Внутрішня і зовнішня політика Виговського

Протягом лютого - березня 1658р. І. Виговський проводить надзвичайно складну і в окремих аспектах важкозрозумілу зовнішньо - політичну діяльність. З одного боку, гетьман проводив курс на зближення на антиросійській платформі з Річчю Посполитою і Кримом. З другого - робив такі поступки Москві, про які та могла лише мріяти. Зокрема, він погодився на прибуття воєвод до «знатних міст» і передачу їм адміністративної влади; звернувся до російського уряду за проханням «умиротворити» Запоріжжя і Полтавський полк, а також надіслати до українських міст воєвод з комісарами для складання козацького реєстру та перепису міщан.

Таємно отримуючи підтримку від Москви, проти Виговського виступала внутрішня опозиція, яку очолили кошовий отаман Я. Барабаш та М. Пушкар. Виговський придушив цей виступ, але тодішня братовбивча боротьба коштувала Україні до 50 тис. жертв, ослабила її як військово, так і політично.

У свою чергу, Москва, майстерно виконуючи роль «миротворця» сторін, по суті провокувала загострення боротьби між ними, активно формуючи при цьому поміж козацтва і старшини свою партію. Починаючи з березня, у вир соціально - політичної боротьби на Лівобережжі втягуються десятки тисяч людей, і вона переростає в громадянську війну. Поглибленню кризи сприяла й бездіяльність І. Виговського. Не довіряючи ні старшині, ні козакам, він чекав допомоги з Криму, щоб виступити проти повстанців. Отримавши її, гетьман у середині травня виступив у похід. На цей час у нього остаточно визріває думка порвати з Москвою і повернути козацьку Україну Речі Посполитій. Для розроблення проекту майбутнього договору в кінці травня він відправляє полковника Павла Тетерю на переговори з польським послом Станіславом - Казимиром Бенєвським. У бою 10 червня в околицях Полтави армія повстанців зазнала нищівної поразки, загинув її керівник М. Пушкар. Вражає жорстокість над переможеними: частину з них гетьман наказав розстріляти, інших віддав татарам; розправився і з мешканцями зруйнованої Полтави. Було страчено кількох кількох полковників і 12 сотників.

Гадяцький договір і початок збройного конфлікту. Повернувшись до Чигирина, Виговський прагнув стабілізувати політичну ситуацію в державі. На початку серпня дізнався про підтримку Яном Казимиром проекту договору з Річчю Посполитою, котрий згодом було покладено в основу Гадяцького договору. За свідченням джерел, він прагнув домогтися входження козацької України до складу Речі Посполитої на правах рівноправного суб'єкта федерації, що викликало невдоволення в правлячих колах Польщі.

Залишивши частину поляків для блокування московської залоги в Києві, гетьман 21 серпня подався на лівобережжя і на початку вересня розташувався табором неподалік Гадяча. Сюди ж 9 вересня з'явилося польське посольство С. К. Бенєвського, а наступного дня - російське Василя Кікіна. Розпочався надзвичайно складний процес переговорів, під час яких значна частина старшин виступила проти розриву договору з Москвою. І. Виговський вагався і лише під тиском свого союзника Карач-бея погодився зробити вибір на користь Польщі. На зібраній 16 вересня «чорній раді» українська сторона наполягла на створенні удільного Руського князівства в складі Белзького, Брацлавського, Волинського, Київського, Подільського, Руського, Чернігівського воєводств (тобто, по суті, в етнічних межах України); скасуванні унії і повернення православній церкві відібраних храмів тощо. Польська сторона погоджувалась на визнання Руського князівства у межах виключно козацької України. Нарешті українці пішли на поступки, і договір, що дістав назву Гадяцького, було укладено.

Головна консолідуюча ідея тодішнього українства - соборність, була можлива за умови інкорпорації Запорозької Січі. Спроби залучитись підтримкою січовиків І.Виговським відбились в Гадяцькій угоді. Вона декларувала вагомість інтересів запорізьких козаків. Так, їх звільняли від сплати податків. Щодо зовнішньої політики України, Гадяцька угода не дозволяла гетьманові приймати іноземні посольства, а при появі таких мусив би відправляти їх до короля. При цьому “Березневі статті” Б.Хмельницького забороняли зносини лише з польським королем та турецьким султаном. Гадяцький договір обмежував самостійність України навіть порівняно з Переяславським, але такого обмеження не було в першому варіанті угоди.

Отже, Гадяцький договір, по-перше, зводив нанівець державний суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад, адміністративно - територіальний устрій та судову систему; по-друге, засвідчував відмову від реалізації ідеї соборності України та її незалежності; по-третє, ліквідовував витворену в ході революції модель соціально - економічних відносин і відновлював стару, що неминуче повинно було викликати спалах соціальної боротьби. Внаслідок цього договір виявився великим кроком назад у порівнянні з Переяславсько - Московським договором 1654р. й засвідчив відхід значної частини еліти від української державної ідеї.

УНР за часів Директорії

Внутрішня політика

У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

Аграрна реформа Директорії Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоби заспокоїти поміщиків,їм було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємст і цукрових заводів; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для большевицької агітації.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито

ігнорувала їхні інтереси.

 

Зовнішня політика

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

 

Економічна ситуація за часів Директорії

 

По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою. Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. Значно знизився рівень видобутку вугілля. У 1918 році було видобуто 34,8 % вугілля порівняно з 1913, а в 1919 — лише 20,5 %. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919 році майже повністю припинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Істотно зменшилося виробництво цукру. В поганому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з міст у село. Торгівля набула спотворених форм.

4 січня 1919 року законом Директорії українська гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою, гривня мала більшу купівельну вартість аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки». Щоб підняти функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів Борис Мартос випускав на ринок час від часу значну кількість цукру, борошна, спирту та інших продуктів, які були у розпорядженні уряду.

Українське селянство, яке на початку боротьби з гетьманщиною підтримало Директорію, почало виявляти невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, виданий 8 січня 1919 року, згідно якого земля залишалася у власності держави. Держава мала керувати державним фондом землі утвореним з вивласнених земель. Земельні наділи, які на той час перебували у власності селян і не перевищували 15 десятин залишались непорушними. Нові земельні наділи мали надаватися у вічне користування малоземельним і безземельним селянам і складати від 5 до 15 десятин. Але згідно даного закону під вивласнення підпадало багато селянських господарств, які на той час мали більше 15 десятин.

Але реалізація земельного закону Директорії могла бути здійснена лише на дуже обмеженій території України, оскільки на більшості території республіки велася війна з більшовиками, Денікіним і Польщею. Більшовики закликали селянство забирати землю в свої руки негайно, бо, мовляв, Директорія передасть землю в руки «куркулів».

ЦР: перші кроки державності

Генеральний секретаріат як вища територіальна влада в україні, створенаЦентральною Радою і затверджена Тимчасовим урядом.

«Різний момент,- говорив М.Грушевський 7 листопада 1917 р на засіданні Малої Росії, - який переживають Росія та Україна, коли не залишилося центральної влади, коли спалахнула і поширюється громадянська війна, яка вже переходить і на Україну,- цей грізний момент вимагає рішучих кроків на шляху до зміцнення влади на Україні. Після цього Грушевський оголосив ІІІ Універсал Центральної Ради: «Віднині Україна стає УНР. Не відокремлюючись від республіки Російскьої і зберігаючи єдність, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб уся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів». ІІІ Універсалом в Україні було проголошено демократичну державу, яка характеризувалася самостійною верховною владою, нічим не обмеженою у розвязанні проблем внутрішнього ладу, законодавства, суду й правління. Тільки у відносинах з іншими державами УНР була обмежена стосовно федеративного зв’язку з Росією.

Конституція УРСР 1937р.

Конституція Радянської України 1937р.

Повна перемога соціалізму вСРСР була юридично закріплена у новій Конституції. На початку червня 1936р. відбувся пленум ЦК ВКП(б), який схвалив проект нової Конституції, а Надзвичайний VІІІ Всесоюзний з’їзд Рад 5 грудня 1936р. затвердів і ввів її в дію. Конституція СРСР стала зразком і основою розробки Конституції УРСР 1937 року.

У відповідності з Конституцією вищим органом державної влади УРСР є Верховна Рада, яка затверджує народногосподарський план республіки, керує галузями народного господарства, встановлює у відповідності з законодавством СРСР державні податі. У компетенції Верховної Ради є законодавство про працю, організація судових органів.

Президія, що обирається Верховною Радою, є постійно діючим органом, який видає укази, тлумачить закони республікі, контролює роботу уряду, присвоює почесні звання республіки, здійснює право помилування осіб, проводить референдуми.

Вищим виконавчим і розпорядчим органом УРСР є Рада Народних Комісарів, яка створюється Верховною Радою. Уряд спрямовує роботу народних комісаріатів та підпорядкованих йому установ, вживав заходів для виконання плану розвитку народного господарства і місцевого бюджету.

Місцевими органами влади були обдасні, районні і сільські Ради депутатів трудящих.

Конституція УРСР формально проголошувала широкі права і свободи.