Понятие лизинга, лизингового договора и его правовое регулирование

В Україні нормативне регулювання лізингових відносин вперше здійснено Законом України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.², хоча лізинг як вид майнового найму був відомий і застосовувався на прак­тиці задовго до прийняття зазначеного Закону³. В сучасних умовах регулюванню лізингових відносин присвячений Закон України «Про фінансовий лізинг» та § 6 глави 58 ЦК.

Договір лізингу - цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набу­те ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (пря­мий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізинго­одержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) - ст. 806 ЦК.

Аналіз легального визначення договору лізингу дозволяє дійти ви­сновку, що він сконструйований у ЦК як двосторонній та оплатний правочин. При цьому законодавець вказує на можливість існування договору як консенсуального тоді, коли лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, або реального, якщо для укладення договору не достатньо досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами, а необхідна ще передача речі -предмета лізингу (ч. 2 ст. 640 ЦК). Очевидно, така конструкція може існувати тільки тоді, коли річ (предмет лізингу) на момент укладення договору вже є власністю лізингодавця і може бути передана корис­тувачеві («прямий лізинг»). Що ж стосується непрямого лізингу, то його сутність полягає у тому, що лізингодавець передає лізингоодер-жувачу спеціально придбане за спеціфікаціями або на умовах, вису­нутих останнім, майно, на виконання вже укладеного договору лізин­гу. В цьому випадку передача речі на момент укладення договору неможлива, оскільки вона ще не придбана лізингодавцем. Саме тому непрямий лізинг є завжди консенсуальним договором.

ЦК встановлює можливість існування окремих видів і форм лізин

гу, особливості яких передбачаються законом (ч. З ст. 806). Якщо ЦК містить визначення тільки прямого та непрямого лізингу, то Закон наводить визначення фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується на­бути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до вста­новлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у во­лодіння та користування останньому на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Строк користу­вання річчю за договором фінансового лізингу, як правило, порівня­ний зі строком повної її амортизації та за будь-яких умов не може бути меншим одного року. Не важко помітити, що визначення фінансового лізингу в Законі за конструктивною ознакою придбання речі лізинго-давцем у продавця для наступного передання її лізингоодержувачеві у користування збігається з визначенням непрямого лізингу в ЦК.

Важко припустити, що відсутність вказівки на строк договору у визначенні ЦК непрямого лізингу протиставляє його лізингу фінансо­вому, виділяючи один та другий у самостійні види. Таким чином, не­прямий та фінансовий лізинг слід розглядати як тотожні поняття.

Що стосується прямого лізингу, то слід зазначити, що законода­вець, вказавши на його існування, не навів будь-яких ознак, які дозво­лили б відрізнити його від договору найму, бо лише перейменування сторін (наймача у лізингоодержувача, а наймодавця - у лізингодавця) не може нічого змінити у сутності відносин. Тому вважаємо, що основна увага повинна бути приділена правовій природі договору фінансового (непрямого) лізингу.

В юридичній літературі як вид лізингу виділяється оперативний лізинг та як форма лізингу зворотний, міжнародний, пайовий тощо¹.

Особливість оперативного лізингу полягає в тому, що договір лізингу укладається на значно менший строк, ніж строк повної амор­тизації речі, яка є предметом лізингу (принаймні, на строк менше од­ного року), що дозволяє власнику речі - лізингодавцю після повер­нення йому останньої неодноразово передавати її у найм протягом строку амортизації. Оскільки при повторній передачі речі новому ко­ристувачеві відсутня така ознака фінансового лізингу, як набуття речі лізингодавцем у продавця для цілей надання її у наступне лізингове користування, до оперативного лізингу норми, що регулюють фінан­совий лізинг, не застосовуються.

Під зворотним лізингом традиційно розуміються відносини, коли власник відчужує покупцеві майно (річ) і одночасно це ж майно ко­лишній власник приймає від покупця у лізинг. Зворотний лізинг теж не можна вважати фінансовим (непрямим) лізингом, оскільки і у цьо­му випадку відсутня його основна кваліфікуюча ознака - придбання лізингодавцем речі у продавця у відповідності зі специфікаціями й умовами, зазначеними лізингоодержувачем.

Під міжнародним лізингом, як правило, розуміють договір лізин­гу, що укладається суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдик­цією різних держав, або у разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Варто зазначити, що виділення міжнародного лізингу в особливу його форму позбавлене практичного значення, оскільки до прав та обов'язків сторін цього договору, як і будь-якого іншого, укладеного з нерезидентом, будуть застосовані норми націо­нального матеріального права, визначені за допомогою колізійних норм міжнародного приватного права, або положення міжнародного договору¹.

Пайовий лізинг - це здійснення лізингу на основі укладення бага­тостороннього договору із залученням одного або декількох кредито­рів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

Співвідношення договору лізингу з іншими договорами найму. Договір лізингу є окремим видом договору найму. З іншими видами договору найму договір лізингу поєднує те, що річ (предмет лізингу) передається у тимчасове, відплатне користування,

Однак договору лізингу властиві ознаки, що дозволило законодав­цеві у ЦК виділити його в окремий вид. Так, основні конструктивні відмінності лізингу від інших різновидів договору найму наступні.

По-перше, діяльність лізингодавця є підприємницькою, оскільки він інвестує власні або залучені кошти у придбання предмета лізингу безпо­середньо з метою отримання прибутку. Цей прибуток лізингодавець от­римує у вигляді тієї частини лізингового платежу, яка перевищує його витрати, пов'язані з придбанням та утриманням предмета лізингу.

По-друге, на момент укладання договору лізингу лізингодавець, на відміну від наймодавця у всіх інших видах договору найму, не є влас­ником майна, що має бути передане ним у користування, і не уповно­важений власником на таку передачу.

По-третє, договір лізингу укладається щодо речі, яку лізингода­вець тільки має придбати для передання лізингоодержувачеві у май­бутньому, після укладення договору лізингу. При цьому в договорі лізингу річ характеризується специфікаціями (ознаками), які вказує лізингоодержувач, тобто родовими ознаками. Наприклад, лізинго-одержувач вказує, що слід придбати у продавця для передачі йому в лізинг автомобіль марки «Таврія» з об'ємом двигуна 1000 см³. Буду­чи переданою лізингоодержувачу, річ виділяється з кола собі подіб­них і розглядається як індивідуально визначена. Крім того, лізинго­одержувач має право вказувати, у якого саме продавця варто придба­ти річ для передачі йому в лізинг. Для всіх інших видів найму харак­терне встановлення відносин між сторонами з приводу тимчасового, оплатного користування наймачем визначеною річчю, що існує на момент укладання договору та є у наявності у наймодавця (наприклад, автомобілем марки «Таврія» з визначеними номерними агрегата­ми і конкретним державним номерним знаком).

По-четверте, найбільш яскраво договір лізингу виділяється з низ­ки договорів найму вирішенням питань відповідальності і переходу ризику. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язку передати річ належної якості, комплектності й інших обо­в'язків щодо речі - предмета лізингу покладається на їх продавця. У результаті перед користувачем відповідає не його контрагент, влас­ник речі, а її продавець, який не є стороною договору лізингу та має договірні відносини з купівлі-продажу (постачання тощо) з лізинго-давцем. При цьому лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця¹, наче він сам був покупцем речі. У випадку, якщо вибір продавця зроблений лізингодавцем самостійно, зазначена вище від­повідальність покладається на продавця і на лізингодавця солідарно. У інших видах договорів найму відповідальність за передачу речі не­належної якості покладається на наймодавця (статті 767, 768 ЦК).

Уп 'ятих, ризик випадкової загибелі або пошкодження речі - пред­мета лізингу несе лізингоодержувач, якщо сторони у договорі не вре­гулювали питання по-іншому. В інших же видах найму ризики тради­ційно несе власник речі, тобто наймодавець.

У шостих, для лізингу характерне звуження кола обов'язків лізин­годавця у порівнянні з наймодавцем у загальній конструкції договору найму. Так, на лізингодавця не покладаються обов'язки з несення ви­трат на утримання переданого у лізинг майна, на його капітальний ре­монт, якщо інше не передбачено договором. На лізингоодержувача ж покладаються додаткові обов'язки (у порівнянні з обов'язками най­мача) з повного утримання майна і ризику випадкової його загибелі.

У сьомих, лізингові відносини, на відміну від відносин, що випли­вають з договору найму, опосередковуються двома договорами -власне договором лізингу, який укладається лізингодавцем з лізинго-одержувачем, та договором купівлі-продажу лізингового майна, кот­рий укладається на підставі та на виконання договору лізингу лізингодавцем з продавцем². Ці договори породжують два види зо­бов'язань (купівлі-продажу та лізингу). Виходячи з цього, вважаємо, що договір лізингу не єдиний трьохсторонній правочин, а складна структура договірних відносин, яка складається із зобов'язання з договору купівлі-продажу та, власне, із зобов'язання з договору лізингу³.

У восьме, суб'єктом відносин, пов'язаних безпосередньо з догово­ром лізингу, виступає продавець майна. Для інших видів договорів найму відносини наймодавця з особою, у якої він придбав майно, що у майбутньому передається в найм, юридично байдужі.

Сторонами договору лізингу є лізингодавець і лізингоодержу­вач. Лізингодавець- це юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу, а лізинго­одержувач - фізична або юридична особа, котра отримує право воло­діння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Закон «Про фінансовий лізинг», на відміну від раніше чинного За­кону «Про лізинг», прямо не обмежує суб'єктний склад договору лізингу тільки особами-суб'єктами підприємницької діяльності, а ли­ше зазначає, що на стороні лізингодавця може виступати тільки юри­дична особа. Але з огляду на те, що фінансовий лізинг є фінансовою послугою¹, лізингодавцем може бути юридична особа, яка набула статусу фінансової установи. Такою визнається юридична особа -суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та котра внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать, зокрема, лізингові компанії. Оскільки виключним видом діяльності будь-якої фінансової установи є надання фінансових по­слуг, лізингова компанія не має права здійснювати іншу, окрім лізин­гу, підприємницьку діяльність. Між тим, поряд з лізинговими компа­ніями, лізингодавцями можуть виступати також і банки².

Предметом договору лийнгу може бути неспоживна річ, визначе­на індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодав­ства до основних фондів³ (ч.І ст.807 ЦК). Таким чином, мова йде про будь-які неспоживні речі, рухомі й нерухомі, зокрема, споруди, бу­дівлі, транспортні засоби, за винятком земельних ділянок та інших природних ресурсів, а також майна, яке обмежено або виключено з цивільного обороту. Закон «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 3) вик­лючає з кола речей, що можуть бути предметом договору лізингу, підприємства як єдині майнові комплекси (ст. 191 ЦК). Слід зауважи­ти, що за правилами ч. 4 ст. 191 ЦК підприємство може бути об'єктом правочинів, зокрема купівлі-продажу та найму (оренди). Оскільки лізинг є видом договору найму, вказана у Законі заборона передачі підприємства у лізинг протирічить встановленому ЦК правовому ре­жиму такого об'єкта цивільних прав як підприємство.

Безумовно, предметом договору лізингу не можуть бути майнові права.

Майно, що перебуває у власності держави або територіальних гро­мад та щодо якого відсутня заборона передачі у користування та/або володіння, теж може бути передано в лізинг у порядку, визначеному законодавством.

Форма договору лізингу. В ст. 6 Закону зазначено, що договір лі­зингу має бути укладений в письмовій формі. Враховуючи, що, при­наймні, однією із сторін договору лізингу, а саме лізингодавцем є юридична особа, за правилами ст. 208 ЦК цей правочин в будь-якому випадку слід укладати в письмовій формі. Таким чином, додаткова вказівка на просту письмову форму договору лізингу в Законі не до­цільна.

Законодавство не містить вказівки на нікчемність договору лізингу внаслідок недодержання письмової форми. Наслідки недоліків письмо­вої форми цього договору загальні та випливають з ч. 1 ст. 218 ЦК.

Істотні умови договору лізингу. Договір лізингу буде укладеним, якщо сторони досягнуть згоди з наступних умов: предмета лізингу; строку, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу', розміру лізингових платежів. Істотними будуть вважатися й інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін останні досягли згоди.

Строк лізингу не може бути меншим одного року та зазвичай по­рівняний зі строком амортизації предмета лізингу. Вимога, висунута законодавцем у статтях 1 та 6 Закону про необхідність визначення строку користування річчю у договорі лізингу, є однією з особливос­тей, що виділяє договір лізингу з кола інших договорів з майнового найму (ч. 2 ст. 806 ЦК). Тому до договору лізингу не застосовується положення ч. 2 ст. 763 ЦК, відповідно до якого, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначе-ний строк. У випадку відсутності домовленості щодо строку договір лізингу є неукладеним.

Розмір лізингових платежів. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (який, власне, і буде доходом лізингодавця-підприємця), компенсацію відсотків за кредитом, котрий залучив лізингодавець для придбання предмета лізингу, та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Зміст договору лізингу - це сукупність прав і обов'язків сторін договору. Зобов'язання з договору лізингу має, у порівнянні з типо­вими відносинами найму, особливість у правах та обов'язках сторін.

Обов 'язки лізингодавця:

- укласти з продавцем договір купівлі-продажу (поставки) на при­дбання лізингового майна для передачі його лізингоодержувачеві. Лізингодавець отримує майно у власність відповідно до встановлених лізингоодежувачем специфікацій та умов у продавця, або вказа­ного лізингоодержувачем, або обраного на власний розсуд;

- передати придбаний у продавця предмет лізингу лізингоодержу­вачу у встановлений договором строк. Саме цей обов'язок лізинго­давця ще раз підкреслює, що сторонами за цим договором є лізинго­давець і лізингоодержувач, продавець майна не є стороною договору лізингу. Між тим, як випливає із законодавства, продавець (поста­чальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем, який ви­брав його за договором, за порушення зобов'язання щодо комплект­ності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію (ч. 1 ст. 808 ЦК) та ризик випадкового знищення чи випадкового по­шкодження предмета договору лізингу в разі прострочення його пе-редання лізингоодержувачу (ч. 2 ст. 809 ЦК). Вважаємо, вказане не впливає на вирішення цього питання, а лише свідчить про застосу­вання такої конструкції як договір на користь третьої особи, де як та­ка у даному випадку виступає лізингоодержувач (ст. 636 ЦК);

- передати предмет лізингу лізингоодержувачеві у стані, що відпо­відає його призначенню і умовам договору, та попередити лізинго-одержувача про відомі йому особливі властивості і недоліки предме­та лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, май­на лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

- утримувати відповідно до умов договору предмет лізингу, якщо договором лізингу обов'язки з його утримання не цілком покладені на лізингоодержувача;

- прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання дого­вору лізингу або у випадку закінчення строку користування предме­том лізингу;

- відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення пред­мета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених договором.

- набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що це майно призначене для передачі у лізинг конкретній осо­бі. ЦК та Закон «Про фінансовий лізинг», на відміну від Закону «Про лізинг», прямо не покладають на лізингодавця цього обов'язку. Але, враховуючи, що право вимоги до продавця за ст. 808 ЦК у разі пору­шення ним зобов'язання належить лізингоодержувачу, а також, що за ст. 809 ЦК можлива конструкція договору лізингу, за якою передання речі лізингоодержувачу здійснюється безпосередньо продавцем, вва­жаємо, що ігнорування зазначеного обов'язку лізингодавця непри­пустимо.

Основні права лізингодавця:

- інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залу­
чені (отримані у позику чи у кредит) кошти. В останньому випадку

компенсація відсотків за залученим лізингодавцем кредитом може бути включена у склад лізингових платежів (п.а ч. 2 ст. 16 Закону);

- здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов
користування предметом лізингу та його утримання;

- стягувати у разі виникнення у лізингоодержувача заборгованості
за лізинговими платежами таку прострочену заборгованість у без-
спірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Лізингоодержувач зобов 'язаний:

- прийняти предмет лізингу і користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

- своєчасно сплачувати лізингові платежі;

- надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечу­вати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

- протягом усього часу перебування предмета лізингу в його ко­ристуванні підтримувати його у справному стані та нести витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, техніч­ним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено догово­ром або законом. Необхідно звернути увагу, що на відміну від зви­чайного договору найму, на лізингоодержувача покладений, якшо інше не встановлено договором, обов'язок з повного утримання май­на, наданого у користування, включаючи його капітальний та поточ­ний ремонт;

- письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведения поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу. Про зазначені випадки лізингоодержувач має повідомляти лізингодавця негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання зазначених вище подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

- письмово повідомляти лізингодавця, а у гарантійний строк і про­давця предмета лізингу про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

- у разі закінчення строку лізингу, а також у випадку дострокового розірвання договору лізингу та у інших випадках дострокового по­вернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу в стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингоодержувач має наступні права:

- обирати предмет лізингу або встановлювати специфікацію пред­мета лізингу;

- обирати продавця або доручити вибір лізингодавцю;

- за згодою лізингодавця поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу. В цьому разі лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів. Якщо такої згоди не було, лізингоодержувач має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що останні можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього;

- відмовитись від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, вказаним у договорі спе­цифікаціям;

- передавати предмети лізингу в сублізинг третім особам. За Зако­ном (ст. 5) лізингоодержувач має право за письмовою згодою лізин­годавця передати отриманий від нього предмет лізингу в сублізинг третій особі у користування за плату на погоджений строк. Очевидно, що стосовно до сублізингоодержувача первісний лізингоодержувач є лізингодавцем. У користування він передає сублізингоодержувачеві річ не придбану спеціально у продавця, а отриману раніше від первіс­ного лізингодавця. Не важко помітити, що у цьому випадку, як і у за­значених вище випадках зворотного та прямого лізингу, відсутня основна кваліфікуюча ознака фінансового лізингу - придбання лізин­годавцем речі у продавця у відповідності зі специфікаціями й умова­ми, вказаними лізингоодержувачем, для передачі її у користування. Тому в даному випадку доречніше вести мову про піднайм, а не про лізингові відносини. Між тим законодавець встановив, що до догово­ру сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено останнім. Первісний лізингодавець та сублізин-гоодержувач не знаходяться у договірних відносинах, але якщо лізингоодержувачем порушене грошове зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, у зобов'язанні з договору сублізингу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону відбувається заміна кредитора (ч. 2 ст. 512 ЦК) та первісний лізингодавець має право вимагати від сублізингоодер­жувача повернення предмета лізингу і виконання грошових зобов'я­зань за договором сублізингу безпосередньо йому.

Також слід зазначити, що лізингоодержувачу забезпечується за­хист його права володіння предметом лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника (стат­ті 387,391 ЦК). Лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу (ст. 9 Закону).

Договору лізингу притаманний наступний розподіл ризиків. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лі­зингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу чи лізинго­одержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізин­годавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкоджен­ня несе сторона, яка прострочила.

Не зважаючи на те, що лізингові платежі, зазвичай, включають су­му, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, ЦК та Закон не пов'язують здійснення лізингоодержувачем лізингових платежів з

поступовим придбанням предмета лізингу ним у власність, як це пе­редбачалося раніше чинним Законом «Про лізинг»¹. Перехід права власності на предмет лізингу може відбуватися за укладеним лізинго-давцем та лізингоодержувачем договором купівлі-продажу або ін­шим договором, який передбачає перехід права власності. При цьо­му, якщо договором про відчуження не передбачене інше, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача у разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни.

З укладанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору про відчуження предмета лізингу лізингове зобов'язання припиня­ється заміною первісного зобов'язання новим - новацією (ч. 2 ст. 604 ЦК).

Наслідки порушення договору лізингу. В разі порушення зобо­в'язань з договору лізингу настають наслідки, встановлені ст. 611 ЦК (сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди, зміна умов зобов'язання, припинення зобов'язання внаслідок односторон­ньої відмови чи розірвання договору). Між тим існують і специфічні, притаманні саме лізинговому зобов'язанню, підстави припинення зо­бов'язання внаслідок односторонньої відмови. Так, Закон містить пе­релік наступних підстав:

- лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізинго-давця, у разі, якщо прострочення передачі предмета лізингу стано­вить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку;

- лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови;

- лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у пов­ному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Окрім загальних наслідків, встановлених ЦК, у разі порушення зо­бов'язання з договору лізингу настають ще спеціальні наслідки:

- у разі, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить
більше 30 днів, лізингодавець має право вимагати його повернення
від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчо­
го напису нотаріуса.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обо­в'язку передати річ належної якості, комлектності й інших обов'язків щодо речі - предмета лізингу покладається на її продавця у випадку, коли вибір останнього здійснений самостійно лізингоодержувачем. Лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця, наче він був сам покупцем речі.

У разі, якщо вибір продавця був зроблений лізингодавцем само­стійно, зазначена вище відповідальність покладається на продавця і на лізингодавця солідарно.

Виды лизинга. Структура договорных связей по лизинговым контрактам. Содержание договора финансового лизинга

Виды лизинга. Одним из видов лизинга в соответствии с законодательством

Украины является финансовый лизинг, который определен как договор лизинга, в

результате заключения которого лизингополучатель по своему заказу получает в

возмездное пользование от лизингодателя объект лизинга на срок, не меньший срока, за

который амортизируется 60 процентов стоимости объекта лизинга, определенной в день

заключения договора (ст.4 Закона).

После окончания срока договора финансового лизинга объект лизинга, переданный

лизингополучателю согласно договору, переходит в собственность лизингополучателя

или выкупается им по остаточной стоимости.

За рубежом финансовый лизинг получил преимущественное развитие. В 1988 г. в

Оттаве была принята конвенция ЮНИДРУА о международном финансовом лизинге.

Примером применения финансового лизинга может быть следующий. Предметом

лизинга были два пассажирских самолета производства США (Боинг-747), которые

приобретались австралийской авиакомпанией. 9 японских лизинговых фирм приобрели

корпуса самолетов и перепродали их для последующего лизинга специально созданной

для этой операции английской лизинговой компании. Она закупила у другой английской

компании двигатели для этих самолетов, получив при этом инвестиционную скидку.

Собранные из закупленных частей самолеты были проданы объединению из нескольких

австралийских банков, которые передали их в лизинг австралийской авиакомпании для

эксплуатации.

В соответствии с п.1 ст.1 Оттавской конвенции о международном финансовом

лизинге, которая была подготовлена ЮНИДРУА, под международным финансовым

лизингом понимается сделка,

в соответствии с которой одна сторона (лизингодатель) в соответствии со

спецификацией и условиями, одобренными другой стороной (лизингополучателем),

заключает договор поставки с третьей стороной (поставщиком), в соответствии с которым

лизингодатель приобретает промышленную установку, средства производства или иное

оборудование и вступает в договор лизинга с лизингополучателем, предоставляя ему

право использования оборудования в обмен на периодические платежи.

Международный финансовый лизинг с точки зрения юридического содержания

представляет собой операцию, в которой участвуют три стороны, последовательно

связанные между собой договорами. Согласно Конвенции финансовый лизинг имеет

место при наличии двух соглашений. Лизингодатель (лизинговая фирма), основываясь на

полученном от арендатора описании (спецификации) предмета будущей аренды,

заключает соглашение о его поставке (закупке) и становится собственником имущества.

Условия этого соглашения должны быть одобрены будущим арендатором в той мере, в

какой это затрагивает его интересы. По второму, лизинговому соглашению, лизингодатель

передает лизингополучателю приобретенное им имущество для использования. В

международной практике лизинговая фирма, получив от банка заключение о

платежеспособности клиента (будущего лизингополучателя), решает вопрос о

предоставлении ему лизинговых услуг, заключает с ним договор и заказывает

поставщикам необходимое имущество. Причем выбор поставщиков, условия поставки,

характеристики средств производства являются прерогативой арендатора.

Отличительные черты финансового лизинга согласно Конвенции о международном

финансовом лизинге:

а) арендатор определяет оборудование и выбирает поставщика самостоятельно, не

полагаясь на знания и опыт лизингодателя;

б) приобретенное лизингодателем оборудование связано с лизинговым

соглашением, которое, как это известно поставщику, либо уже заключено, либо будет

заключено между лизингодателем и лизингополучателем;

в) лизинговые платежи рассчитываются, исходя из условий амортизации всего или

существенной части стоимости оборудования, являющегося предметом лизинга.

Считается, что договор международного финансового лизинга представляет собой

сделку, используемую исключительно в предпринимательской сфере, вследствие чего данный договор всегда возмездный, а его участники являются профессиональными участ-

никами торгового оборота [Курс международного торгового права. — Минск, 1999. —

С.448].

Другим видом лизинга по законодательству Украины является оперативный

лизинг, который определяется как договор лизинга, в результате заключения которого

лизингополучатель по своему заказу получает в возмездное пользование от лизингодателя

объект лизинга на срок, не меньший срока, за который амортизируется 90 процентов

стоимости объекта лизинга, определенной в момент заключения договора (ст.4 Закона).

После окончания срока договора оперативного лизинга он может быть продлен или

объект лизинга подлежит возврату лизингодателю и может быть повторно передан в

пользование другому лизингополучателю по договору лизинга.

Оперативный лизинг — это краткосрочная сдача в аренду машин, приборов,

аппаратуры. Он выгоден в том случае, если технические средства требуются время от

времени для проведения каких-либо работ.

Как видно, различие между финансовым и оперативным лизингом по

законодательству Украины можно провести по двум критериям: по сроку лизинга и по

количеству участников отношений лизинга.

Формы лизинга:

1) обратный (возвратный) лизинг — это договор лизинга, который предусматривает

приобретение лизингодателем имущества у собственника и передачу этого имущества ему

в лизинг.

В международной практике эта форма лизинга получила название «лиз-бэк»

(уступка-аренда) — владелец оборудования передает его лизинговой фирме и сразу же

получает его обратно на условиях лизинга. Такой лизинг целесообразен в том случае, если

стоимость оборудования очень велика и отвлекает значительные финансовые ресурсы;

2) паевой лизинг — это осуществление лизинга при участии субъектов лизинга на

основании заключения многостороннего договора и привлечения одного или нескольких

кредиторов, которые принимают участие в осуществлении лизинга, инвестируя свои

средства. При этом сумма инвестированных кредиторами средств не может составлять

больше 80 процентов стоимости приобретенного для лизинга имущества;

3) международный лизинг — это договор лизинга, осуществляемый субъектами

лизинга, которые находятся под юрисдикцией разных государств, или в случае, если

имущество или платежи пересекают государственные границы.

Представляется, что в Законе Украины «О лизинге» перечень форм лизинга не

имеет исчерпывающего характера. В международной практике также различают,

например, компенсационный лизинг («бай-бэк»), когда арендная плата за пользование

оборудованием оплачивается встречными поставками продукции, изготовленной на нем.

По возвратности вложения средств лизинг подразделяют на:

— лизинг с полным возмещением расходов — сумма лизинговых платежей

включает в себя все расходы лизингодателя (включая проценты за кредит), а также

прибыль лизингодателя;

— лизинг с неполным возмещением расходов — возмещается лишь часть расходов

лизингодателя, в связи с чем по окончании срока лизинга лизингодатель должен или

передать объект лизинга иным лицам, либо продлить договор лизинга с

лизингополучателем, либо продать объект лизинга по цене, обеспечивающей покрытие

оставшейся части расходов и получение прибыли.

Также различают:

— лизинг косвенный — лизингодатель приобретает предмет лизинга у поставщика

специально для того, чтобы передать его в лизинг лизингополучателю;

— лизинг прямой — поставщик, который является одновременно, как правило,

производителем предмета лизинга, передает данный предмет в международный лизинг

лизингополучателю, то есть поставщик является одновременно и лизингодателем

В зависимости от распределения рисков и обязанностей по отношению к предмету

лизинга различают:

— полный международный лизинг — обязанность по поддержанию предмета

лизинга (его техническому обслуживанию и ремонту), а также риски лежат на

лизингодателе;

— чистый международный лизинг — все обязанности и риски по отношению к

предмету лизинга несет лизингополучатель [Курс международного торгового права. —

Минск, 1999.— С. 449-451].

Предметы (объекты) лизинга. Согласно ст.807 ГК предметом договора лизинга

может быть непотребляемая вещь, определенная индивидуальными признаками,

отнесенная в соответствии с законодательством к основным фондам. Не могут быть

предметом договора лизинга земельные участки и другие природные объекты, а также

иные вещи, установленные законом.

Нормы Закона «О лизинге», которые определяют объект лизинга, можно подразделить на

три группы.

Первая из них содержит общее правило относительно того имущества, которое