Курчат на м’ясо; б – пташник для

Утримання 30тис. курей несучок в

кліткових батареях;

 

 

1 – секцій для розміщення птиці;

2 – венткамери; 3 – електричний брудер;

4 – інвентарна; 5 – тамбур; 6 – мийна;

7– душова; 8 – санвузол; 9 – приміщення для

прибирання посліду; 10 – службова;

11 – щитова; 12 – коридор; 13 – скребковий

конвеєр; 14 – кліткові батареї;

15 - горизонтальний конвеєр.

 

 

Пташник для утримання 20 тисяч курчат на м’ясо, розділений сітчастими перегородками на чотири секції. Подача корму автоматизована, напувають птицю з поїлок, підвішених до перекриття. Послід прибирають трактором. Для додаткового обігріву курчат до місячного віку використовують електричні обігрівачі (див мал „а”).

Будівля пташника на 30 тисяч курей – несучок, складається з двох ізольованих залів для утримання птиці і допоміжних приміщень, які розміщуються посередині будівлі між залами. Курей – несучок утримають в кліткових батареях. При штучному освітленні кліткові батареї обладнані механізмами для роздачі кормів, збору яєць, видалення посліду та проточними автопоїлками. (див мал „б”).

Одноповерхові пташники можуть бути зблоковані в моноблоки та комплекси.

Велика увага приділяється питанню вентиляції приміщень. Вентиляційні камери обладнані вентиляторами та обігрівачами, винесені за межі приміщення і розташовані на покритті будівлі.

В приміщеннях пташника влаштовується легка підвісна стеля, яка утворює простір між залізобетонними плитами покриття та азбестоцементними листами, укладеними з прорізами, через які повітря рівномірно попадає в приміщення по принципу зверху вниз на кліткові батареї. Витяжні вентиляційні канали для видалення використаного повітря з приміщень розміщують в поперечних перегородках і виводять за межі покриття на 1 м.

В пташнику всі процеси по обслуговуванню птиці механізовані.

Багатоповерхові будівлі пташників використовують тільки для кліткового утримання промислового стада курей – несучок, ремонтного молодняку курей та вирощування бройлерів. В них весь технологічний процес механізований.

На кожний поверх проектують самостійний вхід зі сходової клітки або з площадки ліфту. При вході на поверх передбачають прохідну кімнату з дезинфекційним кюветом розміром 1,5х1,5х10м, де персонал залишає особистий одяг, одягає робочий і проходить до зали, як правило багатоповерхові пташники проектують без вікон, зі штучним освітленням, ІІ і ІІІ ступеню вогнестійкості.

Багатоповерхові пташники мають висоту до 9 поверхів, ширину 12 – 36 м, довжину 42 – 102 м. Прольоти 6 і 12 м, висота поверху 2,4 – 3,6 м. Конструктивна схема з повним та неповним каркасом, або без каркасна.

 

Питання для самоперевірки

1. Назвіть основні системи утримання птиці.

2. Об’ємно – планувальні та конструктивні рішення будівель для утримання птиці на підлозі.

3. Об’ємно – планувальне і конструктивне рішення багатоповерхової будівлі для утримання птиці у клітках.

 

Література Л 12 ст. 258 – 277.

Тема 3.3. Будівлі і споруди для птиці.

Лекція 2

Питання:

 

1.Спеціальні вимоги до окремих частин будівлі для птиць: їх конструкції та обладнання.

 

Стіни всередині приміщення та перегородки повинні бути гладкими; їх фарбують в світлі тони фарбами, які не змиваються.

Стіни в мийних облицьовують або фарбують на висоту1,8м від рівня підлоги вологостійкими матеріалами, які дають можливість їх вологого прибирання, дезинфекції та легкого очищення.

Підлога в приміщеннях для птиці повинна бути з твердим покриттям, не слизька, малотеплопровідна, стійкою до дії стічної рідини та дезинфікуючих речовин, водонепроникними і допускати механізоване прибирання глибокої підстілки. Цим вимогам найбільше задовольняють бетонні та цементно – піщані підлоги. В мийних застосовують підлогу з керамічних плиток, в службових приміщеннях – підлога з дошок або з лінолеуму.

Планчасті та гратчасті підлоги влаштовують на висоті 0,6м від нижньої підлоги пташника, але не вище рівня низу вікон. Збірники для посліду роблять висотою не більше 0,8м у вигляді коробів на підлозі або заглиблених траншей.

Перегородки, які розділяють приміщення для птиці на секції, в пташниках для курей, індиків, курчат роблять на всю висоту приміщень комбіновані: в нижній частині на висоту до 0,6м – суцільні дощаті, а вище – у вигляді рам, затягнутих металевою сіткою з вічками від 30 х 30 до 50 х 50мм в залежності від віку птиці.

В пташниках для каченят, качок та гусенят перегородки між секціями роблять суцільними, дощатими висотою 0,6м; в пташниках для гусей висотою 1,25м –суцільними дощатими, а також гратчастими.

Вікна в приміщеннях для утримання птиці усіх видів з розрахунковою зимовою температурою зовнішнього повітря – 20 С і нижче роблять з подвійним заскленням, а в інших районах – з одинарним заскленням. Вікна в пташниках при наземному утриманні птиці розташовують на висоті від підлоги до підвіконня 0,6 – 1,2м; в приміщеннях для кліткового утримання птиці – 0,9 – 1,2м.

Норми природного освітлення – відношення площі віконних прорізів до площі підлоги – приймають: в приміщеннях для дорослої птиці 1/10 – 1/12: для молодняку 1/8 – 1/10: для бройлерів 1/20, в приміщеннях обслуговуючого призначення 1/12-1/20.

Ворота та двері повинні відкриватися в сторону виходу з приміщення. Число та розміри експлуатаційних виходів визначається технологічними вимогами та габаритами машин і обладнання, будівельними параметрами. Двері в перегородках і огородженнях секцій гратчасті, біля воріт влаштовують вітрозахисні пристрої, (козирки, стінки і. т.д.) Ширина тамбуру більше ширини воріт на1м, глибина - більше ширини полотнища не менше чим на 0,5м.

Солярії та вигули служать для регулярної природної інсоляції птиці. Їх влаштовують з зовнішньої сторони біля повздовжніх стін пташників для наземного утримання птиці.

Площа соляріїв дорівнює 50-100%, а для качок – 150% площі підлоги пташника. В племінних господарствах влаштовують солярії та вигули площею для дорослих курей та качок до 2м² на голову, для індиків та гусей до 3м² на голову. Для ремонтного молодняку всіх видів птиці площа соляріїв або вигулів дорівнює 200-350% площі пташника.

З трьох сторін солярії і вигули огороджують дерев’яними рамами, які обтягують металевою сіткою з розмірами вічок 30х30 і 50х50м, в залежності від виду і віку птиці. Висоту огородження соляріїв і вигулів для курей, дорослих індиків і молодняку старших 60 днів приймають 2,2-2,5м; для курей м’ясного направлення і молодняку старших 70 днів – 1,6-1,8м; качок і молодняку старших 55 днів – 0,6м; для гусей і молодняку старше 70 днів – 1м; для курчат і індичат до 60-70 днів – 1,5-1,9м; для каченят до 55 днів і гусят до 70 днів – 0,6м.

Солярії та вигули розділяють поперечними гратчастими перегородками на частини відповідно секціям пташника. Солярії для курей та індиків огороджують зверху ще й сіткою. Підлогу в соляріях роблять з твердим покриттям з нахилом 0,05, щоб був вільний стік води.

В зовнішніх поздовжніх стінах пташників на висоті 100-200мм від рівня підлоги в кожній секції влаштовують лази з розрахунку: для дорослої птиці один лаз на 500кур, 100 індиків, 25 гусей або 25 качок; для молодняку – один лаз на 500 курчат, 125 індичат, 100 гусенят або 125 каченят.

З кожної секції передбачається не менше одного лаза в кожну секцію солярію або вигулу. Лази роблять розміром не менше 300х300 і не більше 400х800мм. При утриманні птиці на глибокій підстилці висоту низу лазу від підлоги збільшують на 200-400 мм. При утриманні птиці на гратчастій або планчастій підлозі лази влаштовують на рівні цієї підлоги.

Сідала влаштовують з’ємними, розбірними, підйомними або стаціонарними. Сідала складаються з дерев’яних, чисто обструганих брусків шириною 40мм з округлими верхніми ребрами.

Для дорослої птиці сідала знаходяться на висоті 450-800мм, а для молодняку- на висоті 460мм від рівня підлоги. Гнізда бувають контрольні, прості або групові, розміри і число яких визначають згідно нормам технологічного проектування птахівницьких господарств. Гнізда для курей та індиків розміщують на висоті 500-700мм від поверхні підлоги або глибокої підстилки, гнізда для качок та гусей влаштовують на підлозі і роблять без днища.

Годують і напувають птицю з переносних та стаціонарних годівниць та поїлок. Кількість годівниць та поїлок визначають згідно норм проектування птахівницьких господарств, їх розміщують в два ряди вздовж проходу. Таке розміщення обладнання дає можливість обслуговувати птицю не заходячи в окремі секції. Одночасно спрощує механізацію трудомістких процесів та складаються сприятлеві умови для використання спеціальних механізмів для роздачі кормів та збирання яєць. Завдяки цьому скорочуються трудові витрати на годування, збирання яєць та інші процеси.

Технологічне обладнання пташників визначається системою утримання птиці та лініями комплексної механізації виробничих процесів.

Для обігріву курчат в перший місяць їх вирощування використовують електричний брудер (обігрівач). Він складається з пірамідального шестигранного кожуха-зонта, виготовленого із оцинкованого заліза. Всередині кожуха закладені чотири електричні спіральні нагрівачі, які автоматично підтримують під зонтом брудера задану температуру в межах 20-33⁰С. Брудерні обігрівачі підвішують тросами до балок перекриття.

 

а – пташник для наземного утримання 20тис. курчат на м’ясо;

 

 

1 – секцій для розміщення птиці;

2 – венткамери; 3 – електричний брудер;

4 – інвентарна; 5 – тамбур; 6 – мийна;

 

В перші дні вирощування курчат, брудери влаштовують на стійки, навколо яких розташовують секційне огородження діаметром 3м. Всередині огородження ставлять обладнання для годування та напування курчат в перші дні їх вирощування, коли курчата досягають місячного віку, брудерні обігрівачі виключають та підтягують до стелі пташника. Під кожним брудером розміщують до 500 курчат.

Зовнішній бункер для зберігання запасів кормів – вертикальний циліндричний, ємністю, 6,2м³ його виготовляють з оцинкованого гофрованого заліза і влаштовують на чотирьох стійках – опорах за межами пташника.

Кліткові батареї випускають: КБЭ – 1А - для вирощування курчат першої вікової категорії (1-30 днів); КБМ2 - для вирощування курчат другої вікової категорії; КБН та ОБН1- для утримання курей несучок.

Кліткові батареї це самостійні агрегати, обладнані механізмами та устаткуваннями для роздачі кормів, збирання яєць, для обігріву птиці, прибирання батареї від посліду і подачі води в поїлки. Основою батареї є металевий каркас, який розділяється по висоті на чотири або п’ять ярусів. Для збирання посліду кожний ярус має внизу настил з армованого скла і прибирається скребками, за допомогою ручного приводу.

Повздовж всієї батареї з одного боку на кронштейнах підвішують годівниці, а з іншого боку - проточні жолобкові поїлки. На кожні три сусідні клітки влаштовують один обігрівальний блок який знімається. Разом з кормороздатчиком переміщується і яйцезбірник.

Розміри кліткових батарей: КБЭ – 1 довжина 9310, ширина 810 та висота 1844м;

КБН – 2 – довжина 19510 ширина 1550 висота 2577м;

КБН – довжина 15000 – 36400м, ємкістю на 2304 голови, ширина батареї 1720, висота 2400м.

Температура в приміщеннях для курей і індиків при наземному утриманні повинна бути 12-16⁰С, в приміщеннях для гусей і качок від 7до 15⁰С, при клітковому утриманні в приміщеннях для всіх видів птиці 16⁰С

Температура в приміщеннях при наземному утриманні молодняку всіх видів птиці віком від одного до 30 днів 22⁰С,під брудерами 35-22⁰С, при клітковому утриманні 24-20⁰С

Температура в приміщенні для молодняку старшого віку при наземному утриманні може бути поступово знижена до 12⁰С, а при клітковому утриманні до 16⁰С, в приміщеннях для молодняку качок та гусей до 7-15⁰С

Оптимально-відносна вологість в приміщеннях для курей, індиків, курчат індичат повинна бути 60-70% в приміщеннях для гусей та качок 70-80% та в приміщеннях для молодняку гусей та качок 65-75%

Питання для самоперевірки

1. Назвіть вимоги до окремих частин будівель для утримання птиці: підлог, перегородок, вікон, дверей, воріт.

2. Що таке брудер електричний його призначення.

3. Кліткові батареї їх призначення, конструктивні рішення

 

Література Л 12 ст.272-276

 

Розділ 4 Будівлі і споруди для зберігання, обробки та переробки

сільськогосподарської продукції.

Тема 4.1 Силосні та сінажні споруди.

 

Лекція 1

 

Питання:

1. Загальні відомості про силосування кормів.

2. Силосні споруди, їх види, вимоги до них.

 

Силосуванням називається спосіб консервування зеленого корму з метою тривалого зберігання його в соковитому вигляді. Спеціальні споруди, що служать для силосування і зберігання засилосованих кормів називаються силосними спорудами.

Силос – це консервований корм з характерним запахом, смаком і кольором, приготований з подрібнених і ущільнених свіжоскошених рослин вологістю 60...75%. Консервування проходить в результаті накопичення органічних кислот (молочної, оцтової, пропіонової), що утворюються при бродінні маси. Бродіння вуглеводів корму (цукор, крохмаль) проходить в результаті життєдіяльності молочнокислих і інших бактерій. Для оптимального протікання біохімічних процесів в масі, що силосується, необхідні анаеробні умови, ретельна ізоляція від повітря і створення температури в межах 25...35⁰ С, що досягається швидким і щільним укладанням подрібненої силосної маси в силосні споруди.

Сінаж – це консервований в анаеробних умовах корм, приготовлений з подрібнених і прив’ялених злакових і бобово-злакових сумішей трав з вологістю 45-55%. При відсутності доступу повітря консервування прив’яленої маси досягається фізіологічною її сухістю і газами що виділяються (СО₂ і інші). Сінаж за своїми якостями ближче до зеленої трави, чим звичайний силос. На вигляд він схожий на свіжу зелену масу, зовсім не має олійної кислоти, яка часто утворюється в звичайному силосі і надає йому неприємний запах і смак, цьому сінаж гарно поїдається худобою і вівцями.

Важливим фактором зберігання сінажу є герметизація сховища. При недостатньому захисті від доступу атмосферного повітря, корм при невеликій вологості швидко нагрівається і псується.

Силососховища можна розділити на дві групи: горизонтальні і вертикальні споруди.

До горизонтальних сховищ відносяться бурти, кургани і траншеї. В залежності від ступеню заглиблення розрізняють наземні, напівзаглиблені і заглиблені траншеї. В напівзаглиблених траншеях підлогу (днище) розташовують нижче рівня планувальної відмітки не більше ніж на половину висоти, а в заглиблених траншеях – на половину і більше висоти споруди. Заглиблені траншеї звичайно мають висоту стін над рівнем землі не більше 500...700мм.

До вертикальних сховищ відносяться башти, які бувають круглої або багатогранної форми в плані, наземні і напівзаглиблені, обваловані землею. Сховища баштового типу в останній час будуються тільки наземними і використовуються переважно для приготування і зберігання сінажу.

Найчастіше зводяться споруди траншейного типу. Переваги таких сховищ в тому, що для їх будівництва можна широко застосовувати місцеві будівельні матеріали і досить прості підйомно-транспортні механізми. Траншеї дозволяють здійснювати самогодівлю тварин. Головна ж перевага траншей - низька вартість будівництва.

До недоліків траншейних сховищ, перш за все, слід віднести значне збільшення площі їх забудови і кормової зони в зв’язку з невеликою корисною висотою траншей, яка не перевищує 5м. Питома відкрита поверхня корму в траншеях в 3...6 раз більша ніж в баштах, а це збільшує втрати поживних речовин в кормі.

Переваги башт в тому, що вони дозволяють повністю механізувати і автоматизувати вивантаження і потребують меншу площу ділянки. Практикою доведено, що в баштових сховища при дотриманні умов технології втрати поживних речовин в 1,5... 2 рази менші, ніж в траншеях. До недоліків башт, крім підвищеної їх вартості, відноситься невисока продуктивність засобів вивантаження.

Вміст і типи сховищ вибирають в залежності від розмірів господарства чи ферми, тобто потреби в консервованих кормах в даному господарстві; можливості заповнення сховища не більше ніж за 4 дні сінажем і не більше ніж за 5 днів силосом; площі земельної ділянки, відведеної під забудову; геологічних і гідрогеологічних умов ділянки будівництва; наявності будівельних матеріалів і механізмів. Слід також враховувати необхідність щоденного виймання шару корму не менше: в траншеях – 0,5м, в баштах – 0,25м по всій площі поперечного перерізу сховища.

Для забезпечення необхідних умов нормального протікання процесу силосування, отримання та збереження високоякісного корму сховища силосу і сінажу повинні відповідати наступним вимогам:

- захистити силосну масу від проникнення повітря, яке сприяє розвитку небажаних мікробіологічних процесів, що викликають розвиток плісені і гниття корму:

- не допускати витікання соку, що виділяється при силосуванні назовні через стіни та дно і захистити силосну масу від проникання в неї води з зовні;

- захистити силосну і сінажну масу від промерзання, так як вивантаження і поїдання промерзлого корму утруднено; крім того процес силосування вимагає збереження в силосі позитивної температури;

- огородження (стіни, днища) повинні бути стійкими проти дії молочної і оцтової кислоти з концентрацією до 2...3% які є в силосному соку, а матеріали внутрішніх поверхонь огороджень не повинні впливати на смакові якості корму;

- мати рівні гладенькі поверхні стін і згладжені (закруглені) кути, так як виступи, шорсткість і гострі кути ускладнюють вільне осідання корму, викликають його розщільнення і утворення повітряних прошарків, які сприяють загниванню силосної маси; шорсткість і гострі кути утруднюють очищення огороджень від залишків корму, фарбування і дезинфекцію сховища;

- забезпечити максимальну механізацію по завантаженню і ущільненню силосної маси, а також по вивантаженню корму з сховища;

- забезпечити можливість складування в сховищах як силосу так і сінажу.

 

 

Питання для самоперевірку

 

1. Дайте визначення, що таке силосування і силосна споруда.

2. Види силосних споруд.

3. Вимоги до силосних споруд.

 

Література Л.12. ст. 312-315; Л.16.ст.196-197.

Тема 4.1. Силосні та сінажні споруди.

Лекція 2

Питання

1.Силосніі сінажні траншеї наземні, напівзаглиблені і заглиблені, їх конструктивне рішення.

2. Силосні і сінажні башти. Поняття про “дихальну систему”.

 

Силосні (сінажні) траншеї є дешевими і відносно простими по своєму улаштуванню і експлуатації спорудами. Траншеї проектують прямокутної форми в плані з поздовжніми стінами і днищем з твердим покриттям.

Ширину траншей звичайно приймають 6; 12 і 18м, а довжину - в залежності від потрібної місткості, але також кратною 6м. Мінімальну довжину траншей приймають не менше двократної її ширини.

Траншеї розміщують на ділянці рядами, паралельно одну до другої. Відстань між траншеями залежить від виду ґрунту, висоти обвалування і габаритів транспортних засобів, які застосовуються при завантаженні і розвантаженні силосу і сінажу. Застосовують також блоковані траншеї.

Наземні траншеї – найбільш поширений тип силосних споруд. Вони мають ряд переваг в порівнянні з напівзаглибленими і заглибленими. Їх можна будувати при будь - яких ґрунтових умовах, в тому числі з дуже високим рівнем ґрунтових вод, об’єм земляних робіт буде найменшим, спрощується вивантаження кормів з сховища, відпадає необхідність в спеціальних підземних спорудах для відведення силосного соку і атмосферних вод для відведення силосного соку і атмосферних вод. В наземних траншеях можна організувати самогодівлю тварин.

Стіни надземних траншей виконують вертикальними або з нахилом від вертикалі на зовнішній бік не більше 1:10 (відношення горизонтальної проекції до висоти). Рівень днища наземних траншей повинен бути вище рівня землі на 0,15...0,2м і мати нахил 0,01 від середини траншеї до пандусів або приямків для збирання силосного соку. Нахил зовнішніх в’їздних пандусів, що робляться по торцям, приймається не більше 1:5. Після закладки силосу торці траншей закривають дерев’яними щитами, тюками соломи і. т. п.

Стіни надземних траншей роблять стаціонарними і в окремих випадках збірно-розбірної конструкції. По конструкції стіни наземних траншей бувають із збірного залізобетону, бетону, каміння і цегли.

Для будівництва траншей із збірного залізобетону застосовують залізобетонні елементи двох типорозмірів: плоскі плити розміром 1500х3000мм і трикутні контрфорси, які ставлять на фундаментні плити з кроком 3м.

Також можуть застосуватись Т- подібні блоки СБТ розмірами 1700х3700мм.