Ліквідація автономного устрою Лівобережжя і Слобожанщини

Ліквідація гетьманства і полкового устрою. Друга Малоросійська колегія.

У 1764 р. Катерина II, скориставшись з того, що серед старшини поширилась агітація за те, щоб просити уряд зробити гетьманство спадковим у роді Розумовських і зберегти весь автономний устрій, викликала Розумовського до Петербурга і під загрозою кари за «зраду» змусила написати просьбу про увільнення його «от столь тяжелой и опасной должности», тобто від гетьманства. Гетьманство було ліквідовано. Розумовський дістав від цариці велику пенсію й чималі земельні володіння в Україні. У тому ж 1764 р. він дістав чин генерал-фельдмаршала. Жив як приватна особа, не втручався в політичне життя. В 1794 р. переїхав до Батурина. Помер 15 січня 1803 р. і похований в ним же збудованій невеликій Воскресенській церкві в Батурин!.

В Лівобережній Україні царський уряд створив Малоросійське генерал-губернаторство. Для управління Лівобережною Україною створено Малоросійську колегію, яка складалася з 4 російських і 4 українських членів. Президентом цієї колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Румянцев, що одночасно був і «головним малоросійським командиром». У «Секретном наставлении» даному Румянцеву, Катерина II наказувала вести лінію н повну ліквідацію всіх залишків автономії в Україні, маючи при цьому «і вовчі зуби, й лисячий хвіст». Катерина писала, що Румянцев мусить «старатися викоренити серед українців фальшивий погляд на себе, як на народ, цілком відмінний від москалів».

У 1765 р. уряд ліквідував слобідські козацькі полки й замість них створив регулярні гусарські полки. Козаки й підпомічники офіційно стали називатися військовими обивателями. На землях Слобідської України була утворена Слобідсько-Українська губернія на чолі з царськими урядовцями.

У 1764 р. з утворенням Новоросійської губернії і заснуванням там військово-поселенських пікінерських полків туди було включено й частину лівобережних козаків, які втрачали свої козацькі права, ставали солдатами й прирівнювались до селян — військових поселенців.

На Лівобережжі у 1781 р. було скасовано поділ на полки і впроваджено новий адміністративний устрій. Пізніше (1886) була ліквідована і друга Малоросійська колегія. У 1781—1782 pp. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва — Київське, Чернігівське й Новогород-Сіверське. Тоді ж утворені Харківське (1780) та Катеринославське (1783) намісництва. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації.

У 1782 р. вийшов указ царської Військової колегії про ліквідацію українських козацьких полків і створення замість них регулярних карабінерних полків за російським зразком. Старшини або залишалися на службі й діставали російські офіцерські чини, або увільнялися у відставку. Козаки ставали окремою групою (однією з найбільш привілейованих) державних селян. За наказом Катерини II з України до Петербурга вивезли козацькі військові прапори, печатки, гармати. Ці реліквії мали бути повернуті на Україну після Жовтневої революції в 1917 р. Але вони так і не були повернуті.

Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично урівняна з російськими дворянами і злилася з ними в одному пануючому стані, а основна маса селян була і фактично, і юридично закріпачена. Феодально-кріпосницький лад досяг свого апогею.

 

Земська і міська реформа ІІ пол.. ХІХ ст.

Земська реформа. 1864 р.

Запровадження у повітах та губерніях земського (місцевого) самоврядування, що складалося з розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих (повітовий і губернських земських управ) установ. До повітових зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів: землевласників, міських власників і селян. Гласні губернських земських установ обиралися повітовими зборами. У Наддніпрянщині дія земської реформи до 1911 р. не поширювалася на Правобережжя, оскільки царизм побоювався, що діяльність земств спричинить там пожвавлення польського національно-визвольного руху

Міська реформа. 1875 р.

У містах створювалися міські думи і міські управи. Виборче право надавалося чоловікам віком від 25 років, які були власниками нерухомості. Більшість міського населення усувалася від участі в самоуправлінні. Постійно діючим виконавчим органом була міська управа, що обиралася міською думою. Обидві установи очолював міський голова

Судова реформа ІІ пол. ХІХ ст.

СУДОВА РЕФОРМА 1864

- одна з найпослідовніших бурж. реформ 60—70-х рр. 19 ст. у Рос. імперії, яка змінила її судову систему, крим. і цив. судочинство. Зміст суд. реформи відображено в суд. статутах, проекти яких затверджено в лист. 1864 (Устрій судових установлень, Статут цивільного судочинства, Статут кримінального судочинства, Статут про покарання, які накладали мирові судді). Суд. статути запровадили систему незалеж. судів, в яких засідали професійно підготовлені судді. Суди було відокремлено від адміністрації; згідно з суд. статутами утворено загальний і формально рівний для всіх суд: суди мирової юстиції (мировий суддя — повітовий з'їзд мирових суддів — сенат) та заг. суди (окружні суди — судові палати — сенат). В окруж. судах для розгляду більшості крим. справ запроваджено інститут присяжних засідателів. Проголошувалися дем. принципи судочинства: виборність мирових суддів і присяжних засідателів; незалежність і незмінність суддів, презумпція невинуватості; рівність усіх перед законом, гласність, усність і змагальність судового процесу, вільна оцінка доказів судом тощо. Проведено також реорганізацію прокуратури, запроваджено адвокатуру. Водночас реформа зберегла залишки станового судочинства (станові суди — церковні, військові, волосні, суди для інородців, окр. порядок розгляду справ про служб, злочини, станових представників при судових палатах, адм. юстицію, дворян, склад суддів тощо). В Україні суди обох ланок створено тільки в Полт., Херсон., Катериносл. і Таврійській губерніях. В ін. губерніях України дозволено утворення судів мирової юстиції, та й то через кілька років після оголошення змісту реформи (напр., у Черніг. губ. — з 1869). В Правобереж. Україні С. р. 1864 було проведено у два етапи. На першому запроваджено мировий суд (з 1872), на другому (з 1880) — заг. суд (окружні суди та суд. палати). При цьому мирові судді у Київ., Волин. і Подільській губерніях не обиралися, а призначалися міністром юстиції.

Реформи ІІ пол. ХІХ ст. в Росії та їх вплив на Україну

Земська реформа. 1864 р.

Запровадження у повітах та губерніях земського (місцевого) самоврядування, що складалося з розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих (повітовий і губернських земських управ) установ. До повітових зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів: землевласників, міських власників і селян. Гласні губернських земських установ обиралися повітовими зборами. У Наддніпрянщині дія земської реформи до 1911 р. не поширювалася на Правобережжя, оскільки царизм побоювався, що діяльність земств спричинить там пожвавлення польського національно-визвольного руху

Міська реформа. 1875 р.

У містах створювалися міські думи і міські управи. Виборче право надавалося чоловікам віком від 25 років, які були власниками нерухомості. Більшість міського населення усувалася від участі в самоуправлінні. Постійно діючим виконавчим органом була міська управа, що обиралася міською думою. Обидві установи очолював міський голова

Фінансова реформа.1860р.

Заснування Державного банку, який отримав переважне право кредитування торговельних і промислових підприємств. Створення незалежних від місцевої адміністрації губернських контрольних палат для щомісячної перевірки видатків усіх установ. Скасування відкупної системи податків і встановлення акцизних зборів, які збиралися державними установами

Судова реформа. 1864 р.

Створення безстанового суду, не залежного від адміністративної влади. Засідання судів ставали відкритими для публіки. У судову практику впроваджувалася змагальність з участю у процесі присяжних засідателів (12), прокурора і адвоката. Розгляд дрібних громадянських і кримінальних справ здійснював мировий суддя, який обирався земством або міською думою. Місцева влада не мала права усувати з посади мирового суддю або суддів окружного суду

Військова реформа. 1874 р.

Уведення замість рекрутських наборів нової системи комплектування армії через запровадження загальної військової повинності для чоловіків віком від 20 років. У суходільних військах служба тривала шість років, а на флоті сім. Наприкінці XIX ст. було встановлено п'ятирічний термін служби в усіх родах військ. Особи, які здобули освіту, служили менший термін. Реорганізація системи військового управління. Країну було поділено на 15 військових округів, до складу трьох з яких (Київського, Одеського і Харківського) входили українські губернії

Освітня реформа. 1863 р.

Прийняття нового університетського уставу, згідно з яким вони отримали досить широку автономію у питаннях внутрішнього життя. Започаткування вищої освіти для жінок, яку вони могли отримати на приватних вищих жіночих курсах. Надання права представникам усіх станів навчатися у гімназіях. Гімназії поділялися на реальні (давали можливість вступу після закінчення до вищих технічних шкіл) і класичні (випускники могли йти навчатися до університетів), з окремим навчанням юнаків і дівчат. Право засновувати початкові школи надавалося приватним особам, земствам та іншим громадським установам, але з дозволу влади

Цензурна реформа

Посилення засобів адміністративного впливу на органи друку. Запровадження попередньої цензури газет і журналів. Редакторам, під загрозою закриття видань, заборонялося торкатися гострих політичних питань