Шляхи або способи прийняття тексту міжнародного договору (встанов-лення автентичності тексту)

1) підписання - на сьогодні все рід-ше застосовується така спосіб як підписання тексту, оскільки він може ви-конувати й інші функції, зокрема бути актом виразу згоди на обов’язковість договору

2) парафування - це посторінкове проставляння у лівому куті докумен-ту ініціалів відповідного органу, яке означає, що текст є остаточним. У кінці тексту договору, де має бути підпис, ініціали не ставляться. Це пояснюється прагненням виключити будь-яке помилкового тлумачення стосовно остаточ-ного підписання договору.

3) голосування - дві третини від присутніх і тих, що беруть участь у голосуванні держав у випадку багатосторонніх угод. У всіх інших випадках — рішення ухвалюєть-ся одностайно

4) підписання під умовою (ad referendum) - («за умовою» або «до ухвалення») — це попе-редній вид підписання, який виражає остаточне погодження з текстом дого-вору уповноважених осіб, але має на увазі необхідність подальшого підтвер-дження органом держави, що репрезентується. Після такого підтвердження цей спосіб має силу звичайного остаточного підписання. Підписання за умо-вою застосовується, коли представник держави або невпевнений в окремих положеннях тексту або остаточне підписання виходить за межі його компе-тенції.

5) прийняття заключного акту конференції, що містить текст договору - По завершенню дипломатичної конференції приймається заключний акт в рамках міжнародної міжурядової організації. Тут автентичність тексту встановлюється підписом посадової особи.

Висловлення згоди на обов’язковість договору.

У ст. 11 Віденські конвенції дають невичерпний перелік способів вислов-лення згоди:

— підписання договору - це форма вираження згоди на обов’язковість договору шляхом підписання договору представником держави.

Підписання надає до-говору обов’язкової сили у трьох випадках:

1) договір передбачає, що підписання має таку силу;

2) в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу;

3) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів.

Підписання двосторонніх міжнародних договорів здійснюється за прин-ципом альтернату (чергування) — кожний уповноважений ставить підпис першим на своєму екземплярі, а потім уже другим підписує екземпляр іншої сторони; назва держави, печатка, а також текст договору відповідною мовою також розташовуються на першому місці в примірнику, що належить цій сто-роні.

— обмін документами, що складають договір - це спрощена процедура, яка застосовується до двохсторонніх угод. Звичайно обмінюються нотами чи листами. У біль-шості випадків таких обмін здійснюється відомством закордонних справ дер-жави з акредитованим у ньому дипломатичним представником іншої держа-ви або ж безпосередньо відомствами одне з одним.

— ратифікація договору - це найбільш авторитетний акт, яким держава висловлює свою остаточну згоду з міжнародних договором, шляхом прийняття його тек-сту парламентом цієї держави. Ратифікація виражається у двох аспектах: у внутрішньому та міжнародному.

У внутрішньому праві ратифікація являє собою комплекс норм, які ви-значають порядок ініціювання, розгляду та прийняття рішення стосовно пи-тання про ратифікацію. Рішення оформлюється законодавчим або іншим ак-том ратифікації, що символізує завершення внутрішнього етапу ратифікації.

 

— Прийняття та затвердження («конфірмація») міжнародних договорів отримали розповсюдження приблизно у середині ХХ ст. Дефініція «прийняття» охоплює дві різні процедури. Якщо договір передбачає, що він може бути прийнятий без підписання, то процедура не відрізняється від приєднан-ня. Якщо ж договір відкритий для підписання з наступним прийняттям, то процедура схожа з ратифікацією.

Така форма, як затвердження («конфірмація»), — це вираження згоди на обов’язковість договору, який не потребує ратифікації,

— приєднання - означає згоду на обов’язковість договору суб’єкту, який його не підписував, і, як правило, не приймав участі в його підготовці. У доктрині проводиться межа між поняттями «accession» та «adhesion». Якщо першою дефініцією позначають повне прийняття по-ложень договору, то друга використовується для позначення лише ситуації, коли приймаються лише деякі положення договору.

Узагалі, у практиці можна виділити три основні види приєднання:

1) приєднання, що висловлює згоду на обов’язковість міжнародного до-говору в цілому;

2) приєднання, що висловлює згоду на прийняття та застосування дер-жавою усіх положень договору, але без оформлення участі у ньому. Таке при-йняття характерне, наприклад, для договорів, що стосуються права збройних конфліктів;

3) приєднання як правило про те, що положення визнаються держава-ми, які не беруть участь у договорі, в якості норм загального міжнародного права.

 

Форма і мова міжнародного договору

Питання стосовно форми договорів зводиться до письмової та усної форми. Перевага віддається звісно письмовій формі, що однак, нагада-ємо, не впливає на юридичну силу договору.

Якщо питання про письмову форму більш-менш зрозуміле, то не все так про-сто з іншою формою, а саме — з усною.

Існує два різновиди угод в усній формі:

1) угоди, які не фіксуються в жодних документах;

2) угоди, які сформульовані та укладені усно, але разом з тим зафіксовані в тих чи інших документах.

Стосовно останніх, то фіксуватися може або увесь зміст, або основне по-ложення, чи сам факт укладення угоди з визначеного питання. Відомо, що зміст усних угод не буває завеликим в наслідок особливостей форми. Най-більш авторитетними видами закріплення усної угоди є спільні заяви та ко-мюніке.

Усна угода може бути зафіксована в протоколі переговорів, який підпи-сується секретарями делегацій. Усна угода може фіксуватися за допомогою звукозапису, іноді паралельно з кіно- чи телезйомкою. Звукозапис має здій-снюватися за згодою сторін, і кожна з них повинна отримати свій екземпляр.

Звукозапис, яка здійснювалася тільки однією із сторін, не може розглядатися як офіційна форма угоди.

Як ми вже зазначали усні договори називають ще «джентльменськими угодами». У точному сенсі дефініція «джентльменські угоди» означає спрощену форму міжнародної угоди в усній формі, як володіє морально-політичною, а не юридично обов’язковою силою.

Також «джентльменські угоди» можуть існувати у вигляді паралельних дій, коли держави не укладають формальних угод, а вживають відповідних заходів паралельно, на основі взаєморозуміння.

Мова договору

Проблема мови договору розглядається в контексті міжнародного права з точки зору юридичних, а не лінгвістичних нюансів. Кожна мова відображає особливості відповідної правової системи.

Двосторонні договори складаються на мовах обох сторін. Обидва тексти мають однакову силу, є рівно автентичними, рівно справжніми. У випадках істотного розходження між мовами договір складається на трьох мовах. Усі тексти є автентичними, але у випадку розходжень превалювати буде третя мова.

Багатосторонні договори укладаються на декількох мовах. Універсальні конвенції під егідою ООН складаються на шести офіційних мовах — англій-ській, арабській, іспанській, китайській, російській та французькій. Автен-тичність текстів означає, що вони у рівному ступені виражають зміст догово-ру.

 

33. Міжнародний договір — це родове поняття, що об’єднує всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, деклара­ція, комюніке, протокол та ін.

Виходячи з положень статей 2 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років, міжнародний договір слід визначити як пись­мову угоду, що регулюється міжнародним публічним правом, укладену між двома або декількома суб’єктами міжнародно­го права незалежно від того, міститься вона в одному доку­менті, у двох або кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви.

Об’єктом міжнародного договору є відносини між суб’єк­тами міжнародного права з приводу матеріальних і немате­ріальних благ, дій та утримання від них.Фактично об’єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини.За об’єктами регулювання договори поділяють­ся на політичні, економічні, науково-технічні й ін.

Суб'єктами (учасниками) міжнародного договору за
Віденською Конвенцією 1969 року є тільки держави.У міжнародно-правовій літературі та договірній практиці, крім терміна «учасник» міжнародного договору, вживаються терміни «суб'єкт», «контрагент», «сторона».Вони вважаються рівнозначними, за винятком терміна «сторона».Водночас термін «контрагент» частіше застосовується до учасників зовнішньоекономічних угод, термін «суб'єкт» має більше наукове значення і вживається стосовно до суб'єкта міжнародного права взагалі.Існує думка, що сторонами в міжнародних договорах суб'єкти міжнародного права стають тільки тоді, коли цей договір вони вже уклали.До цього моменту, поки міжнародний договір не укладений, пройшовши для цього всі необхідні стадії, його учасники називаються сторонами, що домовляються.У той же час вважають, що держави, які беруть участь у переговорах, — це ті держави, що перебувають у стадії укладання міжнародного договору, коли договір ще цілком не сформульований.

 

 

34. Умови дійсності міжнародного договору:

Дійсність міжнародного договору - це особлива його якість. Тільки дійсні міжнародні договори є джерелами обов'язкових для держав міжнародно-правових норм. Дійсність міжнародних договорів може мати тільки юридичну основу, передбачену міжнародним правом, і з цього погляду може бути визначена його міжнародно-правова повноцінність, передусім, правомірність, у силу якої договір є обов'язковим для виконання його контрагентами і для поважання всіма іншими державами. Дійсність це - юридична повноцінність міжнародного договору не тільки з погляду його відповідності міжнародному праву (правомірність), але й наявність у ньому сторін, які володіють міжнародною правосуб'єктністю, погодженість їхніх воль і т. д. Дійсність означає, що повинні наставати ті юридичні наслідки, до яких прагнули суб'єкти міжнародного права, укладаючи міжнародний договір, згідно з міжнародним правом. Дійсні міжнародні договори - це такі договори, юридична сила яких не може бути заперечена з погляду міжнародного права, проти яких не можна виставити жодних міжнародно-правових заперечень. У міжнародному праві діє презумпція дійсності міжнародних договорів. Дійсним є такий міжнародний договір, який укладено відповідно до норм міжнародного права і в якому втілено істинну угоду суб'єктів міжнародного права, що не суперечить основним принципам та іншим імперативним нормам міжнародного права.

Умовами дійсності договору є:

- дотримання встановлених правил при його заключеніі.

- укладати договір повинні належні суб'єкти, а переговори вести належним чином

- уповноважені представники, які повинні: не застосовувати силу і дотримуватися повної добровільність; не допускати обману в ході переговорів і не вчиняти дій, що викликають помилки в тексті договору; дотримуватися конституційну процедуру укладання договорів; не допускати підкупу представника держави або міжнародної організації.