Способи кріплення скла до шпросів.

а – схема розташування клямерів; б – кріплення скла клиноподібними зажимами до сталевого шпросу; в – кріплення скла цинковою рейкою спеціального профілю з гумовою прокладкою до залізобетонного шпросу; г – кріплення скла штапиком з замазкою до дерев’яного шпросу; д – кріплення скла при подвійних шпросах; е – дерев’яні шпроси з компенсатором; ж – стальні шпроси з компенсатором; 1 – скло; 2 – клямер; 3 – шпрос; 4 – клиноподібний зажим; 5 – замазка; 6 – гумова прокладка; 7 – гумовий шнур; 8 – болт; 9 – рейка цинкова; 10 – штапик; 11 – компенсатор.

 

Скло може стикуватись на замазці або без неї. При стикуванні скла на замазці зменшуються тепловтрати, але замазка досить швидко втрачає зчеплення з поверхнею скла, вивалюється і через 1,5...2 роки стики доводиться заново перемазувати, крім того такі стики затіняють культиваційне приміщення.

При улаштуванні стиків без замазки і при ретельній підготовці і укладенні скла зазори залишаються невеликими і в холодну погоду в результаті запотівання скла заповнюються плівкою конденсованої води, яка стійко закупорює їх. Але в стиках без замазки з часом накопичується пил і розвивається пліснява, від чого зменшується прозорість скляної покрівлі.

В покриттях і вертикальних огородженнях весняних теплиць замість скла застосовують світлопрозорі синтетичні (полімерні) плівки, натягнуті на спеціальні дерев’яні рамки або прикріплені до несучого каркасу двома шарами капронової сітки, яка захищає плівку від пульсації під дією вітру.

В карнизному вузлі, в теплицях з сталевими суміщеними конструкціями, спряження скляного покриття з заскленим вертикальним огородженням утворюється дерев’яним обв’язочним брусом, який утримується на металевих кронштейнах, приварених до стояків рам. Зверху брус покривають оцинкованою сталлю з улаштуванням невеликого звису. Цей же обв’язочний брус використовують для кріплення верхньопідвісних стулок і рам заскленої частини вертикального огородження. Для відведення конденсату, що стікає по внутрішній поверхні похилих скатів скляного покриття, роблять жолобки з покрівельної сталі.

1 – звис з оцинкованої покрівельної сталі;

2 - карнизний брус;

 

3 – кронштейн;

4 – жолоб;

5 – шпрос;

 

 

В карнизному вузлі в ангарних теплицях з несучими конструкціями в вигляді пруткових рам металеві рами вертикального заскленого огородження в карнизі кріплять до обв’язок з кутиків, які утримуються металевими імпостами і кронштейнами, привареними до стояків несучих рам.

1 – скло товщиною 4мм;

2 – вертикальне засклення;

3 – пруткова рама;

4 – прогони з труб, що використовуються як елементи

опалювального регістра;

5 – металеві шпроси;

 

 

Жолоба для відведення дощової води і води, що утворюється взимку від розтавання снігу, в блочних теплицях роблять шириною не більше 200мм, щоб вони не сильно затіняли теплицю. Щоб забезпечити стікання, жолоба улаштовують з двостороннім або одностороннім ухилом 12%. В залежності від матеріалів, з яких виконані несучі конструкції і шпроси, жолоба роблять дерев’яними з дошок, металевими з прокатної швелерної сталі або з полегшених металевих спецпрофілів.

 

 

1 – поліетиленова плівка;

2 – лотковий прогін - жолоб

3 - ригель

 

 

Для гідроізоляції дерев’яний жолоб оббивають зверху покрівельною сталлю або укладають руберойд на мастиці; гідроізоляцію укладають по спеціальному настилу з тесу товщиною 16мм, а не на дошки жолоба. Цим передбачається можливість розриву покрову при усиханні і розбуханні дошок. Гідроізоляція може виконуватись з поліетиленової плівки. До недоліків дерев’яних жолобів відноситься порівняно недовгий строк служби, а також мала теплопровідність, в зв’язку з чим тала вода в них замерзає, взимку накопичується сніг, який потрібно систематично очищати.

Сталеві жолоби кородируються і сильно відпотівають через конденсацію вологи на їх внутрішній поверхні.

Більш надійними в експлуатації є оцинковані металеві лотки спеціального профілю.

При дерев’яних шпросах гребені роблять також дерев’яні з дошок в вигляді грибків. Якщо несучі конструкції і шпроси сталеві, то гребені виконуються з покрівельної оцинкованої сталі, яка кріпиться на кронштейнах з полосової сталі.

 

 

а – гребінь дерев’яний; б – гребінь з покрівельної сталі; в – гребінь з металевих полегшених гнутих профілів. 1 – дерев’яний шпрос; 2 – сталевий шпрос; 3 – покрівельна сталь; 4 - гребіневий профіль.

 

 

Висота поздовжніх вертикальних огороджень від поверхні поживного шару ґрунту або підлоги теплиць назначається з урахуванням виробничих вимог і в однопрольотних ангарних теплицях приймається не менше 1,8м, а багато прольотних блочних не менше 2,2м, щоб забезпечити вирощування овочевих культур на шпалерах.

Для покращення освітлення і можливості провітрювання цокольну частину вертикального огородження ґрунтових теплиць на висоту 500...600мм роблять глухою з цегли або залізобетонних панелей, вище влаштовується суцільне засклення з стулками, що відкриваються. В стелажних теплицях цокольну частину роблять висотою до 750мм торцеві стіни з півночі в двосхилих і в блочних теплицях виконують звичайно суцільними, а з південного – заскленими.

Цегляні цоколі, якщо вони не мають відповідної гідроізоляції, постійно зволожуються від стікаючого з засклення конденсату і крім того, внаслідок гігроскопічності цегляної кладки поглинають вологу з повітря теплиці і швидко руйнуються. Тому для улаштування глухої цокольної частини застосовують більш морозостійкі залізобетонні панелі, а з зовнішнього боку по периметру роблять ґрунтову відсипку з вимощенням.

Фундаменти теплиць можна робити стовбчастими, розташовуючи їх тільки в місцях опирання несучих конструкцій покриття. При несучих конструкціях, в яких виникають сили розпору, фундаменти конструюються уширеними в основі.

В ґрунтових теплицях рослини вирощують на стелажах або в грядках безпосередньо на поживному ґрунті.

Стелажі представляють собою полиці з бортами, розташовані вздовж або поперек теплиці на дерев’яному, сталевому або залізобетонному каркасі. Висота стелажів з бортами над рівнем підлоги теплиці не повинна перевищувати 900мм. Ширина стелажів повинна бути не менше 700 і не більше 1500мм. Поперечні проходи між стелажами роблять 600мм, а між грядками – 400мм. Поздовжні проходи в ґрунтових стелажних і безстелажних теплицях приймають 800мм. Стелажі розташовують на відстані 150...200мм від стіни теплиці.

Стелажі виготовляють з дерева або залізобетону. Дерев’яні стелажі в умовах змінної вологості і високої температури швидко амортизуються і строк служби їх не перевищує 2..3 роки.

Опори для залізобетонних стелажів виконують в вигляді регістрів з сталевих газових труб, укладених на бетонні стовпчики. Регістри використовуються одночасно в якості нагріваючих приладів.

 

Обладнання теплиць

А – збірні залізобетонні стелажі; б – корита-піддони;

1 – бетонні стовпчики; 2 – під стелажні регістри; 3 – бетонні прокладки; 4- шар асфальту; 5 – мішковина просочена бітумом; 6 – бетон марки М200; 7 – тощий бетон; 8 – піщана підготовка; 9 – дренажні азбестоцементні труби; 10 – живлячий трубопровід.

 

Для гідропонного вирощування овочів теплиці обладнують стелажами або коритами-піддонами і установкою для подачі поживного розчину. Залізобетонні стелажі роблять шириною 700мм з середньою висотою бортів 250мм і товщиною днищ і бортів 50...65мм. По дну прокладають дренажну трубу, за допомогою якої подається поживний розчин. Дно стелажу роблять з поперечним ухилом 0,01 до дренуючої труби і ухил дна вздовж стелажу ‑ 0,004 в бік подаючого патрубку.

Особлива увага при улаштуванні стелажів, корит-піддонів приділяється гідроізоляції (водонепроникності) їх і захисту бетону від руйнівної дії поживного розчину.

Внутрішню поверхню залізобетонних і бетонних ємностей покривають шаром бітуму. З цією метою використовувати синтетичну поліетиленову плівку. Надійною гідроізоляцією є обклеювання їх мішковиною, просоченою бітумом і покритою шаром асфальту.

Система підгрунтового зрошення застосовується інколи в ґрунтових без ‑ стелажних теплицях, складається з живильного трубопроводу підігрітої води, розподільчого колодязя, баку з шаровим клапаном і азбестоцементних труб підземного зрошення діаметром 50мм.