Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Правонаступництво щодо договорівСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Характер правонаступництва щодо міжнародних договорів значною мірою залежить від підстав для його виникнення. При об’єднанні держав будь-який договір, що знаходився в силі в момент правонаступництва у відношенні кожної з країн, що об’єдналися, продовжує діяти у відношенні держави-спадкоємця, якщо немає іншої угоди між ними. При поділі держави-попередника й утворенні на його місці декількох держав-спадкоємців будь-який договір залишається для кожного з них у силі, якщо вони не домовилися про інше. Щоправда, можлива ситуація, коли одна із новоутворених держав за згодою інших отримує статус єдиного правонаступника (за принципом континуітету), а інші частини, що відокремилися, розглядаються як “нові” держави (за принципом tabula rasa). Правонаступництво щодо державної власності Загальними принципами правонаступництва щодо державної власності є правило переходу державної власності від держави-попередника до держави-правонаступника без компенсації при об’єднанні держав та справедливий поділ (в т.ч. і шляхом застосування компенсацій) державної власності при поділ чи виділенні. Слід зауважити, що право на територію у держави-правонаступника виникає не в силу правонаступництва, а в силу загальної міжнародної правосуб’єктності. Правила щодо правонаступництва державної власності також не застосовуються щодо ядерної та іншої зброї масового знищення Правонаступництво щодо державних боргів Правонаступництво державного боргу часто становить одну із найгостріших проблем міжнародних відносин. При об’єднанні держав державний борг держав-попередників переходить до держави-правонаступника., а у разі утворення нової незалежної держави державні борги попередника до неї не переходять. При поділі чи виділенні держав борг переходить до держав-правонаступників у справедливих частинах з урахуванням розміру державного майна держави-попередника, що переходить до кожного з правонаступників, проте у кожному конкретному випадку новоутворені держави договором можуть встановити інший порядок правонаступництва державних боргів Правонаступництво щодо державних архівів. Під архівами як предметом правонаступництва Віденська конвенція 1983 р. розуміє “сукупність документів будь-якого виду, що на момент правонаступництва держав належали, відповідно до внутрішнього права держави-попередника, цій державі і зберігалися нею як архіви”. При об’єднанні держав усі державні архіви переходять до держави-правонаступника. При поділі чи виділенні держава-попередник зобов’язана передати державі-правонаступнику частину своїх архівів, необхідну для нормального управління територією, що є об’єктом правонаступництва держав (“адміністративні архіви”), частину архівів, що мають виняткове чи переважне відношення до території новоутвореної держави (“історичні архіви”), а також наявні достовірні відомості, що підтверджують права та титули на територію новоутвореної держави. Усі інші категорії архівів чи їх копії можуть передаватися за погодженням між державами.
15. Нації і народи як суб’єкти МП і особливості їх міжнародної правосуб’єктності Нація (народ) – це не арифметична сукупність населення якої-небудь території, це історично сформована економічна, політична та духовно-культурна спільнота, що усвідомлює свою єдність. У багатьох випадках нація (народ) характеризується мовною та релігійною єдністю, проте часто такі ознаки можуть бути відсутніми. Ознаки, які характеризують націю як суб’єкт МП: 1) компактність проживання 2) спільність походження, спільна мова, менталітет, єдина релігія, звичаї, традиції 3) наявність дискримінації з боку іншої держави 4) єдиний колегіальний орган, який представляє націю і підтверджується нею В основі міжнародної правосуб’єктності націй та народів лежить принцип права націй на самовизначення, закріплений Статутом ООН та Декларацією про принципи міжнародного права 1970 р. У науці сформувалося два основних погляди на міжнародну правосуб’єктність народів. Згідно з теорією плюралістичної демократії народ розглядається як основний носій суверенітету, а тому будь-який народ завжди є суб’єктом міжнародного права. Поки держава ефективно здійснює владу і відповідає потребам народу, його правосуб’єктність немовби “спить”, інтереси народу в міжнародних правовідносинах представляє держава. Коли ж влада перестає задовольняти інтереси народу, він піднімає повстання і починає самостійно реалізовувати належну йому міжнародну правосуб’єктність. Проте, такий підхід через ризик посилення сепаратизму несе в собі істотну загрозу світовому правопорядку, і тому широкою підтримкою та визнанням не користується. Загальновизнаним є інший підхід, згідно з яким не кожна нація (народ) можуть розглядатися як суб’єкти міжнародного права. Нація (народ), які мають власну державу не розглядаються як суб’єкти міжнародного права, міжнародною правосуб’єктністю наділяється лише відповідна держава. Тільки нації або народи, що борються за своє звільнення, створили певні владні структури, об’єднані певним владним центром, що здатний виступати від імені нації або народу, можуть претендувати на статус суб’єкта міжнародного права. Фактично такими структурами є озброєні загони, що мають єдине командування, яке одночасно здійснює і політичне керівництво. Подібна ж ситуація має місце і тоді, коли народ не має власної держави, проживає на території іншої як національна меншість і намагається вийти зі складу цієї держави та створити власну, натикаючись при цьому на протидію. До моменту отримання незалежності, створення власної держави народ, що знаходиться у стані збройної боротьби за незалежність, може визнаватися суб’єктом міжнародного права. Представником такого народу у міжнародних відносинах виступають органи національно-визвольного руху. Такі час від часу часто наділяються правами спостерігача у міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях. У ряді міжнародних документів, котрі розкривають зміст принципу рівноправ’я та самовизначення народів (Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Декларація про принципи міжнародного права 1970 р.), вказується, що цей принцип не повинен тлумачитися на шкоду територіальній цілісності та політичній єдності держав, якщо вони забезпечують представництво всіх прошарків населення в органах державної влади без будь-якої дискримінації. У практиці ООН право на відділення визнається: · за народами колоній та інших залежних територій, котрі не мають власного управління; · за народами, що проживають на територіях, які за конституцією держави мають право на відокремлення; · за народами, котрі проживають у державі, яка не додержується принципів рівноправ’я націй (народів) та їх права на самовизначення. У таких випадках народи, що ведуть збройну боротьбу за відокремлення вправі безумовно претендувати на визнання їх суб’єктами міжнародного права.
Міжнародні організації – ознаки і особливості правосуб’єктності Міжнародна міжурядова організація – це несуверенне добровільне об’єднання держав чи міжнародних організацій, що утворюється у відповідності з міжнародним правом на основі міждержавного договору чи резолюції міжнародної організації для координації діяльності держав у певній сфері. Суб’єктами міжнародного права визнаються лише міжнародні міжурядові організації, які утворюються державами та (або) іншими міжнародними міжурядовими організаціями. Міжнародні неурядові організації (напр. “Грінпіс”, “Міжнародна амністія”, “Лікарі без кордонів” та ін.) утворюються фізичними чи юридичними особами як особи приватного права і міжнародною правосуб’єктністю не володіють. Міжнародна міжурядова організація здобуває свою правосуб’єктність із прийняттям установчого документа, де викладаються мета його створення, основні принципи побудови, а також обсяг прав і обов’язків, що йому мають намір передати держави-засновники. Правосуб’єктність міжнародної організації завжди є спеціальною, тобто вона може діяти лише у визначених установчими документами межах. Цікавим у цьому відношенні є консультативний висновок Міжнародного Суду ООН 1949 р., суть якого полягає у тому, що універсальні міжнародні міжурядові організації (перш за все, це ООН та її органи), мають об’єктивну правосуб’єктність, а не тільки правосуб’єктність, що визнається державами учасницями. Тобто універсальні міжнародні організації можуть мати права і обов’язки, які прямо не передбачені її установчими документами. Але і в такому разі правоздатність та дієздатність універсальної організації не може суперечити цілям та завданням, з якими вона створювалася. Як правило, міжнародні міжурядові організації мають право (правосуб’єктність ММО): приймати від свого імені та в межах своєї компетенції рішення, укладати міжнародні договори, мати представництва при інших міжнародних організаціях та державах, а також створювати інші міжнародні організації. Міжнародні міжурядові організації та їх посадові особи часто наділяються міжнародним імунітетом. Для міжнародної міжурядової організації характерні такі ознаки: · утворюється у відповідності з нормами міжнародного публічного права. З одного боку, це означає, що установчі документи та діяльність міжнародної міжурядової організації має відповідати нормам міжнародного права (перш за все, нормам jus cogens), а з іншого – якщо будь яка міжнародна організація утворюється у відповідності з національним правом якої-небудь держави, вона не може розглядатися як міжурядова; · утворюється на підставі міжнародного договору. Як правило, міжнародні організації утворюються на підставі міжнародного договору, об’єктом якого є діяльність держав-учасниць та самої організації. Сторонами такого договору можуть бути як суверенні держави, так і інші міжнародні організації. Міжнародна організація також може бути утворена на підставі резолюції міжнародної організації із більш широкою компетенцією. Так, у відповідності з резолюціями Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) були утворені Комісія з рибальства в Індійському океані та Комітет з рибальства у Центрально-Східній Атлантиці; · утворюється для діяльності у конкретній сфері – політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), валютно-фінансовій (МБРР, МВФ), соціальній (МОП), освітньо-культурній (ЮНЕСКО) тощо. В той же час, існують організації, діяльність яких спрямовується практично на усі сфери життя певного регіону (Європейський Союз, Рада Європи) чи всього світу (ООН); · наявність певної організаційної структури. Як правило, міжнародні організація має постійну штаб-квартиру, систему головних і допоміжних органів. За наявністю цієї ознаки утворення міжнародної організації можна відрізнити від інших форм міжнародного співробітництва. Наприклад, у 1947 р. була укладена Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) на базі якої у 1994 р. утворилася Світова організація торгівлі (СОТ). В період з 1947 р. по 1994 р. ГАТТ проводила активну роботу у сфері міжнародної торгівлі, але не мала власної організаційної структури, тому і розглядалася як “квазіорганізація”, що не володіла міжнародною правосуб’єктністю; · наявність самостійних прав та обов’язків. Ці права та обов’язки реалізуються міжнародною організацією самостійно, незалежно від держав-учасниць; · самостійна відповідальність (в т.ч. і матеріальна) міжнародної організації за свої дії. Держави- учасниці несуть відповідальність за зобов’язаннями організації лише в межах їх внесків до бюджету цієї організації.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-16; просмотров: 235; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.142.198.250 (0.007 с.) |