Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Відсутність серйозної зовнішнього ворога.

Поиск

Державні реформи Володимира Великого

· Першим з українських князів Володимир почав карбувати срібні й золоті монети на зразок візантійських (до цього на Русі ходили срібні злитки певної форми - гривні). На монетах були зображені образи Христа й князя Володимира та його монограма - знак «тризуб».

· Для посилення своєї влади та влади бояр і знатних дружинників він удосконалив і доповнив попередній кодекс - «Закон Руський». Особливо князь дбав про «Статут земляний», у якому йшлося про вироблення закону, що врегулював правові відносини в тогочасному суспільстві.

· Велику увагу приділив будівництву столиці Русі - Києву, щоб наочно довести силу великокнязівської влади. У місті збудували фортецю, високі земляні вали - зовнішню лінію оборони - названі в народі «змійовими валами».

Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнської релігії. Частина населення Русі чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів. Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Цей процес тривав кілька століть.

Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли (язичницькі боги).

· Значення прийняття православного християнства в Київській Русі:

· Прискорення розвитку феодального землеволодіння (монастирі перетворювалися на великих феодальних землевласників);

· Усебічний розвиток руської культури, освіти, моралі. При монастирях і церквах відкривалися школи, створювалися скарбниці духовних знань - бібліотеки;

· Відбувся процес міжнародного визнання Київської Русі, передусім християнським світом.

З прийняттям християнства Володимир перетворився на могутнього державо творця, який мав рівноправні зв'язки з багатьма країнами Європи. Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів: старший син Святополк одружився з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав - з дочкою короля Швеції Олафа Інгігердою -Іриною, дочка Премислава була одружена з угорським королем Ладиславом Лисим, друга - з чеським королем Болеславим Рудим, третя - Марія-Доброніга - з Казиміром Обновителем, королем Польщі. Шлюб Володимира з Анною зв'язав його не лише з візантійськими, а також з німецькими цісерями.

Цивільне право КР

Цивільне право - галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють цивільноправні відносини між рівноправними суб'єктами права. Цивільне право регулює переважно відносини, пов’язані з маєтком і матеріальною власністю (успадкування, подарунок, перенесення прав ітд.). У Київській Русі (Україні) основним джерелом Цивільного права був звичай. Головні норми Цивільного права були зібрані в 11 — 12 століттях у відомому збірнику «Руська Правда», але й інші писані джерела містили деякі норми Цивільного права; наприклад, церковні і адміністративні акти (устави) тощо.

Право власності на рухоме майно, включно з кіньми, рабами і т. д., базувалося на фактичному посіданні. Зем. власність не була виразно визначена, але деякі права власності, напр., посідання вуликів (борті) давало власникові право і на землю, т. зв. бортні землі. Цивільні зобов'язання могли діяти тільки між особами, що не були обмежені у їхній правоздатності; продаж і купівля, позика, найм і застава згадуються як договори. Були три фори земельної власності: Князівський домен, Боярська та монастирська вотчина, Земля громади.

Джерела Права КР

1) Звичаєве право;

2) Закони:

Статут і закон Руський князя Олега;

Статут та уроки княгині Ольги;

Земельний статут князі Володимира

3) Церковні статути Володимира Великого і Ярослава Мудрого

4) Руська правда (редакції)

Коротка, просторова, Скорочена

5) Правда Ярослава 1015-1016рр.

Правда Ярославичем 50-60рр ХІ ст.

Поконвічний, урок Мостиків 70р. ХІ ст..

Суд Ярослава Володимировича

Устав Володимира Всеволодича

Руська Правда — найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому — статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права.

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав.

Політичний лад Галицько-Волинського князівства

Органами влади в Галицько-Волинському князівстві були князь, боярська рада і віче.

Верховна влада На чолі держави стояв князь, якому належала верховна влада. Він мав право приймати законодавчі акти, мав право вищого суду, здійснював центральне управління державою, очолював військову організацію, через його уповноважених збиралися податки, чеканились монети, здійснювалось керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими країнами. В окремі періоди Галицько-Волинської держави значення князівської влади знижувалось настільки, що князі не могли зробити ані кроку без згоди з місцевим боярством, що походило з племінної знаті, на відміну від бояр інших князівств – вихідців з княжих дружинників. Незважаючи на це, в цілому боярська аристократія підтримувала владу великого князя, оскільки він був виразником їх соціальних інтересів і захисником їх земельних володінь.

Боярська рада Постійним державним інститутом влади була Боярська рада, що діяла вже з першої половини ХІV ст. До її складу входили заможні бояри-землевласники, галицький єпископ, суддя князівського двору, деякі воєводи і намісники. Збиралася Боярська рада з ініціативи самого боярства, але іноді і за вимогою самого князя. Але князь не мав права її скликати проти волі бояр. Раду очолювали найбільш впливові бояри, які намагались регулювати діяльність великого князя, що привело за правління Юрия-Болеслава до фактичного спільного правління князя і боярської олігархії. Віче Також існувала така форма виявлення народної волі, як віче, але воно не отримало великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи. Частіше віче збирав князь. Так Данило Галицький під час боротьби за Галичину скликав віче в Галичі і запитав, чи може розраховувати на допомогу населення. Іноді віче збиралося стихійно. Це було в випадках, коли державі загрожувала небезпека з боку зовнішніх ворогів. За вічем було закріплене формальне право – право заключення договору (“ряду”) з кожним новим князем, що заступав на престол. Тим самим віче признавало владу князя, який зобов’язувався не перевищувати традиційних меж своєї влади.

Магдебурзьке право

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО --- середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду великих земельних власників та створювали органи місцевого самоуправління. Воно закріплювало права міських станів --- купців, міщан, ремісників, було юридичним виявом успіхів міського населення в боротьбі проти феодалів. Виникло в 13 ст. у м. Магдебурзі (звідси й назва, тепер ФРН). М. п. встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо.. Фактично застосування М.п. в Україні припинилося після запровадження в 1781 «Установлення про губернії» та створення нової судової системи. Указом 1831 Микола І скасував М.п. по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до видання указу від 4.1.1835. У містах на західноукраїнських землях, які за першим поділом Польщі (1772) відійшли до Австрії, органи міського самоврядування та суди, створені за М.п., продовжували ще деякий час діяти. Згодом астрійський уряд значно обмежив права цих органів. У Львові застосування М.п. припинено в 1786.

Литовськи статут 1529.

І Литовський Статут (Старий) був прийнятий при Сигізмунді І на Вальному сеймі у 1529 р. як виключно світський кодекс, і юридично закріплював основи існуючого суспільного і державного устрою. Він містив норми державного, адміністративного, цивільного, земельного, зобов`язального, сімейного, кримінального та інших галузей права. Статут грунтувався на нормах Руської Правди, звичаєвого (українського, білоруського і литовського) права, окремих положеннях польських і німецьких судебників, у т.ч. Саксонського Зерцала, та поширювався на усе населення держави незалежно від станової приналежності, зокрема, закріплював отримані за привілеями права шляхти, яку зрівнював в єдиний стан, та водночас забезпечував певні права селян, у т.ч. право на землю. Він складався з 13 розділів і 264 артикулів (статей); не був надрукований, а переписувався для практичного ужитку.

Литовський статут 1589.

Після Люблінської унії 1569 р. постала потреба узгодження литовського законодавства із польським. За дорученням польського короля Стефана Баторія було створена кодифікаційна комісія на чолі з литовським підканцлером Стефаном Сапегою, яка розробила ІІІ Литовський Статут (Новий), що був затверджений привілеєм Сигізмунда ІІІ у 1588 р. і поширювався на усю Річ Посполиту, щоправда, у приєднаних до Польського королівства Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах продовжував діяти ІІ Статут. ІІІ Статут складався з 14 розділів і 488 артикулів та визначав права і привілеї шляхти, детально регламентував порядок судочинства, оформляв закріпачення більшості селян. Усі 3 Литовські Статути – збірники високорозвинутого права. Вони були написані русько-українською мовою, а на початку 17 ст. ІІІ Статут було перекладено польською мовою. Видання Литовських статутів обмежило сферу застосування норм звичаєвого права, та воно продовжувало діяти поряд із писаним правом. Так, І Статут дозволяв суддям за відсутності писаної норми вирішувати справу на основі давнього звичаю, а ІІІ Статут зобов`язував Великого князя дотримуватись давніх звичаїв, привілеїв і вольностей. ІІІ Статут діяв в Україні, зокрема на Полтавщині і Чернігівщині, аж до першої чверті 19 ст.

Судова система ВКЛ

Князь як найвища судова інстанція розглядав скарги на рішення нижчестоячих судів, а як перша інстанція – справи удільних князів, бояр, панів, урядовців, справи про позбавлення феодалів честі, обвинувачення у державних злочинах тощо. Діяв становий принцип побудови судових установ - представники панівних станів користувались “ судом рівних ” – магнати і шляхта судились у сеймовому і королівському судах, шляхта підлягала юрисдикції утворюваних нею повітових шляхетських судових органів – земських судів (шляхетських трибуналів). За Литовськими статутами земські суди розглядали кримінальні і цивільні справи, виконували функції нотаріату. До земського суду входили суддя, підсудок і писар; гродські (замкові) суди, в яких головними суддями виступали намісники, воєводи і старости. Суди поділялись на вищі, до яких входили головні судді і представники місцевих феодалів, і які вирішували конкретні справи і були судом 2-ої інстанції; та нижчі, до яких входили намісник головного судді, шляхтич і писар, їх засідання починались щомісячно першого числа і тривали 2 тижні. Гродські суди розглядали справи щодо найтяжчих злочинів усіх вільних людей в разі затримання злочинця на місці злочину, справи про повернення невільної челяді і залежних селян, а також виконували вироки і рішення інших судів та здійснювали нотаріальні функції, для чого велись спеціальні “гродські книги”.Спеціальним судово-адміністративним органом у Великому князівстві Литовському, який здійснював по повітах провадження щодо меж земельних володінь феодалів, встановлював межові знаки, був підкоморський суд, до якого входили призначені Великим князем підкоморій, коморник - його заступник, мірники, підкоморний писар і копачі. На Правобережній Україні (у Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах) підкоморські суди були запроваджені Литовським статутом 1566 р. суд асесорів, що розглядав справи, які раніше належали до компетенції суду Великого князя, і діяв за його особливим дорученням. Оформився також маршалківський суд – роз`їзний суд з найважливіших справ під головуванням маршалка і за участю засідателів-шляхтичів.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 199; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.139.93.168 (0.007 с.)