуальне право: Суд носиі змагальний характер., відбувалося голосування.

Трипільська культура

Трипільська культура, або Кукутені культура, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури. Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби мало велике значення полювання на оленя, дику свиню та козулю. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами.

Кіммерійці

Кімерійці проживали у Північному Причорномор'ї в ІХ – на початку VII ст. до н. е. Вони жили від Волги до Дунаю та були нащадками племен зрубної культури і численних груп населення, що переселилися сюди з сходу. Вони перший народ чиє ім'я нам справді відоме. Вони згадуються у “Одіссеї” Гомера, “Історії” Геродота, ассирійських табличках, “Географії” Страбона та Біблії. Вони відомі і за археологічними пам'ятками (поховання, стоянки, скарби, кам'яні статуї). У області відомі їх археологічні пам'ятки біля Василівки, Балок, кургани Висока Могила, Мала Цимбалка, могильник Мамай-Гора. З приходом кімерійців у нашому краї розпочинається епоха заліза. Вони займалися кочовим скотарством(коні, вівці, велика рогата худоба) і тому не мали постійних населених пунктів. Продукти землеробства та деякі інші речі купували або захоплювали у сусідніх землеробських племен. Кіммерійці були добрими металургами (відомі кілька сортів сталі). Виготовляли добру зброю (далекобійний лук та стріли з бронзовими дволопатевими вістрями; залізні мечі до 1 м., бойові булави) та кінське спорядження. Їх зброю почали використовувати інші народи. Розвинута обробка каменю, кістки, дерева. Прикраси з золота, срібла та бронзи. Посуд з глини, рідше з дерева. Суспільство кімерійців знаходилося на рівні військової демократії. Існувала майнова нерівність. Виділилася військова аристократія та пастухи-скотарі бідного та середнього достатку.Основу їх війська складала легкоозброєна кіннота, що не мала важкого захисного спорядження (лише панцири та щити з шкіри). Походи проти сусідів та більш далеких народів Європи та Азії. Зображення цих кіннотників можна зустріти у мистецтві греків, етрусків, ассирійців. Походи на північ проти землеробських племен, які чинили гідний опір та у результаті створили міцний союз, побудували систему городищ, розвинули військове мистецтво та відбили напади кімерійців. У походах в Європу кіммерійці доходили до Греції (поховання вождів знайдені у Болгарії). До Передньої Азії у VIII ст. до н. е., та на початку VII ст. до н. е. Тоді кіммерійці, витіснені з П. Причорномор'я скіфами, змушені були покинути свої землі. Під їх ударами загинули або ослабли Лідія, Фрігія, Урарту.

Право ІІ пол. ХІІ-ХІІІ

Цивільне право: право власності, право володіння.

Право власності передбачала повернення речі і сплату конпинсації за користування нею. Три форми земельної власності: Князівський домен, Боярська та Монастирська вотчиа, земля громади.

Спадкове право: успадковувалося за законом та за заповітом. За законом переваги мали сини померлого. Старший син отрим. частину майна, а молодший батківський двір.

Сімейне право: 1) встанов. моногамії (одношлюбності);2) Поутруднюються розлучення; 3) Сурові покарання передбачаються; 4) Встановлюється шлюбний вік дівчат 12-13 років, чол.. 14-15 років.

Зобов’язальне право: виник. із причинення шкоди. Зобов’язання виникають на підставі договорів усно у присутності свідків. Договори позики не вимагали свідків. Договір позики передбачав сплату відсотків.

Кримінальне право: злочин (образа) –це порушення громадського покою завдання потерпілому, матеріальної, моральної або фізичної шкоди. Суб’єкт злочину будь-яка людина, крім холопа. Різновиди до судового слідства: 1)Звіт (порядок встановл. осіб, що привласнили чужу річ) 2) Гоніння сліду (розшук злочинця по його слідам) 3) Заклик на торзі про пропажу. Система покарань Віра – грошова пиня, яка сплачується на користь князя. Головнічество – винагорода на користь рідних убитого. 3) продаж – грошовий штраф, який сплачував злочинець на користь князя на сумму якусь. 4) потіки пограбування – вигнання злочинця разом із сімєю. Підстави вбивста у разбої, конокрадства.

Суспільний лад КР

Феодали:

Княжі-мужі – особисто служили князю, складали його дружину, князь призначав урядовців і воєвод. Бояри – великі землевласники. Володіли великими земельними наділами, мали військову дружину і приймали учать у боярських радах.

Феодальне залежне населення:

- смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

- закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);

- рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції;

- челядь - особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину;

- холопи - населення, що перебувало у повній власності феодала.

Державний устрій КР

Ранєфеодальна монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади: а) на чолі держави - великий київський князь; б) найближче оточення, за допомогою якого великий київський князь управляв державою: особиста дружина, що ділилася на старшу (бояре, мужи) і молодшу, (отроки, дитячі); питомі князі, що стояли своїми військами в значних містах (Чернігів, Переяславль, Псков і ін.) і вправлявші підпорядкованими Рад із князів і старших дружинників складав боярську думу при великому князі, що збирав її для прийняття важливих рішень (виступ. у похід, висновок світу і т.п.); в) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вирниками. г) керування невеличкими містами здійснювали намісники великого князя - тисяцькі і посадники.

Спадкове і сімейне право КР

Спадкове право:

Успадковувалося за законом та за заповітом. За законом перевагу мали сини померлого. Старший син отримував частину майна, а молодший батьківській двір.

Сімейне право:

1) Встановл. моногамії (одношлюбності);

2) Поутруднюються розлучення;

3) Сурові покарання передбачаються;

4) Встановлюється шлюбний вік. Для дівчат 12-13 років, чол. 14-15 років.

Причини роздробленості КР

а) унаслідок розвитку натурального господарства ніхто з феодалів нe був зацікавлений ринутися до об'єднання з іншими феодалами, тим більше між ними постійними були заздрість, ненависть, ворожнеча, т. е. не було ніякої економічної причини триматися старого об'єднання (К. Русі);

б) феодали, у своїх вотчинах за допомогою особистої дружины могли одержати все необхідне із селян, і без помочі великого Київського князя, через що влада останнього на час виявилася зайвої (до цього феодали годувалися з княжої данини і військових походів); в) місцеві феодали в себе у вотчинах вже обзавелися чималими штатами керування і дружинами, що давало їм можливість самостійно звістки господарство, а з іншого боку - посостязаться за владу з великим Київським князем (як правило, їхнім родичем); г) ріст і зміцнення міст - перетворив їх в економічні, політичні центри значних феодальних вотчин і щодо убезпечив від нападу великого київського князя або кочівників.

2) Величезні географічні розміри К. Русі об'єктивно сприяли росту сепаратизму, а з іншого боку, в умовах загострення соціальної боротьби, великий київський князь змушений був самий їх посилювати, тому що був не в силах зробити їм, у випадку селянського повстання швидку і діючу поміч за тисячі кілометрів від Києва.

3) Насильницьке об'єднання східнослов'янських земель у 9 сторіччі дало обернену реакцію в 12 в.; майже поголовне прагнення до самостійності значних і дрібних феодалів тим більше, що області склалися переважно в рамках колишніх племінних спілок.

4) Зміна торгової кон'юнктури - Західна Європа початку торгувати безпосередньо з Ближнім Сходом. Крім того, Київська РУСЬ загубила важливий торговий маршрут до Чорного моря.

1) економічна самостійність князівств;

2) Слабкий розвиток торгівлі;

3) Ослабленн влади Київського князя;

4) Зріст багатств місцевих князів;

5) Міжусобні війни;

6) Зріст військової могутності;

Цивільне право КР

Цивільне право - галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють цивільноправні відносини між рівноправними суб'єктами права. Цивільне право регулює переважно відносини, пов’язані з маєтком і матеріальною власністю (успадкування, подарунок, перенесення прав ітд.). У Київській Русі (Україні) основним джерелом Цивільного права був звичай. Головні норми Цивільного права були зібрані в 11 — 12 століттях у відомому збірнику «Руська Правда», але й інші писані джерела містили деякі норми Цивільного права; наприклад, церковні і адміністративні акти (устави) тощо.

Право власності на рухоме майно, включно з кіньми, рабами і т. д., базувалося на фактичному посіданні. Зем. власність не була виразно визначена, але деякі права власності, напр., посідання вуликів (борті) давало власникові право і на землю, т. зв. бортні землі. Цивільні зобов'язання могли діяти тільки між особами, що не були обмежені у їхній правоздатності; продаж і купівля, позика, найм і застава згадуються як договори. Були три фори земельної власності: Князівський домен, Боярська та монастирська вотчина, Земля громади.

Джерела Права КР

1) Звичаєве право;

2) Закони:

Статут і закон Руський князя Олега;

Статут та уроки княгині Ольги;

Земельний статут князі Володимира

3) Церковні статути Володимира Великого і Ярослава Мудрого

4) Руська правда (редакції)

Коротка, просторова, Скорочена

5) Правда Ярослава 1015-1016рр.

Правда Ярославичем 50-60рр ХІ ст.

Поконвічний, урок Мостиків 70р. ХІ ст..

Суд Ярослава Володимировича

Устав Володимира Всеволодича

Руська Правда — найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому — статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права.

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав.

Боярська рада Постійним державним інститутом влади була Боярська рада, що діяла вже з першої половини ХІV ст. До її складу входили заможні бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи і намісники. Збиралася Боярська рада з ініціативи самого боярства, але іноді і за вимогою самого князя. Але князь не мав права її скликати проти волі бояр. Раду очолювали найбільш впливові бояри, які намагались регулювати діяльність великого князя, що привело за правління Юрия-Болеслава до фактичного спільного правління князя і боярської олігархії. Віче Також існувала така форма виявлення народної волі, як віче, але воно не отримало великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи. Частіше віче збирав князь. Так Данило Галицький під час боротьби за Галичину скликав віче в Галичі і запитав, чи може розраховувати на допомогу населення. Іноді віче збиралося стихійно. Це було в випадках, коли державі загрожувала небезпека з боку зовнішніх ворогів. За вічем було закріплене формальне право – право заключення договору (“ряду”) з кожним новим князем, що заступав на престол. Тим самим віче признавало владу князя, який зобов’язувався не перевищувати традиційних меж своєї влади.

Магдебурзьке право

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО --- середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду великих земельних власників та створювали органи місцевого самоуправління. Воно закріплювало права міських станів --- купців, міщан, ремісників, було юридичним виявом успіхів міського населення в боротьбі проти феодалів. Виникло в 13 ст. у м. Магдебурзі (звідси й назва, тепер ФРН). М. п. встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо.. Фактично застосування М.п. в Україні припинилося після запровадження в 1781 «Установлення про губернії» та створення нової судової системи. Указом 1831 Микола І скасував М.п. по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до видання указу від 4.1.1835. У містах на західноукраїнських землях, які за першим поділом Польщі (1772) відійшли до Австрії, органи міського самоврядування та суди, створені за М.п., продовжували ще деякий час діяти. Згодом астрійський уряд значно обмежив права цих органів. У Львові застосування М.п. припинено в 1786.

Литовськи статут 1529.

І Литовський Статут (Старий) був прийнятий при Сигізмунді І на Вальному сеймі у 1529 р. як виключно світський кодекс, і юридично закріплював основи існуючого суспільного і державного устрою. Він містив норми державного, адміністративного, цивільного, земельного, зобов`язального, сімейного, кримінального та інших галузей права. Статут грунтувався на нормах Руської Правди, звичаєвого (українського, білоруського і литовського) права, окремих положеннях польських і німецьких судебників, у т.ч. Саксонського Зерцала, та поширювався на усе населення держави незалежно від станової приналежності, зокрема, закріплював отримані за привілеями права шляхти, яку зрівнював в єдиний стан, та водночас забезпечував певні права селян, у т.ч. право на землю. Він складався з 13 розділів і 264 артикулів (статей); не був надрукований, а переписувався для практичного ужитку.

Литовський статут 1589.

Після Люблінської унії 1569 р. постала потреба узгодження литовського законодавства із польським. За дорученням польського короля Стефана Баторія було створена кодифікаційна комісія на чолі з литовським підканцлером Стефаном Сапегою, яка розробила ІІІ Литовський Статут (Новий), що був затверджений привілеєм Сигізмунда ІІІ у 1588 р. і поширювався на усю Річ Посполиту, щоправда, у приєднаних до Польського королівства Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах продовжував діяти ІІ Статут. ІІІ Статут складався з 14 розділів і 488 артикулів та визначав права і привілеї шляхти, детально регламентував порядок судочинства, оформляв закріпачення більшості селян. Усі 3 Литовські Статути – збірники високорозвинутого права. Вони були написані русько-українською мовою, а на початку 17 ст. ІІІ Статут було перекладено польською мовою. Видання Литовських статутів обмежило сферу застосування норм звичаєвого права, та воно продовжувало діяти поряд із писаним правом. Так, І Статут дозволяв суддям за відсутності писаної норми вирішувати справу на основі давнього звичаю, а ІІІ Статут зобов`язував Великого князя дотримуватись давніх звичаїв, привілеїв і вольностей. ІІІ Статут діяв в Україні, зокрема на Полтавщині і Чернігівщині, аж до першої чверті 19 ст.

Судова система ВКЛ

Князь як найвища судова інстанція розглядав скарги на рішення нижчестоячих судів, а як перша інстанція – справи удільних князів, бояр, панів, урядовців, справи про позбавлення феодалів честі, обвинувачення у державних злочинах тощо. Діяв становий принцип побудови судових установ - представники панівних станів користувались “ судом рівних ” – магнати і шляхта судились у сеймовому і королівському судах, шляхта підлягала юрисдикції утворюваних нею повітових шляхетських судових органів – земських судів (шляхетських трибуналів). За Литовськими статутами земські суди розглядали кримінальні і цивільні справи, виконували функції нотаріату. До земського суду входили суддя, підсудок і писар; гродські (замкові) суди, в яких головними суддями виступали намісники, воєводи і старости. Суди поділялись на вищі, до яких входили головні судді і представники місцевих феодалів, і які вирішували конкретні справи і були судом 2-ої інстанції; та нижчі, до яких входили намісник головного судді, шляхтич і писар, їх засідання починались щомісячно першого числа і тривали 2 тижні. Гродські суди розглядали справи щодо найтяжчих злочинів усіх вільних людей в разі затримання злочинця на місці злочину, справи про повернення невільної челяді і залежних селян, а також виконували вироки і рішення інших судів та здійснювали нотаріальні функції, для чого велись спеціальні “гродські книги”.Спеціальним судово-адміністративним органом у Великому князівстві Литовському, який здійснював по повітах провадження щодо меж земельних володінь феодалів, встановлював межові знаки, був підкоморський суд, до якого входили призначені Великим князем підкоморій, коморник - його заступник, мірники, підкоморний писар і копачі. На Правобережній Україні (у Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах) підкоморські суди були запроваджені Литовським статутом 1566 р. суд асесорів, що розглядав справи, які раніше належали до компетенції суду Великого князя, і діяв за його особливим дорученням. Оформився також маршалківський суд – роз`їзний суд з найважливіших справ під головуванням маршалка і за участю засідателів-шляхтичів.

Коломацькі статті 1687р.

Коломацькі статті — міждержавний договір, укладений 25 липня 1687 на річці Коломак (тепер Харківська область) між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. Договір складався з 22 пунктів (статей). В основу Коломацьких статей було покладено попередні українсько-московські договори затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича. Коломацькі статті, в основному, повторювали з деякими змінами, текст Глухівських статей 1669 року та містили кілька нових пунктів. татті декларативно підтверджували козацькі права і привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Однак, деякі зміни попередніх гетьманських статей і нові пункти (18-22) значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — скидати гетьмана. Козацька старшина зобов'язувалась наглядати і доносити на гетьмана царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман зобов'язувався направляти козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною. У гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців.

 

39. Реэстрове козацтво. Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на воєнну службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва реєстрові козаки.Створення реєстрового козацтва

Спроби організації реєстрового козацтва сягають 1524 року, у якому Великий князь литовський і король Польщі Жиґмонт І доручив Семенові Полозовичу і Криштофові Кмитичу організувати козацький відділ на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Подібна доля зустріла пропозицію черкаського старости Остафія Дашковича у 1533, а також заходи Жиґмонта І 1541.Коли українські старости намагалися організувати козацькі відділи головним чином для боротьби проти татар, польські королі вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини. Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572, коли було доручено коронному гетьманові Ю. Язловецькому найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище. Привілеї реєстрових козаків звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, літаври й інші інсіґнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю Обов'язки реєстрових козаків Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними.

40. Московські статті 1665 р. МОСКОВСЬКІ СТАТТІ 1665 --- міждержавний договір, підписаний у Москві 11(21).10.1665, за ін.дан., 12(22).10.] між гетьманом І. Брюховецьким і московським урядом. М.с. значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За М.с. українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів (гетьманські клейноди забирались у війська аж до інвеститури нового гетьмана. Збільшувалась кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався постачати їм безкоштовно харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. М.с. забороняли використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувались на українських землях московські військові та повідомляли про повернення королівських грамот на Магдебурське право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін. М.с. викликали величезне обурення серед усіх верств українського суспільства і стали головною причиною антимосковського повстання у Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького

Кревська Унія 1569р.

Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії П'ястів) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі. Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Наслідки унії

Позитивні - об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов 'янські землі (битва при Грюнвальді 1410р.).

Негативні - посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильницьке насадження католицтва. Польща прагнула повністю підкорити Велике князівство Литовське.

Люблінська унія 1569р.

Джерела права

1) Руська правда 2) Руське звичаєве право 3) Міжнародні угоди Нові джерела:1. Привілей ні грамоти:а) пожалувані, дяли при виділенні землі, титулу або посади)б) Пільгові –

в) Охоронні 1 у разі поруш. прояв. 4) Збірники Казимира 1468р. 25 статей, Земельного Кримінального і процесуального права. Цей документ суб’єктів злочину, будь-яка особа якій виполн. 7 років. 5) Литовські статути: І 1529 року. 13 розілів, 264 артикули

Осн-ні розділи: 1) про верх-у Владу і стосунки з населенням; 2)про земську оборону;

3) Про шляхетські вольності; 4) Про суддів.ІІ статут 1566 року14 розділв, 466 артикули; ІІІ статут 1588року 14розділів, 4888 артикулів селяни перетворювались на кріпаків.

6) Устав на волоки 1557 рік. 1) право дарувати шляхетство мав лише сейм, а право його дозволяти мав суд; 2) Шляхтичі зобовяз. підтяв. на володіння землею. 7) Магдебурзьке право. Сутність: міста звільняються від управляння і суду феодал-ів і утворюють орган місц. самоврядування. Головний орган магістрат. Адмін. судовий орган, який обер. жителями міста. Магістрат поділ: На міську раду, Ф-ції: а) Розподіл податків; б) Забезпеч оброна міста; в) вибори або признач лавників; г) Розгляд сивіл справ. Лава. Повноваж а) Розгляд кримі. справи; б) Розгляд претензій міщан до феодалів. Галузі права: Зобов’язальне право: Договри уклад. в письмовій формі, у судових книжках. Інколи вимогалися у присутності світків і осн. спосіб забезпеч. виконання – це застава. сімейн право: Встановл. принцип спільного майна. Майно чол.-віно, а жінки – придане. Спадкове право: За законом і за заповітом: За законом: спадком. визначалися діти, батьки, брати, сестери і інш род. Виключно інші спадкоємці: 1) дівчата, які виход. заміж за простолюдини на без згоди родичів; 3) не закон народжені; 4) Діти злочинців. За заповітом: Батьківські і матер.-го майна: Батьківське переходе синам, а дочкам отрм. придане 4 част всього майна. матер. майно поділ. порівну між людьми. Кримінальне право: Злочин – це фізик, матер або моральна кривда нанес. окремій особ або громаді. Злочин – це виступ, тобто поруш правових норм. Суб’єкт злочину: За ІІ Літ. статутом 14 років; За ІІІ Літ. статутом 16 років. Види злочинів: 1.Злочин проти держави і релігії: а) Зрада; б) Бунт; в) Здача замку ворогу; г) Образа суду;2. Злочин проти особи; 3. майнові злочини: а) Грабіж; б) Розбій; в) Злочин проти сімї. Мета покарання: 1) Ізоляція злочинців; 2) Відшкодування потерпілого; 3) Залякування; 4) поповн. держ скарбниці; 5) Заподіян. злоч. шкоди; Види покарань: 1) Штраф. конфск. майна; 2) Смертна кара (проста: повіш, відруб голови), кваліфікована (спалення, четвертув, посаджння на кіл) 3) калчніцькі і тілесні покарання (Биття)4) Виволання (позбав прав і честі) 5) Опала Примусове вигнання за меж Держави. процесуальне право: 1) Встано срок позової давності; 2) Судовий процес мав змагальний характер, розпоч. із скарги потерпілого, якщо звинувач не зявлявся до суду то рішення виносувалося заочно.

51. Березневі статті 1654р. Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького», «Переяслівські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщини без обмежень мало продовжувати діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Угода розірвана у вересні 1658 року козацькою Україною, розчарованою у своїх надіях досягти в конфедеративному союзі з Росією возз'єднання українських етнічних земель у межах національної держави. Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Росією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Росії чи їх возз'єднання.

 

 

52. Глухівські статті 1669р ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ 1669 --- договір, підписаний 16.3.1669 у м. Глухові між гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішним і московським урядом. Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України П. Дорошенка і позиція Д.Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 і піти на поступки при укладанні «Г.с.». Складалися з 27 пунктів. Договір декларував права України на основі Березневих статей 1654. За «Г.с.» московські воєводи залишились лише в п'ятьох містах --- Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації. Козацький реєстр встановлювався в розмірі 30 тис. чоловік. Гетьман мав право утримувати 1 тис. чол. найманого війська. Податки збирались виключно козацькою старшиною. Одночасно гетьману заборонялось вступати в зносини з іноземними державами. Значно обмежувався перехід селян у козацтво. Г.с. в цілому були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом.

Зборівський договір 1649р.

Зборівський договір (8 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилися у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.

За умовами цього договору:

Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київських, Чернігівських і Брацлавських воєводств.

На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичіУ контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні, євреї та єзуїти. Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. Підписаний мирний договір не задовільняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

Державна Організація ВКЛ

Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. — з державних намісників. При Великому князі діяла так звана “Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.

Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм. Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя: ма