Поняття та предмет трудового права

Поняття та предмет трудового права

Трудове право — це окрема галузь права України, яка регулює трудові вiдносини робітників і службовців і тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини, що складаються з приводу організації праці.

Предмет трудового права — це насамперед трудовi вiдносини, тобто суспiльнi вiдносини, що виникають у процесi застосування людиною своїх здiбностей у виконаннi певної трудової функцiї.

Слід відрізняти трудові відносини від подібних відносин, які є предметом регулювання інших галузей права. Наприклад, договір підряду є цивільно-правовим договором, хоча так само, як і трудовий договір, передбачає виконання роботи. Проте є певний ряд ознак, за якими ці договори належать до різних галузей права (сторони, предмет, порядок вирішення спорів, оплата праці та ін.).

Предметом правового регулювання трудового права є також вiдносини, які не є трудовими, але тiсно пов’язанi з ними: вiд­носини стосовно участi профспілок та інших громадських організацій, трудових колективів і працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини з працевлаштування громадян; відносини з професійної підготовки і підви­щення кваліфікації працівників на виробництві; відносини щодо застосування дисциплінарних санкцій і відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої у процесі праці; відносини з нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю; процесуальні відносини з розгляду трудових спорів. Такі відносини також називають похідними від трудових.

Метод трудового права

Як і кожна галузь права, трудове право, крім предмета, має метод правового регулювання.

Метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів, за допомогою яких відбувається правове регулювання праці.

Методи трудового права визначають за кількома критеріями.

За нормативним регулюванням трудових відносин розрізняють дозвіл, наказ і заборону.

При застосуванні дозволу сторони самостійно встановлюють для себе права і обов’язки в межах, наданих державою (наприклад, за погодженням сторін може встановлюватися режим неповного робочого часу). Наказ має місце, коли держава встановлює конкретні умови, обов’язкові для всіх учасників відносин (наприклад, держава встановлює обмеження нічних робіт). Заборона — це встановлення державою категоричних умов поведінки в конкретній ситуації (наприклад, держава забороняє звільняти вагітних жінок за ініціативою власника, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації).

За способом впливу на поведінку людей розрізняють державно-норма­тивний і колективно-договірний (локальний).

Державно-нормативний метод виражається в тому, що дер­жава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством. Всі законодавчі акти, що приймають­ся як органами державної влади, так і органами державного управління, є результатом державно-нормативного методу ре­гулювання.

Локальний метод правового регулювання проявляється пе­реважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що розроблені власником або Уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах наданих йому прав. Тому цей метод прийнято називати колек­тивно-договірним, хоч поряд з колективним договором можуть прийматися й інші форми локальних актів: правила внутріш­нього трудового розпорядку, положення про преміювання, ін­струкції щодо охорони праці тощо.

Функції трудового права

Функції трудового права - це основні напрями впливу його норм на поведінку (свідомість, волю) людей в процесі праці для досягнення цілей і задач трудового законодавства. Трудове право виконує наступні функції: регулятивну, соціальну, захисну, виробничу(економічна), виховну.

Соціальна функція виявляється у державному втручанні в регулювання відносин у сфері праці шляхом закріплення прав людини, соціальних гарантій, їх забезпечення, захисту прав у разі порушень. Держава повинна виступати гарантом соціального партнерства на всіх рівнях. Необхідна підтримка працівника державою як більш слабкої сторони у відносинах з роботодавцем.

До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.

У сучасних умовах необхідно підкреслити й посилення захисної функції трудового права. Ця функція полягає у захисті прав, законних інтересів індивідуальних і колективних суб'єктів трудового права у соціально-трудовій сфері. Йдеться про захист прав у разі їх порушення.

Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право активно впливає на виробництво і тим самим виконує економічну(виробничу) функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються і збільшуються народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.

 

Система трудового права

Система трудового права України — це об’єктивний розподіл у певній логічно витриманій послідовності нормативного матеріалу за окремими структурними складовими: частинами, правовими інститутами та іншими об'єднаннями норм. Трудове право України розподіляється на 2 частини: Загальну і Особливу. У науці трудового права неодноразово висловлювалася точка зору щодо наявності третьої складової цієї галузі — спеціальної частини або іншими словами — трудового процесуального права. Загальна частина охоплює норми, котрі містять найбільш принципові положення, що характерні для всіх видів відносин галузі права. До таких належать норми, які характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудових колективів в організації праці і управлінні виробництвом, норми, які встанов­люють права і обов'язки суб'єктів трудового права. Особлива частина трудового права об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, матеріальну відповідальність, трудові спори тощо.

Найбільш повний вияв система трудового законодавства отри­мує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю (КЗпП) України. Однак наявність у Кодексі глави "Загальні положення" не можна сприймати як відповідну загальну час­тину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудового права. При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все із структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпе­чують регламентацію конкретних видів трудових і тісно пов'яза­них з ними суспільних відносин, утворюють самостійні інсти­тути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі.

Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективне до­говірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів, зайнятість населення, нагляд і контроль за дотриманням за­конодавства про працю.

 

Зміст угод

 

Угодою на національному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов охорони праці і навколишнього природного середовища; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо: нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плативідповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і
категорій працівників галузі (підгалузі); встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій,
пільг у сфері праці і зайнятості; трудових відносин; умов і охорони праці; житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку; умов зростання фондів оплати праці; встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.
Галузева угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою.

Угоди на територіальному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

20.Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод

Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.
За наявності на підприємстві кількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору.

У разі недосягнення згоди щодо колективного договору у спільному представницькому органі загальні збори (конференція) трудового колективу приймають найбільш прийнятний проект колективного договору і доручають профспілці або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, який розробив проект, на його основі провести переговори і укласти затверджений загальними зборами (конференцією) колективний договір від імені трудового колективу з роботодавцем.

 

У разі недосягнення згоди у спільному представницькому органі угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань, до яких входить більшість найманих працівників держави, галузі, території.

За наявності на національному, галузевому, територіальному рівнях кількох репрезентативних відповідно до законодавства України про соціальний діалог суб'єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців для ведення переговорів і укладення угоди відповідного рівня вони повинні сформувати спільний представницький орган.

Ініціювати укладення угоди про утворення спільного
представницького органу суб'єктів профспілкової сторони та сторони
роботодавців відповідного рівня може будь-який репрезентативний відповідно до законодавства України про соціальний діалог суб’єкт профспілкової сторони та сторони роботодавців.

Професійні спілки та їх об’єднання, організації роботодавців та їх об'єднання, що не відповідають критеріям репрезентативності, за рішенням своїх виборних органів можуть надавати повноваження репрезентативним організаціям та об’єднанням відповідного рівня для представлення своїх інтересів під час ведення колективних переговорів та укладення угод відповідного рівня.

Спільний представницький орган сторони профспілок, роботодавців може вести переговори та укладати колективні угоди відповідного рівня за дорученням його членів, які є репрезентативними відповідно до законодавства України про соціальний діалог.

Види трудового договору

Згідно зі ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Трудовий договір на невизначений строк (безстроковий) укладається з дотриманням загальних положень, викладе­них вище. Це звичайний трудовий договір між роботодав­цем і найманим працівником. Він укладається у всіх випад­ках, якщо законодавством не передбачені спеціальні норми для конкретного виду робіт або категорій працівників.

Трудовий договір на певний строк. Строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, встановлених у законо­давстві, а також у випадках, коли трудові відносини не мо­жуть бути встановлені на невизначений строк з урахуван­ням характеру наступної роботи, умов її виконання або інте­ресів працівника. Таким чином, за загальним правилом тру­довий договір повинен укладатися на невизначений час. Стро­ковий трудовий договір може укладатися для заміни тимча­сово відсутнього працівника.

Трудовий договір на час виконання певної роботи є різно­видом строкового трудового договору, однак його припинен­ня пов'язане із закінченням обумовленої договором роботи. Не треба плутати даний вигляд трудового договору з ци­вільно-правовим договором, пов'язаним із застосуванням праці (відмінності були вказані вище).

Трудовий договір про тимчасову роботу укладається з працівниками, прийнятими на роботу на строк до 2 місяців, а для заміщення тимчасово відсутнього працівника – до 4 місяців. У наказі про прийом на роботу власник зобов’язаний зазначити тимчасовий характер роботи. У випадку, якщо працівник продовжує працювати й після закінчення строку тимчасової роботи, тимчасовий трудовий договір автоматично трансформується у трудовий договір на невизначений строк.

Контракт є особливою формою трудового договору. Контракт широко застосовується в країнах з ринковою економікою. В Україні контракт почав укладатися з керівниками державних підприємств з 1990 р., коли була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР «Про порядок найму та звільнення керівника державного союзного підприємства».

Законом України від 20 березня 1991 р. були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП, зокрема, ст. 21 була доповнена новою ч. 3, у якій контракт визначається особливою формою трудового договору.

При обов’язковому застосуванні контракту виключається укладення трудового договору іншого виду. Особливістю контракту є те, що в ньому може визначатися строк його дії. Контракт не обов’язково повинен укладатися на визначений строк. Право його сторін – визначати чи не визначати в ньому конкретний строк трудового контракту.

Ще одна особливість контракту полягає в тому, що в ньому визначаються права, обов’язки та відповідальність сторін, а також умови матеріального забезпечення та умови праці працівників.

Ще одна особливість контракту полягає в тому, що в ньому визначаються права, обов’язки та відповідальність сторін, а також умови матеріального забезпечення та умови праці працівників.

Робочий час і його види

Робочий час - це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену труд договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу і обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду. Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень - це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується 2 види робочого тижня: 5-денний або 6-денний. Робочий день - це тривалість роботи працівника протягом доби за графіком чи розпорядком роботи. Законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Норма робочого часу може визначатись і на індивідуально-договірному рівні (при укладенні труд договору). Розрізняють основний і неосновний робочий час. Основний - це встановлена законом або труд договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений і неповний.

Надурочні робот

Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках:

1)при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2)при проведенні громадську необхідних робіт по водо -, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку;

3)при необхідності закінчити почату роботу, коли припинення її може привести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин та ін.;

4)при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5)для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, коли робота не допускає перерви.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

- осіб, молодших 18 років;

працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Для проведення надурочних робіт необхідна згода профкому і видання наказу (розпорядження) власником. Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

47. Поняття та види часу відпочинку

Трудове законодавство не дає визначення поняття "час від­починку", таке визначення вироблено наукою трудового права. Оскільки законодавець протиставляє час відпочинку робочому часу, то тим самим весь час особи, що знаходиться в трудових відносинах, поза межами робочого часу вважається часом від­починку. У правознавчій літературі час відпочинку

визначається як час, протягом якого працівник вільний від виконання тру­дових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд. Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого дня, щоденний відпочинок, вихідні дні, святкові і неробочі дні та щорічні відпустки.

Види відпусток

Відпусткою є встановлений законом або на його основі календарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх труд обов'язків. Вона надається, як правило, за відпрацьований робочий рік, і при цьому зберігається місце роботи і у випадках, передбачених законом, заробітна плата. Роб рік обчислюється з дня укладення труд договору. Види відпусток: 1)щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; 2)додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соц відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-р віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей; 5)відпустки без збереження заробітної плати. Право на відпустку мають громадяни У, які працюють за труд договором. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни і особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу. Відпустки обчислюються у календарних днях.

Соціальні відпустки

Законодавством передбачено такі види соц відпусток: а)у зв'язку з вагітністю і пологами; б)для догляду за дитиною до досягнення нею 3-р віку; в) працівникам, які мають дітей. На підставі мед висновку жінкам надається відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів. У разі народження 2 і більше дітей, а також при ускладнених пологах тривалість післяпологової відпустки становить 70 календарних днів. Працюючим жінкам, які віднесені до 1-4 категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соц відпустка надається тривалістю по 90 календарних днів до і після пологів. Жінці, яка перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, виплачується соц допомога у розмірі 100% заробітку незалежно від стажу її роботи. За бажанням жінки, після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-р віку. Якщо дитина потребує домашнього догляду і після досягнення нею 3-р віку, жінці за її бажанням надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, що визначена у мед висновку, але не більше як до досягнення дитиною 6-р віку. Право на додаткову відпустку надається матерям, які мають 2 і більше дітей віком до 15 р або дитину-інваліда. Тривалість цієї відпустки - 7 календарних днів без врахування вихідних днів, визначених законодавством або правилами внутрішнього труд розпорядку.

Творчі відпустки

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників, а також моно- графій, довідників та ін.

Тривалість, порядок, умови надання й оплати творчих відпусток встановлюються Постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.98 № 45.

Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до 3 місяців і на здобуття наукового ступеня доктора наук — до 6 місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяль­ність із науковою працею. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника і рекомендації наукового (науково-технічної ради) центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III—IV рівнів акре­дитації або науково-дослідного інституту відповідного профі­лю про доцільність надання творчої відпустки.

Для одержання рекомендації про доцільність надання твор­чої відпустки здобувач наукового ступеня має зробити науко­ву доповідь на засіданні кафедри, відділу або лабораторії, де ведеться наукова робота. За результатами доповіді кафедра, відділ, лабораторія подають ученій раді мотивований висно­вок з обґрунтуванням тривалості творчої відпустки.

Творча відпустка не надається для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук осо­бам, які закінчили відповідно аспірантуру або докторантуру, а також здобувачу одного й того самого ступеня повторно.

Творча відпустка для написання підручника або наукової праці тривалістю до 3 місяців надається працівникові, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника і довідки видавництва про включення підручника або наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.

Якщо підручник або наукова праця створюється автор­ським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.

Творчі відпустки надаються працівникам разом з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформляють­ся наказом власника або уповноваженого ним органу.

На час творчих відпусток за працівниками зберігаються місце роботи (посада) й заробітна плата.

Структура заробітної плати

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді
тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Тарифна система

Основою організації оплати праці на п-ві є тарифна сист. Вона становить сист спец нормативів, за допомогою яких проводиться диференціація заробітної плати різних категорій працівників залежно від складності, інтенсивності роботи і умов праці. Тарифна сист включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифна сітка формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, що встановлюється у розмірі, не нижчому за визначений генеральною (галузевою) угодою, та міжкваліфікаційних співвідношень розмірів тарифних ставок. Тарифна сітка становить сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність заробітної плати кожного робітника від його кваліфікації. Тарифний коефіцієнт показує, у скільки разів тарифна ставка 2 і наступних розрядів вище ставки 1 розряду. Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов'язків. До елементів тарифної системи належать також і схеми посадових окладів. Як правило, вони застосовуються до пра­цівників інтелектуальної праці. Їх затверджує роботодавець за погодженням з профспілковим органом

Системи оплати праці

Тарифна сист передбачає 2 основні сист зарплати: відрядну і почасову. Сист зарплати становить собою спосіб визначення розміру винагороди за працю залежно від витрат і результатів роботи. Вибір тієї чи ін сист оплати праці провадиться роботодавцем за погодженням з профспілковим органом. Відрядна сист передбачає оплату виробленої продукції за відрядними розцінками. Відрядна розцінка розраховується, виходячи з тарифної ставки і встановленої норми праці. Така сист застосовується у випадках, коли є можливість встановити кількісні показники праці в одиницях продукції. Відрядна сист оплати праці використовується переважно для стиму­лювання кількісних показників в-ва продукції. На практиці застосовується кілька варіантів відрядної сис­теми: проста відрядна; відрядно-прогресивна; відрядно-акордна. Почасова сист оплати праці ставить розмір зар плати працівника в залежність від відпрацьованого ним часу. Вона широко застосовується для оплати праці спеціалістів і керівників, тобто тих категорій працівників, працю яких неможливо обчислити одиницями виготовленої продукції. За розрахунок беруться годинні або місячні тарифні ставки.

Гарантійні виплати

Під гарантійними виплатами розуміють грошові виплати, які забезпечують повне або часткове збереження заробітку працівникам у випадках, передбачених законодавством, коли через поважні причини вони тимчасово звільняються від виконання трудових обов'язків. До них належать: 1) виплати за час виконання працівником держ або громадських обов'язків; 2) виплати працівникам, що направляються для підвищення кваліфікації з відривом від в-ва; 3) виплати працівникам, що направляються для обстеження до мед закладу; 4) виплати допомоги за дні обстеження у закладах охорони здоров'я і здавання крові для переливання; 5) виплата працівникам - авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і

раціоналізаторських пропозицій при звільненні від основної роботи для участі у їх впровадженні. Середній заробіток зберігається за працівниками, які є: 1)членами добровільних пожежних дружин (команд) – на час участі їх у ліквідації пожеж чи аварій, а також при виконанні ін обов'язків; 2)свідками, потерпілими, перекладачами, спеціалістами - на час виклику до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду; 3)зареєстрованими кандидатами на пост Президента У, кандидатами в народні депутати - на час виборчої кампанії; 4)членами виборчих комісій, а також комісій з проведення референдумів - на час роботи в цих комісіях; 5)членами примирних комісій, трудових арбітражів і незалежними посередниками.

Поняття охорони праці

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Охорона праці містить три основних складових частини: правові норми трудового законодавства, виробничу санітарію, гігієну та техніку безпеки, а також протипожежний захист і електробеспеку.
Мета охорони праці - забезпечення безпечних, нешкідливих і сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань, основними з яких є:

 

• проектування підприємств, технологічних процесів і конструювання обладнання з обов'язковим виконанням вимог охорони праці;
• знаходження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища, що дозволяє забезпечити мінімум несприятливого впливу їх на здоров'я працівників;
• встановлення, законодавче оформлення визначених норм кожного з несприятливих або небезпечних факторів, систематичний король за їх застосуванням;
• розробка конкретних заходів щодо покращення умов праці та забезпечення її безпеки на основі застосування у виробництві новітніх досягнень науки 1 техніки;
• застосування раціональних засобів захисту працівників від впливу несприятливих факторів виробничого середовища, а також втілення організаційних заходів, які нейтралізують або послаблюють ступінь їх впливу на організм людини;
• розробка та застосування методів і засобів оцінки ефективності заходів з охорони праці, що плануються і здійснюються.

Охорона праці жінок

Норми, що регулюють працю жінок, можна розподілити на 2 групи: 1)ті, що регулюють працю всіх працюючих жінок; 2)ті, що регулюють працю вагітних жінок і жінок, які мають дітей. Особливістю правового регулювання праці всіх працюючих жінок є: 1)заборона застосування праці жінок на певних роботах; 2)обмеження використання праці жінок на роботах у нічний час; 3)встановлення граничної ваги переміщення жінками вантажів. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3р, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до 14р або дитини-інваліда. Жінки, які мають дітей віком до 15р, мають переважне право на укладення труд договору про роботу вдома. Вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування. Вагітні жінки переводяться на роботу, що є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів. Жінки, які мають дітей віком до 3р, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на ін роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку до 3р. Заборонено залучати вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3р, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні

Охорона праці неповнолітніх

Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на принципі їх рівності з повнолітніми особами, а з охорони праці неповнолітні користуються додатковими пільгами. Зміст особливостей прав регулювання праці неповнолітніх розкривається через: 1)встановлення мінімал віку прийняття на роботу. Не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16р., за згодою одного із батьків з 15р. 2)Встановлення броні прийняття на роботу і проф навчання на в-ві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, проф навчально-виховні заклади, а також ін осіб молодше 18р; 3)надання

працездатній молоді після закінчення навчальних закладів першого робочого місця на строк не менше 2р; 4)заборону залучення неповнолітніх до робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці; 5)заборону залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми; 6)заборону залучення осіб, віком до 15р, до тривалої роботи з підіймання та переміщення важких речей, проведення обов'язкових при прийнятті на роботу мед оглядів неповнолітніх і

періодичних мед оглядів аж до досягнення ними 21р; 7)зменшення норм виробітку неповнолітнім робітникам; 8)встановлення скороченої тривалості робочого часу. Для працівників віком від 16 до 18р - 36 годин на тиждень, віком від 15 до 16 р - 24 години на тиждень; 8)надання щорічної основної відпустки подовженої тривалості (31 календарний день) у зручний для неповнолітнього час та надання додаткових відпусток у зв'язку з навчанням; 9)заборону залучення неповнолітніх до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи робото­давця допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.

Поняття та предмет трудового права

Трудове право — це окрема галузь права України, яка регулює трудові вiдносини робітників і службовців і тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини, що складаються з приводу організації праці.

Предмет трудового права — це насамперед трудовi вiдносини, тобто суспiльнi вiдносини, що виникають у процесi застосування людиною своїх здiбностей у виконаннi певної трудової функцiї.

Слід відрізняти трудові відносини від подібних відносин, які є предметом регулювання інших галузей права. Наприклад, договір підряду є цивільно-правовим договором, хоча так само, як і трудовий договір, передбачає виконання роботи. Проте є певний ряд ознак, за якими ці договори належать до різних галузей права (сторони, предмет, порядок вирішення спорів, оплата праці та ін.).

Предметом правового регулювання трудового права є також вiдносини, які не є трудовими, але тiсно пов’язанi з ними: вiд­носини стосовно участi профспілок та інших громадських організацій, трудових колективів і працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини з працевлаштування громадян; відносини з професійної підготовки і підви­щення кваліфікації працівників на виробництві; відносини щодо застосування дисциплінарних санкцій і відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої у процесі праці; відносини з нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю; процесуальні відносини з розгляду трудових спорів. Такі відносини також називають похідними від трудових.

Метод трудового права

Як і кожна галузь права, трудове право, крім предмета, має метод правового регулювання.

Метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів, за допомогою яких відбувається правове регулювання праці.

Методи трудового права визначають за кількома критеріями.

За нормативним регулюванн