Правовий статус іноземців, види режиму іноземців.

Термін “іноземець” у національному та міжнародному праві може вживатися широкому та вузькому значенні. У широкому значенні цей термін охоплює як іноземних громадян, так і осіб без громадянства, а у вузькому – лише іноземних громадян. До початку 2003 р. законодавство України під поняттям “іноземці” розуміло і іноземних громадян, і осіб без громадянства, але після прийняття 18.01.2001 р. нової редакції Закону України “Про громадянство” та внесення 06.02.2003 р. змін та доповнень до Закону України “Про правовий статус іноземців” (нинішня назва – “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”) термін “іноземці” вживається лише у вузькому значенні і охоплює виключно іноземних громадян.

Іноземні громадяни (іноземці) – це особи, які перебувають на території держави, громадянами якої вони не є, і мають докази належності до громадянства іноземної держави.

Особливість статусу іноземців полягає в тому, що вони, з одного боку, підпадають під дію територіального верховенства тієї держави, на території якої вони знаходяться, а з іншого – вони не припиняють свого правового зв’язку з державою, громадянами якої вони є. Певні складнощі можуть виникати у випадку колізій між законодавствами цих держав.

Правове становище іноземних громадян визначається внутрішнім законодавством держави з урахуванням міжнародно-правових норм.

Законодавство кожної конкретної країни перебування може наділяти іноземних громадян різним обсягом прав і обов’язків, тобто встановлювати різний правовий режим іноземців. Виділяються такі види правових режимів іноземців:

1) режим недискримінації означає надання іноземному громадянину певної загальних умов перебування, прав, свобод та обов’язків, у будь-якому разі не гірших, що надаються громадянам будь-якої іншої іноземної держави;

2) режим найбільшого сприяння передбачає обов’язок держави надати іноземному громадянину умови перебування, права, свободи та обов’язки, які вона встановлює чи встановить у майбутньому для громадян будь-якої третьої держави;

3) національний режим передбачає надання іноземним громадянам же умов перебування, прав, свободі обов’язків, якими володіють її власні громадяни, за винятком випадків передбачених законодавством держави перебування чи міжнародними договорами. Зокрема, іноземні громадяни, як правило, не наділяються виборчими правами, правом на державну службу, на них не покладається військовий обов’язок;

4) спеціальний режим полягає у встановленні пільгових умов діяльності для іноземних громадян в межах спеціально визначених територій (вільних та спеціальних економічних зон, прикордонних територій, технопарків тощо). Такий режим надається, наприклад, членам екіпажу морських суден, жителям прикордонних територій (спрощений порядок переходу кордону), та іншим категоріям осіб у випадках, передбачених міжнародними угодами;

5) преференційний режим передбачає встановлення певних пільгових (преференційних) умов діяльності для громадян окремих держав. Як правило, такі пільги стосуються комерційної чи інвестиційної діяльності і надаються громадянам держав, що розвиваються, або громадянам держав- учасниць міжнародного інтеграційного об’єднання (ЄС, ЄврАзЕС, НАФТА тощо) на території інших держав-учасниць такого об’єднання.

Історично першим правовим режимом іноземців був режим недискримінації, який у сучасному міжнародному праві розглядається як недемократичний і практично не застосовується. Слід також зазначити, що всі ці режими використовуються переважно у сфері приватних відносин, а у сфері публічних відносин застосовується, як правило, національний режим за винятками, передбаченими законодавством держави перебування або міжнародними договорами.

Не залежно від того, громадянином якої держави є особа, їх повинні гарантуватися права і свободи,

Як правило, права обрати і бути обраними до органів влади у державі перебування іноземцям не надаються. Інші На іноземців не покладається обов’язок несення військової служби

Порядок в’їзду і виїзду іноземців, виходячи із принципу територіального верховенства, встановлюється самою державою. Більшість держав використовують дозвільний порядок як для іноземців, так і для власних громадян.

За загальним правилом, на іноземців поширюється адміністративна та кримінальна юрисдикція держави перебування, що є одним із проявів її територіального верховенства. Держава вправі притягувати до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів на її території, як власних громадян, так і іноземців. Іноді, з політичних міркувань, іноземці не піддаються кримінальному покаранню, а висилаються за межі держави, або видаються до держави громадянства.

84. Правовий статус осіб з подвійним громадянством та осіб без громадянства

Значна частина міжнародно-правових норм, що регулюють відносини громадянства, присвячені питанням множинності громадянства (поліпатризму) та безгромадянства (апатризму)

Множинне громадянство (поліпатризм) – це правове становище фізичної особи, яка одночасно перебуває у громадянстві двох чи більше держав.

Найбільш поширеним різновидом поліпатризму є подвійне громадянство (біпатризм), тобто перебування особи одночасно у громадянстві двох держав.

Виникнення стану множинного громадянства може бути обумовлене дією таких причин:

- колізія законодавства двох чи більше держав, кожна з яких закріплює за певною особою її громадянство. Наприклад, батьки новонародженої дитини мають громадянство різних держав, і кожна з них встановила правило, згідно з яким дитина отримує громадянство цієї держави, якщо один з батьків є її громадянином. Якщо ці держави не визнають права своїх громадян на громадянство іншої держави, то така дитина подвійного громадянства не матиме, хоча кожна з держав і вважатиме її своїм громадянином. Але якщо держави в силу міжнародних договорів або правил внутрішнього законодавства визнають можливість перебування такої дитини одночасно у громадянстві кожної з них, то в цієї дитини виникає статус біпатрида;

- самостійне набуття громадянином однієї держави громадянства іншої держави в порядку натуралізації з наступним визнанням першою державою права цієї особи на друге громадянство;

- офіційний дозвіл громадянину набути громадянство іншої держави із збереженням першого громадянства.

- відновлення у громадянстві особи, раніше позбавленої громадянства із збереженням за нею громадянства іншої держави, яке вона набула за цей час.

Подвійне громадянство часто має певні негативні наслідки, пов’язані із наданням дипломатичного захисту, військовою та державною службою, сплатою податків тощо. Як правило, кожна з держав, громадянство якої одночасно має певна особа, не звільняє її від військового обов’язку та обов’язку сплачувати податки. Для вирішення таких проблем може застосовуватися т. з. принцип “ефективного” громадянства, який створює переважний правовий зв’язок біпатрида з тією державою, де особа постійно проживає. Проте навіть застосування цього принципу не усуває усіх колізій, пов’язаних із множинним громадянством. Більш ефективним способом вирішення проблем правового статусу поліпатридів є прийняття державами відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів.

Особливим правовим станом фізичної особи є безгромадянство, тобто відсутність у особи громадянства будь-якої держави. За законодавством більшості країн світу особами без громадянства (апатридами) визнаються як особи, що не перебувають у громадянстві жодної держави, так і особи що не мають достатніх доказів перебування у будь-якому громадянстві.

Найпоширенішими причинами утворення безгромадянства як правового становища особи можуть бути:

· народження дитини від батьків-апатридів, якщо законодавство держави, на території якої народилася така дитина не наділяє її своїм громадянством;

· втрата особою громадянства однієї держави і ненабуття нею будь-якого іншого громадянства; вступ у шлюб з іноземцем, якщо внаслідок такого шлюбу перше громадянство автоматична втрачається, а нове не набувається автоматично.

Особи без громадянства повністю підпорядковуються юрисдикції тієї держави, на території якої вони проживають. Правове становище апатридів близьке до становища іноземних громадян, однак з тією відмінністю, що вони не користуються захистом іноземної держави.

Стан безгромадянства може виникнути з різних причин, наприклад при:
а) втраті громадянства, якщо дана особа вийшла добровільно або втратила громадянство своєї держави і не набула громадянства в іншій державі;
б) виході з громадянства з метою отримання громадянства іншої держави, що дається через п'ять-десять років;
в) одруженні жінки з іноземцем, держава якого не надає жінці автоматично громадянства чоловіка (США, Франція), а сама жінка має громадянство країни, законодавство якої керується принципом «дружина слідує громадянству чоловіка» (Іспанія);
г) у результаті народження від батьків, які втратили громадянство;
д) позбавленні громадянства і т.д. Зазвичай думають, що статус апатридів наближений або відповідає статусу іноземців у даній державі. Конвенція 1954 року в ряді випадків навіть закликає держави надавати апат ридам такий же статус, як і громадянам. Це стосується, зокрема, стану в галузі свободи релігії і свободи релігійного виховання своїх дітей (стаття 4), права на судовий захист (п. 2 статті 16), права роботи з наймом (п. 2 статті 17) і ін.

Поняття і види притулку

Інститут притулку є одним із найдавніших інститутів МП. Цей інститут є гуманним і з точки зору сучасного МП, надання притулку є інститутом почесним для тієї чи іншої держави, бо основна мета – рятування людей. Це з одного боку обов’язок, а з іншого право де-ви надати свою територію для осіб, які в силу об’єктивних чи суб’єктивних обставин змушені покинути територію власної держави. Цей інститут є обов’язковим для держави. Однак де-ва може відмовити в наданні притулку, якщо немає можливості (матеріально, технічно) утримувати даних осіб. Це інститут, який врегульовується нормами МП і нормами національного зак-ва. Конвенція про статус біженців1951 рік.

Два види надання притулку:

1) надання політичного притулку – надається в індивідуальному порядку, тобто конкретним фізичним особам і за політичними мотивами.

Надавати політичний притулок забороняється в таких випадках:

- якщо особа переслідується за скоєння кримінального злочину;

- якщо особа переслідується за скоєння злочину міжнародного характеру;

- якщо особа здійснює свою політичну або громадську діяльність, спрямовану проти законного, легітимного уряду або режиму в державі;

2) надання притулку біженцям – притулок надається колективно. Особливість надання притулку полягає в тому, що біженці залишають територію власної держави не маючи коштів, документів, майна, без засобів існування і з формальної точки зору невідомо що це за особи, тому ця особливість зумовлює статус біженців. Вони утримуються в спеціально виділених місцях. Інститут біженців має свої негативні моменти – не завжди біженці бажають повертатись на Батьківщину.У міжнародному праві розрізняють територіальний і дипломатичний притулки. Перший означає надання будь-якій особі (особам) можливості укритися від переслідувань, політичного характеру на території конкретної держави; другий — надання державою такої ж можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на іноземному військовому кораблі, що знаходяться на території іншої держави.