Поняття та ознаки цивільно-правового договору. Функції цивільно-правового договору.

Поняття та ознаки цивільно-правового договору. Функції цивільно-правового договору.

Згідно з ст. 626 ЦК: Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

ЦК передбачено, що двосторонні та багатосторонні правочини (угоди) є договорами.

Ознаки договору: 1. це юридичний факт, здатний породжувати виникнення цивільних прав та обов’язків 2. це, дія, яка є результатом внутрішнього волевиявлення обох сторін; 2) Волевиявлення має характер угоди сторін; 3) Волевиявлення сторін виражене в конкретній формі (усній чи письмовій); 4) Взаємне волевиявлення досягається у встановленому нормами права порядку; 5) Угодою сторін встановлюється (а також змінюються та припиняються) їх цивільні права та обов`язки.

Можна сказати, що Договір з однієї сторони – угода, право-відношення, підстава для виникнення зобов’язань, з іншого – це документ про фіксацію укладення угоди чи саме зобов’язання.

З прийняттям нового ЦК змінилася роль договору у співвідношенні зовнішнього (державного) і внутрішнього регулювання (саморегулювання) шляхом посилення засобів договірного саморегулювання.

Ст..6 ЦК закріплюється самостійна саморегулююча роль договору, особливо коли сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

 

Поняття вертикальної ієрархії норм договірного права. Співвідношення внутрішнього і міжнародного регулювання договірних відносин.

Джерела договірного права за юридичною силою поділяються на: 1. Конституцію У., 2. ЦК та ГК – основні кодифіковані акти 3. інші акти цивільного законодавства (спеціальні закони ( про лізинг, про концесії, про ЗЕД…) та підзаконні акти (акти Президента, постанови КМУ, акти інших органів державної влади та місцевого самоврядування у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.,); 3. договори суб’єктів цивільного права; 4. звичаї; 5. міжнародні договори; 6. інші форми цивільного законодавства («неформалізовані прецеденти», корпоративні норми тощо).

Вертикальну ієрархію норм чітко визначають ЦК (ст. 4) та ГК (ст.. 7). Норми Конституції мають пряму дію, інші акти не можуть їй суперечити. Акти цивільного законодавства приймаються відповідно до К., ЦК та ГК. Законопроект, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК має розглядатися одночасно із законопроектом про внесення змін до ЦК. ОВВ приймають нормативні акти лише у випадках і в межах встановлених К., ЦК, ГК, та законами.

Горизонтальна ієрархія: 1) новий закон має пріоритет по відношенню до раніше виданого (ст.. 5 ЦК); 2) спеціальний закон витісняє загальний (не закріплено в жодному акті, але загальновизнано).

ЦК та іншими законами встановлено пріоритет міжнародного договору, так ст. 10 ЦК чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, є частиною національного цивільного законодавства У. Якщо у міжнародному договорі У. містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору У.

 

Співвідношення та взаємодія договору й закону як джерел регулювання договірних відносин за ЦК України та ГК України.

Згідно ст.. 6 ЦК Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зазначені положення застосовуються як до договорів так і до односторонніх правочинів.

Джерела договірного права за юридичною силою поділяються на: 1. Конституцію У., 2. ЦК та ГК – основні кодифіковані акти 3. інші акти цивільного законодавства (спеціальні закони ( про лізинг, про концесії, про ЗЕД…) та підзаконні акти (акти Президента, постанови КМУ, акти інших органів державної влади та місцевого самоврядування у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.,); 3. договори суб’єктів цивільного права; 4. звичаї; 5. міжнародні договори; 6. інші форми цивільного законодавства («неформалізовані прецеденти», корпоративні норми тощо).

 

Співвідношення понять «договір», «угода» та «правочин».

Законодавством не завжди послідовно і узгоджено визначено співвідношення цих понять.

Згідно ст.. 11 Цк підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 ЦК правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Вони можуть бути односторонніми та двосторонніми (багатосторонніми).

Майже такі ж визначення для «угоди» були закріплені в ст.. 41 ЦК УРСР, якою передбачалося, що угодами визначаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

При цьому, і в ЦК і в ЦК УРСР однозначно сформульовано, що двосторонні та багатосторонні правочини (угоди) є договорами.

Згідно з ст. 626 ЦК: Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином кожен договір є правочином.

Слід зазначити, що значна кількість НПА містить посилання на угоди.

Так, у ГК перевага надається термінам «договір» та «угода».

Таким чином можна зробити наступний висновок про співвідношення понять:

1. Двосторонні й багатосторонні правочини є договорами і водночас угодами.

2. Договори і угоди – тотожні поняття

Співвідношення принципів реального виконання та належного виконання.

У Цивільному кодексі України встановлено принципи:

- «належного» виконання;

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання, як правило, передбачає виконання зобов’язання: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) належним способом; 4) у належні строки (терміни): 5) у належному місці.

- «реального» виконання; Принцип «реального» виконання встановлено у ст. 622 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 622 боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, задані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник звільняється від виконання зобов’язання в натурі у разі: 1) відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес; 2) передання кредиторові відступного; 3) відмови кредитора від договору.

Реальне і належне виконання розмежовують тим, що:

Реальне виконання виражає суть виконання як здійснення певної дії,

а належне виконання – якісну характеристику дії або утримання.

 

Стадії укладення договору.

Стадії укладення договору визначені ЦК та ст.. 640-646, ГК. Договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам. Якщо законодавство передбачає особливе оформлення по формі або державної реєстрації, та такі договори вважається укладеними з моменту виконання вимог закону. В деяких випадках для виникнення договірних зобов'язань необхідна передача в займ, схов, перевезення, в цих випадках договір вважається укладеним з моменту передачі (реальний).

Укладення договору має три стадії: 1) пропозиція вступити в договір (оферта); 2) прийняття оферти (акцепт); 3) покриття оферти акцептом (перфекція), 4) може бути стадія судового рішення (розгляду розбіжностей)

В цілому Формула договірного процесу має наступну схему. НАПРАВЛЕННЯ ОФЕРТИ – ОТРИМАННЯ ОФЕРТИ – (чи відміна оферти) – ВСТУП ОГФЕРТИ В СИЛУ – ВИНИКНЕННЯ В ОФЕРЕНТА ЗОБОВ`ЯЗАНЬ, передбачених офертою, - (чи відкликання оферти) – АКЦЕПТ (чи відмова від оферти) - ДОГОВІР

Свої особливості мають договори, що фінансуються за рахунок державних коштів, укладаються на біржах, ярмарках і публічних торгах…

 

Поняття та ознаки акцепту.

Акцепт – це відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття.

Акцептування пропозиції є другою стадією в порядку укладення договору.

У разі, якщо пропозиція прийнята, то акцепт матиме обов`язкові ознаки: акцепт буде повним і безумовним – тобто акцептантом прийняті всі умови майбутнього договору, які запропоновані оферентом.

Якщо оферта не прийнята, чи прийнято тільки частину умов, - то акцепт відсутній, - сторони або мають до узгодити умови майбутнього договору за допомогою протоколу розбіжностей, або, у разі, якщо акцептантом заявлені нові умови, то це – нова оферта.

Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом, якщо повідомлення про його скасування оферент отримає до моменту або в момент отримання самого акцепту.

У разі відкликання акцепту або неотримання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього терміну, оферент вважається вільним від тих обов'язків, які пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

Іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк здій­снює дії з виконання вказаних у оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує певні суми. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачене законодавчими актами або не визначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і одночасне його виконання (ст. 642 ЦК).

 

Відповідальність без вини.

Згідно зі ст.. 614 ЦК вина є загальною, але не в усіх випадках обов'язковою умовою відповідальності.

Договором або законом можуть бути передбачені випадки відповідальності без вини.

Законодавчі норми, що передбачають відповідальність без вини, більше властиві недоговірним зобов'язанням із завдання шкоди, зокрема (але не виключно):

Ст. 612 ЦК – ч. 2. - боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково (тобто за відсутності його вини)настала після прострочення.

Ст. 950 ЦК – ч. 2 - Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Ст. 1173 ЦК - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Ст.. 1174 ЦК - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Ст. 1175 ЦК - шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Ст. 1176 ЦК - шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Ст. 1187 ЦК - шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку

Ст. 1209 ЦК - продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.

Поняття, сторони та загальна характеристика договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Правове регулювання відносин постачання електроенергії, теплоенергії, газу та інших ресурсів.

За даним договором одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Ознаки, що відмежовують його від інших видів договорів купівлі-продажу, зокрема від договору поставки, з яким він має найбільше спільних рис. Однією з таких ознак є спосіб виконання договору – передавання енергії енергопостачальною організацією покупцеві здійснюється через приєднану мережу, оскільки електроенергію неможливо передати в інший спосіб. Звідси випливає, що електроенергія може бути предметом лише договору енергопостачання. Другою характерною ознакою даного договору, що не властива іншим різновидам купівлі-продажу, є встановлення певних обов'язків споживача (абонента) не лише під час передавання енергії, а й у ході її споживання, зокрема дотримання режиму споживання електроенергії, забезпечення безпеки енергетичних мереж і справності приладів та устаткування для споживання енергії, якими він користується. За договором енергопостачання передбачено обов'язок споживача оплатити вже прийняту енергію, але не передбачено, на відміну від усіх інших договорів купівлі-продажу, обов'язку прийняти товар – це дозволяє зробити висновок, що споживач не зобов'язаний отримувати певну кількість енергії. Також для цього договору не характерні такі атрибути багатьох різновидів договорів купівлі-продажу, як гарантійний строк і строк придатності товару, його комплектність, тара й упаковка тощо.

Усі зазначені ознаки договору енергопостачання обумовлені, перш за все, особливостями енергії як товару – адже електроенергію неможливо накопичувати у значній кількості та зберігати; процес її виробництва, як правило, безперервний і нерозривно пов'язаний як з її транспортуванням, так і з її споживанням; енергія при передаванні споживається цілком і не може бути повернена; для прийому енергії у споживача мають бути технічні пристрої для підключення до енергомереж енергопостачальної організації. Покупцем за договором енергопостачання може виступати як фізична, так і юридична особа. При цьому громадяни, як правило, укладають договір енергопостачання з метою одержання енергії для побутового щоденного споживання. Юридичні особи також можуть отримувати енергію для забезпечення власних потреб, але можливе її придбання і для подальшого перепродажу. В останньому випадку відносини за договором енергопостачання регулюються положеннями статей 275–277 ГК, відповідно до яких у договорі має бути визначено загальну кількість енергії, що відпускається, строки її постачання (правові норми ЦКУ не містять вимог щодо обов'язкового визначення в договорі зазначених умов). Оплата енергії, що відпускається за господарськими договорами енергопостачання, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати, тоді як загальні положення ЦКпередбачають оплату за вже фактично відпущену енергію. Такі розбіжності пояснюються тим, що покупцями за цивільними договорами енергопостачання є зазвичай безпосередньо споживачі енергії, які купують її для особистого споживання, а за господарськими – організації, що використовують енергію в підприємницькій діяльності.

73. Поняття та загальна характеристика договору контрактації сільсько-господарської продукції. Сторони договору.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції (713 ЦКУ) виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію й передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. Договір контрактації сільськогосподарської продукції можна охарактеризувати не лише як різновид договору купівлі-продажу, а й як різновид договору поставки. Адже момент виконання як договору контрактації, так і договору поставки є віддаленим у часі від моменту їх укладення; з обох зазначених договорів виникають, як правило, довготривалі відносини; предметом як договору поставки, так і контрактації зазвичай виступають майбутні товари, а сторонами – суб'єкти підприємницької діяльності. ЦК передбачає можливість застосування до договору контрактації не лише загальних положень про купівлю-продаж, а й положень про договір поставки. Ознаки договору контрактації, які дозволяють відмежувати його від договору поставки – до них належать склад сторін договору та особливості товару, що відчужується. сторонами договору контрактації є виробник сільськогосподарської продукції та її заготівельник.Інша відмінність договору контрактації від договору поставки (а також від інших видів договорів купівлі-продажу) полягає в особливостях контрактованого товару1) предметом договору контрактації є лише сільськогосподарська продукція в сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. 2) договір контрактації укладається лише щодо майбутніх товарів, які ще підлягають вирощуванню (зерно, овочі) чи виробництву в умовах сільського господарства (худоба, птиця), – отже, момент виконання не тільки не відповідає моменту укладення договору, а й є значно віддаленим від нього в часі;

73.2 3) вирощування сільськогосподарської продукції пов'язане з умовами, що не залежать від волі виробника: адже можливі й посухи, непередбачені розміри повені, масове захворювання худоби тощо. Доказами на підтвердження наявності природних та інших об'єктивних факторів, що свідчать про відсутність вини виробника, можуть бути відповідні довідки ветеринарного нагляду, метеослужби тощо. Специфічним договором контрактації є закупівля сільськогосподарської продукції для державних потреб. Замовниками за таким договором можуть бути лише ВРУ та інші центральні органи державної влади У., Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, визначені ЗУ «про Державний бюджет України», а також державні організації та установи, уповноважені КМУ укладати державні контракти на поставку державі сільськогосподарської продукції. Найсуттєвішою відмінністю даного договору від звичайної контрактації є, крім зазначеної вище вказівки про статус сторони, яка виступає заготівельником, вимоги щодо обов'язкового визначення в договорі кількості та асортименту продукції, ціни за її одиницю, загальної суми договору, порядку та умов доставки продукції, строків її здачі-приймання, обов'язків контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства, а також взаємної майнової відповідальності сторін у разі невиконання ними умов договору (272 ЦКУ). Таким чином, усі вказані умови при укладенні договору контрактації на основі державного замовлення набувають статусу істотних, і у разі відсутності в договорі вказівок хоча б щодо однієї з них договір уже не може вважатися укладеним.

 

74. Поняття та загальна характеристика договору міни.

Договір міни, регулюється положеннями статей 715–716 ЦКУ. Внаслідок укладення договору міни його учасники зобов'язуються передати один одному у власність певний товар в обмін на інший, не сплачуючи при цьому коштів. Кожна із сторін цього договору одночасно виступає і продавцем, і покупцем. Також згідно з даним договором можливий варіант обміну товарів на роботи чи послуги (715 ЦКУ). Характерна ознака, що виділяє з усіх видів купівлі-продажу лише даний договір – вартість товару не може сплачуватись у грошовому еквіваленті. Ще однією кваліфікуючою ознакою договору міни є момент переходу права власності на обмінювані товари – на відміну від усіх договорів купівлі-продажу, за договором міни перехід права власності відбувається лише після того, як обов'язки з передачі товарів виконані обома сторонами, тобто таке право виникає одночасно в обох сторін договору. Така законодавча норма запобігає виникненню ситуації, коли сторона, що перша отримала товар, здобуває на нього право власності, не виконавши зустрічного обов'язку з передавання другій стороні товару, який їй належить. Усі інші умови зазначеного договору регулюються загальними положеннями ЦКУ про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або про інші договори, елементи яких містяться в договорі міни (якщо це не суперечить суті зобов'язання). Укладення будь-якого різновиду договору купівлі-продажу спрямоване на оплатний перехід майна у власність покупця, при цьому завжди виникають певні права та обов'язки у кожної зі сторін. Кваліфікуючими ж ознаками, на підставі яких здійснено розмежування видів купівлі-продажу, є особливості товару, правовий статус сторін, мета купівлі товару, спосіб виконання договору та еквівалент розрахунку за товар, який відчужується. Останній критерій розмежування не є цілком виправданим – адже, відповідно до загальних положень про договір купівлі-продажу (655 ЦКУ), покупець зобов'язується сплатити за товар певну грошову суму, і зазначена правова норма не передбачає можливості встановлення умовами договору вираження ціни товару в іншому еквіваленті.

74.2 Тому доцільніше було б виділити договір міни в окремий вид договірних зобов'язань або ж принаймні усунути вказану суперечність даного договору із загальними правовими нормами про купівлю-продаж, зазначивши в них після вимоги про оплату товару у грошовій сумі застереження щодо можливості встановлення іншого в договорі чи законі. За договором міни кожна сторона втрачає право власності на той товар, який передає в обмін, і набуває право власності на товар, який вимінює. Новели ЦК щодо договору міни: - договір міни також іменується бартером; - передбачається можливість встановлення доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості; - право власності на обмінювані товари виникає одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами; - передбачається можливість обміняти майно на роботи (послуги); - до договору міни можна застосовувати положення про договір купівлі-продажу, поставки, елементи яких містяться в договорі міни. Оскільки договір міни може носити комплексний характер (на його підставі можуть виникати зустрічні не тільки однорідні зобов’язання, а й неоднорідні зобов’язання, одне із яких може бути іншим різновидом купівлі-продажу або навіть іншим зобов’язанням взагалі) до цих двох зустрічних зобов’язань у відповідних випадках можуть застосовуватись положення про різні види зобов’язань. Потрібно враховувати особливості бартерних операцій передбачених Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної

75. Поняття та загальна характеристика договору дарування.

Згідно ЦК, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування, як і договір купівлі-продажу, спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних д ій. Подарувати будь-яке майно, а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Для здійснення договору дарування необхідна також згода обдаровуваного. Сторонами в договорі дарування можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава У., АРК, територіальні громади. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Письмова форма є обов’язковою для дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договору дарування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму громадян. При укладенні договорів дарування слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності, тощо. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

75.2 Дарувальник також не може залишити за собою право користуватися річчю після передачі її обдаровуваному. ЦК передбачає можливість передачі дарунка через певний строк після укладення договору дарування або в конкретний термін, зазначений у договорі. До вимог про розірвання договору дарування встановлено позовну давність в 1 рік (ст. 728 ЦК). Формою дарування є пожертва, зміст якої ЦК визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, визначеним ч. 1 ст. 720 ЦК, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування.

76. Договір пожертви: поняття, загальна характеристика.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Формою дарування є пожертва, зміст якої 729 ЦК визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування. Відмінність від дарунка вбачається в тому, що пожертва призначена для користування невизначеної кількості осіб і має конкретне призначення. Окремо встановлюються лише права пожертвувача на здійснення контролю за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. У випадку неможливості використання пожертви за призначенням пожертвувач дає згоду на використання пожертви за іншим призначенням (у разі смерті пожертвувача або ліквідації юридичної особи – за рішенням суду). Згідно 730 ЦК, пожертвувач має право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. ЗУ "Про благодійництво та благодійні організації" визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій. Згідно ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб", кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини. Виняток становлять лише кошти й майно, подаровані одним членом подружжя іншому, в межах їх частини спільної часткової чи спільної сумісної власності згідно із законом.

 

77. Договір ренти: поняття, загальна характеристика, види.

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платнику ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Договір ренти зумовлює правові наслідки лише після передачі майна платнику ренти, до такої передачі на сторони не покладається жодних обов'язків. Договір ренти належить до односторонніх правочинів, оскільки створює обов'язки лише для однієї сторони – платника ренти (виплачувати ренту). Одержувач ренти після передачі майна має за договором тільки права. Д оговір ренти завжди є платним. Суб'єктний склад: Платником та одержувачем ренти може бути як фізична особа, так і юридична (733 ЦК). Припинення договору: Рента не припиняється у зв'язку зі смертю її одержувача. Підставою припинення ренти відповідно ЦК є, на відміну від договору довічного утримання, відмова від договору ренти або, розірвання договору ренти з таких підстав: 1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більше ніж на один рік; 2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; 3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, встановлені договором. Обов'язки: Згідно з договором ренти у платника ренти виникає єдиний обов'язок – періодично сплачувати ренту. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві проценти. Передача майна: Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно. Таким чином, у разі передачі майна за плату одержувач ренти має право не тільки на періодичні рентні платежі, а й на компенсацію вартості переданого майна. Відчуження переданого майна: Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти.

77.2 У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти. Істотні умови договору ренти: в будь-якому разі сторони повинні обумовити в договорі предмет, ціну та строк його дії. Предмет договору ренти виражається в тому, що одержувач ренти передає платнику ренти у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Для встановлення ще однієї істотної умови договору ренти – ціни необхідна оцінка вартості майна, що передається під виплату ренти. Якщо предметом договору є нерухоме майно (крім земельної ділянки), то така оцінка буде зазначена у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно. У разі коли предметом договору є земельна ділянка, необхідно отримати відповідно до ЗУ «Про оцінку земель» експертну грошову оцінку землі. У разі коли предметом договору ренти є рухоме майно, можна зробити незалежну експертну оцінку майна для правильного визначення розміру державного мита, а також з метою дотримання рівності сторін при укладенні договору. Ціну договору буде становити не тільки вартість майна, яке передається під виплату ренти, а й рентні платежі. Переважною формою рентних платежів є грошова форма, але сторони в договорі можуть передбачити інші види платежів, у тому числі змішану форму. Строки виплати ренти можуть бути встановлені сторонами за домовленістю або, відповідно до ЦК, щоквартально. Д оговір може бути укладений на певний строк або безстроково (в договорі сторони не визначають строк закінчення ренти). Договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Платник рентних платежів згідно з ЦК має право володіти та користуватися майном, яке передано під виплату ренти, а розпоряджатись ним може лише з дозволу власника, що суттєво порушує права власника.

У випадках комерційного представництва (243 ЦК) - Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності) відносини є відплатними, тоді фідуціарність втрачається.

Сторонами цього договору є: довіритель – особа, яка доручає повіреному виконати юридичні дії від її імені та за її рахунок; повірений – особа, яка зобов`язується вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії.

Форми розрахунків

Розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.

Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Поняття та ознаки цивіль