Класифікація міжнародних договорів

І. за колом учасників, за яким вирізняють

а) двосторонні

б) б агатосторонн і. в залежності від простору дії поділяються на:

1) універсальні, тобто ті, в яких беруть участь більшість суб’єктів між-народного права та які мають світове значення;

2) регіональні, тобто ті, в яких беруть участь держави та організації пев-ного регіону, тобто чи з Європи, чи з Африки тощо;

3) л окальні — угоди, в яких беруть участь обмежене коло суб’єктів, які розташовані у безпосередній близькості, наприклад, Франція та Іспанія з приводу протекторату над Андоррою;

4) партикулярні — договори, в яких беруть участь обмежено коло суб’єктів, які розташовані у різних регіонах планети, наприклад, між Україною та Кубою з приводу лікування та відпочинку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

ІІ. в залежності від об’єкту регулювання: договори, які регулюють політичні, економічні, правові питання тощо.

ІІІ. За можливістю участі у договорі:

1) Закриті, участь в яких обмежується тільки сторонами, які уклали договір.

2) Відкриті, тобто договори, до яких можуть долучитися будь-які держа-ви. Прикладом може слугувати Віденська конвенція про укладання міжна-родних договорів між державами і міжнародними організаціями та між між-народними організаціями 1986 року.

3) Напівзакриті, участь у яких інших держав повинна ухвалюватися згодою всіх учасників договору. Як правило, це статуту міжнародних організацій.

VI. за формою міжнародні договори можуть бути усні («джентльменські угоди») чи письмові. Форма договору не впливає на його юридичну силу.

VII. за терміном дії виділяють строкові та безстрокові договори. Стро-ковими можуть бути угоди про обмеження викидів в атмосферне повітря тощо. Як правило ж, міжнародні договори мають безстроковий характер.

I. В залежності від змісту норм (ка-тегоричні, рекомендаційні),

II. За суб’єктом укладання (міждержавні, міжурядові, міжвідомчі),

III. В залежності від часу укладання договорів та від характеру норм (договір, що має імперативну норму має перевагу.

IV. За юридичним змістом норм договори поділяються на:

1) правові, які містять універсальні, загальновизнані норми;

2) контрактні, в яких фіксують поточні зобов’язання держав.

 

 

Структура міжнародного договору

Структура виражає впорядкованість елементів договору, їх розташуван-ня, характер взаємозв’язку, тобто внутрішню організацію. Вона впорядковує зміст договору, забезпечує його цілісність, єдність. Структура найменування або титул, преамбула, центральна частина, заключні положення, додатки.

Наявність усіх компонентів не є обов’язковою, і відсутність одного чи іншого не впливає на юридичну силу договору.

І. офіційна назва або титул. Він має значення, зокрема, для визначення об’єкту та цілей договору, у відповідності з якими тлумачиться його зміст. Найменування може бути повним та неповним. Останнє характерно для договорів у спрощеній формі, в яких вказується лише назва самого акту. У повному найменуванні зазначається окрім цього його зміст (наприклад, про дружбу, торгівлю та мореплавство) та повна назва сторін.

ІІ. Преамбула являє собою вступну частину договору. Її призначення поля-гає у закріпленні офіційних цілей, принципів договору та мотивів його укла-дення. Положення преамбули мають юридичну силу. Преамбула складається з ряду формул:

1.Найменування держав, чи органів, від імені яких укладається угода (intitulatio).

2. Передісторія (narratio), в якій можуть викладатися обставини, що пе-редували укладенню договору, підтверджуватися попередні договори чи за-гальні цілі та принципи, вказуватися зв’язок даного договору з іншими уго-дами.

3.Мотиви укладання договору та його цілі (agenda), які несуть основне політичне навантаження. Вони фіксують заради чого укладений договір.

4.Повідомлення про рішення укласти договір.

5.Призначення вповноважених.

6.Зазначення вповноважених.

7.Перевірка повноважень.

8.Формула, що вводить згоду.

ІІІ. Частина договору, яка йде безпосередньо за преамбулою і містить кон-кретні норми називається центральною, а її положення — постановами. Зміст центральної частини в залежності від його об’єму, характеру та за розсудом сторін ділиться на частини, глави, статті, пункти та абзаци. Постанови розмі-щуються за видами відносин, які регулюються, а потім об’єднуються у тексті за ступенем важливості. На перше місце ставляться найбільш загальні норми, а за ними — все більш конкретні постанови. Постанови бувають основними та спеціальними. Перші встановлюють загальне правило, а другі — його кон-кретизують, уточнюють та встановлюють виключення. При цьому спеціальні постанови мають пріоритет застосування по відношенню до загальної норми, коли мова йде про випадок, який ними передбачений. Таким чином діє за-гально правовий принцип спеціального закону (lex specialist).

ІV. У заключній частині договору містяться положення, які здебільшого ма-ють процесуальний характер. Вони визначають порядок набуття чинності до-говору та його прийняття сторонами. Встановлюється строк дії договору та підстави його припинення. Також типовими для заключної частини є наступні питання: коло держав, які можуть стати учасниками; пролонгація; застережен-ня; тлумачення; розв’язання спорів; перегляд; депозитарій; обмін ратифікацій-ними грамотами чи здача їх на зберігання; реєстрація; автентичність текстів; статус додатків. Заключна частина завершується формулою (corroboration), яка встановлює згоду вповноважених та спосіб посвідчення цієї згоди.

 

Поняття і характеристика стадій укладання міжнародного договору.

У кладання міжнародного договору — це сукупність процедур, із застосуванням різних засобів, що поділяється на стадії та обґрунтовує юри-дичну значимість прийнятих у результаті цього угод.

Укладання міжнародного договору по своїй суті — це узгодження воль сторін, суб’єктів, що домовляються, результатом чого є угода, що виражаєть-ся у нормах договору. Існує два розуміння поняття укладення міжнародно-го договору: в широкому і вузькому сенсах.

У широкому сенсі ця дефініція охоплює увесь процес підготовки, прийняття та набуття сили договору.

У вузькому сенсі — це тільки стадії, що мають юридичне значення, тобто безпо-середньо прийняття та набуття сили.

Стадії укладання договору

Щодо виокремлення стадій в доктрині міжнародного права немає повної згоди.

Так деякі вчені виокремлюють 3 стадії укладання договору, а саме:

1) прийняття тексту договору;

2) встановлення автентичності тексту договору;

3) вираження згоди на обов’язковість договору.

При цьому деякі фахівці міжнародного права вважають, що договірна ініціатива та з’ясування повноважень передують стадії прийняття тексту до-говору, або взагалі включають ці дії до першої стадії. Ми будемо розглядати ці дії як окремі стадії укладання договору, не виокремлюючи тим не менш встановлення автентичності тексту договору в окрему стадію. Слід зауважи-ти, що незважаючи на різне доктринальне виокремлення стадій укладання договору, послідовність дій при цьому не змінюється.

1) договірна ініціатива - це пропозиція однієї чи кількох держав або орга-ну міжнародної організації укласти міжнародний договір для врегулювання певних відносин. Та сторона, яка виступає з пропозицією, пропонує текст договору

2 ) з’ясування повноважень - це документ, який виходить від компетент-ного органу держави і за допомогою якого одна чи кілька осіб призначаються представляти цю державу з метою ведення переговорів, прийняття тексту до-говору або встановлення його автентичності, вираження згоди цієї держави на обов’язковість цього договору При укладенні двохсторонніх угод відбувається обмін повноваженнями, а при багатосторонніх — перевірка повноважень.

3) підготовка та прийняття тексту договору;

У міжнародній практиці існує три організаційні форми підготовки тексту договору:

— дипломатичні канали;

— міжнародні конференції;

— міжнародні організації.

Прийняття тексту договору є завершальним етапом узгодження позицій сторін, що домовлялися. Воно в ніякому разі не тягне за собою автоматичну згоду держави на дотримання міжнародного договору, але прийнятий текст уже не підлягає наступним змінам. Тому була вироблена нова формула, яка відповідала принципам міжнародного права, — при участі багатьох держав у конференції, рішення про прийняття тексту договору ухвалюється двома третинами присутніх та тих, що беруть участь у голосуванні.

Прийняття тексту договору супроводжується такою процедурою як вста-новлення автентичності тексту - процес, який фіксує текст як такий, що не підлягає змінам і є дійсним та остаточним.

Після підписання тексту вияв-ленні помилки можуть бути виправленні шляхом парафування (не плутати з парафуванням як способом прийняття тексту, тобто встановлення автен-тичності!), складання відповідного документу або обміну документами, що містять виправлення. Виправлений варіант може бути заново підготовлений і прийнятий в порядку, що застосовувався до документу, що містив помил-ку. Також у випадку, якщо договір був переданий депозитарію, та останній сповіщає про виправлення помилки усіх учасників прийняття міжнародного договору. Після збігу визначеного строку, депозитарій розповсюджує прото-коли, що містять виправлення серед всіх зацікавлених суб’єктів.